Книга шоста СПАДКОВЕ ПРАВО

1 2 3 4 5 6 7 8 9 
РЕКЛАМА
<

Інститут спадкового права в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майно­вих прав. З одного боку, після смерті певної особи найчас- " тіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З іншого боку, спад­кування — це один зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Тому інститут спад­кового права в сучасних правових системах і в системі ци­вільного права нашої країни — один із найважливіших. Значення цього інституту зумовлено також тим, що об'єк­том спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів (римського приватного права) до наших днів залиша­ються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їхніх інтересів.

Логічним завершенням нового Цивільного кодексу України, де врегульовані питання переходу прав та обо­в'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб, є спадкове право. Теперішня реальність свідчить про те, що розвиток спадкового права — один із аргументів на користь подальшої перебудови господарського механізму в нашій країні. Людина працює не тільки для себе і суспільства, а й для міцної матеріальної бази близьких їй людей. Отже, на­явність і подальший розвиток інституту спадкування тісно пов'язані з утворенням одного з потужних стимулів для продуктивної праці.

У спадковому праві нашої країни по-новому вирішується проблема усунення від спадкування, питання щодо спадку­вання окремих прав і обов'язків спадкодавця. За рішенням суду усувається від права спадкування особа, яка ухиляла­ся від надання допомоги спадкодавцеві, коли він через по­важні причини потребував її. Право на вклад у банках в усіх випадках має включатись до спадщини.

Чимала кількість нових положень стосується спадкуван­ня за заповітом. Мається на увазі складання подружжям єдиного заповіту, право на складання заповіту з умовою, складання таємного заповіту тощо, які не були відомі ци­вільному праву УРСР.

За новим законом передбачено шість черг спадкоємців. Змінено підхід до порядку прийняття спадщини. Передба­чається можливість складання спадкового договору.

Шоста книга містить сім глав (ст. 1216—1308) і завер­шує новий Цивільний кодекс України.

На те щоб глибше зрозуміти значення спадкування, джерела його виникнення, розвитку та становлення на за­садах сучасного приватного права, передусім і звернені на­ведені нижче питання та відповіді цього розділу посібника.

Що таке спадщина?

Після смерті громадянина його майнові права та обо­в'язки, а також деякі немайнові права (спадщина) пере­ходять до інших осіб (спадкоємців). Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб називається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються низкою цивільно-правових норм, що в сукупності становлять окре­мий цивільно-правовий інститут — спадкове право. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, особливості спад­кування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.

Майно, яке переходить у порядку спадкування, нази­вається спадщиною. Серед майнових прав, що у складі спад­кового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно. Це пра­во власності може бути на будинок, дачу, автомашину, за­ощадження, цінні папери, земельну ділянку, предмети домаш­ньої обстановки та особистого вжитку, інші речі, які є об'єктом права власності громадян. До майнових прав, що входять до спадщини, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкоємцем дого­ворів (наприклад, договору дарування, позики, договору збе­рігання, договору купівлі-продажу тощо).

Наприклад, громадянин за договором позики передав комусь певну суму грошей. Якщо позикодавець помре до того, як позичальник поверне йому позичені гроші, то пра­во вимагати від боржника повернення боргу переходить до спадкоємців позикодавця.

До спадщини входить також право на неодержану спад­кодавцем заробітну плату, пенсію, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винахідників.

Як зазначено вище, до складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкода­

вець мав борги, то вони також переходять після його смерті до спадкоємців. Але спадкоємці відповідають за боргами спадкодавця тільки в межах дійсної вартості майна, яке вони отримали у спадщину. Дійсна вартість спадщини ви­значається на момент її відкриття, а не на момент пред'яв­лення кредиторами вимог до спадкоємця.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

• особисті немайнові права (ім'я, вчене звання, державні нагороди тощо);

• право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або установчими документами таких об'єднань;

• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші випла­ти, встановлені законом;

• права та обов'язки як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з особою померлого і у зв'язку з цим зобов'язання не може бути виконане іншою особою.

Відносно деяких категорій майна діють спеціальні прави­ла. Наприклад, відповідно до Закону України "Про державні нагороди України" від 16 березня 2000 р. нагороди (ордени, медалі, іменна вогнепальна зброя) після смерті нагороджено­го за наявності спадкоємців залишаються в сім'ї померлого.

Цивільний кодекс України встановлює, що право влас­ності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, зі збереженням її цільового призна­чення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або користування зе­мельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Частка у праві спільної сумісної власності успадковується також на загальних підставах. Суб'єкт права спільної суміс­ної власності має право заповідати свою частку у праві спіль­ної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробив­ши відповідне розпорядження банку. Право на вклад у бан­ку (фінансовій установі) входить до складу спадщини неза­лежно від способу розпорядження ним спадкодавцем. За­повіт, складений після того, як було зроблено розпоряджен­ня банку, повністю або частково скасовує його, якщо у за­повіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця.

Страхові виплати (страхові відшкодування) успадкову­ються на загальних підставах, але якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до спадщини.

Як зазначалося вище, до спадкоємців переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у дого­вірних зобов'язаннях, а також право стягнення неустойки у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадко­давцеві за його життя. До спадкоємців переходить також право на відшкодування моральної шкоди, яке було при­суджено судом спадкодавцеві за його життя.

До спадкоємців переходить і обов'язок відшкодування майнової та моральної шкоди, який був присуджений су­дом зі спадкодавця за його життя.

Що розуміють під терміном "відкриття спадщини"?

Відкриття спадщини — це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства.

Цивільним кодексом України передбачені такі обстави­ни, що викликають відкриття спадщини: 1) смерть особи;

2) оголошення особи судом такою, що померла.

Важливе значення для відкриття спадщини має встанов­лення часу відкриття спадщини. На момент відкриття спадщини встановлюється коло спадкоємців, які заклика­ються до спадщини, визначається, яке майно належить спадкодавцю і має перейти до його спадкоємців, з дня відкриття спадщини обчислюється встановлений законом

строк для її прийняття тощо.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, який вказаний у свідоцтві про смерть, виданий органами РАГСу.

Коли спадщина відкривається внаслідок оголошення особи такою, що померла, часом відкриття спадщини вва­жається день, коли набрало законної сили рішення суду про оголошення особи такою, що померла.

У випадках одночасної смерті (в межах однієї доби) осіб, які є спадкоємцями один одного (наприклад, батько і син загинули при аварії літака), спадщина відкривається одно­часно і окремо щодо кожного з них.

Якщо кілька осіб, які б могли бути спадкоємцями один після одного, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Особливе значення для вирішення деяких питань, по­в'язаних з порядком спадкування, має і точне визначення

місця відкриття спадщини.

Так, нотаріальна контора за місцем відкриття спадщи­ни вживає заходи: до охорони спадкового майна; за місцем відкриття спадщини спадкоємці подають до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, а нотаріальні кон­тори видають спадкоємцям свідоцтва про право на спадщи­ну; за місцем відкриття спадщини кредитори спадкодавця пред'являють претензії до спадкоємців.

Місцем відкриття спадщини вважається:

• останнє місце проживання спадкодавця;

• якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого май-

на або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Місцем відкриття спадщини слід вважати певний насе­лений пункт: те чи інше місто, село, селище, а також ра­йон, область або країну, де цей населений пункт знаходиться.

Право на спадкування виникає у день відкриття спад­щини.

Які особи можуть бути спадкоємцями?

Спадкоємець — це особа, яка у випадку смерті тієї чи іншої особи набуває права одержати її спадкове майно.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і наро­джені живими після відкриття спадщини. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.

Отже, спадкоємцями можуть бути не тільки дієздатні, а й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх за­конні представники — батьки, усиновлювачі, опікуни. Спад­коємцями можуть бути також іноземні громадяни та особи без громадянства. Юридичні особи, держава, територіальні громади можуть бути спадкоємцями лише за заповітом.

