§ 5. Юридичні особи у праві зарубіжних країн : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 5. Юридичні особи у праві зарубіжних країн

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Питання класифікації юридичних осіб у праві зарубіжних країн сьогодні ви­рішується неоднозначне. Є різні класифікації. Це пов'язано як з національними особливостями юридичних осіб у різних державах, так і зі специфікою окремих "родин правових систем", а також різними критеріями класифікації.

Зокрема, виділяють такі критерії, за якими можна проводити класифікацію юридичних осіб у зарубіжних країнах: за природою акта, на підставі якого вини­кає утворення; залежно від характеру об'єднання; за організаційно-правовою формою утворення; залежно від особливостей окремих правових систем.

Класифікація юридичних осіб перш за все спрямована на те, щоб виділити різні типи цивільної правосуб'єктності утворень та відповідно різні види утво­рень, які є носіями цих типів. Саме керуючись цією обставиною, можна виявити теоретичне та практичне значення класифікації юридичних осіб, яка, як підкрес­лює С. М. Братусь, певною мірою заздалегідь вирішує підхід до аналізу правово­го статусу окремих видів юридичних осіб. Теоретичне значення класифікації юридичних осіб полягає в тому, що вона дає можливість проникнути в сутність цивільної правосуб'єктності, виявити фактори, які впливають на типи право­суб'єктності. Практичний аспект виражається у диференційному підході до ана­лізу правового статусу різних видів утворень, а отже, і вирішення ряду практич­них питань1.

Важливим при цьому є знання особливостей національних юридичних осіб, оскільки від цього залежить регулювання торгово-економічних відносин на між­народному рівні.

Наприклад, право Німеччини передбачає приватні та публічні установи, со­юзи, акціонерні товариства (Закон про акціонерні товариства від 6 вересня 1965р.) та товариства з обмеженою відповідальністю (спеціальний закон від 1976р.), публічні товариства (спеціальний закон від 5 серпня 1964р.); право Франції — союзи та акціонерні (анонімні) товариства; право Великої Британії — юридичних осіб, які інкорпоровані на підставі акта парламенту (або королівської хартії), компанії з обмеженою та необмеженою відповідальністю; право США — корпорації, які мають або не мають за мету отримання прибутку, а також різного роду урядові корпорації'2.

Становить інтерес та обставина, що легалізовані в різних країнах види юри­дичних осіб мають різні характер діяльності та організаційну структуру. Разом з тим їх можна поділити на дві групи, які є принципово відмінними (загалом, роз­межування видів юридичних осіб можна провести за різними критеріями).

Найбільш загальною класифікацією юридичних осіб є їх поділ на дві великі групи: 1) юридичні особи публічно-правового характеру; 2) юридичні особи при­ватноправового характеру.

Принципове розмежування цих двох груп проводиться за природою правово­го акта, який був підставою для виникнення відповідного суб'єкта. Так, юридичні особи публічно-правового характеру виникають на підставі публічно-правового акта (закону, адміністративного акта), а юридичні особи приватноправового ха­рактеру — на підставі приватноправового акта.

До юридичних осіб публічно-правового характеру належать ті, які наділені владними повноваженнями: адміністративно-територіальні одиниці, різні держав­ні органи та установи (наприклад, департаменти, общини — у Франції, землі та общини — в Німеччині, провінції та комуни — в Італії, муніципалітети — в США), торгово-промислові палати, а також установи та організації соціальної сфери, які здійснюють просвітницьку, культурну, наукову, лікувальну діяльність, — університети, ліцеї, музеї, лікарні тощо.

Юридичні особи приватноправового характеру утворюються суб'єктами пра­ва різних держав як колективні або як утворення, що основані на власності од­нієї приватної особи. Зокрема, до юридичних осіб приватноправового характеру відносять торгові товариства. Сучасні торгові товариства можна поділити на ста­тутні, договірні, персональні та колективні. У деяких країнах їх поділяють ще на дрібніші групи. Наприклад, у Франції до договірних відносять повне та командит-не товариство, а до статутних — акціонерне товариство, товариство з обмеже­ною відповідальністю та акціонерну командиту1.

У Німеччині до договірних товариств, поряд з повним (§ 105 ЦК) та коман-дитним товариством (§ 161 ЦК), належать негласні товариства (§ 335 ЦК)2.

Щодо різноманіття юридичних осіб у міжнародно-правовій практиці слід заз­начити, що внаслідок багатовікових традицій у світі виробились конкретні орга­нізаційно-правові форми, які можуть варіюватися за назвами від країни до кра­їни, проте правовий статус кожної з форм, незалежно від її назви, приблизно однаковий. Хоч єдиної класифікації, безумовно, не існує.

