§ 4. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Суб'єктивне авторське право, його зміст та межі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Відповідно до закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вима­гається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського пра­ва, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської лі­тери С у колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публі­кації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опубліку­вання твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державний департамент інтелектуальної власності у встановленому порядку1. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юри­дична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому поряд­ку не буде доведено інше.

Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, право на ав­торське ім'я, право на недоторканність твору і право на обнародування твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'я­зані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення да­ного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як тво­ру, так і особи автора.

Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім'я автора не згадується з чис­то технічних причин.

Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власнім ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим ст. 14 Закону про авторське право надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не до­пускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстра­ціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими пояснення­ми, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна було зроби­ти лише за згодою автора.

Крім того, закон (п. 4 ст. 14) надає авторові право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, але відповідно до ст. 29 Закону про ав­торське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до ст. ЗО згадуваного закону особи, які використовують твори, що стали суспільним над­банням, зобов'язані також додержуватися вимог недоторканності твору, викла­дених у п. 4 ст. 14.

Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснює Дер­жавний департамент інтелектуальної власності.

Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його пра­вонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське право. Пере­дусім автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом (п. 1 ст. 15 Зако­ну про авторське право). Виключне право — право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, вста­новлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального правила йтиметься нижче).

Право на оприлюднення твору. За Законом про авторське право обнароду­вання твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), як­що він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.

Твір може бути випущений у світ різними способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному колу осіб. Спосіб випуску твору у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драма­тичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори об­разотворчого мистецтва — шляхом їхнього показу на виставках, розміщення у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам'ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шля­хом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видан­ня нот.

Не вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з ви­кладенням його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприк­лад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування твору належить самому авторові. Тільки він має право вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає авторові підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завда­них збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони ви­пуску його у світ.

Закон надає автору чи іншій особі, яка має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1.  Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, у тому числі у звуко- і відеозапису, а та­кож їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаю­чи цифрову), оптичній або іншій формі, яку читає машина. Примірник — це ре­зультат будь-якого відтворення твору.

2.  Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав тво­рів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть-бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи при­сутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Публічне сповіщення (доведення до загального відома) — передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав за допомогою радіохвиль (а також лазерного проміння, гамма-проміння тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зобра­ження чи звуки не можуть бути сприйняті.

Публічна демонстрація і публічний показ — публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми, публічне одноразове чи багаторазове предс­тавлення публіці за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до звичай­ного кола однієї сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого на відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.

Публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).

4.  Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже пе­реданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією. Тут діє за­гальне правило. Будь-яка організація мовлення вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір, якщо він навіть уже був переданий в ефір чи по про­водах, то ця організація може здійснити таку передачу тільки з дозволу автора твору чи його правонаступників.

5.  Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою. Від авторського перекладу слід від­різняти авторизовані переклади, тобто переклади, схвалені автором.

Якщо оригінальний твір уже перекладено на одну будь-яку мову, а потім з мови перекладу хтось забажав перекласти цей же твір на третю мову, то такий переклад може бути здійснено лише за згодою автора оригінального твору, а та­кож автора перекладу на другу мову. Наприклад, твір В. Гюго перекладено ро­сійською мовою. З російської хтось забажав перекласти цей же твір українською. У такому разі потрібно одержати згоду правонаступників В. Гюго (його спадко­ємців), якщо твір ще перебуває під правовою охороною, а також автора перекла­ду цього твору російською мовою.

6.  Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад розповідного в драматичний чи навпаки, розповідного в сценарій чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інструментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згодою автора чи його правонаступників.

7.  Розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом ін­шої передачі до першого продажу примірників твору. Розповсюдженням об'єктів авторського права і (або) суміжних прав визнається будь-яка дія, за до­помогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. Розповсюджу­вати будь-яким способом до першого продажу свій твір може лише автор чи його правонаступник або інші особи, але тільки з дозволу автора чи його правонас­тупників. Проте це право зберігається за автором чи його правонаступниками лише до першого продажу примірників твору. Після першого продажу примірни­ків твору право автора чи його правонаступників на розповсюдження твору ви­черпується.