Цивільне законодавство встановлює суворі обмеження щодо спадкоємців. Зокрема, не мають права на спадку­вання ні за заповітом, ні за законом особи, які:

• умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя

(це правило не стосується особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж визнає її своїм спадкоємцем);

• умисно перешкоджали здійсненню спадкодавцем своєї останньої волі при складенні заповіту і цим сприяли виник­ненню права на спадкування у них самих або у близьких їм осіб, або до збільшення їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом:

• батьки після дітей, щодо яких вони позбавлені бать­ківських прав і не були відновлені у цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти, інші особи, які ухилялися від виконання покладених на них за законом обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

• один після одного особи, шлюб між якими визнаний судом недійсним (якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за тим, хто пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до укладення шлюбу, суд може визнати право на спадкування щодо частки у майні того, хто помер, яке було нажите ними за час цього шлюбу).

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, важку хворобу або каліцтво був у безпорадно­му стані.

Зазначені правила поширюються на будь-яких спад­коємців, у тому числі тих, які мають право на обов'язкову частку, а також осіб, на користь яких зроблено заповідаль­ний відказ.

Що таке спадкування за заповітом і які вимоги пред'являються до заповіту?

Кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпо­рядження, зроблене у встановленій законом формі, нази­вається заповітом.

За юридичною природою заповіт — односторонній пра-вочин. У цьому правочині набуває вираження волевиявлен­ня тільки однієї особи — заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає пра­во на одержання спадщини.

Цивільним кодексом України до заповіту встановлено відповідні вимоги. Зокрема, оскільки заповіт — це не до­говір, а односторонній правочин, за яким права та обов'яз­ки для інших осіб виникають за волевиявленням заповіда­ча, то до заповіту встановлено такі ж умови дійсності, як і до будь-якого договору, а саме:

• заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;

• заповіт повинен бути складений у формі, визначеній , законом;

• зміст заповіту має відповідати вимогам чинного зако­нодавства.

Заповіт укладається в письмовій формі з обов'язковим зазначенням місця і часу його укладення. Він має бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Вчи­нення заповіту через представника не допускається.

Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем влас­норучно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на

це посадовою, службовою особою відповідного органу місце­вого самоврядування.

На бажання заповідача його заповіт може бути посвідче­ний і при свідках. Свідками можуть бути лише особи з по­вною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту обов'язково заносять відомості про осо­бу свідків.

Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за запо­вітом та члени сім'ї і родичі спадкоємців за заповітом;

свідки, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноруч­но підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може підписати інша особа, при цьому робиться позначка про причини, через які спадкодавець не може зробити підпис власноруч. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

Зміст заповіту повинен бути складений так, щоб розпо­рядження спадкодавця не викликало непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини. Коли заповіт складено на користь кількох осіб, спадкодавець має право зазначити в ньому, в якій частці кожному зі спадкоємців він призна­чає майно. При визначенні майна не в рівних частках вони вказуються в арифметичних частках або в процентах. На­приклад: "Належний мені на праві приватної власності житловий будинок, що розташований у М.Дніпропетров­ську, вул. Короленко, 10, я заповідаю: 1/4 — сину Гулаку Андрію Михайловичу, 3/4 — дружині Гулак Марії Петрівні". До заповіту можуть бути включені розпоряджен­ня також немайнового характеру (про порядок проведення поховання, бажання призначити опіку та інші розпоряджен­ня, які не суперечать закону). Тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття спадщини самими спадкоєм­цями, а у разі спору тлумачення заповіту провадиться судом.

Одним із найяскравіших за формою і змістом заповітів, який став історичним для людства, можна назвати заповіт,

складений 27 листопада 1895 р. А. Нобелем, що передбачає видачу кожного року з його спадщини премій у рівних ча­стках тим особам, які принесли найбільшу користь люд­ству у п'яти галузях.

Нотаріус, посадова особа, яка засвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість запо­відача, не мають права до відкриття спадщини розголошу­вати відомості стосовно факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Заповідач може скласти секретний заповіт, який по­дається в заклеєному конверті нотаріусу з підписом запо­відача на конверті. У цьому разі нотаріус ставить на кон­верті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт, який опечатує. Після одержання інформації про відкриття спад­щини нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про це він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця. У присутності цих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверти, в яких зберігався заповіт, і оголошує заповіт. Про проголошення заповіту складається протокол, який підпи­сують нотаріус та свідки. До протоколу записують весь зміст заповіту.

Подружжя може скласти спільний заповіт щодо май­на, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Цим заповітом призначаються спадкоємці об'єктів спільної сумісної власності подружжя. У разі складення подружжям спільного заповіту частка у спільній сумісній власності піс­ля одного з подружжя переходить до того, хто його пере­жив. У разі смерті останнього з подружжя, спадщина пере­ходить до осіб, зазначених ним у заповіті.

За життя обох з подружжя кожен з них має право відмо­витися від спільного заповіту, така відмова посвідчується нотаріально. У разі смерті першого з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті.

Спадкоємець має право встановити б заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншо­го нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

Заповідач може у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, ска­совує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. Якщо новий заповіт, складений запо­відачем, визнається недійсним, то відновлюється чинність попереднього заповіту. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни та доповнення. Скасування запо­віту, внесення до нього змін та доповнень проводяться запо­відачем особисто.

Зразок заяви до нотаріальної контори про зміну заповіту

До другої державної нотаріальної контори м. Дніпропетровська

Гончарука Степана Миколайовича, який мешкає за адресою:

М.Дніпропетровськ, вул. Щорса, 1а

ЗАЯВА ПРО ЗМІНУ ЗАПОВІТУ

Я, Гончарук Степан Миколайович, до заповіту, посвідченого Вашою нотаріальною конторою 15 травня 2000 р., за реєстром № 8/444, даною заявою вношу такі зміни:

— Килим вовняний настінний я заповідаю не Гончарук Л.М., а Глущенко Світлані Якимівні, яка мешкає за адресою: м. Дніп­ропетровськ, вул. Зелена, 3;

— Особисту бібліотеку (1000 книг) я заповідаю Бабенку Воло­димиру Дмитровичу, який мешкає за адресою: м. Дніпропет­ровськ, вул. Всебратська, 53.

10 листопада 2003 р.                   Гончарук С.М.

10 листопада 2003 р. я, Котельницька В.С., державний нота­ріус другої державної нотаріальної контори М.Дніпропетровська, засвідчую справжність підпису Гончарука Степана Миколайо-

вича, який зроблено в моїй присутності. Особу гр. Гончарука С.М„ котрий підписав документ, встановлено.

Зареєстровано у реєстрі за № 11/102.

Стягнуто державного мита в сумі (грн) ...

Державний нотаріус                  Котельницька В.С. М.П.

Які заповіти прирівнюються до нотаріально посвідчених?

Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Але в інтересах осіб, які проживають у населеному пункті, де немає державного або приватного нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений посадовою особою орга­ну місцевого самоврядування.

Крім того, до нотаріально посвідчених прирівнюються:

• заповіти осіб, що перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, інших стаціонарних лікувальних закладах, а та­кож осіб, що проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, які були посвідчені головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, госпіталів та інших стаціонарних лікувальних закладів, а також начальниками госпіталів, директорами або головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів;

• заповіти фізичних осіб, які плавають на морських су­дах, річкових судах, що ходять під прапором України, по­свідчені капітанами цих суден;

• заповіти фізичних осіб, які беруть участь у пошуко-, вих та інших експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;

• заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, де немає нотаріусів, також заповіти цивільних осіб, що працюють у цих частинах, членів їхніх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені коман­дирами військових частин;

• заповіти осіб, які відбувають покарання у місцях поз­бавлення волі, посвідчені начальниками виправно-трудових

установ;

• заповіти особи, яка тримається під вартою, посвідчені

начальником слідчого ізолятора.

Зазначені заповіти повинні бути посвідчені при свідках. Названі вище посадові особи, які посвідчили заповіт, зобо­в'язані негайно передати по одному примірнику посвідче­них ними заповітів до державної нотаріальної контори чи державного нотаріального архіву за місцем постійного про­живання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання або місце проживання заповідача невідо­ме, заповіт надсилається для зберігання до державного но­таріального архіву м. Києва.

