§ 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

У зарубіжних країнах джерелами цивільного і торгового права є закони, під-законні нормативні акти, судова практика та звичаї. Проте співвідношення між цими видами джерел для конкретної країни чи групи країн, а також для різних історичних етапів розвитку неоднакове.

Закон займає провідне місце у країнах романо-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них, як правило, кодифіковано. У країнах англосак­сонського права закони та інші джерела писаного (статутного) права відіграють у багатьох сферах регулювання меншу роль, ніж судова практика. Разом з тим ускладнення економічних відносин вимагало законодавчого нормативного закріп­лення майже всіх інститутів торгового і багатьох інститутів цивільного права. Наприклад, в Англії прийнято закони про продаж товарів (1893 р. і 1980 p.), про векселі (1882 p.), про власність (1925 p.), про компанії (1948 p.). У США кілька штатів мають цивільні кодекси. Торговий кодекс (розроблений у 1958 p.), який

Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн уніфікував окремі інститути торгового права, діє у всіх штатах (за винятком Луї­зіани, Віргінських островів та федерального округу Колумбія).

Цивільні кодекси посідають центральне місце у системі джерел. Це зумовле­но загальним значенням багатьох їх норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямів конкретизації в інших актах цивіль­ного законодавства, субсидіарним застосуванням норм до майнових та особис­тих немайнових відносин інших галузей права.

Найважливішими світовими кодифікаціями цивільного права є Французький цивільний кодекс та Німецьке цивільне уложення.

Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона), прийнятий у 1804 p., є першою кодифікацією цивільного права буржуазного суспільства. Він побудова­ний за інституційною системою. Його норми розподілено по трьох книгах: про особи, речі, зобов'язання. У вступному титулі містяться правила, що стосуються дії цивільного закону у часі, просторі та за колом осіб.

Книга "Про особи" містить норми про правовий статус громадянина (право та дієздатність, місце проживання, визнання громадянина відсутнім), про укла­дення та припинення шлюбу, опіку, піклування, усиновлення.

Книга "Про речі і різновиди власності" присвячена нормам, що належать до права власності, інших прав на речі (узуфрукт, користування, проживання, сер­вітути).

Третя книга "Про різні засоби придбання власності" — це норми про спадко­ємство, про дарування між живими і заповіти; загальні положення зобов'язаль­ного права і положення про окремі договори (шлюбний договір, продаж, обмін, найом, товариство, позика, схов тощо); норми про давність.

Французькому цивільному кодексу властивий високий рівень юридичної тех­ніки. Він написаний простою і доступною мовою. Протягом 200 років свого існу­вання кодекс не раз змінювався: у початковій редакції нині діє лише половина його статей, понад 100 скасовано, близько 300 доповнено. Значних змін зазнали такі галузі, як правове становище суб'єктів, шлюбно-сімейні відносини, договір про товариства тощо.

Французький цивільний кодекс помітно вплинув на право інших країн (Бель­гії, Нідерландів, Люксембургу, Італії, Іспанії, латиноамериканських країн, Кана­ди, країн Арабського Сходу, Африки й Азії).

Другою важливою кодифікацією цивільного права є Німецьке цивільне уло­ження, прийняте у 1896 р. Цей кодекс побудовано за пандектною системою. Йо­го норми розподілено по п'яти книгах: загальні положення, зобов'язальне право, право на речі, сімейне право, спадкове право.

Перша книга "Загальна частина" містить норми, що стосуються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, пред­ставництва, строків здійснення та забезпечення прав.

Друга книга "Зобов'язальне право" присвячена загальним положенням про зобов'язання та окремим їхнім видам.

У третій книзі "Право на речі" вміщено інститути володіння, права власності, іпотеки, заставного права. Сімейному і спадковому праву відведено четверту та п'яту книги.

Німецькому цивільному уложенню властиві складна юридична техніка і мова викладу. З часів прийняття воно зазнало багатьох змін та доповнень, особливо у сфері прав жінок, сімейно-шлюбного права, житлового найму тощо.

Німецьке цивільне уложення не мало за межами німецької держави такого успіху, як кодекс Наполеона. Воно вплинуло на право Японії, Бразилії, Швейца­рії, Австрії, Перу та інших держав.

У Франції та ФРН поряд з цивільними кодексами діють торгові. Французький торговий кодекс (ФТК) був прийнятий у 1807 р. (набрав чинності у 1808 p.), Ні­мецьке торгове уложення (НТУ) — у 1897 р. (набрало чинності у 1900 p.).

Прийняті торгові кодекси складалися з 4 книг. У Франції ці книги мали наз­ви: "Про торгівлю взагалі", "Про морську торгівлю", "Про неспроможність і бан­крутство", "Про торгову юрисдикцію"; у Німеччині книги називалися: "Торгові діячі", "Торгові товариства", "Торговельні угоди", "Морське право".

Різниця між двома названими кодексами є значною як за обсягом, так і за змістом матеріалу. Німецьке торгове уложення було прийнято значно пізніше ФТК, тому воно було пристосованішим до вимог капіталістичного обігу і містило значний правовий масив. Сьогодні його роль у системі торгового законодавства набагато вища, ніж ФТК. Між тим, загальною рисою для обох кодифікацій є зменшення їхньої ролі у системі джерел торгового законодавства Франції та ФРН. Торгові відносини сьогодні регламентовано здебільшого великою кількістю спеціальних законів.

