§ 2. Елементи цивільно-правових відносин : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Елементи цивільно-правових відносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Фізичні і юридичні особи вступають у різні цивільно-правові відносини. З ме­тою індивідуалізації окремих цивільно-правових відносин наука цивільного права окреслює їх елементи: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єк­тивний цивільний обов'язок.

Суб'єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношен­ня людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'­єкт цивільних відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. Проте таких цивільно-правових відносин, у яких є лише суб'єкт права і лише суб'єкт обов'язку, дуже мало. Як правило, в цивільно-правових відносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають з договору купівлі-продажу, підряду, перевезення, комісії, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе обов'язки.

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іно­земні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.

Фізичним, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин при­таманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна діє­здатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме фізичних та юридичних осіб і передбачені законом.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набу­вати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздат­ності залежить від віку і стану здоров'я. Вона виникає у повному обсязі з наста­нням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

За малолітніх (до 15 років — за ст. 14 ЦК УРСР, до 14 років — за ст. 31 ЦК України) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Ос­танні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов'язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать малолітнім особам.

Роль представників малолітніх полягає у тому, що вони виконують обов'язки і у відповідних випадках здійснюють права за них.

У ряді випадків малолітні самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням).

Неповнолітні (від 15 до 18 років — за ст. 13 ЦК УРСР, від 14 до 18 років — за ст. 32 ЦК України) мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони мо­жуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виника­ють з угод (наприклад, договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування), факту винаходу, створення творів науки, літератури, мистецтва.

Від імені фізичної особи, визнаної недієздатною (душевнохворою, недоумкуватою) угоди укладає її опікун, який стає при цьому учасником цивіль­но-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права та обов'язки належать фі­зичній особі, яка визнана недієздатною (ст. 39 нового ЦК України).

Обмежено дієздатні особи можуть бути учасниками цивільно-правових від­носин, що виникають з дрібних побутових угод. Але вони укладають угоди з роз­порядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника (ст. 15 ЦК УРСР, ст. 37 ЦК України).

Новий ЦК України пішов шляхом більшого звуження дієздатності осіб, які зловживають спиртними напоями і наркотичними засобами (ст. 36 нового ЦК України). За новим кодексом вони позбавлені права отримувати свою заробітну плату, пенсію та інші доходи. Це право належить піклувальнику. Зазначене пра­вило встановлено в інтересах забезпечення матеріального становища самої обме­жено дієздатної особи і членів її сім'ї.

Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Новий ЦК України з метою розвитку ринкових відносин надає юридичним особам загальну правоздатність, яка збігається за обсягом з правоздатністю фі­зичних осіб, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

Дієздатність юридичних осіб виникає водночас з правоздатністю. Особливості виникнення і змісту праводієздатності юридичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи — це організації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров'я відпадає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.

Об'єкти цивільно-правових відносин. Фізичні і юридичні особи уклада­ють угоди і, отже, вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх інтересів. Залежно від змісту останніх можна говорити, що виникнення ци­вільно-правових відносин пов'язано з необхідністю придбання, перевезення ре­чей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гід­ності тощо. З цього можна зробити висновок, що об'єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб. Тобто об'єктами ци­вільних правових відносин є: а) речі; б) дії, у тому числі послуги; в) резуль­тати духовної та інтелектуальної творчості; г) особисті немайнові блага.

А. Речі — найпоширеніший об'єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Речі є об'єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави.

Речі — також об'єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, дарування. Тут суб'єктивні обов'язки продавця, дару-вальника спрямовані на передачу драва власності на річ і самої речі. І хоч при цьому виникають не речові, а зобов'язальні відносини, об'єктом останніх поряд з діями боржника (в нашому прикладі — продавця) є речі. Іноді в літературі наведених прикладах речі називаються об'єктами другого порядку (дії боржни­ка — об'єкт першого порядку).

Б. Дії — об'єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так, об'єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (систе­ма дій) перевізника, зобов'язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов'язаної зі створенням ма­теріальних благ.

Послуги можуть мати юридичний характер. Об'єктом цивільно-правових від­носин, що виникають з договору доручення, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повірений укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо.

Об'єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів під­ряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо).

В. Результати духовної та інтелектуальної творчості. Факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і теле­візійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські право­відносини, їх об'єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється автор­ське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об'єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка.

Г. Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних відносин, які ста­новлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими. Вони регулюються нормами цивільного права і тому це різновид цивільно-правових відносин.

Новий ЦК України не тільки грунтовно узаконив інститут особистих немай-нових прав фізичних осіб у книзі 2, а й значно розширив особисті немайнові бла­га фізичних осіб, що охороняються нормами цивільного права. Тут не тільки тра­диційні особисті нематеріальні блага фізичних осіб: життя, здоров'я, честь і т. п. У книзі 2 передбачаються нові особисті нематеріальні блага: інформація про стан здоров'я, таємниця про стан здоров'я, свобода і особиста недоторканність, без­печне довкілля, індивідуальність, особисті папери та інші, які є об'єктами цивіль­но-правових відносин.

В новому кодексі також передбачається відкритий перелік особистих немай-нових прав юридичних осіб на недоторканність їх ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права. Зазначені права захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб (книга 2 нового ко­дексу).