Найпоширенішим є поділ юридичних осіб залежно від характеру об'єднання (осіб або капіталів) та від ступеня відповідальності учасників за зобов'язаннями юридичної особи (усім своїм майном або виключно в межах внесеного внеску). Тому торгові товариства з деякою умовністю можна поділити також на: 1) об'єд­нання осіб,.або персональні товариства; 2) об'єднання капіталів.

При цьому підставою об'єднань осіб є особистий довірчий характер взаємо­відносин учасників та особиста їх участь у веденні справ юридичної особи. Об'­єднання капіталів у свою чергу базуються насамперед на майнових зв'язках па­йовиків та мають на меті концентрацію капіталів та звільнення учасників від ризику, який виникає у процесі господарської діяльності. Саме у зв'язку з дани­ми обставинами об'єднання осіб характерне для середнього та дрібного бізнесу. Для сфери великого бізнесу характерною правовою формою є об'єднання капіта­лів.

У більшості країн континентальної Європи прийнято поділ об'єднань підпри­ємців на такі види: повне товариство, командитне товариство, товариство з об­меженою відповідальністю, акціонерне товариство. При цьому повне та коман­дитне товариства — це об'єднання осіб, а товариство з обмеженою відповідальністю та акціонерне товариство — об'єднання капіталів. До об'єднан­ня осіб належать також partnership (товариство) та partnership з обмеженою від­повідальністю у Великій Британії та США, до об'єднання капіталів — також ак­ціонерна командита.

Всі види персональних товариств, які обєднують як капітали, так і спільну діяльність членів, мають характерну особливість — особистий елемент, який має особливе значення. Особистий елемент може виявитися, наприклад, в обмежен­ні права на відступну членства в товаристві, в наданні кожному учаснику права на ведення справ та представництво товариства.

Різновиди "об'єднання капіталів" характеризуються тим, що члени товарист­ва не беруть участі в застосуванні капіталу до процесу відтворення, вони об'єд­нують лише капітали. Представництво та оперативну діяльність цих товариств здійснюють спеціально створені органи. За зобов'язаннями товариства несе від­повідальність саме товариство, яке має статус юридичної особи.

Цю класифікацію юридичних осіб законодавчо закріплено у нормативних ак­тах багатьох країн. Наприклад, Торговий кодекс Португалії від 28 червня 1888 р. в ст. 105 встановлює, що торгові товариства можуть бути таких видів: повне то­вариство; акціонерне товариство; командитне товариство. Крім цих видів, існу­ють також товариства на паях, які засновуються спеціальним законом від 11 квітня 1901 р. Повне товариство Португалії характеризується солідарною та не­обмеженою відповідальністю всіх його членів (§ 1 ст. 105 кодексу). Акціонерне товариство — таке товариство, в якому члени обмежують свою відповідальність вартістю акцій, на які вони підписалися, в капіталі товариства (§ 2 ст. 105). То­вариство є командитним за умови, якщо один чи більше його членів несуть відпо­відальність усім своїм майном, як у повному товаристві, а інший чи інші лише на­дають обумовлену вартість, якою обмежують свою відповідальність (§ 3 ст. 105)'.

Можна зазначити, що повне товариство — це об'єднання двох чи більше осіб, які спільно займаються підприємницькою діяльністю. Саме у зв'язку з осо­бистим характером цього виду товариства воно припиняє своє існування у разі вибуття з його складу хоч би одного з його учасників. Майно повного товариства може мати режим спільної власності його членів, що є характерним для США і Великої Британії, або режим власності самого товариства, що є характерним для Німеччини і Франції2.

Прибутки та збитки повного товариства розподіляються пропорційно до вне­сків його учасників. Управління справами товариства здійснюють усі його члени або кілька учасників за дорученням усіх членів. Відповідальність за боргами то­вариства несуть усі його члени усім майном, яке особисто їм належить, у солі­дарній формі.

Всі зазначені обставини і обумовлюють несприйняття великим бізнесом та­кого виду товариства, як повне.

Командитне товариство складається з двох груп учасників: повних това­ришів, які відповідають за борги товариства всім своїм майном, та командитис-тів, які беруть участь у діяльності товариства лише своїми внесками, відповідно до яких отримують прибуток, та не беруть участі в управлінні справами і відпо­відають за боргі в межах своїх внесків.