У чому полягає право на обов'язкову частку в спадщині?

Свобода нотаріальних розпоряджень обмежується в інте­ресах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця, а також його непрацездатного подружжя та батьків.

Це обмеження полягає в тому, що неповнолітні (які не досягли 18 років) або непрацездатні діти спадкодавця, а також непрацездатні вдова (вдівець), батьки (після 55 років жінки і після 60 років чоловіки, так само й інваліди І, II та III груп) успадковують, незалежно від змісту заповіту, по­ловину частки, яка б належала кожному з них у разі спад­кування за законом.

Цю частку, на яку за всіх обставин мають право зазна­чені спадкоємці, називають обов'язковою часткою у спад-

щині. Якщо заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних спадкоємців (з числа за­значених вище), то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наприклад, у громадянина А. на момент відкриття спад­щини була працездатна дружина та двоє неповнолітніх дітей. За заповітом А. все своє майно заповідав сестрі й цим усунув від спадкування дружину та дітей, які є неповноліт­німи. Такий заповіт буде визнано частково недійсним. У цьому разі майно буде розділено так: кожний з неповно­літніх одержить по половині частки, яка б належала кож­ному з них у разі спадкування за законом, а решта майна перейде до сестри померлого відповідно до заповіту.

В окремих випадках, розмір обов'язкової частки в спад­щині може бути зменшений судом з урахуванням конкрет­них обставин справи.

До обов'язкової частки зараховують вартість звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та май­нових прав, які перейшли до неї як спадкоємця.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

Що таке "заповідальний відказ" і "покладення" на спадкоємця інших обов'язків?

Головне в будь-якому заповіті — призначення спад­коємців. Заповідач може призначити одну особу своїм спад­коємцем, заповівши їй усе майно, в чому б не полягало і де б не перебувало. Він може призначити й кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно.

Спадкодавець також має право доручити одному чи кіль­ком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, названої в заповіті. По­кладення таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом, або легатом.

Предметом заповідального відказу можуть бути доручен­ня спадкоємцям передати у власність певну річ чи певну грошову суму третій особі (відказоодержувачу). Відказо-одержувачами можуть бути особи, що належать, а також ті, що не належать до числа спадкоємців за законом.

Особливим видом заповідального відказу є покладення на спадкоємця, до якого переходять житловий будинок, квартира або інша будівля, обов'язку надати іншій особі право користуватися ними. Це право користування збе­рігає чинність і у разі наступної зміни їх власників. Право користування є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Спад­коємець, на якого відповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, що перейшло до нього з відрахуванням ча­стки боргів спадкодавця, що на нього припадають.

Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

У чому ж полягає практичне значення заповідального відказу? Чи не простіше призначити відказоодержувача спадкоємцем за заповітом і заповісти йому певну частку майна? Справа в тому, що в певних випадках без викори­стання заповідального відказу заповідач не може досягти мети, яку перед собою ставить. Наприклад, він бажає пере­дати відказоодержувачу майно в тимчасове користування, а за заповітом це неможливо, оскільки спадкоємці отриму­ють майно у власність.

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зроби­ти ще одне розпорядження, яке має назву покладання.

Так, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і

форм здійснення ритуалу поховання. Відповідно до покла­дання заповідач, не обтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети.

Наприклад, заповідач може зобов'язати своїх спадко­ємців надавати всім бажаючим можливість оглядати зібра­ну ним колекцію (скажімо, картин чи книг) або може за­значити порядок використання залишених ним рукописів чи листування. Він також може зобов'язати своїх спад­коємців надавати його картини для організації безкоштов­них виставок тощо.

Відмінність заповідального відказу від покладення по­лягає в тому, що за заповідальним відказом доручення ви­конати певні дії робиться на користь конкретної особи, тоб­то при заповідальному відказі завжди вимагається наявність трьох суб'єктів — заповідача, обтяженого відказом спадкоєм­ця і відказоодержувача, а при покладенні — конкретна особа, яка має право вимагати, відсутня.

Як здійснюється виконання заповіту?

Найчастіше виконання заповіту здійснюють призначені спадкодавцем спадкоємці. Якщо заповіт складено на ко­ристь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено комусь із них. Коли заповіт складено на користь однієї осо­би, то виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.

Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була призначена, відмовилася від виконан­ня заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з-поміж себе або призначити іншу особу. Коли інтереси спад­коємців потребують цього, то виконавця заповіту також може призначити нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Виконавець заповіту незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень, але завжди зобов'язаний негайно повідомити

про це спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких пови­нен був вчинити певні дії.

Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснен­ня своїх повноважень, якщо вони пов'язані з вчиненням невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. За порушення цих вимог, він відпо­відає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог. Повноваження виконавця заповіту посвідчують документом, який видається нотаріу­сом за місцем відкриття спадщини.

Виконавець заповіту зобов'язаний:

• вжити заходів для охорони спадщини;

• вжити заходів для повідомлення спадкоємців, відка-зоодержувачів і кредиторів про відкриття спадщини;

• вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх обов'язків;

• управляти спадщиною;

• видати кожному спадкоємцю ту частину спадщини,

яка зазначена у заповіті;

• видати частку в спадщині особам, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Виконавець заповіту також зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'я­зані заповітом.

Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, вираженої в заповіті. Вико­навець має право вимагати від спадкоємців також відшко­дування витрат, які були ним зроблені з охорони спадщи­ни, управління нею та виконання заповіту.

Спадкоємці, у свою чергу, мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо спадкоємцями є неповнолітні (малолітні) діти, недієздатні особи або особи, обмежені у дієздатності, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки, опікуни, піклувальники, а також органи опіки та

піклування. Після виконання заповіту виконавець подає спадкоємцям або їхнім законним представникам остаточ­ний звіт про виконання своїх повноважень.

Спадкоємці, їхні законні представники, а також органи опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають вимогам Цивільного кодексу України, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців. Виконавець заповіту відповідає пе­ред спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог, встановлених законом.

До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік.

Що таке спадкування за законом?

При спадкуванні за законом до спадкування закликають­ся особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Ци­вільного кодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо:

• спадкодавець не залишив заповіту чи заповіт визнано недійсним повністю або частково;

• спадкоємці за заповітом усунені від спадщини.

Кого саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом? Вирішуючи це питання, враховують такі обстави­ни: кровна спорідненість, шлюбні відносини, сімейні зв'яз­ки та членство у сім'ї.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкуван­ня по черзі. Кожна наступна черга спадкоємців за законом

одержує право на спадкування у разі відсутності спад­коємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від неї. Напри­клад, коли є спадкоємці першої черги — право на одержан­ня спадщини виникає лише у цих осіб. Спадкоємців другої та інших черг до спадкування в цьому разі не закликають. Коли спадкоємці першої черги відсутні або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги.

Слід підкреслити, що правила про черговість одержан­ня спадкоємцями за законом права на спадкування можуть бути змінені нотаріально посвідченою угодою заінтересова­них спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини. Але така угода не може порушити прав спадкоємців, які не бе­руть у ній участі, а також спадкоємців, які мають право на

обов'язкову частку.

Крім того, за рішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержати право на спад­кування за умови, що вона протягом тривалого часу опіку­валася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомо­гу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво

був у безпорадному стані.

Спадкоємці за законом за Цивільним кодексом України

поділяються на такі черги.

До першої черги належать:

• діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спад­кодавця та народжені після його смерті);

• той з подружжя, який пережив спадкодавця;

• батьки спадкодавця.

До другої черги належать:

• повнорідні і неповнорідні брати та сестри спадкодавця;

• дід і баба, як з боку батька, так і з боку матері спадко­давця.

До третьої черги належать:

• рідні дядько та тітка спадкодавця. До четвертої черги належать:

• особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

До п'ятої черги належать:

• інші родичі спадкоємця до шостого ступеня споріднен­ня включно, причому родичі ближчого ступеня споріднен­ня усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначають за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження само­го спадкодавця не входить до цього числа.

