§ 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Цивільне право як система правових норм регулює майнові та особисті не-майнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, май­новій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов'язків. В умовах переходу до ринкової економіки додержання порядку, дис­ципліни, умов зобов'язань, прийнятих за договором, набуває особливої ваги.

Цінність цивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові ін­тереси осіб є застосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема ци­вільно-правової відповідальності.

Питання про суть санкції та її співвідношення з поняттям відповідальності за­лишається дискусійним як у літературі із загальної теорії права, так і в галузе­вих юридичних науках. Зазначаючи, що санкція безпосередньо пов'язана з вимо­гою певної поведінки, яка міститься у правовій нормі, О. Е. Лейст писав: "У юридичному обов'язку відображено вимогу належної поведінки, а санкція — спосіб державного примусу до виконання (додержання) цієї вимоги, загроза при­мусом на випадок її порушення"1.

Стосовно цивільно-правових відносин О. О. Красавчиков під санкцією розу­мів установлену законом міру майнових або інших правових невигідних для осо­би наслідків, які застосовуються в разі недодержання закону, невиконання прий­нятих зобов'язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав2. Так, зокрема, санкцією в цьому розумінні є примус до виконан­ня обов'язку в натурі (ст. 208 ЦК УРСР, ст. 624 ЦК України). У разі невиконан­ня зобов'язання передати індивідуально-визначену річ у власність або користу­вання кредиторові останній має право вимагати відібрання цієї речі у боржника і передачі її йому, кредиторові.

Цивільно-правова відповідальність як різновид санкції — це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявля­ються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку но­вим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового1.

Покладення на особу нових, додаткових обов'язків як міри відповідальності має місце, зокрема, при пред'явленні до правопорушника вимог про відшкодуван­ня ним збитків або сплату неустойки (штрафу, пені). Так, за договором постав­ки, укладеним строком на один рік, постачальник повинен здійснювати поставку покупцеві товарів рівномірно рівними щомісячними партіями. Якщо, наприклад, протягом одного місяця (скажімо, квітня такого-то року) поставки товарів не бу­ло, непоставлена в цьому місяці кількість товарів підлягає поставці в наступному місяці поточного року за умови, що покупець у встановленому порядку не відмо­виться від прострочених поставкою товарів. За порушення умов договору щодо кількості поставки постачальник, крім того, повинен відшкодувати завдані по­купцеві збитки і сплатити неустойку, якщо вона передбачена договором.

Отже, до основного обов'язку — допоставити товари — приєднуються нові, додаткові обов'язки у вигляді відшкодування збитків або сплати неустойки.

Мірою цивільно-правової відповідальності є також втрата завдатку однією стороною або повернення його у подвійному розмірі другою стороною. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок на­лежних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відпові­дальною є сторона, яка дала завдаток, то він залишається у другої сторони. Коли ж відповідальною за невиконання договору є сторона, яка одержала завдаток, во­на повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку (ст. 195 ЦК УРСР, ст. 573 ЦК України).

І відшкодування збитків, і сплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими (до основного) обов'язками, бо основний обов'язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, наданні послуг тощо і він виконується на еквівалент­них та сплатних засадах. Сплачуючи ж неустойку, втрачаючи завдаток або від­шкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки по­рушення зобов'язання.

За ознакою примусу С. М. Братусь пропонував розмежовувати обов'язок, що виконується добровільно, і юридичний обов'язок, що виконується за допомогою державного примусу. На його думку, юридична відповідальність — це виконання обов'язку на основі державного або прирівняного до нього громадського приму­су, добровільне ж виконання обов'язку юридичною відповідальністю бути не мо­же2. З такою думкою важко погодитись, бо в такому разі не визнаватиметься від­повідальністю добровільна сплата боржником сум неустойки чи збитків, які він перерахував на користь кредитора платіжним дорученням, і навпаки, відпові­дальністю вважатиметься примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку (наприклад, відібрання речі у боржника).

Підкреслюючи, що обов'язок і відповідальність взаємопов'язані, А. М. Са-вицька правильно відзначила, що цей явний взаємозв'язок не може бути підста­вою для їх ототожнення в разі примусового виконання обов'язку, в основі якого лежить мета — реальне виконання зобов'язання. За допомогою примусу борж­ник вчиняє дії, які він добровільно не виконав, і таким чином досягається мета, що ставилася при виникненні зобов'язання. Цивільна відповідальність виступає як засіб спонукання, стимулювання боржника добровільно виконати свій обов'я­зок. І якщо порівняти відповідальність і примусове здійснення добровільно не ви­конаного обов'язку, то останнє виступає як мета, а відповідальність — як засіб1.

Від цивільно-правової відповідальності як покладення на правопорушника но­вого додаткового обов'язку або позбавлення суб'єктивного цивільного права слід відрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції). Останні не від­новлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на за­побігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають застережливий характер і можуть застосовуватися в оператив­ному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрис-дикційного органу. Так, якщо підрядник не приступає своєчасно до виконання договору або виконує роботу настільки повільно, що закінчити її до строку стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору і вимагати від­шкодування збитків (ч. 1 ст. 347 ЦК УРСР). Тут одностороння відмова замовни­ка від договору є засобом оперативного впливу, а відшкодування збитків — мі­рою цивільно-правової відповідальності підрядника за затримку виконання робіт за договором підряду.

Значення цивільно-правової відповідальності розкривається через її функції. По-перше, встановлюючи обов'язок правопорушника відновити порушене право управомоченої особи, зокрема відшкодувати заподіяні їй збитки, інститут відпо­відальності виконує компенсаційну роль. По-друге, загроза застосування засобів відповідальності покликана запобігати вчиненню правопорушення суб'єктами цивільних правовідносин, виховувати їх у дусі поваги до закону, до прав та інте­ресів інших осіб, неухильного виконання прийнятих на себе обов'язків. По-тре­тє, як вид юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність є нега­тивною реакцією держави на вчинене правопорушення, яка полягає в його осудженні суспільством і державою і, отже, є карою для правопорушника. По-четверте, застосування мір відповідальності до особи, що порушує зобов'язання, може негативно позначитися на її матеріальному і фінансовому становищі, при­звести до банкрутства господарюючого суб'єкта, а це є сигналом про неблаго-получний стан організації і необхідність ужиття заходів щодо її оздоровлення (наприклад, санації).

Ефективність цивільно-правової відповідальності залежить передусім від її за­стосування, реалізації до конкретних осіб, винних у вчиненні цивільного право­порушення. Проте, керуючись принципом диспозитивності, властивим як цивіль­ному праву в цілому, так і окремим його інститутам, зокрема інституту відповідальності, потерпіла сторона сама вирішує, застосовувати чи не застосо­вувати міри відповідальності до правопорушника. Іншими словами, застосування майнових або немайнових санкцій, у тому числі відповідальності, за чинним за­конодавством є правом, а не обов'язком суб'єктів цивільних правовідносин. Це стосується і юридичних осіб, які самостійно вирішують питання щодо здійснення належних їм прав.


<