В зв'язку з тим, що командитне товариство не дає змоги забезпечити повно­ту влади та отримувати найбільші прибутки, воно не зайшло застосування у сфе­рі великого бізнесу. Керуючись цими положеннями, в ряді країн виник новий варіант командитного товариства, який називається акціонерна командита. В ак­ціонерній командиті капітал командитистів поділяється на акції, які можуть віль­но відчужуватися. Ця обставина сприяла застосуванню акціонерної командити великим та середнім бізнесом.

Для сучасного великого бізнесу зарубіжних країн характерним є застосуван­ня правової форми акціонерного товариства. Проте, винятком у цьому плані є Німеччина, де 97% підприємств зареєстровано у формі товариств з обмеженою відповідальністю1.

Саме законодавство про акціонерні товариства найбільш розроблено та дета­лізовано майже у всіх державах. Так, у сучасній Франції діє Закон про торгові товариства від 24 липня 1966 p., який містить 502 статті, він регулює питання правового статусу акціонерних товариств2.

У Німеччині ці питання розв'язує Закон про акціонерні товариства від 6 ве­ресня 1965р., який складається з 410 параграфів3.

У Великій Британії діє Закон про компанії, який прийнято в 1985р.; він має 747 статей4. Цікаво, що у Великій Британії акціонерному товариству відповідає європейська компанія з обмеженою відповідальністю. Акціонерне законодавство США складається із законів окремих штатів про підприємницькі корпорації, зок­рема Закону про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк, який введено в дію 1 вересня 1963 р.5, та Загального Закону про корпорації штату Делавер від 1967 р.6

Основою утворення та діяльності акціонерних товариств є цінні папери — акції, які надають право їх володільцю на отримання частини прибутку відповід­ного акціонерного товариства. Оскільки більша частина акції знеособлена, до­сить часто акціонерні товариства називають анонімними, навіть на законодавчо­му рівні. Наприклад, за законодавством Іспанії та Франції (ст. 73 Р.2 "Утворення анонімних товариств" Закону про торгові товариства 1966 р.) акціонерні това­риства — це анонімні товариства.

Застосування великим бізнесом саме форми акціонерного товариства пов'я­зано з його перевагами, рядом особливих важливих властивостей, що виділяють його серед інших торгових товариств:

1) відповідальність акціонерів за боргами акціонерних товариств лише в ме­жах суми своїх акцій. Наприклад, відповідно до ст. 73 Закону Франції про торго­ві товариства анонімне товариство — це товариство, капітал якого поділено на акції і яке утворюється учасниками, що несуть збитки лише в межах вартості їх внесків. Число учасників не може бути менше семи1. Закон Німеччини про ак­ціонерні товариства в § 1(1) встановлює, що за зобов'язаннями товариства перед кредиторами товариство несе відповідальність лише в межах майна товариства2. Аналогічним чином діє акціонерне законодавство Великої Британії та СІ1ІА.

2) безстроковість існування акціонерного товариства. Акціонерне товарист­во, як правило, зберігає своє існування доти, поки в ньому зберігається хоч би один акціонер, що зумовлює стабільність бізнесу.

Законодавство про акціонерні товариства детально регламентує порядок їх створення; насамперед воно визначає необхідну кількість засновників акціонер­ного товариства. Така кількість може встановлюватися від одного засновника — за законодавством США до семи — за законодавством Японії, Франції та інших країн, і більше. Так, відповідно § 2 Закону Німеччини про акціонерні товариства від 6 вересня 1965 р. у заснуванні товариства повинні брати участь не менше п'яти осіб. Законодавство багатьох країн передбачає: розповсюдження різних ви­дів акцій (звичайних, засновницьких, привілейованих) та їх номінальну вартість — в Італії; порядок випуску облігацій — в Іспанії3 та Франції (Р.5 Закону Фран­ції про торгові товариства)4; склад та повноваження керуючих органів акціонер­них товариств — загальних зборів, спостережної ради, правління, керуючих та ін. — в США5. Цікаво, що форма акціонерного товариства знайшла своє засто­сування і на міжнародному рівні, коли акціонерами виступають громадяни різ­них держав, зокрема в межах Європейського економічного співтовариства.

Поряд з акціонерним товариством, у зарубіжних країнах великого поширен­ня набуло товариство з обмеженою відповідальністю, яке за змістом є близь­ким до акціонерного товариства у зв'язку з поділом його статутного фонду на певні частки (паї). Товариства з обмеженою відповідальністю є найпоширеніши­ми у сфері середнього та дрібного бізнесу.