У шосту чергу право на спадкування за законом одер­жують і утриманці, які не були членами його сім'ї (але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну до­помогу, що була для утриманця єдиним або основним дже­релом засобів для існування).

Спадкування за правом представлення мають:

• внуки (правнуки) спадкодавця успадковують ту ча­стину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові, матері (дідові, бабі), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

• прадід, прабаба успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (дідові, бабі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

• племінники спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові і ма­

тері (братові і сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

• двоюрідні брати та сестри спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини.

Якщо спадкування за правом представлення здійснюють кілька осіб, то частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

Частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними. Але спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір част­ки у спадщині когось із них. Якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, то спадкоємці за письмо­вою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, також мо­жуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Як приймають спадщину?                 ^

Відкриття спадщини і закликання до спадкування недо­статньо, щоб той чи інший зі спадкоємців став правона­ступником прав та обов'язків померлого. Спадщина не пе­реходить до спадкоємців автоматично, спадкоємці повинні її прийняти.

Прийняття спадщини — це засвідчення згоди спадко­ємця вступити у всі відносини, які становлять у сукуп­ності спадщину; така згода повинна бути виражена у встановлений законом спосіб.

Спадщину приймає спадкоємець особисто. Не допуска­ється її прийняття з умовою чи із застереженням. Спадщи­ну від імені малолітніх, недієздатних приймають їхні бать­ки, опікуни. Прийняття спадщини — це не обов'язок спад-

коємців, а їх право. Цивільний кодекс України встановлює такі обставини, які засвідчують згоду прийняти спадщину:

• спадкоємець, який постійно проживав разом зі спад­кодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців не заявить про відмову від неї;

• спадкоємець, який на час відкриття спадщини не про­живав постійно зі спадкодавцем і бажає прийняти спадщи­ну, подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини (коли спадкоємець протягом шести місяців не вчинить дій, які б засвідчували його волю прийняти спад­щину, він вважається таким, що не прийняв її);

• якщо протягом шести місяців з часу відкриття спад­щини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Заяву про прийняття спадщини подає спадкоємець осо­бисто. Неповнолітній (особа, якій виповнилось 14 років) має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

За письмовою згодою інших спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прий­няття спадщини, може подати заяву про прийняття спад­щини нотаріусові за місцем відкриття спадщини.

Коли пропуск шестимісячного строку на прийняття спад­щини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк.

Зразок заяви спадкодавця до нотаріальної контори про прийняття спадщини

До першої державної нотаріальної контори м. Дніпропетровська

Симоненка Петра Івановича, який мешкає за адресою:

м. Дніпропетровськ, вул. Холодна, 11

ЗАЯВА ПРО ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ

Я, Симоненко Петро Іванович, відповідно до ст. 1269 Цивіль­ного кодексу України, приймаю спадщину, що залишилася після померлого 5 січня 2004 р. мого батька, Симоненка Івана Петро­вича, який постійно мешкав за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Тиха, 5.

м. Дніпропетровськ,                                  ^ 25 лютого 2004 р.                Підпис (Симоненко П.І.)

Що таке право на відмову від спадщини?

Спадкоємець за заповітом чи за законом може відмови­тися від спадщини протягом шести місяців з моменту її відкриття. Заява про відмову від спадщини подається нота­ріусові за місцем відкриття спадщини. Така відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Неповнолітні віком від 14 до 18 років можуть відмови­тись від спадщини тільки за згодою своїх батьків (усинов-лювачів), піклувальника й органу опіки та піклування. Фізична особа, обмежена у дієздатності, також може відмо­витися від спадщини тільки за згодою піклувальника й органу опіки та піклування. Опікун може відмовитися від

прийняття спадщини, належної підопічному, лише з дозво­лу органу опіки та піклування.

Спадкоємець за заповітом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь інших спадкоємців за за­повітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого зі спад­коємців за законом — незалежно від черги.

Якщо від спадщини відмовився один зі спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яка йому належала, перехо­дить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Коли на спадкоємця за заповітом, який відмовився від спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Коли від спадщини відмовився один зі спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яка йому належала, переходить до інших спад­коємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Але це правило не застосовується до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач призначив іншого спад­коємця.

Якщо спадкоємець за законом або за заповітом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийнят­тя спадщини у цьому разі здійснюється на загальних підста­вах протягом строку, що залишився. Коли строк, що зали­шився, менший за три місяці, він продовжується до трьох місяців. До спадкоємців не переходить право на прийняття обов'язкової частки у спадщині.

Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом зі спадкодав­цем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної

домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спад­щині, яка їм належить. Крім того, спадкоємці, які разом зі спадкодавцем були співвласниками майна, мають переваж­не право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і законом усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відмерлою за заявою відповідного органу місце­вого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Така заява подається після закінчення одного року з часу відкрит­тя спадщини. Спадщина, визнана судом відмерлою, пере­ходить у власність територіальної громади, яка у разі заяв-лення вимог кредиторами до спадкодавця зобов'язана задо­вольнити їх.

Як задовольняють вимоги кредиторів        *' до спадкоємців?

До складу спадщини входять не лише права спадкодав­ця, а й ціла низка майнових зобов'язань, а саме борги спад­кодавця. Тому, спадкоємці зобов'язані повідомляти кре­диторів про відкриття спадщини, якщо їм відомо про борги спадкодавця.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої претензії до спад­коємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, йому належить пред'явити свої претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Непред'яв-лення кредитором спадкодавця претензій до спадкоємців, які прийняли спадщину, погашає його право вимоги.

Спадкоємці зобов'язані задовольнити претензії кредито­ра повністю, але в межах одержаних активів. Наприклад, якщо вартість спадкового майна дорівнює ЗО тис. грн, а боргів у спадкодавця на 40 тис. грн, то відповідальність спадкодавця обмежується ЗО тис. грн. Кожен зі спадкоємців відповідає перед кредитором особисто, у розмірі, який відпо­відає його частці у спадщині. Претензії кредитора спад­коємці повинні задовольнити шляхом одноразового плате­жу, якщо домовленістю між ними не було встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд, за позовом кредитора, накладає стягнення на майно, яке було переда­но спадкоємцеві в натурі.

Дійсна вартість спадщини визначається на момент її відкриття, а не на момент пред'явлення до спадкоємців вимог кредиторами.

Як оформлюють право на спадщину?

Усі питання, пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, ви­рішуються нотаріальними конторами. Лише якщо між заінтересованими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядаються і вирішуються судом.

Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спад­коємців, вживають заходи для охорони спадщини. Для цього, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утри- » мання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом або виконавця заповіту, укладає договір на управління спад­щиною з третьою особою.

Нотаріус встановлює коло спадкоємців, що заклика­ються до спадкування і визначає частку кожного з них у

спадковому майні. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може вимагати видачі йому свідоцтва про право на спадщи­ну. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідо­цтво видається нотаріусом кожному з них із зазначенням імені та розмірів часток інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Але, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, він зобов'язаний звернутися до нота­ріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину.

Коли заповіт складено на користь зачатого, але ще не народженого спадкоємця, видача свідоцтва про право на спад­щину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями можуть відбутися лише після народження цієї дитини. Це правило стосується й дитини, зачатої при житті батька, але народже­ної після його смерті, у разі спадкування за законом.

До закінчення строку прийняття спадщини нотаріус мо­же дати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банківських (кредитних) установах, якщо це спричинено невідкладними обставинами.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець^;

нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати свідоцтво про право на спадщину в органах, які здійсню­ють державну реєстрацію. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни, доповнення до свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину визнається судом не­дійсним, якщо буде встановлено, що особа, якій його вида­но, не мала права на спадкування, а також у разі інших порушень положень Цивільного кодексу України та інших законів.

