§ 2. Суб'єкти виконання зобов'язання : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Суб'єкти виконання зобов'язання

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Суб'єктами виконання зобов'язання є кредитор і боржник. Зазвичай вони є тими особами, між якими відбувається виконання зобов'язання. Це безпосеред­ньо випливає із визначення зобов'язання, закріпленого ст. 151 УРСР, ст. 511 ЦК України: одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кре­дитора) відповідну дію. Згідно зі ст. 529 ЦК України зобов'язання має бути ви­конане боржником кредиторові. Якщо інше не передбачено угодою сторін або не випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов'язання, кожна із сторін має право вимагати доказів того, що виконання зобов'язання надається самим бор­жником, приймається самим кредитором або уповноваженою на це особою, і не­се ризик наслідків незаявлення такої вимоги. В деяких випадках характер і якість виконання певних зобов'язань залежать від особистих властивостей боржника. Так, з особистістю автора, з яким укладено договір літературного за­мовлення на художній або літературний твір, пов'язується і виконання зобов'я­зання. Необхідність особистого виконання може випливати не тільки із суті зо­бов'язання, а й із безпосередньої домовленості сторін або з прямої вказівки закону. Так, відповідно до п. 1 ст. 1024 ЦК України повірений за договором до­ручення повинен виконати дане йому доручення особисто. Він має право пере­дати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено дого­вором або ж якщо повірений примушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя. За таких обставин необхідною умовою належного виконан­ня зобов'язання визнається виконання його особисто боржником. Це правило поширюється на випадки, коли це:

1)  передбачено законом;

2)  встановлено угодою сторін;

3)  випливає із суті зобов'язання.

Проте, за загальним правилом, виконання зобов'язання особисто боржником не впливає ні на характер, ні на якість виконання зобов'язання. Для кредитора зазвичай не має значення, чи він отримує гроші або інше майно безпосередньо від боржника або від будь-якої іншої особи, що діє за його дорученням.

Саме на такі випадки розрахований інститут передоручення виконання зо­бов'язання третій особі, передбачений ст. 164 ЦК УРСР, ст. 568 ЦК України. Боржник може покласти виконання обов'язку, який лежить на ньому, на третю особу (передоручення зобов'язання), а кредитор має право доручити третій особі право прийняти виконання (переадресування виконання). Однак цей інститут може застосовуватися за ст.якщо таке переадресування або передоручення передбачено безпосередньо встановленими правилами або,

якщо третя особа адміністративне підпорядкована тій стороні, яка застосовує покладення своїх обов'язків або передачу своїх прав на третю особу;

або якщо третя особа пов'язана з однією із сторін відповідного зобов'язання договором.

На відміну від ЦК УРСР, у новому ЦК України (ст. 530) міститься загальне правило про покладення виконання зобов'язання на третю особу без зазначення випадків, коли воно допускається, з одним лише обмеженням: якщо із закону, інших правових актів, з умов договору, його суті не випливає обов'язок боржни­ка виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор повинен прийняти ви­конання, запропоноване за боржника третьою особою.

Разом з тим слід підкреслити, що відповідальність за невиконання або нена­лежне виконання зобов'язання у випадках покладення відповідних прав або обов'язків на іншу (третю) особу несе та сторона, яка є учасником договору, як­що законодавством не передбачено, що ця відповідальність покладається безпо­середньо на виконавця.

Від передоручення і переадресування слід відрізняти заміну осіб у зобов'я­занні. Якщо при передорученні боржник залишається суб'єктом зобов'язання і відповідно несе відповідальність за дії призначеного ним виконавця, при переад­ресуванні виконання кредитор також залишається суб'єктом виконання, і тому призначена ним третя особа претензій до боржника пред'явити не може.

Заміна осіб у зобов'язанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'я­зань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки у повному обсязі перехо­дять до суб'єктів, які їх замінюють. Заміна осіб у зобов'язанні може набувати форми заміни кредитора або заміни боржника.

