§ 3. Зміст та співвідношення понять "неустойка", "штраф"  " пеня

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Відповідно до ст. 178 ЦК УРСР, ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пе­нею). Крім того, неустойка водночас є мірою відповідальності у разі порушення зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або дого вором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі не виконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі про строчення виконання (ч. 1 ст. 179 ЦК УРСР). У такій редакції зазначена норма діє з моменту набрання чинності ЦК УРСР (з 1 січня 1964 р.) до теперішнього часу. За ст. 551 України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Як вбачається з наведеного легального визначення, чинне цивільне законо­давство поряд з терміном "неустойка" вживає як однопорядкові терміни "штраф" і "пеня", які по суті є різновидами неустойки і разом з останньою на­зиваються штрафними санкціями1.

Однак у ст. 179 ЦК УРСР законодавець не встановив чітких критеріїв для ви­значення особливостей штрафу і пені та порядку їх обчислення і застосування. Власне неустойка (у вузькому значенні цього поняття) застосовується, як прави­ло, за невиконання або неналежне виконання майнового зобов'язання у вигляді прострочення і стягується одноразово за кожний факт порушення у відсотково­му відношенні до суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання або його частини.

Наприклад, відповідно до ст. 13 Закону України "Про зв'язок" за невручення або несвоєчасне вручення телеграм з підприємства зв'язку на користь спожива­ча стягується неустойка у розмірі 25 відсотків вартості послуг. Покупці, які не сплатили повністю або частково суми за об'єкт приватизації, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об'єкт (ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", п. 1 Постанови Кабінету Міністрів Ук­раїни "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації" від 21 серпня 1997 p.). Згідно зі ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" за прострочення поставки, недопоставку матеріальних цінностей до державного резерву поста­чальник (виготовлювач) сплачує неустойку у розмірі 50 відсотків вартості недо-поставлених матеріальних цінностей.

У новому ЦК України штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання (п. 2 ст. 551 ЦК України). Проте норми багатьох законодавчих актів, що передбача­ють застосування конкретної неустойки, містять й інші критерії визначення її розміру.

Штраф як різновид неустойки в чинному законодавстві закріплюється у кількох варіантах, а саме:

а)  штраф у конкретній грошовій сумі;

б)  штраф у відсотковому відношенні до суми всього зобов'язання або до не­виконаної його частини;

в)  штраф у розмірі вартості предмета зобов'язання;

г)  штраф у кратному розмірі предмета зобов'язання.

Найбільш застосовуваною у законодавчій практиці радянського періоду була перша форма штрафу, а нині стала друга форма. Наприклад, за поставку до дер­жавного резерву матеріальних цінностей, непридатних для тривалого зберігання або некомплектних, або таких, що не відповідають умовам контракту щодо їх якості та асортименту, постачальник сплачує штраф у розмірі 20 відсотків вар­тості забракованих матеріальних цінностей. За самовільне відчуження, викорис­тання матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони перебувають, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей (ст. 14 Закону України "Про дер­жавний матеріальний резерв").

Багато випадків застосування штрафів, у тому числі у кратному розмірі, пе­редбачено Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. Так, за невиконання плану перевезень залізницями вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером), а у разі виявлен­ня у багажі, вантажобагажі предметів та речей, перевезення яких заборонено, власник сплачує залізниці штраф у розмірі 5-кратної вартості перевезення бага­жу або вантажобагажу (пункти 106, 127).

Типовими правилами користування бібліотеками в Україні, затвердженими наказом Міністерства культури і мистецтв України від 5 травня 1999 р. № 275 встановлено, що у разі пошкодження або втрати документа через МБА чи внут-рішньосистемний книгообмін користувач за домовленістю з бібліотекою-фондо-утримувачем повинен замінити його аналогічним документом (чи копією) або внести кратне грошове відшкодування вартості документа, розмір якого визна­чається бібліотекою залежно від цінності видання.

Звичайно, сторони в договорі можуть передбачити будь-яку форму штрафу, якщо інше не встановлено законом.

Необхідно враховувати, що іншу правову природу, а відповідно і свої особли­вості мають штрафні санкції, які застосовуються у податкових та інших фінансо­вих чи адміністративних правовідносинах.

