§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства : Цивільне право України. Кн. 1 - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття та структура цивільного законодавства

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Цивільне законодавство — це система нормативних актів, які містять цивіль­но-правові норми.

Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство?

Цивільне право — це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство — система нормативних актів. Цивільне право — внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство — зовнішня форма права, тісно пов'язана з його змістом. Отже, цивільне право становить зміст цивільного зако­нодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

Структура цивільного законодавства є будовою і внутрішньою формою орга­нізації системи цивільних нормативних актів. Цивільно-правові акти залежно від їх юридичної сили і престижу перебувають на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів у цілому є поліструктурною.

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на ос­новні (конституційні) і звичайні.

До основних законів належать Конституції. Прийнята 28 червня 1996 р. нова Конституція України як своєрідний суспільно-політичний договір принципово змінює політико-правову ситуацію в Україні на краще. Вона відкриває реальні можливості створення і розвитку справжнього громадянського суспільства в кра­їні1.

Конституція України 1996 р. має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Конституція України містить у собі норми різних галузей права, в тому числі норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності в статтях 13, 14, 41, 85, 92, 116, 142, 143. Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 32 Конституції України заклали підвалини цивільно-правового ре­гулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисті папери, таємни­ця кореспонденцій та ін.

Конституцію України можна розглядати як центр всієї структури українсько­го законодавства, в тому числі цивільного законодавства. Це пояснюється тим, що відповідно до Конституції України (ст. 8), як уже зазначалося, закони України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приймаються на основі Конституції України і мають відповіда­ти їй.

Після Конституції України вищу юридичну силу мають закони.

Даному положенню відповідає зміст законодавчих актів, оскільки в них зак­ріплюються засади політичного і суспільно-економічного життя держави. Так, за­кони України про власність, підприємства, банки і банківську діяльність, цінні папери і фондову біржу, захист ринку набули важливого значення для розвитку цивільного законодавства в Україні.

В Україні законодавчу владу здійснює Верховна Рада.

Отже, закон — це нормативний акт, який приймається Верховною Радою Ук­раїни. Одним з найважливіших законів України є ЦК УРСР, який був затвердже­ний Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. В нього внесено зміни і доповнен­ня відповідно до нового цивільного законодавства України, в тому числі законів України "Про власність" і "Про заставу". Це оновлення ЦК УРСР дає можли­вість говорити про деякі його ринкові риси і пристосувати його для регламентації майнових відносин в умовах становлення ринкової економіки в Україні.

Силу закону мають також Декрети Кабінету Міністрів України (наприклад, Декрет від 19 лютого 1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), якому Верховна Рада України делегувала повноваження тимчасово видавати законодавчі акти-декрети у сфері відносин власності, підприємницької діяльності та деяких інших відносин.

Подальший розвиток ринкових відносин в Україні вимагав створення цілком ринкового ЦК України. Остаточний варіант проекту такого кодексу було прий­нято Верховною Радою України в третьому читанні 29 листопада 2001 р. і перед­бачено введення в дію з 1 січня 2003 р. Однак новий ЦК України був повернутий знову до Верховної Ради України із зауваженнями Президента України. У про­цесі його підготовки перед авторським колективом постало складне і відповідаль­не завдання — створити перший Цивільний кодекс суверенної незалежної Украї­ни. Він має відповідати вимогам ринкової економіки. Цивільне законодавство України в цілому, зокрема ЦК України, має спиратися на найновіші досягнення світової правової науки і культури, в тому числі і країн СНД. Новий ЦК України відзначається чітким приватноправовим змістом і спрямованістю на приватну особу.

Новий ЦК України 2001р. побудовано за пандектною системою. Відповідно до неї норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесено за дужки та пред­ставлено окремою книгою під назвою "Загальні положення". Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права представлено у 5 книгах: "Особис­ті немайнові права фізичної особи", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право".

Книга перша "Загальні положення" складається з 5 розділів і 18 глав. Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи, юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність. До безпереч­них досягнень у галузі підготовки першої книги слід віднести вперше врегульо­ваний у межах проекту ЦК України правовий статус держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад як суб'єктів цивільних прав та обов'язків, а також розділ про об'єкти цивільних прав. Об'єкти прав — загаль­ний цивільно-правовий інститут і включення його до "Загальних положень" є цілком закономірним. Це дало змогу зосередити в "Загальних положеннях" ЦК України всі елементи цивільно-правових відносин.

