§ 6. Позов про визнання права власності : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 6. Позов про визнання права власності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Цей позов є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності. У юридичній літературі існують різні погляди на правову приро­ду цього позову. Так, вважається, що позов про визнання права власності є:

1)  позовом, що супроводжує віндикаційний позов3;

2)  видом негаторного позову4;

3) самостійним позовом1.

Висловлені погляди свідчать про неоднозначність правової природи позову про визнання права власності. Усі вони можуть бути певною мірою прийнятни­ми, але залежно від конкретних обставин справи. Насамперед важливо зазначи­ти, Ідо позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створю­ється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наяв­ністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на жилий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо інші особи не порушили, особа може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у такому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.

Водночас можливі позови про визнання права власності, в яких є конкретні відповідачі. Такими можуть бути позови одного з подружжя про визнання права роздільної чи спільної власності на те чи інше майно, позови про визнання права власності на майно, створене відповідно до договорів про сумісну діяльність, як­що це право не визнається співвласником (співвласниками), учасником (учасни­ками) такого договору.

Такі позови можливі як за участю громадян, так і за участю юридичних осіб. При цьому, якщо позивачем і відповідачем у спорі є державні підприємства чи установи, то позовна вимога має формулюватися про визнання права повного господарського відання або права оперативного управління2.

Необхідно зазначити, що вимоги про визнання права власності у переважній більшості випадків не є самоціллю позивачів, а відтак — єдиним предметом по­зову. Як правило, такі вимоги супроводжують позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису та ін. Отже, за таких умов, вимоги про визнання права власності є лише передумовою для до­сягнення позивачем кінцевої мети позову (повернути майно у своє володіння, усунути перешкоди у користуванні чи розпорядженні майном тощо). Звичайно, спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні правовстановлюючі документи, коли це пра­во оспорює відповідач.

Так, арбітражний суд м. Києва розглянув справу за позовом Державного екс­портно-імпортного банку України до Державного комунального підприємства "Мета" про визнання за позивачем права власності та передачу йому 1146,3 кв. м нежилої площі в будинку №18/24 по вул. Менжинського в м. Києві. 4 лютого 1993 р. між сторонами спору укладено договір про часткове фінансування будів­ництва будинку побуту по вул. Менжинського 18/24. Відповідно до умов дого­вору відповідач прийняв на себе зобов'язання після закінчення будівництва пе­редати позивачеві у власність 1146,3 кв. м. Відповідач посилався на неможливість виконати умови договору з передачі частини нежилих приміщень позивачеві у зв'язку з розпорядженням Представника Президента України від 21 жовтня 1993 p., згідно з яким спірний будинок має бути передано у повне госпо­дарське відання Державному комунальному виробничому житлово-ремонтному об'єднанню. Але таке посилання відповідача суд не прийняв до уваги, оскільки право власності позивача і виконання покладених на нього обов'язків за угодою підтверджуються доказами у справі і відповідають чинному законодавству. На підставі вищезазначених обставин рішенням арбітражного суду м. Києва від 9 березня 1994 р. вимогу про визнання права власності на частину будівлі було за-доволено і зобов'язано відповідача передати позивачеві нежитлові приміщення площею 1146,3 кв. м.1.

На доцільність поєднання в одному позові кількох позовних вимог звернув увагу судів Пленум Верховного Суду України, який у своїй постанові "Про судо­ву практику в справах про виключення майна з опису" від 27 серпня 1976 р. на­голосив, що оскільки згідно зі ст. 144 ЦПК позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою, в одному провадженні мо­жуть розглядатися вимоги про визнання права власності на майно і виключення його з опису (п. 9). Звичайно, що такий підхід у формулюванні позовних вимог цілком прийнятний і в інших випадках, адже це дає змогу сторонам і суду уник­нути розгляду кількох позовних вимог у кількох судових процесах, а відтак зао­щаджується процесуальний час.

Позов про визнання права власності вперше законодавче передбачений но­вим ЦК України, за яким власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою осо­бою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.


<