Свідоцтво про право на спадщину видається після закін­чення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після цього строку може бути визнано коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

Зразок свідоцтва про право спадкування за заповітом

СВІДОЦТВО м. Дніпропетровськ                     8 грудня 2003 р.

Я, Дацко Ярослав Петрович, державний нотаріус другої дер­жавної нотаріальної контори м. Дніпропетровська, посвідчую, що на підставі заповіту, посвідченого другою державною нотаріаль­ною конторою м. Дніпропетровська 11 лютого 2000 р. і зареєстро­ваного у реєстрі за № 1-100, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна Кучеренка Семена Андрійовича, який помер 5 травня 2003 р., є Волотко Олег Володимирович, який мешкає у м. Кри­вий Ріг за адресою: вул. Кобилянського, 11.

Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, становить:

— грошовий вклад, який зберігається у філії № 13/92 Криво­різького відділення Ощадбанку (м. Дніпропетровська) на рахунку № 213 у сумі 60 тис. грн, з належними процентами;

— авторське право.

Зареєстровано у реєстрі за № ..... Стягнуто державного мита в сумі (грн) ........

Державний нотаріус                        Дацко Я.П.

Які особливості спадкового договору?

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян і надає можливість кожному громадя­нинові розпоряджатися своїм майном на випадок смерті. Це конституційне право відображено і в Цивільному кодексі України, який передбачає можливість фізичної особи роз­порядитися своїм майном на випадок смерті шляхом укла­дення спадкового договору.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобо­в'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувана) і в разі його смерті набуває право влас­ності на майно відчужувана.

Відчужувачем за цим договором може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем — фізична та юридична особи.

Спадковий договір складається письмово і посвідчується нотаріусом. Договором може бути охоплене майно, яке на­лежить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю кожного з подруж­жя. У цьому договорі може бути обумовлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до друго­го, а у разі смерті другого його майно переходить до набува­ча за договором. Сторони можуть зазначити в договорі й інші умови, не заборонені законом.

Набувач за спадковим договором може бути зобов'яза­ний до вчинення будь-яких дій майнового чи немайнового характеру як до відкриття, так і після відкриття спадщи­ни. У разі смерті відчужувача, набувач стає власником майна, визначеного в договорі.

Для забезпечення виконання спадкового договору на майно, визначене договором, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчу-жувач склав щодо майна, вказаного в спадковому договорі, є нікчемним.

Відчужувач має право призначити особу, яка буде кон­тролювати виконання спадкового договору після його смер­ті. У разі відсутності такої особи виконання спадкового договору контролює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоря­джень. Договір може бути розірвано судом також на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

Зразок спадкового договору

ДОГОВІР М.Дніпропетровськ                    15 липня 2004 р.

Ми, які нижче підписалися, Кудрявцев Микола Іванович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Броварській, 10, кв. 1 на­званий далі "Відчужувач", і Стоян Семен Андрійович, мешкає в м. Дніпропетровськ по вул. Смілянській, 9, кв. З, названий далі "Набувач", керуючисо положеннями ст. 1302—1308 Цивільного кодексу України, уклали цей договір про таке:

1. Набувач зобов'язується виконати розпорядження Відчужу-вача: своїми засобами та за власні кошти завершити будівництво і ввести в експлуатацію гараж, розташований за адресою м. Дні­пропетровськ, вул. Гагаріна, 4, який належить Відчужувачу на праві приватної власності.

2. Фактична вартість незавершеного будівництва гаражу вста­новлена оцінкою комісії у сумі 2 (дві) тисячі грн. (Акт оціночної комісії від ЗО травня 2004 р.).

3. Також Набувач зобов'язується виконати розпорядження Відчужувача: у випадку смерті Відчужувача взяти на себе витра­ти, пов'язані з його похованням.

4. У випадку смерті Відчужувача і виконання його розпоря­джень, зазначених у пунктах 1 і 3 цього договору, право власності на гараж, зазначений п. 1 цього договору, переходить до Набувача.

5. Контроль за виконанням умов цього договору здійснює нота­ріус за місцем відкриття спадщини у випадку смерті відчужувача.

6. Договір може бути розірвано судом на вимогу Відчужувача у разі невиконання Набувачем його розпоряджень.

7. Цей договір складено у трьох примірниках, один з яких знаходиться у нотаріуса, другий видається Набувачу, третій — Відчужувачу.

8. До договору додається акт оцінки фактичної вартості неза­вершеного будівництва гаражу (додаток № 1).

Підпис Відчужувача                    Підпис Набувача (Кудрявцев М.І.)                        (Стоян С.А.)

Договір посвідчений державним нотаріусом Нотаріальної контори .№ 1 М.Дніпропетровська (Антоненко П.П.)

СЛОВНИК ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ТЕРМІНІВ А

Авторське право в об'єктивному розумінні — сукупністй правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, ми­стецтва й науки.

Авторське право у суб'єктивному розумінні — су­купність прав, які належать автору (чи його правонаступ­никам) у зв'язку зі створенням і використанням твору літе­ратури, науки, мистецтва.

Автор твору — особа, зазначена як автор на екземплярі обнародуваного твору, на рукопису чи на оригіналі твору мистецтва, якщо в судовому порядку не було доведе інше.

Аналогія закону — поширення на відносини, які безпо­середньо не врегульовані законом, правових норм, що регу­люють подібні відносини.

Аналогія права — у разі неможливості використати аналогію закону для врегулювання цивільних відносин їх регулюють відповідно до загальних засад цивільного зако­нодавства.

Акредитив — форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'я­заний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за постав­лені товари, виконані роботи та надані послуги й надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Акти громадянського стану — події та дії, які нерозрив- , но пов'язані з фізичною особою і започатковують, зміню­ють, доповнюють або припиняють її можливість бути су­б'єктом цивільних прав та обов'язків (народження, похо­дження, громадянство, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо).

Асортимент товару — товар, який підлягає переданню за договором у певному співвідношенню за видами, моделя­ми, розмірами, кольорами або іншими ознаками.

Асоціація — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності її учасників без права втручання у виробничу і комерційну діяльність.

Акцепт — відповідь — згода, якій була адресована офер­та (пропозиція) щодо укладення договору.

Акцептант — особа, яка проставляє акцепт.

Акціонерне товариство — товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової но­мінальної вартості. Створюється юридичними та (або) фізич­ними особами на основі установчого договору і статуту.

Акція — цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерно­го товариства, підтверджує членство в акціонерному това­ристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді ди­віденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Б

Банківська таємниця — обов'язок, що покладається на банк, гарантувати таємницю банківського рахунка клієнта, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим

клієнтам або їхнім представникам.

Банківський рахунок — договір, за яким банк зобов'я­зується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перера­хування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення

інших операцій за рахунками.

Бездоглядна домашня тварина — особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідо­мити про це власника і повернути її. Якщо власник без­доглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана про­тягом трьох днів заявити про це міліції або органові місц^ вого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку

власника.

Бездокументарна форма цінних паперів — у випадках,

визначених законом або в установленому ним порядку, осо­ба яка отримала відповідну ліцензію, може фіксувати пра­во, закріплене в іменному чи ордерному цінному папері, у тому числі в бездокументарній формі (за допомогою елект­ронних засобів та ін.). До такої форми фіксування застосо­вують правила, установлені для цінних паперів, якщо інше не випливає з особливостей фіксації. Порядок офіційної фіксації прав власників і набувачів, здійснення операцій з бездокументарними цінними паперами визначає Закон України "Про національну депозитарну систему і особли­вості електронного обігу цінних паперів в Україні" від

10 грудня 1997 р.

Безпідставне збагачення — недоговірне зобов'язання, в силу якого особа, що набула майно (набувач) за рахунок

іншої особи (потерпілого) без достатньої підстави, встанов­леної законом, іншими нормативно-правовими актами або правочином, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі.

Безхозна річ — річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Біржові правочини — правочини, здійснені між члена­ми біржі або їх представниками на біржових торгах, про взаємну передачу прав і обов'язків відносно майна, яке допущене до обігу на біржі, в строки і в порядку, встанов­лені статутом біржі та правилами біржової торгівлі.