Книга друга "Особисті немайнові права фізичної особи" — велике досяг­нення ЦК України. Юридичним фундаментом цієї книги є розділ II Конституції України про права людини і громадянина. Конституційні особисті права людини повністю перенесено до книги другої. Зміст їх розширено, конкретизовано. Книга містить перелік способів захисту особистого немайнового права, що його пору­шено. Маються на увазі: відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди, громадська догана, заборона випуску у світ газети чи книги, в яких міститься не­правдива інформація, вилучення тиражу книги чи газети і знищення його. Книгу другу можна назвати кодексом про особисті права фізичної особи в ЦК. У ній передбачається 47 статей, що регулюватимуть особисті немайнові відносини, пов'язані зі здійсненням особистих прав як у непорушеному стані, так і у разі порушення зазначених відносин. Якщо ЦК УРСР в одній ст. 7 забезпечує захист честі, гідності та ділової репутації, то новий ЦК у 47 статтях забезпечує захист до трьох десятків особистих прав фізичної особи. Це зрозуміло. Це закономірно. Це відповідає нормам Конституції України. Людина починається не з майнових уподобань, а з духовних цінностей: життя, здоров'я, імені, честі, гідності, ділової репутації, особистого життя та ін. Людина передусім — духовний світ, а вже по­тім вона власник, підприємець, виробник матеріальних благ.

Книга третя "Право власності та інші речові права" передбачає регулюван­ня речових відносин. Категорія речових прав як елементів речових відносин діс­тала своє нове народження у ЦК України, де речові права посіли належне їм міс­це. До речових прав віднесено право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою землею для забудови (суперф]цій), за­става та інші речові права. Новий ЦК передбачає захист речових прав. Його роз­робники розглядають державних і комунальних юридичних осіб як суб'єктів пра­ва власності на майно, закріплене за ними. Таким чином, ЦК уникає понять "оперативне управління" і "право повного господарського відання". Разом з тим не можна не бачити, що визнання державних і комунальних юридичних осіб власниками неминуче веде або до виникнення фігури подвійного власника, або до утвердження існування розщеплюваної власності.

Конституція України визначила правові засади розвитку будь-якого виду творчості, раціонального використання її результатів та їх правової охорони. За­значені засади дістали достатню реалізацію в новому ЦК.

Книга четверта містить загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права, права промислової власності, права на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

За цим Кодексом лише угода (правочин) регулює відносини між володільцем права інтелектуальної власності та користувачем. Саме угода визначає розміри, порядок обчислення і виплати за використання об'єктів інтелектуальної власнос­ті. Кабінет Міністрів України може лише встановити мінімальні ставки автор­ської винагороди.

У ЦК України закладено нові інститути — це суміжні права (права виконав­ців, виробників фонограм та організацій мовлення), права на селекційні досяг­нення, на нерозкриту інформацію, на фірмове найменування, найменування міс­ця походження товару. Передбачається тільки судовий порядок захисту порушених прав суб'єктів прав інтелектуальної і промислової власності.

Книга п'ята "Зобов'язальне право" регулює відносини майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з переданням майна у власність, ви­конанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язаль­не право регулює відносини, що виникають із правомірніх односторонніх дій, із заподіяння шкоди і безпідставного збагачення. Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їхню відносну самостійність і створення окремих інститутів зобов'язального права. Загальні правила, що поширюються на всі ви­ди зобов'язань, становлять загальні положення про зобов'язання. До них нале­жать норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання та спосо­би, що забезпечують виконання їх, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави припинення їх.

Норми договірного права є переважно диспозитивними, недоговірні зобов'я­зання регламентуються імперативними нормами. Новий ЦК надає важливого значення звичаям ділового обороту в регулюванні договірних відносин.

До новел книги п'ятої ЦК слід віднести інститут суброгації — набуття всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суброгантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора; поняття порушення зобов'язань, нову форму цивільної відповідальності (сплата штрафної неустойки за порушення зобов'язання), низку нових договорів, що зумовлено потребами економічного обороту (лізинг, довірче управління майном, факторинг, франчай-зинг тощо), нові інститути недоговірних зобов'язань, що виникають з односто­ронніх правомірних дій (публічне обіцяння винагороди, ведення чужих справ без доручення).

