§ 1. Поняття цивільно-правового захисту : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття цивільно-правового захисту

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами певні права та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому одним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Тобто, виступаючи гарантом реалі­зації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою. Оскільки економічною основою кожно­го суспільства є власність у різних її формах, то одним із найголовніших об'єктів державного захисту виступає саме право власності. При цьому законодавством, зокрема Законом України "Про власність", громадянам, організаціям та іншим власникам надаються рівні умови для захисту права власності.

У ЦК УРСР, хоч і немає визначення поняття захисту права власності, але ви­значаються порядок та засоби (способи) захисту або охорони порушеного права. Так, у ст. 6 ЦК УРСР зазначається, що "захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом" перелічени­ми в статті засобами. А відповідно до ст. 86 ЦК УРСР "право власності в Україні охороняється законом". У Законі України "Про власність" відтворені і розвинуті основні положення щодо захисту права власності, викладені в ЦК УРСР та сфор­мульовані певні нові положення. Відповідно вони знайшли підтвердження і в но­вому ЦК України.

Необхідно зазначити, що дослідження поняття "захист права власності" завжди посідало важливе місце в юридичній науці взагалі і в цивілістичній зок­рема, адже на захист права власності прямо чи опосередковано спрямовані нор­ми багатьох галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного та ін.). При цьому погляди вчених на це поняття виявилися різними, що зумовлено від­мінністю цивільно-правових засобів захисту від інших засобів (кримінально-пра­вових, адміністративно-правових тощо), відсутністю однозначності у законодав­чому врегулюванні захисту права власності, наявністю розбіжностей у тлумаченні понять "правовий захист" та "правова охорона" та іншими обстави­нами.

Цивільно-правовому захистові притаманні свої специфічні методи та засоби, які істотно різняться від існуючих в інших галузях права. Безперечно, цивільне право, як і інші галузі права, має на меті виховання громадян і юридичних осіб у дусі поваги до власності інших осіб, утримання від порушень прав власників. Ця мета досягається за допомогою спеціальних цивільно-правових методів та засобів.

Специфіка цивільно-правового захисту права власності насамперед полягає у застосуванні таких юридичних механізмів (засобів чи способів), які забезпечу­ють, як правило, усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища потерпілого власника за рахунок майнових благ порушни­ка чи іншої зобов'язаної особи. Цьому не можуть сприяти повною мірою норми інших галузей права, зокрема кримінального, санкції якого в першу чергу спря­мовані на особу порушника чи на його майно у вигляді міри покарання (конфі­скація, штраф). Більше того, в багатьох випадках потерпіла від злочину особа може бути заінтересована не у притягненні злочинця до кримінальної відпові­дальності, а у відшкодуванні завданих матеріальних збитків, у поверненні викра­деного майна, що досягається вже засобами цивільного права. Саме в цьому і по­лягають специфіка та переваги цивільно-правового захисту.

Однак, поки що юридичною наукою не сформульовано чітких критеріїв щодо змісту захисту цивільних прав загалом і права власності зокрема та його розме­жування з правовою охороною цих прав. Ця проблема була предметом наукових досліджень багатьох юристів як радянського, так і сучасного періодів.

Досить поширеною у юридичній літературі є позиція, згідно з якою правовий захист охоплює всю систему правових засобів, спрямованих на забезпечення та здійснення відповідних цивільних прав. Один з виразників цієї позиції Г. М. Сто-якін зазначив, що правовий захист включає в себе: видання норм, які встанов­люють права та обов'язки, визначають порядок їх здійснення та захисту і загро­жують застосуванням санкцій; діяльність суб'єктів зі здійснення своїх прав та захисту суб'єктивних прав; попереджувальну діяльність державних та громад­ських організацій та діяльність з реалізації правових санкцій1. У даному разі ав­тор дав широке тлумачення правового захисту.

Представники другої позиції пропонують розглядати правовий захист як сис­тему юридичних норм, спрямованих на попередження правопорушень та усунен­ня їх наслідків2. За такого підходу правовий захист фактично ототожнюється з правовим інститутом, норми якого забезпечують реалізацію захисних функцій щодо існування та здійснення відповідних прав.

Представники цивільного процесуального права з цілком зрозумілих мірку­вань обмежують правовий захист діяльністю суду чи інших юрисдикційних орга­нів із попередження та відновлення порушеного права3.