Заміна кредитора — це уступка кредитором своїх прав вимоги за зобов'язан­ням іншій особі. Вона має назву цесії. Кредитор, який поступається своїм правом вимоги за зобов'язанням третій особі, називається цедентом, а особа, якій кре­дитор поступається своїм правом вимоги за зобов'язанням, — цесіонаріем. Для цесії (уступки вимоги) необхідною є угода між старим і новим кредитором, тобто між цедентом і цесіонарієм. Згоди боржника на здійснення цесії не потрібно, ос­кільки вона, як правило, ніякою мірою не погіршує його становище. Дійсно, для боржника не має значення, кому передавати виконання зобов'язання — старому чи новому кредиторові. Якщо у зв'язку з цесією (заміною кредитора) необхідні додаткові витрати боржника для виконання, ці витрати відносяться на рахунок кредитора. Крім того, на підставі ст. 200 ЦК УРСР, ст. 520 ЦК України боржник зберігає всі заперечення проти нового кредитора, які він міг протиставити попе­редньому кредиторові. Так, якщо продавець продав річ покупцеві, а потім пере­дав свої права вимоги третій особі (відбулася заміна кредитора — цесія), поку­пець зберігає відповідні права, які належать йому в договорі купівлі-продажу щодо нового учасника цих відносин. За умов, коли покупець знайде у придбаній речі дефекти, він має право посилатися на них при розрахунках з новим учасни­ком договору купівлі-продажу — цесіонарієм. Проте, хоч при уступці вимоги зго­ди боржника не потрібно, старий кредитор (цедент) зобов'язаний повідомити боржника про цесію, яка відбулася, а також передати документи, які засвідчують право вимоги, новому кредиторові (цесіонарію). В іншому разі відповідно до ст. 199 ЦК УРСР боржник може виконати зобов'язання старому кредиторові і не нестиме відповідальності перед цесіонарієм, який набуває права витребувати ви­конання лише від цедента, а не від боржника. Відповідно до п. 2 ст. 518 ЦК Ук­раїни, якщо боржник не був письмово повідомлений щодо здійснюваного перехо­ду прав кредитора до іншої особи, новий кредитор несе ризик спричинених цим для нього несприятливих наслідків. У цьому разі виконання зобов'язання первіс­ному кредиторові визнається належним виконанням.

Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії, переходить до нього в тому обсязі, в якому вона раніше належала цедентові. Для цесіонарія зберігають силу всі засоби забезпечення зобов'язання (застава, завдаток, порука тощо) від­повідно до ч. З ст. 197 ЦК УРСР, ст. 516 ЦК України. Якщо боржник ухиляється від виконання, то тільки до нього і може бути пред'явлена вимога з боку цесіо­нарія. Однак при уступці вимоги щодо фактично недійсного, неіснуючого зо­бов'язання перед цесіонарієм відповідатиме цедент, тобто попередній кредитор. Інакше кажучи, цедент відповідає перед цесіонарієм за недійсність переданої йо­му вимоги, але не відповідає за невиконання цього зобов'язання боржником, крім випадків, коли первісний кредитор узяв на себе поруку за боржника перед новим кредитором (ч. 2 ст. 197 ЦК УРСР, ст. 521 ЦК України). За загальними правилами, цесія може застосовуватися у будь-яких зобов'язаннях, винятки встановлено лише для вимог, уступка яких суперечить закону, договору, який може виключати уступку будь-якої вимоги або якщо вимога пов'язана безпосе­редньо з особою кредитора (ч. 1 ст. 197 ЦК УРСР). Так, ч. 2 ст. 197 ЦК УРСР безпосередньо забороняє уступку вимоги про відшкодування майнової шкоди, яка спричинена ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті. Аналогічне правило з деякими редакційними особливостями міститься також в ст. 517 ЦК України.

У сучасних умовах у зв'язку з активним запровадженням ринкових прин­ципів господарювання інститут цесії значно поширився у підприємницьких від­носинах.

Внаслідок переведення боргу (заміни боржника) попередній боржник вибу­ває із зобов'язання і замінюється новим. Для переведення боргу, безперечно, по­трібна згода нового боржника, оскільки якщо договір як вольовий акт не може вчинятися без волевиявлення кожного із контрагентів, то тим більше не можна поза своєю волею стати боржником уже існуючого зобов'язання. Але переведен­ня боргу не можна здійснити і без згоди кредитора. Цим переведення боргу від­різняється від цесії (уступки вимоги). Таке положення зрозуміло, оскільки для боржника зазвичай не має значення особа кредитора, якому він має вручити ви­конання, але для кредитора не однаково, хто буде виступати перед ним як борж­ник, оскільки виконання безумовно залежить і від платоспроможності боржника та від інших ознак, які характеризують особу боржника. Саме виходячи з цього, на підставі ч. З ст. 201 ЦК УРСР, п. 1 ст. 525 ЦК України і порука, і застава, встановлені третьою особою на забезпечення виконання зобов'язання, з переве­денням боргу припиняються, якщо поручитель або заставодавець не висловили своєї згоди відповідати також і за нового боржника. Застава, встановлена на за­безпечення боргу первісним боржником, зберігається після переведення боргу на іншу особу, якщо інше не передбачено законом або договором (п. 2 ст. 525 ЦК України).

Новий боржник має право виставляти проти вимог кредитора всі ті запере­чення, які основані на відносинах між кредитором і первісним боржником (ч. 2 ст. 210 ЦК УРСР, ст. 524 ЦК України).

Сфера застосування переведення боргу обмежується тими самими межами, що встановлені для цесії. Стосовно форми уступка вимоги і переведення боргу підпорядковуються загальним правилам, які встановлені щодо форми угод. Так, п. 1 ст. 643 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у тій же формі, що і правочин, на підставі якого воно виникло. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встанов­лено законом (п. 2 ст. 515 ЦК України). Ці правила поширюються і на правочини щодо заміни боржника у зобов'язанні.


<