§ 2. Окремі способи припинення зобов'язань : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Окремі способи припинення зобов'язань

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Серед способів припинення зобов'язань з волі сторін належне місце посідає виконання зобов'язань (ст. 216 ЦК УРСР ст. 601 ЦК України).

Виконання зобов'язання є нормальним способом припинення зобов'язання, досягненням мети, заради якої воно створювалося.

Але припинення зобов'язання може бути обумовлено не будь-яким, а належ­ним його виконанням.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов догово­ру, вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсут­ності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 528 ЦК України).

Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки — відшкоду­вання збитків, сплата неустойки та ін. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від реального виконання зобов'язання. Лише після того, як сторони виконають усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобов'язання, за загальним правилом, оформляєть­ся тим способом, у тій формі, що і його встановлення. Отже, якщо зобов'язання встановлюється у письмовій формі, то і його виконання оформляється письмово.

При усній формі немає потреби якимось чином оформляти його виконання. Але з цього правила є певні винятки.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦК УРСР, коли угоди між організаціями або між ор­ганізацією і громадянином укладаються в усній формі, організація, яка оплатила товари або послуги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що підтверджує одержання грошей; підстави їх одержання.

При виконанні зобов'язань, які не виражені у письмовій формі, боржник має право вимагати від кредитора розписку, що посвідчує виконання зобов'язання Згідно з ч. 2 ст. 216 ЦК УРСР, якщо боржник видав кредиторові на посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а за неможливості повернення зазначити про це в роз­писці, яку він видає.

Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що поверта­ється. Наявність боргового документа у боржника посвідчує виконання зобов'я­зання, поки не доведено інше.

Якщо кредитор відмовляється посвідчити виконання зобов'язання зазначени­ми у ст. 216 ЦК УРСР способами, боржник має право затримати виконання. У такому разі кредитор вважається таким, що прострочив, з усіма наслідками, пе­редбаченими в ст. 215 ЦК УРСР.

Зарахування. З волі сторін зобов'язання припиняється шляхом зарахуван­ня зустрічної вимоги (статті 217 і 218 ЦК УРСР).

В новому Цивільному кодексі зарахування як підстава припинення зобов'я­зань передбачена статтями 603, 604 і 605.

Зарахування — це такий спосіб припинення зобов'язання, за якого погаша­ються зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав або строк яких не зазначений чи визначений моментом витребування.

Здійснюється витребування за наявності трьох умов.

Перша умова: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які виплива­ють з двох різних зобов'язань між двома особами, де кредитор одного зобов'я­зання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником.

Відповідно до ст. 605 ЦК України у разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.

Друга умова: вимоги мають бути однорідні, тобто в обох зобов'язаннях по­винні бути речі одного роду. Можна зарахувати грошовий борг проти грошового, але не можна, наприклад, утримувати чужу річ за грошовий борг власника цієї речі. Частіше зарахуванням погашаються зустрічні грошові вимоги.

Третя умова: необхідно, щоб за обома вимогами настав уже строк виконан­ня, оскільки не можна пред'явити до зарахування вимоги за таким зобов'язан­ням, яке не підлягає виконанню. До зарахування може бути пред'явлена і вимо­га, строк якої не вказано або яка підлягає виконанню за першою вимогою кредитора.

Зарахування є односторонньою угодою, для нього достатньо заяви однієї сто­рони.

За наявності всіх вищенаведених умов згоди іншої сторони для зарахування не потрібно.

При цьому, якщо зустрічні вимоги рівні, то зобов'язання припиняється (пов­не зарахування), якщо нерівні, то одне із зобов'язань припиняється повністю, а в іншому зменшується обсяг вимог, але зобов'язання продовжує існувати (част­кове зарахування).

Характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають зна­чення.

Але все ж таки не всі зустрічні однорідні зобов'язання, строк яких настав, можуть бути зараховані.

Відповідно до ст. 218 ЦК УРСР, ст. 604 ЦК України не допускається зараху­вання зустрічних вимог:

1)  про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здо­ров'я або смертю;

2)  про стягнення аліментів;

3)  щодо довічного утримання (догляду);

4)  у разі спливу позовної давності;

5)  в інших випадках, встановлених договором або законом.