Характерні ознаки товариства з обмеженою відповідальністю збігаються у більшості країн, за винятком Великої Британії, де вони мають певні особливості. В цій країні товариства з обмеженою відповідальністю за змістом є тотожні ак­ціонерним товариствам інших держав. Поняття англійської компанії не збігається повністю з поняттям акціонерного товариства, проте її правовий ста­тус наближається до статусу акціонерних товариств, а не до товариств з обме­женою відповідальністю (за правом країн континентальної Європи).

Законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю є досить знач­ним. Так, закони про товариства з обмеженою відповідальністю було прийнято: в Німеччині — 20 квітня 1892 p., в Австрії — 6 березня 1906 p., у Франції — 7 березня 1925 p., в Бельгії — 9 липня 1935 p., в Іспанії — 17 липня 1953 p., в Греції — 9—16 квітня 1955 p., у Нідерландах — 1 липня 1971 р. Водночас про­тягом кінця XX ст. законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю у багатьох країнах піддавалося істотним змінам, які не зачіпали головних прин­ципів їх діяльності.

Незважаючи на те, що в різних країнах світу встановлено різні за видами юридичні особи, можна провести загальну класифікацію, яка прийнята в держа­вах романо-германського права. Ця класифікація передбачає такі види юридич­них осіб: приватні та публічні; цивільні та торгові; союзи та установи.

Поділ юридичних осіб на публічні та приватні можна назвати дещо формаль­ним, адже в майновому обороті публічні юридичні особи мають такі самі права, як і приватні. Винятком у деяких випадках, які різні в різних країнах, є сама дер­жава, яка також належить до публічних юридичних осіб.

Цивільними юридичними особами вважаються ті, діяльність яких регулюєть­ся цивільним законодавством. Як правило, вони не мають на меті отримання прибутку.

Торговими юридичними особами вважаються ті, діяльність яких регулює торгове законодавство (торгові товариства). Вони мають на меті отримання при­бутку.

Даний поділ юридичних осіб має значення в державах, в яких існує дуалізм приватного права — там, де поряд з цивільним кодексом існує і торговий кодекс. У державах, де немає дуалізму права, а норми торгового права відображені в ЦК, юридичні особи поділяються на такі, що мають на меті отримання прибутку (гос­подарські або комерційні) та такі, що не мають на меті отримання прибутку (не­господарські або некомерційні).

До господарських юридичних осіб належать різноманітні господарські това­риства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності, до негосподарських — різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, ре­лігійні організації, споживчі кооперативи, фонди тощо.

Союзами є юридичні особи, які об'єднують на правах членства кілька фізич­них або юридичних осіб. Виникнення, мета та зміст діяльності союзу визна­чаються загальною волею учасників. У свою чергу союзи можна поділити на ви­ди: а) господарські, які мають на меті отримання прибутку; б) негосподарські, які мають "ідеальні" цілі; в) такі, що мають на меті задоволення різних потреб (у тому числі і майнових) своїх членів.

Установи можна поділити на приватні та публічні. Приватні установи нале­жать приватним особам, публічні — державі та державним органам. Водночас будь-яка установа характеризується рисами: а) її виникнення, мета та зміст ді­яльності визначаються волею засновника, який виділяє майно, що є необхідним для виконання визначеної мети; б) особи, які отримують вигоду від установи (дестинатори), не перебувають з нею або між собою у будь-яких відносинах; в) не має господарських цілей, займається благодійницькою, культурною, на­вчальною, науковою або іншою діяльністю; г) вона — суб'єкт цивільного права; д) може мати певні податкові пільги1. За правом Німеччини (ЦК), Японії, Швей­царії саме юридичні особи приватноправового характеру поділяються на союзи та установи.

Союзи — об'єднання осіб, що мають такі риси: а) наявність загальної мети, яка визначається членами об'єднання; б) мають структуру, що забезпечує орга­нізаційну єдність; в) незалежність існування об'єднання від зміни осіб, які до нього входять.

До того ж, союзи в названих країнах поділяються на такі, що мають на меті отримання прибутку (господарські союзи), та такі, що не мають на меті отриман­ня прибутку (негосподарські союзи).

Більшість союзів, які мають на меті отримання прибутку, створюється у фор­мі торгових товариств, діяльність яких регулюється спеціальним законодав­ством, причому господарські союзи можуть бути цивільні та торгові.

