§ 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Предметом цивільного та торгового права зарубіжних країн є майнові, а та­кож комплекс немайнових відносин. Але, на відміну від предмета цивільного пра­ва України, він має багато особливостей.

1.   Предмет цивільного права зарубіжних країн розширюється за рахунок включення значного обсягу товарно-грошових відносин, пов'язаних з придбан­ням та відчуженням земельних ділянок, деяких відносин землекористування. Це випливає з права власності на землю усіх суб'єктів цивільного права.

2.  До предмета цивільного права багатьох країн входять, як правило, сімей­но-шлюбні відносини. Здебільшого вони містяться у цивільних кодексах, що ре­гулюють сімейні відносини як наслідок шлюбної угоди.

3.  Загальною тенденцією є розширення кола немайнових відносин, що регу­люються цивільним правом. Так, закріплення у цивільному праві загального по­ложення про захист особистості громадянина (право громадянина на повагу осо­бистості)  дає  можливість охопити  цивільно-правовим  діянням  широке  коло особистих відносин, не пов'язаних з майновими: захист честі і гідності громадян; охорона зображення громадянина, запису його голосу, листування та інших до­кументів; право громадянина на ім'я; охорона інтересів громадян у разі повідом­лення про них неправдивих відомостей по радіо, телебаченню, у кіно, а також у разі зловживання даними про них, які містяться в електронно-обчислювальній техніці. Інститут універсального особистого права виключає можливість відмови у захисті особистих благ з формальних підстав.

4.  До орбіти майнових відносин дедалі більше потрапляють немайнові за своєю природою людські цінності (честь, гідність, ділова репутація).

5.  Своєрідно складався предмет цивільного права східноєвропейських держав у "соціалістичні" часи. Відмова деяких з них від концепції єдиного цивільного права (тобто регулювання нормами однієї галузі права усіх видів товарно-грошо­вих відносин у суспільстві) призвела до виключення з предмета цивільного права майнових відносин між господарськими організаціями. Ці відносини регулювали­ся окремою галуззю господарського права. Зазнав змін також зміст деяких тра­диційних цивільно-правових відносин. Так, відносини між організаціями та гро­мадянами   щодо   задоволення   культурних   і   матеріальних   потреб   останніх розглядалися у деяких країнах не як традиційні зобов'язальні відносини, в яких боржник і кредитор мають протилежні інтереси, а як відносини співробітництва і взаємодопомоги.

Наприкінці 1989 р. у східноєвропейських країнах відбулися докорінні полі­тичні зміни. Ці країни рішуче відмовилися від адміністративно-командної системи в економіці і здійснюють швидкий перехід до ринку. Почалася інтенсив­на нормотворча діяльність, розробляються нові доктринальні правові підходи, у тому числі й у галузі цивільного права. Безумовно, що через певний час змінять­ся й цивільні кодекси, а, отже, цивільне право у цих країнах зазнає значних змін.

6.  Майнові та особисті немайнові відносини у багатьох західних країнах вре­гульовано двома кодексами права — цивільним та торговим. Це так звана дуа­лістична система приватного права. Вона існує у західних країнах континенталь­ної Європи,  а також у країнах,  що рецепіювали західноєвропейські правові моделі.

Торгове право, як відокремлена від цивільного права галузь, виникло за се­редньовіччя. Це пояснюється тим, що цивільне право не мало спеціальних інсти­тутів та норм для регулювання нових відносин торгового обігу, який швидко роз­вивався. Постійне вдосконалення торговельних угод, необхідність їх укладання оперативно та без перешкод вимагало відходу від формалізму цивільного права. Тому торгове право виробило ряд нових, несхожих з цивільним принципів та ін­ститутів, зокрема презумпцію відплатності угод, підвищену відповідальність, кре­дитування угод, торгове представництво та торгову реєстрацію тощо. Спочатку торгове право було звичаєвим правом торговців, об'єднаних у корпорації. Потім потреби обігу спричинили створення єдиних правил торгівлі у межах міст, сою­зів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом і в ме­жах держави.

Французька буржуазна революція ліквідувала поділ суспільства на стани, і станове торгове право перетворилося на право загального характеру, що регу­лює торгівлю. Воно збереглося до наших часів.

Термін "торгове" не відповідає сьогодні сфері застосування торгового права, яке охоплює всю сферу підприємницької діяльності, а не лише обігу.

Норми торгового права розглядаються сьогодні як спеціальні щодо норм ци­вільного права і є органічною частиною системи приватного права.

У країнах англосаксонської правової системи (Велика Британія, США та ін.) немає поняття цивільного та торгового права. Торгове право Англії було погли­нуто "загальним" правом ще у 17 ст. Щодо чинного у США Торгового кодексу, то він не відповідає європейській концепції торгового права і не змінює системи американського права. Майнові і пов'язані з ними немайнові відносини країн англосаксонського права регулюються не галузями цивільного та торгового права, а окремими правовими інститутами.

Розширення сфери відносин, що регулюються торговим правом, розвиток міжнародної торгівлі підвищують роль торгового права. Його принципи втрача­ють спеціальний характер і стають принципами цивільного права. Так, норми, які спочатку стосувалися торгових угод, стають загальними нормами зобов'язально­го права; правила про банкрутство вже застосовуються не лише до комерсантів, а й до будь-яких осіб.

У деяких країнах цей процес, який дістав назву "комерціалізації" цивільно­го права, привів до об'єднання торгового та цивільного права в єдину кодифіка­цію. Так, ще у 1911 р. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'я­зального закону, який був частиною цивільного кодексу. Італія у 1942 p., Португалія у 1966 p., Нідерланди у 1992 p., канадська провінція Квебек у 1994 p., Росія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан у 1994—1996 pp., Грузія, Вірменія, Білорусія у 1997—1998 pp. прийняли єдиний ЦК.

Поділ права на публічне і приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, яким не властивий такий поділ, поняття приватного і публіч­ного права використовуються у літературі та на практиці.

Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяль­ності держави, регулюють відносини держави та її органів з приватними особами методом влади та підпорядкування. До публічного належать конституційне, ад­міністративне, кримінальне та фінансове право.

Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридичне рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права становить цивільне та торгове право. До приватного належать також певні норми транспортного, тру­дового та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Згада­ним галузям, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного ха­рактеру, притаманна комплексність.

Концепцію приватного права було детально розроблено в період становлення і розвитку капіталізму (19 ст.). Вона визначила такі принципи цивільного і тор­гового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і недоторкан­ність приватної власності, свобода договору, відповідальність за вину.

Дальший розвиток капіталізму зумовив процес "публіцизації" приватного права, тобто вторгнення публічного права з його методами регулювання у сферу традиційного цивільного і торгового права. Це було пов'язано з активним втру­чанням держави у господарське життя, з обмеженням права приватної власності та принципу свободи договору. Межі між публічним та приватним правом пос­тупово нівелюються. Багато хто взагалі заперечує необхідність такого поділу. Як доказ використовується факт появи великої кількості законодавчих актів, знач­них кодифікацій у цілих галузях економіки, що містять норми публічного і при­ватного права: банківське, транспортне, страхове. Проте серед норм цих ком­плексних галузей легко виділити норми адміністративного (публічного) і цивільного та торгового (приватного) права.

Поділ права на публічне і приватне заперечується також прибічниками теорії "соціальної функції права" (засновник — французький юрист Леон Дюгі). її суть полягає в тому, що кожний індивід у суспільстві не є носієм прав, а лише вико­нує громадський обов'язок або соціальну функцію в ім'я загального блага.

Незважаючи на пом'якшення різниці між публічним і приватним правом, та­кий поділ і сьогодні зберігає силу і має практичне значення.

Під системою цивільного права розуміють об'єктивно існуюче явище, а не формально-логічну систематизацію. Тому система цивільного права не збігається з системою цивільного кодексу або цивільного законодавства.

Система цивільного права країн з дуалістичним характером приватного права включає такі правові інститути: становище фізичних і юридичних осіб; сімейне право; право на речі; зобов'язання договірні, квазідоговірні, із заподіяння шкоди та безпідставного збагачення; спадкоємство.