Угода сторін. Відповідно до ст. 220 ЦК УРСР, і ст. 606 ЦК України зобов'я­зання може припинятися за домовленістю сторін. Вона може мати місце, коли сторони не приступили до виконання зобов'язання або виконали його частково.

Серед підстав припинення зобов'язань угодою сторін виділяють новацію, від­ступне, прощення боргу.

Виходячи зі змісту зазначених статей, новація — це угода про заміну первіс­ного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами.

На відміну від інших угод сторін, які мають наслідком припинення зобов'я­зань, зокрема від відступного, новація не припиняє правового зв'язку сторін, ос­кільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання. Новація відрізняється від заміни виконання. Наприклад, по­стачальник за згодою покупця замість одних товарів поставляє інші, сторони змі­нили строки і способи виконання.

У цих випадках первісне зобов'язання не припиняється, а змінюється і підля­гає виконанню.

Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є угода сторін про припинення первісного зобов'язання. Тому від дійсності останнього залежить дійсність нового. Якщо первісне зобов'язання визнається недійсним, то недійсним стає зобов'язання, яке його замінює.

У практиці використовується поняття пролонгації (продовження) договірних відносин учасників на новий строк, що також не визнається новацією.

Новацію характеризує те, що вона припиняє додаткові зобов'язання, якщо ін­ше не передбачено законом або погодженням сторін. Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, вста­новлених законом.

Відступне. Відповідно до ст. 602 ЦК України зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передачі боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо).

Надання відступного як спосіб припинення зобов'язання може мати місце як при виникненні зобов'язання, так і в процесі його виконання.

Оформляється відступне договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок і строк його надання. Стосовно форми відступного діють загальні прави­ла про форму угод. Що стосується форми надання відступного, то вона може бу­ти різною: передача грошей, майна, виконання робіт, надання послуг та ін.

Розмір, строки і порядок надання відступного встановлюються угодою сторін.

Прощення боргу. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (про­щення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 607 ЦК України).

Таке формулювання допускає припинення зобов'язання одностороннім актом кредитора, який прощає борг. Боржник може заперечувати проти зняття з нього боргу. Але в цьому разі прощенню боргу він повинен протиставити належне ви­конання зобов'язання і таким способом припинити його. Необхідність у прощен­ні боргу, як правило, виникає, коли виконання зобов'язання ускладнюється або коли він прострочив виконання, тобто в ситуаціях явної згоди боржника на при­пинення зобов'язання шляхом прощення боргу.

Враховуючи те, що для прощення боргу необхідна згода боржника, цей спо­сіб припинення зобов'язань іноді прирівнюють до договору дарування1.

За загальним правилом, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання (ст. 162 ЦК УРСР, ст. 653 ЦК України).

Проте у деяких випадках, передбачених законом, зобов'язання може припи­нятися за волевиявленням однієї зі сторін.

Право на одностороннє припинення зобов'язання, як правило, зумовлене по­рушенням іншою стороною своїх обов'язків.

Так, зобов'язання за договором підряду може припинятись у зв'язку з відмо­вою замовника від договору, якщо підрядник не приступає своєчасно до виконан­ня договору або виконує роботу так повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, а також коли підрядник не усуне недоліки в роботі в установлений замовником строк. Підрядник у свою чергу може відмовитись від договору, якщо замовник, незважаючи на своєчасне й обгрунтоване застереження з боку підряд­ника, у відповідний строк не замінить вказівок про спосіб виконання роботи або не усуне інших обставин, які загрожують міцності або придатності виконуваної роботи.

Статті 231 і 234 ЦК УРСР передбачають серед засобів захисту право покупця в разі якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ або якщо продана річ неналежної якості і її недоліки не були застережені про­давцем, вимагати розірвання договору з відшкодуванням збитків.

