§ 3. Система цивільно-правових договорів : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Система цивільно-правових договорів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сфе­рах діяльності громадян і юридичних осіб. Юридичне оформляючи і закріплюючи суспільні, зокрема, економічні, зв'язки суб'єктів, надаючи цим зв'язкам рис ста­більності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, являють со­бою єдину систему, окремі частини якої тісно пов'язані між собою і взаємодіють. У літературі з системного підходу і теорії систем до визначення системи підхо­дять як до відмежованої множинності взаємодіючих систем. Систем а цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозв'язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованих договорами.

Наукову класифікацію договорів можна проводити за різними ознаками (кри­теріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Класифікація договорів має сприяти глибшому з'ясуванню їх природи і змісту, виявленню властивих їм спільних рис та особливостей, дальшому вдосконаленню законодавства про договори.

Оскільки договір є різновидом угоди (правочину), то поділ договорів на окре­мі групи можна проводити за тими самими критеріями, що й поділ угод: консен-суальні та реальні, сплатні та безоплатні, абстрактні та казуальні тощо1. Але до­говорам, на відміну від односторонніх угод, властиві й певні особливості, зумовлені зустрічним характером волевиявлень учасників, тому в основу поділу договорів можна покласти нові критерії.

За ознакою розподілу прав та обов'язків між сторонами у зобов'язанні, що виникло з договору, виділяють односторонні та двосторонні договори. За одно­стороннім договором одна сторона (особа) бере на себе обов'язок перед другою стороною (особою) вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона на­діляється лише правом вимоги без виникнення зустрічного обов'язку щодо пер­шої сторони. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) має право вимагати повернення переданих другій стороні (позичальнику) у власність грошей або речей, визначених родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку саму суму або рівну кількість речей того самого роду і якості (ст. 374 ЦК УРСР, ст. 1065 ЦК України). Односторонніми є дого­вори дарування, безоплатного користування майном тощо. Двостороннім є до­говір, за яким права та обов'язки покладено на обидві сторони зобов'язання, що виникло з цього договору. Переважна більшість договорів у цивільному праві є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, комісія тощо).

Залежно від послідовності (етапності) досягнення цілей, які ставлять перед собою сторони, вступаючи у договірні зв'язки, договори можна поділити на по­передні та основні. У практиці ділового спілкування часто ведуться переговори або листування між суб'єктами господарювання з приводу створення у майбут­ньому нових ринкових структур або проведення якихось спільних господарських заходів. Такі ділові стосунки нерідко оформляються попереднім договором або протоколом про наміри тощо. За попереднім договором сторони зобов'язуються у певний строк укласти в майбутньому договір на умовах, передбачених поперед­нім договором. У цьому договорі визначається й порядок погодження істотних умов майбутнього договору, які не передбачені попереднім договором.

Основним вважається такий договір, укладення якого передбачене поперед­нім договором. Хоч істотні умови основного договору названі у попередньому до­говорі, але вони мають бути узгоджені сторонами при укладенні основного дого­вору. Сторона, яка обгрунтовано ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, зумовлені простроченням, якщо ін­ше не передбачено попереднім договором або законодавчими актами. Зобов'язан­ня, передбачені попереднім договором, припиняються, якщо до закінчення стро­ку, протягом якого має бути укладений основний договір, цей договір не буде укладений або жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір (протокол) про наміри, в якому не виявлено прямо волі сто­рін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових на­слідків (ст. 637 ЦК України).

Залежно від того, на чию користь обумовлено виконання зобов'язань за до­говором, — на користь сторін за договором чи третіх осіб, які не беруть участі в укладенні договорів, останні можна поділити на дві групи. Першу, найбільш по­ширену групу, становлять договори, в яких виконання здійснюють взаємно самі сторони без участі третіх осіб. У цих договорах обумовлюється виконання сторонами їхніх взаємних зобов'язань: однією на користь другої (наприклад, про­давець на користь покупця тощо). У договорах другої групи виконання зобов'я­зання обумовлюється на користь третьої особи. Коли особа, яка уклала дого­вір, обумовила виконання зобов'язання, що виникло з договору, третій особі, то, якщо інше не передбачено в договорі і не випливає з його змісту, виконання мо­же вимагати як сторона за договором, так і третя особа, на користь якої вигово­рено виконання. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися цим правом, коли це не су­перечить змістові договору (ст. 160 ЦК УРСР). Новим ЦК України (п. З ст. 638) передбачено, крім того, що з моменту вираження третьою особою наміру скорис­татися своїм правом сторони, якщо інше не передбачено законом або іншими нормативно-правовим актами чи договором, не можуть розірвати або змінити ук­ладений договір без згоди третьої особи. Прикладом договору на користь третьої особи може бути договір змішаного страхування життя, за яким страхова сума у разі смерті громадянина (застрахованої особи) виплачується зазначеній у дого­ворі третій особі — вигодонабувачеві.

Класифікацію цивільно-правових договорів можна здійснювати і за належніс­тю їх до певного типу, виду (різновиду) або змішаного договору. На думку О. С. Іоффе, договірний тип виділяється за специфікою матеріальних відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов, об'єктивно необ­хідних для утворення даного договірного зобов'язання. Коли ж договори подібні як за покладеними в їх основу матеріальними відносинами, так і за істотними умовами, вони співвідносяться між собою як різновиди одного і того ж договір­ного типу. Якщо ж укладений договір опосередковує два або кілька різнорідних відносин та об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором1. Так, договори побутового підряду і на виконання проектно-розвідувальних робіт об'єднуються як різновиди одним підрядним типом договору, бо спрямовуються на передачу результатів робіт. Змі­шаним договором, у якому містяться елементи договорів різних типів, є, зокре­ма, договір оренди майна з правом його викупу. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах законодавчі акти про договори, елементи яких є у змішаному договорі, якщо інше не випливає з угоди сторін або суті змішаного договору (п. 2 ст. 630 ЦК України).

Групування договорів можливе і за тим правовими наслідками, створення яких домагаються учасники відносин2. Якщо проаналізувати систему ЦК УРСР та ЦК України, то можна зробити висновок, що договірні інститути у них розміщено за ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окре­мих договорів. Поклавши в основу зазначений критерій, можна виділити такі групи цивільно-правових договорів:

1) договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, поставка, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергетичних ресурсів тощо);

2)  договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лі­зинг тощо);

3) договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне бу­дівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, на виконання ауди­торських робіт тощо);

4) договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензій­ні договори, договори про передачу науково-технічної продукції тощо);

5)   договори  про  надання  послуг  (перевезення,  страхування,  доручення, комісія, схов, про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір тощо);

6) договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічне співробітництво тощо).

Зрозуміло, що навіть у межах кожної окремої групи договорів дається лише приблизний перелік деяких видів договорів, бо відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК УРСР, п. 2 ст. 11, п. 2 ст. 562 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають як з угод (договорів), передбачених законом, так і з угод, які хоч і не передбачені за­коном, але йому не суперечать.

Здійснення підприємництва як безпосередньої, ініціативної, систематичної, на власний ризик діяльності підприємця по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку неминуче пов'язано з вико­ристанням договору як правової форми, якою опосередковується реалізація на еквівалентних засадах результатів цієї діяльності. Суб'єктам підприємництва до­водиться укладати різні за своїм характером договори, які регулюються як нор­мами ЦК України, так і інших нормативних актів (купівлі-продажу, поставки, пе­ревезення, лізингу, консигнації, банківського кредиту тощо).

У законодавстві (ст. 11 Господарського процесуального кодексу), судовій практиці і літературі широко використовується поняття "господарський" або "комерційний" договір1. Характерними рисами господарського договору раніше вважали: 1) особливий суб'єктний склад — обома сторонами договору або хоч би однією з них є господарська організація; 2) плановий характер договору, зу­мовлений тим, що підставою його укладення є планове завдання (акт), яке є обов'язковим для обох чи однієї зі сторін; 3) договір спрямований на безпосеред­нє обслуговування основної діяльності господарської організації.

До господарських відносин відносили і непланові договори, якщо вони були однотипні з плановими і підпорядковувалися такому самому законодавчому ре­жиму (наприклад, поставка, контрактація, перевезення) або вступ у договірні відносини прямо був передбачений законом (наприклад, укладення договору на експлуатацію залізничних під'їзних колій).

