§ 2. Види цивільно-правової відповідальності : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Види цивільно-правової відповідальності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадого­вірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за не­виконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. На­приклад, за поставку товарів, які виявилися недоброякісними (брак), постачаль­ник сплачує покупцеві штраф у певному розмірі відсотків від вартості цих товарів, повертає суму — вартість товарів, якщо вона була сплачена покупцем, а також відшкодовує витрати, завдані покупцеві у зв'язку з проведенням експер­тизи, зберіганням, поверненням забракованих товарів постачальникові тощо. Відповідальність тут є договірною, бо вона настає за порушення обов'язків, які основані на договорі поставки.

Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчи­нення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними до­говору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відпові­дальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заро­біток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, виплати­ти потерпілому одноразову допомогу у встановленому законом порядку та ком­пенсувати витрати, спричинені ушкодженням здоров'я, зокрема на посилене харчування, протезування, санітарно-курортне лікування, сторонній догляд тощо (статті 455 і 456 УРСР, ст. 1214 ЦК України). У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий з організацією чи громадянином може перебува­ти у трудових договірних відносинах.

У пункті 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 1 квітня 1994 р.1 звертається увага на необхідність відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним вико­нанням зобов'язання, що виникло з договору (ст. 203 ЦК УРСР), від позадого­вірної шкоди, тобто від зобов'язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди (глава 40 ЦК УРСР). Звичайно, можуть мати місце випадки, коли сторони пере­бувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією зі сторін другій стороні не пов'язано з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися главою 40 ЦК. За правилами про позадоговірну відповідальність здій­снюється відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушко­дження здоров'я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами) нена­лежної якості (ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів").

У цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єк­тами зобов'язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зо­бов'язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною.

Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати вико­нання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці (пай­ці). Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не випливає із закону або договору (ст. 542 ЦК України). У зобов'язаннях, які виникли з часткових дого­ворів між організаціями, право кредитора вимагати виконання та обов'язок боржника виконати зобов'язання визначається у частках, що встановлюються договором (ст. 173 ЦК УРСР). При частковій відповідальності кожна із зобо­в'язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно розміру своєї частки спільного боргу.

Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо, наприклад, у такому зобов'язанні є один кредитор і кілька боржників, то кредитор має право вимагати виконання як від усіх бор­жників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в час­тині боргу. Не одержавши повного задоволення своїх вимог від одного із солідар­них боржників, кредитор має право вимагати неодержане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не буде виконано повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від сплати боргу кредиторові (статті 174 і 175 ЦК УРСР, ст. 545 ЦК України). Отже, при порушенні солідарного обов'яз­ку настає солідарна відповідальність, за якої кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і з кож­ного з них окремо. Так, відповідно до ст. 192 ЦК УРСР, ст. 556 ЦК України за договором поруки в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відпо­відають перед кредитором як солідарні боржники, причому поручитель відпові­дає в тому самому обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату відсотків, відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основ­не і додаткове до нього зобов'язання і одне, і друге порушені.

Нові положення щодо субсидіарної відповідальності містить ст. 621 ЦК Ук­раїни. До заявлення вимоги до особи, яка відповідно до закону, інших правових актів або умов зобов'язання несе відповідальність додатково до відповідальності іншої особи, що є основним боржником (субсидіарну відповідальність), кредитор повинен заявити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в ро­зумний строк відповіді на заявлену вимогу, ця вимога в повному обсязі може бу­ти заявлена до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не має права вимагати задоволення своєї вимоги до основного боржника від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шля­хом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника або безспірного стяг­нення коштів з основного боржника. Особа, яка несе субсидіарну відповідаль­ність, повинна до задоволення вимоги, поставленої їй кредитором, попередити про це основного боржника, а якщо до цієї особи вчинено позов — залучити ос­новного боржника до участі у справі. Інакше основний боржник має право вису­нути проти регресної вимоги особи, що відповідає субсидіарно, заперечення, які він мав проти кредитора.