Серед охоронювальних зобов'язань новим є інститут зобов'язань, які виника­ють внаслідок загрози життю і здоров'ю громадян, а також їхньому майну і май­ну юридичних осіб у зв'язку з порушенням довкілля. Рядом новел доповнено умови настання відповідальності при заподіянні моральної шкоди, а також шко­ди, завданої взаємодією джерел підвищеної небезпеки чи через недоліки у това­рах, виконаних роботах, наданих послугах.

У книзі шостій "Спадкове право" по-новому вирішується проблема усунен­ня від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав та обов'язків спад­кодавця. За рішенням суду усувається від права спадкування особа, яка ухиля­лася від надання допомоги спадкодавцеві, коли він через поважні причини потребував її. Вклад у банках в усіх випадках має включатися до спадщини.

Чимало нових положень стосується спадкування за заповітом. Мається на увазі складання подружжям єдиного заповіту, право на складання заповіту з умовою складання таємного заповіту тощо.

Новий ЦК пропонує п'ять черг спадкоємців за законом. Залишено без змін склад першої та другої черг, які передбачені ЦК УРСР. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини.

Така структура і зміст нового ЦК України. Його прийняття буде великим до­сягненням Української держави, бо цивілізованість держави, крім інших факторів, зумовлюється досконалістю і потенційними можливостями правової системи держави і передусім її цивільного законодавства1.

Цивільно-правові норми містяться в численних спеціальних законах ком­плексного характеру. Такими є, зокрема, закони України "Про власність", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні, Земельний кодекс України, Сі­мейний кодекс України, Повітряний кодекс України, в яких поряд з іншими га­лузевими нормами містяться цивільно-правові норми.

Елементом системи цивільного законодавства України є укази Президента України, зокрема Указ Президента України "Про обов'язкове страхування ци­вільної відповідальності власників транспортних засобів"2 від 15 січня 1994 р. Кабінет Міністрів України на підставі і на виконання зазначеного Указу Прези­дента України своєю постановою від 7 червня 1994 р. затвердив Положення про порядок і умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів3 (втратило чинність), а постановою від 28 вересня 1996 р. — Порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідаль­ності власників транспортних засобів.

Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграють постанови і розпо­рядження Кабінету Міністрів України. На рівні постанов Кабінету Міністрів Ук­раїни затверджуються досить важливі нормативні акти. Так, Правила відшкоду­вання власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з ви­конанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (із змінами та доповненнями до них, за­твердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1994 р. № 492)4.

Наступною частиною структури законодавства є відомчі нормативні акти. В юридичній літературі зазначається, що вони є найменш організованою частиною ієрархічної структури законодавства. Це пов'язано як з відсутністю у даній структурі активного центру, так із іншими обставинами, зокрема з великою кіль­кістю відомчих нормативних актів.

У сфері цивільного законодавства діє чимало відомчих нормативних актів. Між тим необхідність дальшого зміцнення законності у сфері нормотворчості настійно вимагає підвищення рівня організації відомчих нормативних актів. До­сягненню цього могли б сприяти такі заходи: а) скорочення кількості відомчих актів за рахунок зменшення питань, з яких відповідні відомства мають право їх видавати; б) забезпечення повної узгодженості між нормативно-правовими акта­ми центральних органів виконавчої влади, з одного боку, і відомчими актами, з іншого. У зв'язку з цим бажано було б нормативне закріпити обов'язковість та­кої узгодженості і встановити санкції за її недодержання.

Голови місцевих державних адміністрацій приймають рішення у формі розпо­ряджень у межах власних і делегованих повноважень, у тому числі з питань застосування цивільного законодавства відповідно до Конституції України та Зако­ну України "Про місцеві державні адміністрації".

Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених Зако­ном України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами, прий­мають рішення і з питань цивільного законодавства, які є обов'язковими до ви­конання на відповідній території.

Елементами системи цивільною законодавства є також примірні статути коо­перативних і громадських організацій, схвалені органами державного управління або прийняті вищими органами (наприклад, з'їздами) кооперативних та інших систем.

Джерелом цивільного права можуть бути і міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства.