§ 3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною — склад цивільного правопорушення. Вона настає за наяв­ності таких умов:

—  протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

—  шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

—  причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;

—  вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови — протиправність, шкода та причинний зв'язок — є об'єк­тивними, а четверта — вина — є суб'єктивною підставою цивільно-правової від­повідальності.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи за­кону чи іншого нормативного акта або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.

Протиправність поведінки боржника або кредитора полягає в порушенні до­говірного зобов'язання. Відповідно до ст. 612 ЦК України порушенням зобов'я­зання є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора. Судити про прострочення боржника або кредитора можна тоді, коли порівняти встановлені законом чи договором послідовність і строки виконання сторонами своїх обов'язків і фактичну наяв­ність (або відсутність) такого виконання у визначений час.

Простроченням боржника є невиконання ним зобов'язання в обумовлений строк (термін). Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язан­ня не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. З ст. 214 ЦК УРСР, ст. 614 ЦК України). Кредитор вважається таким, що прострочив, як­що він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання (ч. 1 ст. 215 ЦК УРСР, п. 1 ст. 615 ЦК України).

Шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (за­гибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопору­шення розрізняють майнову або немайнову (наприклад, моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди називають ще збитками. В ЦК УРСР про відшкодування збитків як спосіб захисту цивільних прав йдеться у ч. 1 ст. 6, але питання про структуру збитків, умови та порядок стягнення їх вирішуються в нормах зобов'язального права. Зокрема, в ч. 2 ст. 203 ЦК УРСР під збитками ро­зуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які б він одержав, якби боржник виконав зобов'язання. Проте проблема відшкодування збитків виникає не лише при не­виконанні чи неналежному виконанні зобов'язань, а й при порушенні інших прав та обов'язків (особистих немайнових, інтелектуальної власності тощо). Ось чому правила про відшкодування збитків та компенсацію моральної шкоди вміщені се­ред основних положень книги 1 (загальна частина) ЦК України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті по­рушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками вважа­ються: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена ви­года). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, що порушила право, одержала завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшко­довуються потерпілій особі у зв'язку з неодержанням доходів, не може бути мен­ший від доходів, що їх одержав порушник права.

Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і роз­мір. Відповідно до ст. 625 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зо­бов'язань, доводить кредитор. Якщо інше не передбачено законом, іншими, пра­вовими актами або договором, під час визначення збитків беруться до уваги ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не буде задоволена добровільно — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу щодо відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухва­лення рішення. Під час визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) вра­ховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування.

Звичайно, визначення розміру збитків, завданих порушенням цивільних прав, особливо неодержаних доходів, на практиці не завжди легко можна здійс­нити. Навіть у тих сферах договірних відносин, де майнова відповідальність не обмежена, пред'явлення вимог до винних контрагентів про повне відшкодування збитків за порушення зобов'язань — рідкісне явище у господарській практиці. Це зумовлено, зокрема, і відсутністю апробованих методик щодо підрахунку збитків, якими могли б керуватися працівники юридичних служб підприємств, інших суб'єктів господарювання на обгрунтування вимог про відшкодування збитків. Для того щоб договірно-правова і претензійно-позовна робота була діє­вим інструментом у взаємовідносинах підприємства з його контрагентами, необ­хідно налагодити у всіх підрозділах чіткий облік виконання зобов'язань як його контрагентами, так і самим підприємством.

Порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у по­терпілої особи моральної (немайнової) шкоди. Право на відшкодування мо­ральної шкоди, завданої порушенням договірних зобов'язань, виникає лише у ви­падках, передбачених законом або договором, зокрема при заподіянні моральної шкоди товаром неналежної якості, придбаним у роздрібній торговельній мережі (ст. 24 Закону України "Про захист прав споживачів").

Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність без­посереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушни­ка і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або без­діяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, — наслідком протиправної поведінки заподіювача.

Для покладення відповідальності за цивільне правопорушення, крім зазначе­них вище трьох об'єктивних умов — протиправності, збитків і причинного зв'яз­ку, за загальним правилом, необхідна ще одна умова — вина заподіювача. Вина в цивільному праві розглядається як психічне ставлення особи до своєї проти­правної поведінки та її наслідків.

У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Відповідно до ст. 209 ЦК УРСР, ст. 616 ЦК України особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім ви­падків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться осо­бою, яка порушила зобов'язання. Коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звіль­няється від відповідальності, якщо інше не встановлено законом (ст. 210 ЦК УРСР). Іноді невиконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сто­рін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін змен­шує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережності спри­яв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів до зменшення їх (ст. 211 ЦК УРСР, ст. 618 ЦК України).

У цивільному праві необережність поділяється на легку і грубу, хоч критері­їв їх розмежування немає в законодавстві, як і не окреслено чітких їх контурів у судовій практиці та літературі, все залежить від характеру вимог, які не додер-жані особою у тій чи іншій ситуації.

Якщо для покладення на правопорушника цивільної відповідальності у сфері відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення (протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок, вина), то для стягнення неустойки або втрати завдатку кредиторові досить довести, що поведінка борж­ника є протиправною, а вина є або припускається, коли він не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов'язання. Тут має місце неповний склад правопору­шення.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом або договором. Так, за ч. 1 ст. 213 ЦК УРСР, п. 2 ст. 614 ЦК України боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконан­ня, що випадково (тобто за відсутності його вини) настала після прострочення.

У новому ЦК України (ст. 619) передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це пору­шення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Але не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку необхідних товарів, відсутність у нього коштів. Ця норма має за мету спонукати сторін, особливо підприємців до обачливості у підприємницькій діяльності. У цій діяльності підприємцям доводиться нерідко приймати рішення в умовах невизначеності та ризику. Щоб зменшити несприят­ливий вплив на підприємництво факторів порушення зобов'язань контрагентами, можуть бути використані різні заходи: проведення моніторингу (спостереження та оцінка процесів підприємництва); співробітництво з консультативними фірма­ми в галузі аудиту, менеджменту, інформації, права; вибір надійних партнерів; співробітництво з конкурентами на ринку товарів тощо. Певну роль у цій сфері може відіграти і страхування підприємницьких ризиків (наприклад, страхування від неповернення кредитів банкові).

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (проти­правність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягнен­ні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елемен­тів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не на­стає.

Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх оз­нак вчиненого правопорушення особа не несе відповідальності. Так, відповідно до ст. 177 Кодексу торговельного мореплавства України перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або керуванні судном (навігаційні помилки). Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила.

Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, яка порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. За відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбачено відповідаль­ності і без вини. Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 616 ЦК України особа визнається не­винною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належ­ного виконання зобов'язання.

Непереборна сила (форс-мажорні обставини) — надзвичайна і невідворот­на за даних умов подія. Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня до ді­яльності сторін обставина (наприклад, явища стихійного характеру). По-друге, надзвичайність події, що стає непереборною силою, означає, що це не рядова, ор­динарна, звичайна обставина, яка також може спричинювати певні труднощі для сторін. Тому в ст. 619 ЦК України зазначається, що не вважається неперебор­ною силою, яка може бути підставою для звільнення від відповідальності особи, недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхід­них коштів. По-третє, непереборна сила — це подія, яку не можна було відвер­нути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності. Те, що за одних умов можна легко подолати, за інших стає неможливим. Тому при дії непереборної сили теж, як правило, відсутня вина боржника.


<