ФТК зберіг лише два десятки статей (із 130) у первісній редакції. Друга кни­га містить лише дві статті, третю повністю скасовано. Відносини у галузі мор­ської торгівлі регулюють норми спеціального кодифікованого законодавства. Ви­ключено із кодексу і норми, що регулюють створення та діяльність торгових товариств. У цій галузі, як і в інших (окремі види торговельних договорів, методи конкурентної боротьби, організаційні форми підприємницької діяльності, автор­ське, патентне право), діє спеціальне законодавство.

Розвиток німецького торгового права також відбувається за межами НТУ. Деякі його положення (наприклад, щодо акціонерних товариств) втратили силу і замінені спеціальними законами. Багато торговельних угод регулюються бан­ківським, страховим, морським, біржовим, транспортним та іншими законодав­ствами.

Велику кількість джерел цивільного права становлять підзаконні акти уря­ду, міністерств, відомств, інших органів державного управління. У деяких кра­їнах встановлено суворий контроль (у тому числі судовий) за відомчою нормот-ворчістю. Між тим спостерігається тенденція до зростання делегованого законодавства, тобто нормативних актів, що видаються урядом. Урядові постано­ви розглядаються як продовження закону (делеговане законодавство) або як ав­тономні правові акти, що допускаються конституціями.

Судова практика посідає важливе місце у системі джерел права Англії, США та інших країн. Тому їхні правові системи дуже своєрідні. Основний зміст судової практики, або прецедентного права (case law), полягає у тому, що рі­шення, винесене судом у справі, є обов'язковим для вирішення аналогічної спра­ви судом рівної чи нижчої інстанції.

Прецедентне право Англії складається з двох частин: загального права (com­mon law) і права справедливості (law of equity).

Єдине загальне право для всієї Англії було створено королівськими судами 13—14 ст. Друга гілка прецедентного права (права справедливості) склалася на основі судових прецедентів спеціального суду лорда-канцлера, до якого звертали­ся особи у випадках, коли не мали змоги звернутися до суду загального права або коли справу у цьому суді було вирішено, з їхнього погляду, несправедливо. У 19 ст. суди загального права і права справедливості було об'єднано в єдиній судовій системі. Тепер вони мали керуватися прецедентами як загального права, так і права справедливості.

Прецедентне право Англії було перенесено і до США, де у процесі застосу­вання та тлумачення перетворилося на власне право США; багато у чому відій­шовши від англійського. Однак правові інститути та категорії цих країн дуже близькі. Тому прийнято говорити про єдину англо-американську правову систе­му. Судовий прецедент у США зберігає сьогодні велике значення у цивільному і торговому праві. Загальне право США — це право окремого штату. Тому воно відзначається роздрібненістю та строкатістю. У правозастосовній діяльності США велику роль відіграють приватні кодифікації прецедентного права основних інститутів цивільного і торгового права (Restatements of the Law of the USA).

Роль судової практики підвищується і у країнах континентальної Європи, хоч формально вона не визнається джерелом права. Неясність і недостатність норм писаного права дають простір для судового розсуду та правотворчості. Отже, спостерігається процес зближення континентальної та англосаксонської право­вої систем по лінії джерел права: у країнах континентальної Європи дедалі біль­шого значення набуває судова практика, а у країнах англо-американської право­вої системи зростає роль закону.

У східноєвропейських країнах нормативний характер актів вищих судових та арбітражних органів є дискусійним у доктрині та практиці.

Звичай у системі джерел відіграє другорядну роль. Він, як правило, допов­нює закон за відсутності або недостатності відповідної норми. Звичаї застосову­ються головним чином до банківських, страхових та інших відносин у сфері тор­гового права.

В Англії звичаї, що їх застосовують суди, перетворюються на норми преце­дентного права. Тому під звичаями тут розуміють лише норми права, які діють у певній місцевості.

У торговому обігу західних країн великого значення набувають типові контракти, що розробляються фірмами і пропонуються контрагентами для під­пису (формуляри). Офіційно вони не є джерелами права, але на практиці іноді з успіхом замінюють чинне законодавство.

Спостерігається тенденція до зближення та уніфікації норм цивільного і тор­гового права. Найпоширенішим її засобом є укладення міжнародних угод, з до­помогою яких створюються загальні норми як для міжнародних цивільних відно­син, так і для відносин всередині країни. Уніфікація правових норм досягається також з допомогою розробки заінтересованими державами типових законів. Піз­ніше їх приймають відповідні країни як закони.

Відповідно до Римської угоди 1957 р. органи ЄС видають регламенти та ди­рективи, які безпосередньо діють на території кожної держави — члена союзу. Отже, регламенти та директиви — ще один вид джерел цивільного та торго­вого права.

У доктринах деяких країн (наприклад, Болгарії) джерелом цивільного права називають його принципи (узагальнені положення, що формулюються у законі або з них виводяться) та норми моралі, якщо закон на них посилається.


<