Вирішуючи проблему змісту правового захисту переважна частина юристів дійшла висновку про те, що при цьому слід розмежовувати поняття "правовий захист" і "правова охорона", вкладаючи в них різний зміст1. На їх думку, право­вий захист є лише складовою частиною правової охорони, до якої мають вклю­чатися лише засоби, пов'язані з реалізацією особою права на захист. Так, 3. В. Ромовська вважає, що призначенням правової охорони є регулювання сус­пільних відносин на першому етапі та визначення заходів з охорони конкретного суб'єктивного права на другому етапі, а сама можливість захисту цього права і конкретне його здійснення є одним з чинників правової охорони, а правовий за­хист — лише результат реалізації особою права на захист2. Такий підхід до ви­значення правової охорони та правового захисту, безперечно, заслуговує на під­тримку, хоч і має певні вразливі місця. По-перше, автор дещо протиставляє правовий захист правовій охороні, по-друге, не включає до правового захисту са­мі цивільно-правові засоби (способи) відновлення порушеного права, без яких особа взагалі не може реалізувати своє право на захист.

Такого протиставлення прагнула уникнути Я. М. Шевченко, яка вважає, що "поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), а також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення чи оспорювання їх, а саме — захист (охоронні норми)"3. Отже, автор прямо визнала правовий захист складовою частиною правової охорони.

Завершуючи огляд юридичної дискусії з приводу цього питання, слід відзна­чити чітку тенденцію до визнання правової охорони більш широким поняттям по­рівняно з правовим захистом. В основі правової охорони визначальними є прин­ципи забезпечення непоруЩності та здійснення цивільних прав, у т. ч. і права власності, та заходи, спрямовані на попередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямовані насамперед на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні шляхом вчинення відповідних дій.

У нормотворчій діяльності досить часто застосовуються поняття "охорона" і "захист" без чіткого розмежування їх і без додержання при застосуванні їх у за­конодавчих актах певних однакових критеріїв.

Так, закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на промислові зразки" містять як загальнорегулятивні, так і захисні норми. Зокрема, в Законі України "Про захист прав споживачів" лише кілька статей стосується безпосе­редньо захисту порушеного права споживача (статті 4, 14, 16, 20 та 24), а інші мають загальнорегулятивний характер, тобто регулюють відносини у їх позитив­ному стані (закріплюють правові гарантії існування права, умови його здійснен­ня тощо).

У деяких статтях ЦК УРСР передбачаються положення як про охорону, так і про захист цивільних прав. Так, у ст. 5, у якій, зокрема, записано, що "цивільні права охороняються законом , встановлюється загальноохоронний принцип, який гарантується усією правовою системою. Водночас, у ст. 6, яка має назву "Захист цивільних прав" визначається та частина правоохоронного механізму, що вступає в дію у разі порушення суб'єктивного цивільного права. Правозахис-ні норми щодо права власності в ЦК УРСР зосереджені в главі 13 "Захист права власності". У новому ЦК України в главі 3 містяться норми про захист цивільних прав і інтересів, а в главі 29 — норми про захист права власності. В цих главах не має норм загальноохоронного значення, а передбачено правозахисні положен­ня, що мають діяти, як правило, у разі порушення конкретного суб'єктивного права.

Дещо інші принципи закладені в Законі України "Про власність". Так, у гла­ві 8 "Захист права власності" містяться: а) норми позитивного регулювання від­носин власності (ст. 48); б) норми, що визначають механізм захисту у разі пору­шення права власності (статті 48, 52—54); в) норми, що встановлюють відповідальність державних органів за порушення прав власників (статті 56 і 57). Більше того, деякі статті цього закону (статті 48 і 55) містять комплексні норми регулятивного та захисного характеру. Очевидно, така конструкція правових норм є вимушеною, адже практично дуже важко в законах здійснювати розме­жування правових норм, покликаних врегулювати одні й ті самі відносини з ме­тою досягнення кількох цілей водночас.

У юридичній літературі була запропонована певна класифікація охоронних та захисних норм. Так, Є. О. Суханов вважає, що охорону права власності забезпе­чують: норми, які забезпечують належність майна тим чи іншим суб'єктам; нор­ми, які встановлюють певні умови реалізації власниками права власності; норми, які встановлюють негативні наслідки для порушників права власності, тобто без­посередньо захищають права власників від протиправних посягань. Наведена класифікація правових норм може мати не лише теоретичне, а й практичне зна­чення у законотворчій діяльності, незважаючи на наявність можливостей її по­дальшого вдосконалення. Так, у наведеній класифікації правоохоронних норм не знайшлося місця нормам, які встановлюють правові гарантії прав власників, ви­значають органи, що здійснюють захист права власності тощо. Однак це лише свідчить про необхідність подальшого наукового аналізу даної проблеми.

Отже, підсумовуючи сказане, можна зазначити, що цивільно-правовий за­хист права власності — це система активних заходів, що їх застосовують влас­ник, компетентні державні чи інші органи, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного пра­ва на порушника. Така система захисних заходів водночас є складовою частиною загальноправового механізму захисту права власності та інших цивільних прав.


<