8.   Здавання в майновий найм і  (або)  комерційний прокат першого продажу,  відчуження  іншим  способом  оригіналу або  примірників  аудіо­візуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер. Інше правило встановлено щодо аудіовізуаль­них творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фо­нограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує машина. Якщо щодо інших творів право розповсюдження зберігається за авторами чи його правонаступниками ли­ше до першого продажу примірників творів, то щодо зазначених творів це право зберігається за авторами чи їх правонаступниками також і після першого прода­жу чи відчуження іншим способом. Іншими словами, аудіовізуальний твір після його першого продажу може бути зданий у майновий найм власником твору.

9.  Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірників творів для їх розповсюдження в Україні може мати місце лише за дозволом автора чи його правонаступників. Це правило має силу і тоді, коли твір за кордоном був ви­даний чи розтиражований з дозволу автора чи його правонаступників.

10.   Включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо може мати місце лише за дозволом автора чи його право­наступників.

Зазначений перелік не є вичерпним. Автор має право дозволяти або заборо­няти використовувати свій твір і іншими способами.

Разом з тим закон певною мірою обмежує виключне право автора на вико­ристання твору. Використання твору без згоди автора закон називає вільним ви­користанням. Дозволяється у деяких зазначених у законі випадках вільне вико­ристання творів без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди та вільне використання твору без згоди автора, але з випла­тою йому авторської винагороди.

Без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з обов'язко­вим зазначенням імені автора та джерела запозичення допускається:

1)  використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2)  використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, записах звуку або зображення навчального характеру;

3)  відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опуб­лікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

4)  відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побаче­них або почутих під час перебігу таких подій;

5)  видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для слі­пих;

6)  відтворення творів для судового та адміністративного провадження;

7)  публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних цере­моній, а також похоронів;

8)  відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних видан­нях, передача в ефір або інше публічне оповіщення публічно виголошених про­мов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

В усіх зазначених випадках твори використовуються чи відтворюються в об­сязі, виправданому поставленою метою;

9)  відтворення твору в особистих цілях за умов, передбачених статтями 22— 25 Закону про авторське право.

Цей перелік є вичерпним, крім випадків, зазначених у статтях 22—25 закону.

Допускається вільне відтворення одного примірника твору репрографічним способом бібліотеками та архівами для власних потреб за певних умов, визначе­них у Законі про авторське право (ст. 22).

Допускається також без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське пра­во, вільне відтворення примірників твору для навчання. Йдеться лише про від­творення репрографічним способом для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також для відтворення уривків з опуб­лікованих письмових та інших творів (ст. 23 Закону про авторське право).

Детально регламентовано вільне відтворення комп'ютерних програм (ст. 24 Закону про авторське право).

Відтворенням творів в особистих цілях без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з виплатою їм винагороди допускається лише в одному випадку. Відповідно до Закону про авторське право допускається відтворення ви­ключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах (статті 25 і 42 Закону про авторське право).

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не зав­даватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть без­підставно законні інтереси автора.

Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи ін­шої особи, яка має авторське право. Підставою для винагороди є факт викорис­тання твору будь-яким способом. Основні правові форми використання творів є виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені у ст. 15 Закону про авторське право і викладені вище. Частіше вживаються обнародуван­ня і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього за­мовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не потрібна згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди (ст. 21 Закону про авторське право);

в) неправомірне використання твору.

З наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди ав­тора і без виплати йому авторської винагороди (статті 22—25 Закону про автор­ське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Ви­нагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і викорис­тання твору визначається в авторському договорі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заро­бітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р. № 784'. Ця постанова затвердила мінімальні ставки автор­ської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здавання примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (ві-деофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражу­вання у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.

Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або ім­портерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріаль­них носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків то­що), які використовуються для такого відтворення.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами між зазна­ченими виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами на колективній основі.

Авторська винагорода, право на одержання якої за використання творів віт­чизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 p., нараховуєть­ся і виплачується вітчизняним спадкоємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.

Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охоро­ні на території України у зв'язку з приєднанням України до Всесвітньої (Женев­ської) конвенції про охорону авторських прав, авторська винагорода за викорис­тання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть по­лягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадко­ємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним пра­вом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, мага­зин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права сліду­вання, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авто­рів на колективній основі.


<