Наведені поняття об'єкта правовідносин та визначення їхнього кола сприйма­ються в юридичній науці неоднозначне. Деякі науковці додержуються думки про те, що до об'єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використання або охорону яких спрямовані суб'єктивне право та правовий обов'язок. До них належать:

— матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжит­ку, техніки тощо; предмети духовної творчості (твори літератури, науки, мистец­тва), науково-технічної творчості (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, про­мислові зразки);

— особисті немайнові блага, особисте життя громадян, честь, гідність і т. п.1. 3 об'єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначе­них міркувань, не можуть бути об'єктами правовідносин, оскільки дії зобов'яза­ної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридич­ного обов'язку. Але останній є частиною змісту правовідносин. Отже, маємо збіг питань про об'єкт і зміст правовідносин. Водночас визначається, що об'єктами правовідносин можуть бути поряд з речами не самі дії, а їхні результати. Аргу­менти на користь позиції, що розглядається, уявляються непереконливими, ос­кільки при цьому не окреслюються об'єкти зобов'язальних відносин, пов'язаних із здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприклад, ді­яльність перевізника в зобов'язальних відносинах, що виникають із транспорт­них договорів; діяльність повіреного в зобов'язальних відносинах, які породжу­ються договором доручення).

Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. У юридичній літературі і на практиці суб'єктивне право характеризу­ється як єдність трьох елементів:

а)  вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах нада­ного суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообігу, тобто право на власні дії;

б)  право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії;

в)  право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов'язаних осіб.

Узагальнивши наведені можливості громадянина та організації, можна визна­чити суб'єктивне цивільне право як вид і міру можливої (дозволеної) пове­дінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків ін­шими суб'єктами і можливістю застосування до них, державного примусу.

Отже, суб'єктивне цивільне право — це можливості відповідного суб'єкта.

Чому ці можливості мають характер суб'єктивного права? Тому, що реаліза­ція можливостей однією особою залежить від поведінки інших осіб.

Юридична суть суб'єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб'єкт повинен мати можливість ви­магати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб.

Суб'єктивному праву властива своя структура. Воно складається з трьох прав (повноважень): а) право (повноваження) на власні дії; б) право (повнова­ження) на чужі дії; в) право (повноваження) вимагати застосування засобів при­мусу до зобов'язаних осіб.

Наприклад, громадянин має суб'єктивне право власності на певні речі. Він як власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними. Він також може вимагати від усіх громадян, організацій. Української держави утримувати­ся від порушення його права власності, а при порушенні — пред'явити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Власник також може ви­магати усунення будь-яких інших порушень його прав, хоч би ці порушення й не були поєднані з позбавленням володіння.

Суб'єктивне право пов'язано з правом в об'єктивному розумінні, тобто з ци­вільно-правовою нормою або із сукупністю норм, у яких воно передбачене. Так, ст. 4 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р.1 встановлює, що влас­ник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому май­ном. Зазначені права власника виникають в особі конкретного громадянина, ос­кільки вони передбачені в ст. 4 зазначеного закону. Власник має право вимагати від кожного і всіх не перешкоджати йому в здійсненні своїх прав. Якщо ж право власності конкретного громадянина порушено, потерпілий залежно від характе­ру порушення свого права може, наприклад, пред'явити позов до правопорушни­ка про витребування свого майна від нього.

Суб'єктивне право також пов'язано з суб'єктивним обов'язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки зобов'язаних осіб.

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зо­бов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Він також пов'язаний з правом в об'єктивному розумінні. Так, ст. 224 ЦК УРСР, ст. 657 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'яза­ний передати майно у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто права в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єктивного права. Виходячи із змісту суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку, можна сказати, що вони відображають суть цивільних правовідносин, зумовлюючи "життя" цивільного права, його чинність.

Залежно від характеру зв'язку між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком зобов'язана особа відіграє:

а)  активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує гроші тощо).

У зобов'язальних відносинах здебільшого боржник — фігура активна. Скажі­мо, у зобов'язальних відносинах із договору підряду підрядник зобов'язується виконати роботу за завданням замовника. Інший приклад. За договором переве­зення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його одержу­вачу;

б)  пасивну роль, тобто у відносинах власності зобов'язана особа повинна ут­римуватися від посягання на право власності, не перешкоджати здійсненню власником своїх прав. Тут активною фігурою є власник. Він активно здійснює права на власні дії: володіє, користується і розпоряджається майном. Також у ав­торських і винахідницьких відносинах суб'єктивні права авторів творів науки, лі­тератури, винахідників набувають провідного і самостійного значення. Зобов'я­зані особи повинні не перешкоджати здійсненню авторських і винахідницьких прав.

Слід звернути увагу на те, що у більшості цивільно-правових відносин кож­ний із суб'єктів має права і виконує обов'язки. Так, у цивільно-правових відно­синах із договору майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймаче­ві майно у тимчасове користування і має право вимагати від нього плати за користування майном. У свою чергу, наймач має право вимагати від наймодавця передачі йому майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню май­на. Разом з тим наймач зобов'язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна. Тільки в деяких цивільно-правових відносинах, що ви­никають із договорів, є чисті уповноважені і чисті зобов'язані особи. Наприк­лад, у цивільно-правових відносинах із договору дарування обдарований має ли­ше суб'єктивне право, а дарувальник — суб'єктивний обов'язок.


<