Якщо покупець на порушення договору відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець може відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків (ст. 232 ЦК УРСР, ст. 691 ЦК України). Вра­ховуючи особисто-довірчий характер взаємовідносин сторін за договором дору­чення ст. 392 ЦК УРСР, ст. 1027 ЦК України передбачає можливість його при­пинення шляхом скасування договору довірителем і відмови повіреного, тобто на підставі односторонніх дій сторін цього договору.

Новий ЦК України в переліку правових наслідків порушення зобов'язання (ст. 613) називає припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання; розірвання договору. Одностороння відмова від зобов'язання мож­лива, якщо це встановлено договором або законом. Відповідно до п. З ст. 653 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частко­во договір є відповідно розірваним або зміненим.

Так, за новим ЦК України допускається одностороння відмова (повна або часткова) від виконання договору поставки в разі його істотного порушення од­нією зі сторін. Порушення договору постачальником вважається істотним у разі поставки товарів неналежної якості з недоліками, які не можна усунути у прий­нятий для покупця строк, або у разі неодноразового порушення строків постав­ки. Істотним порушенням договору покупцем вважається неодноразове порушен­ня строків оплати товарів або неодноразова невибірка ним товарів. Договір поставки вважається відповідно зміненим або розірваним з моменту одержання стороною повідомлення іншої сторони про односторонню відмову від виконання договору, якщо інший строк не передбачений у повідомленні або не визначений угодою сторін1.

Відповідно до ст. 655 нового ЦК України зобов'язання сторін припиняються у разі розірвання договору. Розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути ро­зірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або за­коном.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розрахову­вала при укладенні договору (ст. 653 ЦК України).

Згідно зі ст. 654 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сто­рін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умо­вах.

Розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що й договір, що розрива­ється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі зви­чаїв ділового обороту (ст. 656 ЦК України).

У разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Як­що договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з мо­менту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (ст. 655 ЦК України).

До підстав припинення зобов'язань незалежно від волі сторін належать: не­можливість виконання, збіг боржника і кредитора в одній особі, смерть громадя­нина, який є боржником або кредитором, коли зобов'язання пов'язане з його особою, ліквідація юридичної особи — боржника чи кредитора.

Неможливість виконання зобов'язання. Закон не визначає поняття "не­можливість виконання зобов'язання". Під цим слід розуміти неможливість для боржника через різні причини здійснити передбачені зобов'язанням дії, спрямо­вані на його виконання.

Розрізняють випадкову і винну неможливість виконання.

За випадкової неможливості виконання зобов'язання припиняється, і борж­ник не несе відповідальності за його невиконання.

Випадкова неможливість може бути зумовлена як непереборною силою, так і будь-якою іншою обставиною, настання якої боржник не міг і не повинен був передбачити. Якщо жодна зі сторін до виникнення неможливості виконання ще не встигла здійснити дії, пов'язані із зобов'язанням, воно припиняється.

Вже здійснене виконання у взаємному зобов'язанні зберігає силу за умови, що сторона, яка його виконала, отримала від іншого контрагента зустрічне задо­волення, а те виконання, за яке вона зустрічного задоволення не отримала, їй повертається.

За винної неможливості виконання зобов'язання не припиняється, а лише змінюється, оскільки для винної сторони обов'язок виконання трансформується в обов'язок відшкодувати завдані контрагентові збитки, сплатити неустойку і т. ін. Коли предмет зобов'язання визначений індивідуальними ознаками, його зни­щення спричинює неможливість виконання, і зобов'язання припиняється. Родові речі є речами замінними і доти, доки їх заміна для боржника неможлива, зо­бов'язання продовжує існувати.

Неможливість виконання може поширюватися на все зобов'язання або на ок­рему його частину. Вона може бути як постійною, так і тимчасовою. За постійної неможливості виконання зобов'язання припиняється, оскільки мета його недо­сяжна. За тимчасової неможливості виконання зобов'язання не припиняється, тільки виконання переноситься до усунення перешкод. Неможливість виконання зумовлена певними об'єктивними обставинами, через які боржник не може здійснити виконання.

Але у всіх випадках неможливість виконання зобов'язання може бути підста­вою його припинення.