Боржник — суб'єкт (пасивна сторона) зобов'язання, на яку покладається обов'язок.

Будівельний підряд — договір, за яким підрядник зобо­в'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати обумовлені договором будівельні роботи відпо­відно до затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується на­дати підрядникові будівельний майданчик або забезпечити фронт робіт, передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні робо­ти та оплатити їх.

В

Валютні цінності — визначені законом певні види май­на, до яких належать валюта України, іноземна валюта та монетарні метали.

Виділ — перехід за розподільчим балансом частини май­на, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Визнання права власності — власник майна має право подавати позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а та­кож у разі втрати ним документа, який засвідчує його пра­во власності.

Виморочна спадщина — майно, яке залишилося після смерті громадянина і щодо якого відсутні спадкоємці за

заповітом і спадкоємці за законом.

Вина (як умова цивільно-правової відповідальності) — психічне ставлення (умисел або необережність) особи до своєї протиправної дії (чи бездіяльності) та її результату.

Винахід — технічне рішення в будь-якій галузі суспіль­не корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспро­можності, тобто є новим, має винахідницький рівень і при­датне для використання.

Випадкові умови договору — умови, які, як правило, не

передбачаються цим видом договору, але можуть бути вста­новлені за погодженням сторін, або які за погодженням сторін встановлюються у відступ від диспозитивної норми.

Випадок (казус) — одна з підстав звільнення боржника від відповідальності, певний психічний стан особи, що ха­рактеризується відсутністю її вини при заподіянні нею

шкоди.

Виробничий кооператив — добровільне об'єднання гро­мадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яке базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднання його членами майнових па­йових внесків.

Відкриття спадщини — настання певних обставин (смерть

фізичної особи, оголошення особи такою, що померла), за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства.

Відмова від права власності — особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинив­ши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Відмова від правочину — особа, яка вчинила односто­ронній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено право іншої особи, це право підлягає

захисту.

Відповідальність за зобов'язаннями держави. Автоном­ної Республіки Крим, територіальних громад — зазначені суб'єкти відповідають за своїми зобов'язаннями своїм май-

ном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Відповідальність юридичних осіб — за своїми зобов'я­заннями юридична особа самостійно відповідає усім належ­ним їй майном.

Відсилання до іноземного права (в міжнародному при­ватному праві) — охоплює всі його норми, які б застосову­валися до конкретної справи згідно з цим іноземним пра­вом. Застосування норми іноземного права не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.

Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, — вид недоговірного зобов'язання, в силу якого майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо така осо­ба є неплатоспроможною.

Відшкодування моральної шкоди — моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується осо­бою, яка її завдала, за наявності вини такої особи. Неза­лежно від вини моральна шкода відшкодовується у випад­ках, визначених Цивільним кодексом України.

Відшкодування шкоди — недоговірне зобов'язання, в силу якого майнова шкода, завдана неправомірними рішен­нями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим пра­вам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг — продавець, виготовлювач, той хто надає послуги, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юри­дичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, ре­цептурних та інших недоліків товарів, робіт, послуг, а та­кож недостовірної або недостатньої інформації про них.

Віндикаційний позов — позов власника про витребуван­ня свого майна з чужого незаконного володіння.

Віндикація — витребування власником свого майна з

чужого незаконного володіння.

Власність — конкретні, історично зумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб. Зміст економічних відносин влас­ності становлять володіння, користування і розпоряджен­ня матеріальними благами.

Волевиявлення — зовнішній вираз волі особи при здій­сненні правочину.

Володільницький захист — захист володіння від само­управства, насильства чи свавілля будь-яких третіх осіб, у тому числі проти власника (його ще називають посесорний захист). Проте цей захист має тимчасовий і нестійкий ха­рактер. Він спрощений, полегшений, але недостатній. Во­лодільницький захист спростовується петиторним позовом про право власності.

"Володіння" як окремий цивільно-правовий інститут — самостійний правовий інститут, незалежний від права влас­ності. Володінням визнається фактична наявність речі/у майні фізичної чи юридичної особи, яку вона вважає своєю. Для виникнення володіння необхідне поєднання двох еле­ментів — фактична наявність речі у майні конкретної осо­би і щоб ця особа вважала цю річ своєю.

Встановлення сервітуту в заповіті — спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділян­ки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого май­на для здійснення потреб інших осіб.

Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення — недоговірне зобов'язання, в силу якого особа, що вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її до­ручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких було вчинено дії.

г

Гарантійний строк продукції — строк, протягом якого порушене суб'єктивне цивільне право підлягає захистові. Зокрема, у разі виявлення в товарах (роботах, послугах) відступів, наприклад, від умов договору про якість, поку­пець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготов­лювача: заміни товару; відповідного зменшення винагоро­ди; безоплатного усунення недоліків; розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Гарантія — один із видів забезпечення виконання зобо­в'язання. Визнається як письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації (гаранта), що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язан­ня грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Географічне зазначення — зафіксоване державною реє­страцією право інтелектуальної власності на зазначення характеристики товару (послуги) межами географічного місця його (її) походження.

Господарське товариство — організація (юридична осо­ба), статутний (складений) капітал якої поділений на част­ки між учасниками. Створюється у формі повного товари­ства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Гроші (грошові кошти) — законний платіжний засіб, обов'язковий до приймання за номінальною вартістю на всій території України, яким є гривня.

д

Дарування — договір, за яким одна сторона (даруваль-ник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Двостороння реституція — наслідок недійсності право-чину, який зобов'язує кожну зі сторін повернути другій стороні все одержане за правочином, а у разі неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності не передбачено законом.

Деліктне зобов'язання — зобов'язання, в якому особа, що протиправне і винно заподіяла шкоду особистості гро­мадянина або його майну чи майну організації, зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі.

Депозит — за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої особи (вкладни­ка) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'я­зується виплатити вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, що визначені договором.

Джерело підвищеної небезпеки — будь-яка діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіян­ня шкоди через неможливість повного контролю за нею з боку людини, а також діяльність з використання, транспор­тування, зберігання предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господарського та іншого призначення, які мають небезпечні властивості.

Дієздатність фізичної особи (цивільна дієздатність) — здатність особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Виникає у повно­му обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, а у випадках, передбачених за­конодавством, до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Добросовісний набувач майна — набувач, який не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.

Добросовісність — при здійсненні цивільних права у межах, наданих договором або актами цивільного законо­давства, особа зобов'язана виявляти добросовісність, зокре­ма утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Наприклад, представник може діяти на підставі закону, а також договору. Незалежно від того, що є підставою пред­ставництва, представник завжди повинен діяти в інтересах особи, яку він представляє, оскільки реалізує не своє пра­во, а право цієї особи.

Довіреність — письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед треті­ми особами (генеральна, спеціальна, разова).

Довірче управління майном — договір, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (до­вірчому управителеві) на певний строк майно у довірче управління, а інша сторона зобов'язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інте­ресах установника управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача).

Довічне утримання — договір, за яким одна сторона (фізична особа) передає у власність іншій стороні (фізичній чи юридичній особі) будинок або його частину, квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цінність, рухоме майно, замість чого набувач майна зобов'язується надати відчужувачеві або зазначеній ним особі довічне грошове або матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчу­вання, догляду, медичного обслуговування, санаторно-ку­рортного лікування та іншої необхідної допомоги.

Договір — правочин двох чи більше осіб, спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Договір доручення — договір, за яким одна сторона (по­вірений) зобов'язується вчинити від імені й за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії.

Договір комісії — договір, за яким одна сторона (комі­сіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комі­тента) за винагороду вчинити один чи кілька правочинів від свого імені за рахунок комітента.

Договір на користь третьої особи — договір, у якому борж­ник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Договір приєднання — договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних фор­мах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.