За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов'язок борж­ника (заподіювача) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у пов­ному обсязі. Це стосується як витрат, що зроблені кредитором, втрати або пош­кодження його майна, так і не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби боржник виконав зобов'язання (ст. 203 ЦК УРСР).

Відповідальність у цих випадках вважається повною. Відповідно до ст. 655 ЦК України законом або договором може бути обмежене право на повне відшко­дування збитків. Це означає, що за порушення обов'язку сплачується лише не­устойка, а збитки не відшкодовуються або хоч і відшкодовуються, але не в пов­ному обсязі. Так, відповідно до ч. З ст. 13 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування або пошко­дження прийнятого до перевезення вантажу або багажу у розмірі фактичної шкоди, тобто неодержані доходи в цих зобов'язаннях не відшкодовуються.

Згідно зі ст. 204 ЦК УРСР, якщо за невиконання або неналежне виконання  ,' зобов'язання встановлено неустойку, то збитки відшкодовують у частині, яка не   , покрита неустойкою. Законодавством або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення лише неустойки, але не збитків; коли  • збитки можуть бути стягнені у повній сумі понад неустойку; коли за вибором кредитора можуть бути стягнені або неустойка, або збитки.

Повне відшкодування збитків, заподіяних порушенням договірних зобов'я­зань між юридичними особами, передбачено нині у сферах поставки, купівлі-про-дажу, деяких підрядних відносинах тощо. Стосовно ж більшості інших господар­ських   зобов'язань   (постачання   енергії   та   газу,   перевезення,   капітальне а-будівництво, проектні роботи тощо) передбачається не повна, а обмежена відпо-відальність за порушення договорів або у формі виплаченої неустойки (коли до­пускається стягнення лише неустойки, але не збитків), або у формі дійсної (фак­тичної) шкоди без права відшкодування упущеної вигоди. В умовах переведення економіки на ринкові засади не можна визнавати нормальним такий стан у зако-нодавстві, коли принцип повного відшкодування збитків при порушенні зобов'яжу"; зань не здійснюється з потрібною послідовністю у всьому ланцюжку господарських зв'язків, а обмежується лише окремими його ланками.

За новим ЦК України повне відшкодування збитків набуває ширшого засто сування

Насамперед, у співвідношенні неустойки і збитків як форм відповідальності^ загальною стає штрафна неустойка, а не залікова (як за ст. 204 ЦК УРСР), тобто якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то її стягнуть у повному розмірі понад відшкодування збитків (п. 1 ст. 613 ЦК України). У зобов'язан­нях з участю суб'єктів підприємництва, замість обмеженої, запроваджується, як правило, повна майнова відповідальність. Так, якщо за ЦК УРСР за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором на капітальне будівництво від­повідальна сторона сплачувала за це встановлену неустойку (пеню), а також від­шкодовувала в сумі, не покритій неустойкою, збитки, що виявилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна (ч. 1 ст. 356 ЦК УРСР), то за новим ЦК України за порушення обов'язків за договором будівель­ного підряду замовник і підрядник сплачують передбачену договором або зако­ном неустойку та відшкодовують у повному обсязі збитки (п. 2 ст. 940, ст. 902 ЦК України).

З окремих видів зобов'язань закон чи інші правові акти можуть встановлю­вати підвищену (зокрема, кратну) відповідальність за порушення цивільних прав та обов'язків. Так, за Законом України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" від 27 січня 1995 р. користувачі бібліотечних послуг мають право одержувати в ко­ристування книги, документи та інші носії інформації з бібліотечних фондів від­повідно до правил користування бібліотекою, користуватися послугами довідко­во-інформаційного, бібліографічного характеру та одержувати інші послуги (в тому числі і платні). Правила користування бібліотечним фондом можуть перед­бачати кратне відшкодування шкоди у зв'язку з втратою, знищенням, пошко­дженням або крадіжкою книг, документів, інших носіїв інформації, у тому числі окремих одиниць бібліотечного фонду (статті 20 і 23 закону).


<