Аналіз законодавчої і договірної практики свідчить про те, що законодавець і договірні сторони передбачають застосування за невиконання чи неналежне ви­конання грошових зобов'язань штрафної санкції у вигляді пені, як правило, вод­ночас встановлюють і порядок її нарахування. Наприклад, ч. 2 ст. 214 ЦК УРСР було встановлено, що "по грошових зобов'язаннях між соціалістичними ор­ганізаціями боржник повинен сплатити кредиторові за кожний день про строчення проценти (пеню) в розмірі, встановлюваному законодавством Союзу РСР"1. Такий метод нарахування пені набув поширення і закріплення у багатьох нормативно-правових актах колишнього Союзу РСР та в Україні в період незалежності, в т. ч. у відносинах з участю громадян (наприклад, за не­своєчасну оплату комунальних платежів, за несвоєчасне погашення платежів за придбані товари в кредит тощо). У новому ЦК України запропоновано таким же способом визначати розмір пені (п. З ст. 552). В Україні діє низка законодавчих актів, які встановлюють застосування пені.

Звичайно, нині під соціалістичними організаціями необхідно розуміти усі види підприємств, ян мають статус юридичних осіб.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми невико­наного зобов'язання (його частини) за кожний день прострочення передбачено ст. 14 Закону України "Про зв'язок", ст. 14 "Про державний матеріальний ре­зерв", ст. З Закону України "Про регулювання бартерних (товарообмінних) опе­рацій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", ст. 14 Закону України "Про за­хист прав споживачів", п. 17 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. та ін. Аналогічний метод перерахування пені передбачався також Постановою Верховної Ради Ук­раїни "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 24 грудня 1993 р. (втратила чинність у зв'язку з прийняттям 22 листопада 1996 р. відповідного закону).

Необхідно зазначити, що застосування пені як штрафної санкції, що стя­гується шляхом нарахування відсотків до суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення, знайшло повну підтримку та обрунтування в цивілістичній та господарськоправовій науці як радянського, так і сучасного періоду1.

На цих же позиціях стояла і арбітражна судова практика (наприклад, п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики за­стосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" від 29 квітня 1994 p.).

Таким чином, особливістю пені як штрафної економічної санкції є те, що вона встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане. Тобто це санкція, розмір якої збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення. Неус­тойка застосовується, як правило, як санкція у разі прострочення виконання майнових (а не грошових) зобов'язань, її розмір визначається законом або дого­вором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання.

Чинним законодавством у принципі може бути визначений і інший порядок нарахування пені (не за кожний день, а за інший період). Більше того, сторони можуть передбачити у договорі спосіб нарахування розміру пені, якщо такий спосіб не визначений законом.

Отже, є достатньо підстав вважати, що у разі вживання в законі чи договорі терміна "пеня" та встановлення її розміру, але без визначення порядку нараху­вання, обчислення за таких обставин пені має здійснюватися у встановленому законом чи договором розмірі саме за кожний день прострочення виконання гро­шового чи іншого зобов'язання, тобто має діяти презумпція такого методу нара­хування пені, та принцип аналогії закону.

Іноді пеня може передбачитися також за порушення майнових (товарних) зо­бов'язань. Наприклад, порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнення державними подат­ковими органами пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка вар­тості неодержаних товарів (робіт, послуг) за бартерним договором, яка спрямо­вується до Державного бюджету України. Така пеня за своєю правовою природою має переважно адміністративно-правовий характер.

За чинним законодавством, пеня стягується за кожний день прострочення боржника за грошовим зобов'язанням аж до повного погашення ним боргу (до повного виконання грошового зобов'язання). Тобто, на відміну від штрафу, який стягується одноразово, пеня — це безперервно зростаюча сума за кожний день прострочення протягом визначеного часу.

Нарахування пені може бути обмежене певним терміном або розміром. На­приклад, ст. З Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 р. встановлено, що розмір пені, пе­редбачений статтями 1 та 2 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, щодо ви­мог про стягнення неустойки (штрафу, пені) ст. 72 ЦК УРСР передбачено ско­рочений 6-місячний строк позовної давності.

Що стосується черговості стягнення у судовому порядку основної суми боргу і пені, то необхідно вирішувати це питання, виходячи з того, що законодавець не встановив заборони для пред'явлення кредитором спершу вимог про стягнення пені, а згодом — боргу. Це можливо і з процесуальної точки зору, оскільки ви­моги про стягнення боргу і пені за прострочення грошового зобов'язання грун­туються на різних правових підставах.