Система торгового права складається з інститутів, норми яких регулюють правове становище та діяльність комерсантів, торговельні угоди і торгове пред­ставництво, кредитні цінні папери, морську торгівлю, неплатоспроможність і банкрутство. До торгового права тяжіють інститути авторського та патентного права.

Англо-американська система "загального" права не знає ні цивільного, ні торгового права. Відносини, які регулюються континентальним цивільним і тор­говим правом, охоплюються у цих країнах нормами окремих правових інститутів, зокрема сімейним правом, спадковим правом, правом нерухомої власності, пра­вом рухомої власності, правом договорів, агентським договором, деліктним пра­вом, правом компаній та товариств, страховим правом, банківським правом, па­тентним та авторським правом, морським правом, правом неспроможності та банкрутства, правом обігових документів тощо. Названі інститути часто мають комплексний характер з погляду поділу права на публічне і приватне.

У західних країнах немає дискусії щодо поділу системи права на галузі, яка ведеться у нашій країні. Традиційно тут іменується "правом" будь-який комплекс норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин (наприклад, кон­курентне право, видавниче, біржове, картельне). Проблема відмежування ци­вільного і торгового права від інших галузей права тут зводиться в основному до проблеми розмежування публічного і приватного права.

Визначення місця цивільного права у правовій системі держави пов'язано та­кож з проблемою його взаємовідносин з іншими галузями права, передусім тими, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, а саме: сімейним (у кра­їнах, де воно розглядається як окрема галузь права), трудовим, кооперативним правом, тобто галузями, які розвивалися у межах або на основі цивільного права.

Цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовують для регулювання сі­мейних, трудових, кооперативних відносин. Наприклад, у сфері сімейного права субсидіарно застосовуються цивільно-правові норми про дієздатність, представ­ництво, довіреність, позовну давність, угоди, відповідальність тощо. Деякі інсти­тути трудового права певною мірою регулюються сьогодні положеннями цивіль­ного права. Так, правова доктрина західних країн характеризує трудовий договір як специфічну угоду приватно-правового порядку. У Франції Кодекс праці прямо передбачає, що на трудовий договір поширюється поліпшення цивільного права. У трудовому праві широко застосовуються цивілістична техніка та цивільно-пра­вові формулювання і конструкції. Прогалини у трудовому праві часто заповню­ються шляхом звернення до цивільного права.

Значні труднощі виникали під час вирішення проблеми розмежування та співвідношення цивільного і господарського права у колишній Чехо-Словаччині. Це пояснюється нестійкістю поглядів на предмет господарського права і прак­тичним запереченням наявності у нього спеціального методу правового регулю­вання.

Під предметом господарського права звичайно розуміли внутрішні господар­ські відносини управління народним господарством та безпосередньо господар­ської діяльності у їхній єдності. Проте не всі відносини, що виникали при управ­лінні народним господарством, включалися до предмета. До нього входили економічні відносини у галузі планового управління господарською діяльністю державних та інших організацій, а також відносини, що виникали при підготовці та здійсненні їхньої господарської діяльності, обміні її результатами.

Спроби розробити особливий метод господарського права результату не дали.

Система господарського права колишньої Чехо-Словаччини включала Загаль­ну частину (принципи господарсько-правового регулювання; суб'єкти господар­сько-правових відносин; юридичні факти, право власності та майнова відокрем­леність організацій; управління господарською діяльністю) та Особливу частину (право господарських договорів, господарського обліку та звітності; розрахунко­вих та кредитних правил; право на найменування, товарний знак, промисловий зразок; правила про вирішення господарських суперечок).

Відсутність у господарському праві чітких критеріїв системи права призводи­ла до того, що розмежування цивільного й господарського права відбувалося в основному за суб'єктним складом (але це не завжди допомагало). Норми цивіль­ного права у зв'язку з цим набували широкого субсидіарного застосування у гос­подарських відносинах.

Концепція господарського права завжди була спірною, її критикували навіть у країнах, де вона була домінуючою. Ця концепція породжена адміністративно-командною системою в економіці. Процеси економічного та політичного оновлен­ня, що відбуваються сьогодні у східноєвропейських країнах, позначаються і на підходах до правового регулювання відносин у сфері господарства.