Згідно зі ст. 222 ЦК УРСР зобов'язання припиняється неможливістю вико­нання, якщо вона спричинена обставинами, за які боржник не відповідає. За ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 609).

Збіг боржника і кредитора в одній особі. Припинення зобов'язань у разі збігу боржника і кредитора в одній особі (ст. 219 ЦК УРСР; ст. 608 ЦК України) відбувається внаслідок правонаступництва, тобто переходу прав та обов'язків боржника до кредитора і навпаки. У відносинах між громадянами зобов'язання може припинятися за вказаною причиною, коли спадкоємець і спадкодавець бу­ли між собою у зобов'язальних правовідносинах. При правонаступництві спад­коємець набуває прав та обов'язків спадкодавця і стає одночасно кредитором і боржником (боржник за договором позики стає спадкоємцем свого кредитора).

Щодо організацій зобов'язання можуть припинятися збігом боржника і кре­дитора у зв'язку зі злиттям юридичних осіб або якщо в зобов'язанні одна з них була кредитором, а інша — боржником. В обох випадках зникає другий суб'єкт правовідносин, у зв'язку з чим вони припиняються.

Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову (ч. 2 ст. 219 ЦК УРСР). Це правило застосовується у тих випадках, коли спадкування мало місце після оголошення громадянина померлим, а згодом судове рішення про оголошення громадянина померлим було скасовано судом у зв'язку з його явкою.

При поділі юридичної особи, яка виникла внаслідок злиття або приєднання, доля попередніх зобов'язань визначається заново за роздільним балансом.

Припинення зобов'язання смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи. Як правило, смерть громадянина — кредитора чи боржника — не тягне за собою припинення зобов'язання, оскільки майнові права та обов'язки, які становлять його зміст, переходять у разі смерті кредитора чи боржника до їх спадкоємців. Зобов'язання не припиняється, а внаслідок спадко­вого правонаступництва відбувається заміна осіб у зобов'язанні. Зобов'язання, виконання яких має особистий характер, не можуть бути предметом спадкуван­ня і припиняються смертю того учасника, з особою якого вони пов'язані.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦК УРСР і ст. 610 ЦК України зобов'язання при­пиняється смертю боржника, якщо воно нерозривно пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно нерозривно пов'я­зане з особою кредитора.

Зобов'язання також припиняється смертю кредитора, якщо виконання про­водиться особисто для кредитора (ст. 223 ЦК УРСР), а за новим ЦК України — якщо воно нерозривно пов'язане з особою кредитора (ст. 610).

Так, смерть автора призводить до припинення укладеного з ним договору лі­тературного замовлення, смерть дитини тягне за собою припинення встановле­ного на її користь аліментного зобов'язання. Зобов'язання припиняється у разі смерті особи, на користь якої стягувалося відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я. Договір доручення припиняється не тільки смертю дові­рителя чи повіреного, а й визнанням будь-кого з них недієздатним, обмежено діє­здатним чи безвісно відсутнім (п. З ст. 329 ЦК УРСР, ст. 1027 ЦК України). При­пинення юридичної особи також не завжди припиняє зобов'язання з її участю.

Оскільки реорганізація пов'язана з правонаступництвом, зобов'язання реор­ганізованої юридичної особи не припиняютсья.

Ліквідація виключає правонаступництво і є підставою для припинення зо­бов'язань.

Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кре­дитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю (ст. 223 ЦК УРСР; ст. 611 ЦК України).

Згідно із Законом України "Про підприємства в Україні" (ст. 35) ліквідацію підприємства проводить ліквідаційна комісія, яку створює власник або уповнова­жений ним орган, а в разі банкрутства — господарський суд. При цьому вста­новлюються порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заявлення претензій кредиторів, який не може бути менший двох місяців з моменту оголо­шення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія виявляє кредиторів і визначає строк і порядок задоволення їхніх вимог.

Таким чином, більшість зобов'язань припиняється у зв'язку з їх виконанням.

Припиняються також зобов'язання, вимоги яких погашені без виконання (претензії, не задоволені за браком майна, не визнані ліквідаційною комісією, — ст. 36 Закону України "Про підприємства в Україні").


<