Договір про охорону — договір, за яким одна сторона (охоронець), що є суб'єктом підприємництва зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна. Володілець майна або особа, яку охороняють зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпе­ки і щомісяця сплачувати встановлену плату.

Договірна відповідальність — відповідальність, перед­бачена сторонами договору за невиконання чи неналежне виконання його умов.

Донорство — повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів і репродуктивних клітин.

Дочірня організація — організація, створена як юридич­на особа іншою організацією шляхом передачі їй частини майна для досягнення цілей, визначених засновником.

Е

Емансипація (поняття щодо дієздатності у цивільному праві) — неповнолітній, який досяг шістнадцяти років, може бути повністю дієздатним, якщо він працює за трудо­вим договором або бажає займатися підприємництвом, чи записаний батьком дитини до досягнення ним повноліття.

Емфітевзис — це довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право використання чужої земельної ділян-

ки для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис встанов­люється договором між власником землі і особою, яка має бажання користуватися землею для сільськогосподарсько­го виробництва.

З

Завдаток — грошова сума, що видається однією з дого­вірних сторін у рахунок платежів за договором другій сто­роні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання.

Закладна — документ, який посвідчує право його закон­ного володільця на одержання виконання за грошовим зобо­в'язанням, що забезпечене заставою (іпотекою) майна, за­значеного в закладній, а також право на звернення стяг­нення на заставлене майно, зазначене у закладній, з метою одержання виконання за грошовим зобов'язанням, забез­печеним заставою цього майна.

Заперечувані правочини — відносно дійсні правочини, укладені з дефектами суб'єктивного складу волі, які у разі їх заперечення у суді можуть бути визнані недійсними.

Заповідальний відказ (легат) — покладення спадкодав­цем (заповідачем) на спадкоємців обов'язку з виконання певних дій на користь третьої особи, названої в заповіті.

Заповіт — односторонній правочин (розпорядження за­повідача) щодо вирішення долі належного йому майна на випадок смерті заповідача, зроблене з дотриманням вимог встановлених законом.

Заповіт подружжя — спільний заповіт, який має право скласти подружжя щодо майна, що належить йому на праві спільної сумісної власності.

Заповіт секретний — заповіт, який посвідчується нота­ріусом без ознайомлення з його змістом.

Застава — спосіб забезпечення зобов'язання, сутність якого полягає в тому, що на випадок невиконання боржни­ком зобов'язання, кредитору надається визначене майно — предмет застави — для задоволення вимог кредитора.

Застосування погрози при здійснені правочину — вплив на волю учасника правочину загрозою заподіяти йому май-! нову або немайнову шкоду.

|     Зберігання — договором зберігання одна сторона (збері-[ гач) зобов'язується зберігати річ, що належать другій сто­роні (поклажодавцеві).

Збитки — грошовий вираз майнової шкоди. Звичай — правило, яке склалося давно, систематично і застосовується, хоч і не потребує фіксації у певній правовій І формі. Звичаї поділяють на міжнародні й торговельні. |    Звичайні умови договору — умови, які традиційно, за І звичаєм, включають на практиці до змісту договору. І    Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої ' держави (у міжнародному приватному праві) — будь-яке \ відсилання при вирішенні спору до матеріального, а не до

колізійного права відповідної країни, якщо інше не вста-\ новлено законом.

Зміна черговості одержання права на спадкування —• черговість одержання спадкоємцями за законом права на \ спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим '; договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після

відкриття спадщини.

,;     Зміст договору — сукупність погоджених між сторона-; ми умов, які визначають їх права та обов'язки.

Зміст цивільних правовідносин — суб'єктивне право і • суб'єктивний обов'язок учасників правовідносин. {    Знаки для товарів і послуг — зареєстровані в установле­ному порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб (словесні, зображувальні, об'ємні, комбіновані).

Знахідка — майно, втрачене власником (володільцем) поза його волею і знайдене іншою особою.

Зобов'язання — окремий вид цивільних правовідносин, у силу якого одна сторона (боржник) зобов'язується вчини­ти на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от:

передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати­ти гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріаль­но оформлений правочин двох чи більше суб'єктів зовніш­ньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямований на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяль­ності.

І

Інкорпорація — форма систематизації, за якої цивіль­ний нормативний матеріал упорядковується шляхом його об'єднання за певною ознакою в збірниках або інших відан­нях без зміни змісту актів (наприклад, "Збірник законодав­чих актів з питань відшкодування моральної шкоди" та ін.).

Інтелектуальна власність — результат творчої діяль­ності людини. Творчість властива будь-якій діяльності лю­дини: технічній, художній, літературній, науковій, виробни­чій тощо.

Інформаційний ринок — система економічних, органі­заційних і правових відносин, у рамках якої здійснюються продаж та купівля інформаційних ресурсів, технологій, продукції, послуг.

Істотні умови договору — умови, які визначені як обо­в'язкові в законі чи ті, на погодженні яких наполягає одна ЗІ. сторін; умови договору, без яких договір вважається не дійсним.

к

Кодифікація — форма систематизації, за якої норматив­ний матеріал впорядковують у процесі правотворчості шля­хом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо уз­годженого нормативного акта, який з максимальною повно­тою охоплює певну галузь суспільних відносин (Цивільний кодекс України, Повітряний кодекс України та ін.).

Колізійні норми (у міжнародному приватному праві) — норми національного чи міжнародного права, що визнача­ють законодавство правової системи, яке необхідно засто­сувати до певного правовідношення.

Командитне товариство — товариство (юридична особа), в якому поряд з учасниками, які здійснюють від імені това­риства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'я­заннями товариства солідарне всім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Комерційна концесія — договір, за яким одна сторона — правоволоділець зобов'язується надати другій стороні — користувачеві за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виго­товлення та (або) продажу певного виду товару та (або) на­дання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права кори­стування комплексом прав, регулюються Цивільним кодек­сом України та іншими законами. За змістом відповідає франчайзингу.

Комерційна таємниця — інформація, секретна в тому розумінні, що вона в цілому чи певною формою та сукуп­ністю її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якої вона належить. У зв'язку з цим має комерційну цінність та є предметом адекватних наявним обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Компонування інтегральної мікросхеми — об'єкт інте­лектуальної власності, що засвідчується свідоцтвом. Вва­жається придатним для набуття права інтелектуальної влас­ності на нього, якщо є оригінальним.

Коносамент — письмовий документ, який підтверджує наявність та зміст договору морського перевезення (назву судна, найменування перевізника, місце прийняття ванта­жу, найменування відправника, найменування вантажу, його кількість та ін.).

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання промис­лового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Контрактація сільськогосподарської продукції — до­говір, за яким товаровиробник зобов'язується виробити обумовлену сільськогосподарську продукцію і передати її у власність контрактанту (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачеві, а контрактант зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відпо­відно до умов договору. До відносин за договором контрак­тації, не врегульованих правилами цього договору, застосо­вують загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими нормативно-правовими ак­тами.

Конфіскація — примусове безоплатне вилучення держа­вою майна в особи як санкція за правопорушення.

Концерн — статутне об'єднання підприємств промисло­вості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців.

Корисна модель — конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислове придатним.

Корпорація — договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованому орга­ну, який регулює діяльність кожного з учасників.

Кредитор — активна сторона зобов'язання (суб'єкт), наділена правом вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Купівля-продаж — договір, за яким продавець зобов'я­зується передати майно (товар) у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і сплати­ти за нього певну грошову суму.

л

Лізинг — за договором лізингу одна сторона (лізингода-вець) зобов'язується передати іншій стороні (лізингоодер-жувачеві) у користування належне їй на праві власності майно, набуте раніше для подальшого здавання в оренду (прямий лізинг), або зобов'язується за дорученням лізинго-одержувача укласти договір купівлі-продажу (поставки) з третьою стороною (продавцем, постачальником) для набут­тя у свою власність майна з метою подальшого здавання його в оренду лізингоодержувачеві на певний строк за ви­значену плату (непрямий лізинг). Особлива форма оренди, пов'язана з передачею в користування машин, обладнання, інших матеріальних засобів і майна (оперативний; фінансо­вий; зворотний; компенсаційний лізинг).