Діяльність цивільних союзів, наприклад у Німеччині, регламентується цивіль­ним законодавством (Р. І Гл. II ЦК)1, торгових — торговим законодавством (Ні­мецьким торговим кодексом та спеціальними актами, зокрема Законом про акціо­нерні товариства Німеччини від 1966 р.)2. Крім того, специфікою німецького права є те, що існують союзи (товариства), що не мають статус юридичної осо­би, але наділені деякою правоздатністю — "неправоздатні союзи" — повні, ко-мандитні товариства (Гл. II ЦК).

Негосподарськими союзами в даних країнах є об'єднання осіб, які мають "ідеальну" мету: політичну, наукову, соціальну, благодійну тощо.

Установою в зазначених країнах є юридична особа, яка створюється на підс­таві односторонньої угоди приватної особи. Ця приватна особа розробляє уста­новчий акт, який визначає мету створення установи, та виділяє майно для досяг­нення цієї мети (80 Гл. II ЦК Німеччини).

У Швейцарії союз — об'єднання осіб — має назву корпорації3.

До юридичних осіб публічно-правового характеру в названих державах та у Франції відносять державу, місцеві громади, округи, державні установи, на­вчальні установи, торгові палати, благодійні організації, державні господарські підприємства тощо.

Окремої уваги заслуговує поділ французьких юридичних осіб. У Франції до юридичних осіб приватноправового характеру відносять союзи. Законодавству Франції невідоме поняття приватної установи. Судова практика Франції визнає правосуб'єктність установ тільки шляхом визнання правосуб'єктності визначе­ного союзу, тобто об'єднань людей.

Союзи можуть бути таких видів: асоціації, товариства та об'єднання за еко­номічними інтересами.

Асоціації Франції — це об'єднання осіб, які не мають на меті отримання при­бутку. Діяльність їх спрямована на досягнення соціальних, культурних, науко­вих, благодійних, тобто ідеальних цілей. Асоціації у Франції бувають такими, що визнані суспільнокорисними (Анонімне товариство алкоголіків), та такими, що не визнані суспільнокорисними (Товариство неблагозвучних прізвищ), причому перші з них мають більш широкі права, ніж останні.

Товариство у Франції — об'єднання осіб, яке має на меті отримання прибут­ку. Товариства поділяються на цивільні, діяльність яких регулюється цивільним законодавством, Законом про асоціації 1901 p., та торгові, діяльність яких регу­люється Торговим кодексом Франції та спеціальними законами, зокрема, Зако­ном про торгові товариства 1966 р.1

Французьке товариство є договором, на підставі якого дві чи більше особи укладають угоду щодо спільного майна з умовою щодо поділу вигоди (прибутку), економії коштів тощо. Будь-які товариства, крім негласного, користуються пра­вами юридичної особи2. Серед французьких торгових товариств головне місце посідають акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Ці форми використовують як приватні, так і державні підприємства.

Об'єднання за економічними інтересами не має безпосередньої мети отри­мання прибутку. Головне завдання — проведення єдиної економічної політики учасників. Це об'єднання було легалізовано у 1967 р. з метою створення органі­заційної форми для тих монополістичних об'єднань, діяльність яких не була без­посередньо пов'язана з отриманням прибутку, а спрямована на загальне сприян­ня виробничої та комерційної активності членів, які входили до об'єднання. Але передбачено солідарну майнову відповідальність членів об'єднання за його зо­бов'язання. Як юридична особа дане об'єднання діє з моменту реєстрації його в торговому реєстрі3.

Характерною є класифікація фірм за їх правовим становищем, що існує у Ве­ликій Британії. За суттю всі юридичні особи Великої Британії — корпорації (cor­poration). Так само як і у Франції, тут відсутній такий тип юридичної особи, як установа. Для досягнення тих цілей, для яких створюється установа у Німеччи­ні, Швейцарії, Великій Британії, використовується корпорація та інститут довір­чої власності — траст (trust).

Корпорації у Великій Британії можуть бути одноособовими (corporations sole) та об'єднаннями осіб (corporations aggregate).

Одноособові корпорації — ті, що у певний момент складаються з однієї фі­зичної особи, яка користується статусом юридичної особи відповідно до посади. Такими є король, єпископ Кентерберійський, міністр пошти, солістор казначей­ства, публічний довірчий власник тощо.

В якості корпорацій — об'єднань осіб діють легалізовані спеціальним законо­давством (наприклад, Законом про компанії 1985 р.) компанії або торгові корпо­рації.

У Великій Британії, як і в інших країнах, поширилися юридичні особи — компанії, що складаються з однієї особи (one-man-company). Законодавство Ве­ликої Британії розрізняє також кілька видів компаній, які можна розмежувати за характером майнової відповідальності компанії перед третіми особами.

Також розрізняють товариства (для яких характерним є об'єднання осіб) та компанії (для яких характерним є об'єднання капіталів). При цьому товариства (або friendship) бувають: а) з необмеженою відповідальністю, які за статусом наближені до повного товариства, за винятком того, що така організаційна фор­ма не визнається юридичною особою, не підлягає обов'язковій реєстрації у тор­говому реєстрі; б) з обмеженою відповідальністю, які за статусом відповідають командитному товариству. Компанії можуть бути: а) з необмеженою відповідаль­ністю, які відрізняються від аналогічного товариства тільки тим, що визнаються юридичною особою та їх утворення пов'язано з дотриманням певних, хоч і не­значних, формальностей; б) з обмеженою відповідальністю, які за статусом по­дібні до акціонерних товариств, проте відрізняються від них тим, що в компанії створюється не акціонерний, а пайовий капітал. Цей капітал розподіляється на рівні паї. Різниця між паєм та акцією полягає у тому, що акція може дробитися та належати у певній частині різним особам, що є неможливим щодо паю. Акція має бути оплачена відразу, а оплата паю можлива протягом визначеного часу. В свою чергу компанії з обмеженою відповідальністю поділяються на: а) публічні, які оголошують та проводять широку публічну підписку на паї та підлягають пуб­лічній звітності; б) приватні, паї яких розподіляються серед засновників, за своїм статусом вони аналогічні товариствам з обмеженою відповідальністю континен­тально-європейського типу.

Особливе місце серед юридичних осіб у Великій Британії належить публіч­ним корпораціям — державним підприємствам, які виконують суспільнокорисні функції: транспортні, експедиційні тощо.

Серед об'єднань осіб сучасне право Великої Британії виділяє квазікорпорації, тобто такі союзи осіб, які визнаються в якості єдиної цілої юридичної особи лише для визначення цілей. До них належать, зокрема, профспілки. Вони не визнають­ся юридичними особами, проте за ними визнано деякі права корпорації. Так, профспілки мають право володіти майном, укладати від свого імені договори осо­бистого найму. За ними було визнано право подавати позови, пов'язані з накле­пом щодо профспілок.

В США розрізняють два види об'єднань: товариства — об'єднання осіб та корпорації — об'єднання капіталів. Водночас право США, так само як право Франції та право Великої Британії, не містить поділу юридичних осіб на корпо­рації та установи.

Товариства в США утворюються на підставі закону, який приймається у біль­шості штатів, де товариство визначається як об'єднання двох або більше осіб для ведення справ з метою отримання прибутку. Товариство США не визнається юридичною особою, проте володіє визначеними властивостями правосуб'єктнос-ті. Будь-який компаньйон товариства володіє компетенцією представляти інших володільців та приймати фінансові зобов'язання. Відповідно до законодавства США товариства можуть бути повними та командитними1.

Законодавство штатів та федеральне законодавство, як правило, правовий режим юридичної особи ставлять у залежність від характеру її діяльності. Тому корпорації в США можуть бути: публічними (урядовими), непідприємницькими та підприємницькими. Перші два види корпорацій не мають на меті отримання прибутку, третій вид за статусом приблизно відповідає звичному для нас акціонерному товариству та має на меті отримання прибутку. До публічних корпора­цій США відносять: муніципальні, окружні, господарські тощо; до непідприєм-ницьких корпорацій: просвітницькі, релігійні, кооперативні та інші; до підприєм­ницьких корпорацій — промислові, банківські, транспортні, страхові, видовищні тощо.

Джерелами формування юридичних осіб у США, на відміну від інших країн, є прецедентне право та спеціальні закони штатів (наприклад, у штаті Нью-Йорк — Закон про підприємницькі корпорації від 1 вересня 1963 р.1, Закон про непід-приємницькі корпорації 1970 р.г

Особливістю законодавства США є відсутність єдиного для усіх штатів кра­їни закону, який визначає правове становище корпорацій. Регулювання правово­го становища корпорацій віднесено до компетенції окремих штатів, законодав­ство яких має істотні відмінності. Тому, звичайно, корпорація в США утворюється відповідно до закону того штату, в якому передбачено найбільш пільгові умови щодо податків та зборів, що стягуються при утворенні корпорації. Як свідчить практика, особливо популярними в цьому відношенні є штати Дела-вер та Нью-Джерсі.

Широке поширення в США, поряд з іншими країнами, дістала корпорація, яка складається з однієї особи (one-man-company).

Можна наголосити, що одним із видів юридичних осіб, характерним для су­часних країн, є одноособові підприємства, що є власністю однієї особи (можли­вий варіант — сім'ї). Таке підприємство несе відповідальність за його зобов'язан­нями всім капіталом підприємства та всім своїм майном, якщо майно не відокремлено від капіталу підприємства. Фірмове найменування підприємства може збігатися, а може й відрізнятися від прізвища та імені підприємця, якому воно належить. Усі справи підприємства веде його власник або спеціально упов­новажена на це особа. Звичайно такій особі надається широкий обсяг повнова­жень при збереженні за власником підприємства права контролю за його діяль­ністю. Форму одноособових підприємств мають, як правило, дрібні та середні фірми. Проте бувають і винятки (наприклад, друга за розміром у Швейцарії фі­нансова група Юнсонов). Слід зазначити, що в сучасних умовах багато саме ве­ликих сімейних західних компаній було перетворено на акціонерні товариства.

У США корпорації розрізняють також за способом виникнення: корпорації де-юре (de jure), тобто корпорації, які відповідають імперативним нормам (вимо­гам) закону та зареєстровані, і корпорації де-факто (de facto), які не пройшли від­повідну реєстрацію, проте здійснюють свою діяльність як корпорації (правовий статус корпорації таким утворенням надається судами у разі виникнення спору і тільки для даної справи). Правове регулювання та існування корпорації de facto закріплено в Примірному законі про підприємницькі корпорації 1928 p., який був санкціонований законами багатьох штатів.

Нині класифікація юридичних осіб не обмежується певними видами юридич­них осіб правових систем, а включає і такі, що є міжнародними за своїм характером. Так, винаходом розвинутого західного суспільства є монополії. Процес монополізації протягом XX ст. охопив всі західні країни, але в першу чергу США. Вихід монополізації за межі національних кордонів є основою утворення багатонаціональних (БНК) та транснаціональних компаній або корпорацій (ТНК), які під впливом сучасних розвинутих економічних відносин стають транс­національними монополіями (ТИМ).

Міжнародний характер монополій пов'язаний з тим, що основна їх діяльність здійснюється у кількох державах. Це є наслідком того, що експорт капіталу при­зводить до ситуації, коли підприємства, створені в одній державі, належать пов­ністю або частково великим компаніям іншої держави.

Сучасні міжнародні монополії, діяльність яких спрямована на регулювання багатьох важливих сфер світового господарства, можна поділити на такі групи:

1)  транснаціональні компанії, до яких належать підприємства, створені за за­коном однієї держави, тобто мають відповідну "національність", проте здійсню­ють свою діяльність і поза межами своєї країни у формі філій, агентств, відді­лень, дочірніх товариств, які не є окремими юридичними особами. Отже, це монополії, які характеризуються певною "національністю" свого капіталу, але міжнародною сферою діяльності. До таких монополій належать відомі всьому сві­тові "Дженерал моторз", "Форд моторз", "Інтернешнл бізнес мешинз" (в США), "Фольксваген та Сіменс" (в Німеччині), "Філіпс" (в Нідерландах), "Брітіш Пет-ролеум", "Імперіал кемікал індастріз" (у Великій Британії), "Нестле" (у Швей­царії) тощо;

2)  транснаціональні корпорації, до яких належать підприємства, відділення та філії яких є практично у всіх країнах світу. Ці відділення та філії мають особ­ливості (економічну та юридичну): по-перше, вони є єдиним механізмом, тому що діяльність їх регулюється одним материнським підприємством — головною фірмою, яка визначає стратегію та здійснює контроль; по-друге, ці відділення та філії є самостійними, незалежними компаніями, тобто юридичними особами. Такі монополії є міжнародними як за сферою діяльності, так і за капіталом. На відміну від монополій першої групи, вони належать капіталу кількох держав. До цих монополій належать: англо-голландські концерни — нафтовий "Роял датч-Шелл" та хімічно-харчовий "Юнілевер"; англо-американо-канадський нікелевий трест   "Інтернешнл   нікл   компані   оф   Кенада";   бельгійсько-франко-лкжсем-бурзький металургійний концерн "Арбед"; німецько-бельгійський трест фотохі­мічних товарів "Агфа-Геверт"; англо-італійський концерн гумотехнічних виробів " Данлоп-Піреллі"'.

Регулювання діяльності транснаціональних корпорацій здійснюється як внутрішнім законодавством держави, так і двосторонніми та багатосторонніми угодами.

Сьогодні відбуваються структурні зрушення у господарських зв'язках світу, модифікація процесів інтернаціоналізації виробництва та капіталу. Саме ці про­цеси зумовлюють появу нових організаційних форм підприємств.

Таким є європейське об'єднання, яке має спільну економічну мету та сприяє процесу інтеграції в Європейському економічному співтоваристві (ЄЕС). Ця форма була легалізована регламентом Ради міністрів ЄЕС від 31 липня 1985 p., який було прийнято на підставі ст. 253 Договору про заснування ЄЕС, що був підпи­саний у Римі 25 березня 1957 p., у зв'язку з чим дістав назву Римський договір. У 1989 р. було визначено порядок реалізації цього регламенту у Великій Брита­нії. Так, передбачено, що об'єднання з офіційним місцезнаходженням у Великій Британії за умови їх належної реєстрації є юридичними особами. Засновниками такої форми об'єднання можуть бути лише компанії, фірми та фізичні особи з місцезнаходженням/місцем проживання у країнах Співтовариства1. Створення європейського об'єднання з загальною економічною метою спрямовано на спри­яння підприємницькій діяльності учасників об'єднання. Ця організаційна форма є результатом пристосування до економічних умов Співтовариства виду суб'єкта права, який було легалізовано у Франції ще в 1967 р.

Одночасно з Римським договором був підписаний договір про заснування Єв­ропейського співтовариства з атомної енергії (Євратом). Ці два договори та дого­вір про утворення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) 1951 р. створили правову базу західноєвропейської економічної інтеграції2.

В юридичній літературі протягом багатьох років дискутується питання про юридичну природу та правовий статус БНМ (або БНК) та ТНМ (або ТНК) як міжнародних корпорацій, суб'єктів національного та міжнародного права. Докт­рина у зв'язку з цим традиційно розмежовує чотири правові форми монополіс­тичних об'єднань: картель; синдикат; трест; концерн.

Картель — це стійкий союз самостійних підприємців. З допомогою монопо­лістичних угод вони розроблюють загальну політику на ринку. В картелі відбу­вається поділ території між учасниками картелю, контингенція обсягу товару та встановлення єдиних цін. Синдикат — це об'єднання юридичне та виробниче са­мостійних підприємців, які спільно ведуть комерційну діяльність. Характерною рисою трестів є те, що в них учасники підприємства втрачають як комерційну, так і виробничу, а іноді і юридичну самостійність. Концерн — це складна форма монополістичного об'єднання, яка найбільш поширена. З допомогою фінансового контролю у концерні з'єднано в єдиний комплекс різнорідні підприємства.

Законодавче закріплення поняття "концерн" дістало, наприклад, в Законі про акціонерні товариства Німеччини від 6 вересня 1965р. В §18 цього закону вста­новлено, що якщо пануюче та одне або кілька залежних підприємств об'єднано під єдиним керівництвом контролюючого підприємства, то вони утворюють кон­церн; окремі підприємства є підприємствами концерну3.

Водночас істотним недоліком сучасної економіки є те, що такі взаємозв'язки підприємств не враховуються статистикою, у зв'язку з чим встановити точну кількість концернів у кожній країні важко. Хоч сьогодні відомо, що у високороз-винутих країнах ця кількість досить значна. В літературі наголошено, що, на­приклад, наприкінці 70-х років XX ст. у Німеччині понад 70% підприємств входили до складу концернів. А в США місцевий або національний ринок вважаєть­ся монополізованим, коли його частка становить не менш як 60%'.

На територіях зарубіжних держав, крім багатонаціональних організацій, існу­ють та діють також інтернаціональні організації. Ці організації утворюються шля­хом договорів між державами та стають суб'єктами приватного права шляхом оформлення свого заснування в одній будь-якій державі. Наприклад, Міжнарод­не бюро міри та ваги в Парижі було засновано відповідно до конвенції від 20 травня 1878 р.

Крім того, можна доповнити, що на підставі міжнародних договорів можуть створюватися: а) міждержавні організації, учасниками яких виступають держа­ви, правове становище яких регулюється міжнародним публічним правом; б) міжнародні господарські організації, учасниками яких виступають юридичні особи, які можна поділити на міжнародні господарські об'єднання та спільні під­приємства.

Юридичні особи з правлінням у даній державі мають капітал, який повністю належить цій країні. В свою чергу юридичні особи з правлінням та веденням гос­подарської діяльності за межами держави, яка її створила, можуть бути: а) зі змі­шаним капіталом, тобто таким, що належить громадянам та юридичним особам різних держав; б) з капіталом однієї країни-засновниці.


<