Безумовно, в сучасних умовах деякі ознаки господарського договору, окрес­лені нами, потребують уточнення. Зокрема, суб'єктами господарських відносин є не лише юридичні особи (організації), а й громадяни, які у встановленому по­рядку здійснюють підприємницьку діяльність, договори з участю зазначених осіб є переважно плановими.

У новітній літературі дедалі частіше оперують поняттям підприємницького договору, хоч його суть не розкривається. У новому ЦК України, зокрема в книзі п'ятій, містяться правила, які відображають специфіку договорів і зобов'язань, пов'язаних з підприємницькою діяльністю. Так, відповідно до п. З ст. 50 ЦК Ук­раїни, якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної ре­єстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці догово­ри, оскільки не є підприємцем. Суд при вирішенні спору може застосувати до таких договорів правила про зобов'язання, які пов'язані з підприємницькою ді­яльністю, зокрема поклавши на підприємця відповідальність за порушення зо­бов'язання.

У підприємницькому договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві вся­кому цивільно-правовому договору, так і особливі риси, які можна звести до таких.

По-перше, суб'єктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєст­ровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності.

По-друге, зміст підприємницького договору становлять умови, за якими пере­даються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або з іншою метою, не пов'язаною з особистим (сі­мейним, домашнім) споживанням. Прикладом такого договору може бути договір міжнародної купівлі-продажу. Віденська конвенція ООН про договори міжнарод­ної купівлі-продажу товарів 1980 р. (статті 1 і 2) застосовується до договорів ку­півлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких розміщені у різних державах, коли ці держави є учасниками конвенції або коли згідно з нормами міжнародного приватного права до них застосовується право держави, що домо­вляється. Проте ця конвенція не застосовується до продажу товарів, які набува-ються для особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком ви­падків, коли продавець у будь-який час до чи в момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що товари набуваються для такого використання.

По-третє, для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема зовніш­ньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку та реєстрації.

По-четверте, певні особливості можуть характеризувати порядок виконання або умови відповідальності сторін за підприємницьким договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини).

Враховуючи наведені міркування, господарським (підприємницьким) мож­на вважати такий цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоч би однією з них є юридичні чи фізичні особи — підприємці і за яким передають­ся товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення під­приємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімей­ним, домашнім) споживанням. Господарські договори ми знаходимо в усіх зазначених вище шести групах цивільно-правових договорів, виділених за юри­дичними наслідками укладення кожного окремого договору.

Серед господарських договорів окремо можна виділити біржові угоди (дого­вори), їх ще називають біржовими операціями. Відповідно до ст. 15 Закону Ук­раїни "Про товарні біржі" біржовою операцією визнається угода, яка відповідає сукупності таких умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку або обмін товарів, допущених до обороту на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не піз­ніше наступного за її вчиненням дня.

Правилами біржової торгівлі, які приймаються загальними зборами членів біржі або біржовим комітетом, можуть бути передбачені різні види біржових угод. Розрізняють, зокрема, форвардні, ф'ючерсні контракти та опціони, які за термінологією Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" нази­вають деривативами.

Форвардний контракт — це двостороння угода за стандартною (типовою) формою, яка засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) базовий актив (товари, цінні папери тощо) у певний час та на визначених умовах у майбутньо­му, з фіксацією цін під час укладання форвардного контракту.

Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов'язан­ня придбати (продати) базовий актив у певний час і на певних умовах у майбут­ньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Опціон — стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) ба­зовий актив на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту (пункти 9, 11 і 13 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми дери-вативів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р.1).

На біржах укладаються й інші господарські договори.

Угоди з гарантією, за якими один контрагент виплачує другому в момент їх укладення наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх обов'язків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вона оформляється як "угода з гарантією на покупку", а якщо цю суму вносить продавець — як "угода з га­рантією на продаж".

Угоди з кредитом — це угоди, за якими товар набувається брокером (бро­керською конторою) за рахунок банківського кредиту з наступною реалізацією його в порядку біржового торгу.

Угоди з премією — це угоди, за якими сторони наперед обумовлюють при­плату до купівельної ціни або знижки з продажної ціни.

Угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, який продається (поставляється), тобто вдвічі або в кілька разів збільшити обсяг по­рівняно з кількістю, зазначеною в угоді.


<