Ліцензійний договір — договір, за яким сторона, що во­лодіє виключним правом на об'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) пра­во на використання відповідно об'єкта інтелектуальної влас­ності.

м

Майнова шкода — шкода, яка може бути виражена у грошах.

Майнові відносини — відносини між суб'єктами з при­воду майна.

Міжнародне приватне право — система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з "іноземним елементом". Під "іноземним елемен­том" розуміють: суб'єкта, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання — щодо фізичних осіб;

"національність" — щодо юридичних осіб); об'єкта, який знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.

Міна (бартер) — договір, за яким кожна зі сторін зобо­в'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Місце виконання обов'язку в зобов'язальних право­відносинах — місце, де боржник повинен вчинити відповід­ні дії, а кредитор зобов'язаний прийняти запропоноване йому боржником належне виконання.

Місце відкриття спадщини — останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, — місце­знаходження майна або його основної частини.

Місце проживання — місце, де фізична особа постійно або переважно проживає. Місцем проживання неповно­літніх, що не досягли чотирнадцяти років, або осіб які пе­ребувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Місцезнаходження юридичної особи — визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Момент набуття права власності за договором — право власності у набувача майна за договором виникає з момен­ту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір про відчуження майна підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, пра­во власності у набувача виникає з моменту такого посвідчен­ня або реєстрації.

Моральна шкода — моральні або фізичні страждання, заподіяні порушенням як особистих немайнових, так і май­нових прав громадян або організацій.

н

Назва місця походження товару — назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особ­ливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для цього географічного місця природними

умовами або поєднанням цих природних умов з характер­ним для цього географічного місця людським фактором.

Найм — за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати за плату і на певний строк річ у користування. На відміну від договору купівлі-продажу майно (річ) передається не у власність, а на визначений строк.

Найменування юридичної особи — юридична особа по­винна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму, а також інформацію про характер її діяльності.

Насильство при здійсненні правочину — фізичний або психічний вплив на учасника правочину або його близьких з метою спонукання до здійснення правочину.

Наука цивільного права — система знань про законо­мірності цивільно-правового регулювання суспільних відно­син, про тлумачення цивільно-правових норм, практику за­стосування цивільних норм, термінологію цивільного права.

Націоналізація — примусове безоплатне вилучення за­собів виробництва, що перебувають у приватній власності, з наступною передачею їх у державну або іншу власність.

Негаторний позов — позов власника про усунення пере­шкод, що заважають здійсненню його права користуватися і розпоряджатися належним йому майном (річчю).

Недобросовісний набувач — набувач майна, який знав чи повинен був знати про неправомірність свого вступу у володіння тим чи іншим майном.

Недоговірна відповідальність — відповідальність особи, яка настає у разі порушення нею обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом.

Немайнові права юридичної особи — права на недотор­канність її ділової репутації, на кореспонденцію, на інфор­мацію та інші немайнові права, які можуть їй належати.

Непереборна сила — зовнішній, невідворотний фактор (стихійне явище чи явище суспільного характеру), що може бути підставою звільнення боржника від відповідальності.

Нерозкрита інформація — технічна, організаційна, ко­мерційна, виробнича та інша інформація, яка здатна спри­яти підвищенню виробництва або давати інший позитивний ефект, невідома третім особам, внаслідок чого має комер­ційну цінність.

Неустойка (штраф, пеня) — визначена законом або дого­вором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кре­диторові у разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання.

Нікчемний правочин — нечинний правочин, недійсність якого визначена безпосередньо у правовій нормі, незалеж­но від подання позову і рішення суду.

О

Об'єкт авторського права — твір науки, літератури, мистецтва, що є результатом творчої праці автора і має певні встановлені законом ознаки: а) творчий характер; б) вира­ження в об'єктивній формі.

Об'єкт цивільних прав (цивільно-правових відносин) — те, відносно чого суб'єкти вступають у відносини (на що спря­мовані їхні суб'єктивні права та обов'язки) заради здійснен­ня своїх законних прав та інтересів (речі, дії і послуги, про­дукти творчої діяльності, особисті немайнові блага).

Обман при здійсненні правочину — умисне повідомлен­ня особи про факти, які не відповідають дійсності, або за­мовчування стороною обставин, які мають істотне значен­ня для правочину, чи дії представника на шкоду інтересам особи, яку він представляє.

Обов'язкова частка в спадщині — визначена законом частка спадкового майна (не менше двох третин частки, яка б належала кожному спадкоємцеві при спадкоємстві за за­коном), яку успадковують неповнолітні або непрацездатні діти спадкоємця (в тому числі усиновлені), а також непра­цездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці неза­лежно від змісту заповіту.

Обхід закону в міжнародному приватному праві — усві­домлене створення хоча б однією стороною правовідносин підстав для застосування закону тієї правової системи, яка більш "лояльно" визначає певний правовий статус.

Оренда — один із видів майнового найму. Відносини оренди регулюються спеціальними нормативними актами.

Особисті немайнові відносини — відносини, що безпосе­редньо не пов'язані з майновими і виникають з приводу невіддільних від конкретної особи немайнових благ, в яких здійснюється індивідуалізація особистості.

Особливість відповідальності за шкоду, завдану джере­лом підвищеної небезпеки — зобов'язання відшкодування шкоди завжди покладається на володільця цього джерела

підвищеної небезпеки.

Оферент — особа, яка звертається до іншої особи (осіб) з пропозицією (проектом договору) укласти договір.

Оферта — адресована конкретному суб'єкту пропозиція укласти договір, що набуває вираження в направленні цьо­му суб'єктові проекту договору.

п

Патент — техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною модел­лю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти.

Перевезення вантажу — за договором перевезення ванта­жу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити до­вірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пун­кту призначення та здати його правоуповноваженій на одер­жання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язу­ється сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Перевезення пасажира — за договором перевезення па­сажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здання багажу — також до­ставити багаж до пункту призначення та видати його особі,

що має право на одержання багажу, пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здаванні бага­жу — також за провезення багажу.

Підприємництво — самостійна, на власний ризик систе­матична діяльність з виконання робіт, надання послуг, про­дажу товарів, передання майна у користування з метою одержання прибутку.

Підпризначення спадкоємця — призначення заповіда­чем додаткового спадкоємця на той випадок, коли основ­ний спадкоємець, вказаний у заповіті, помре раніше запо­відача або відмовиться від спадщини.

Підряд — за договором підряду підрядник зобов'язуєть­ся на свій ризик виконати певну роботу за завданням за­мовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Повне товариство — господарське товариство (юридич­на особа), всі засновники якого несуть солідарну відпові­дальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Повноваження представника — коло прав і обов'язків, які покладаються на представника особою, котру він пред­ставляє, за законом чи адміністративним актом.

Пожертва — різновид договору дарування, який поля­гає в даруванні нерухомих та рухомих речей, зокрема гро­шей та цінних паперів, конкретним особам, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Пожертвувач має право контролювати використання пожертви відповідно до обумовленої мети.

Позика — договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'я­зується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого роду та якості.

Позичка — договір, за яким одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановлено­го строку. До договору позички застосовують правила Цивіль­ного кодексу України, які регулюють відносини найму.

Позовна давність — строк для захисту особою свого по­рушеного права за позовом.

Помилка при здійсненні правочину — відсутність у до­говірної сторони правильного розуміння того чи іншого явища суспільного життя або природи.

Попередній договір — договір, сторони якого зобов'язу­ються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, вста­новлених попереднім договором.

Порука — за договором поруки поручник зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останньою свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Один із видів забезпечення виконання зобов'язань.

Поставка — за договором поставки постачальник, що є підприємцем, зобов'язується передати в обумовлені строки (строк), що не збігається з моментом укладення договору, товари у власність покупця для використання у підприєм­ницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з осо­бистим, сімейним, домашнім або іншим подібним викори­станням, а покупець зобов'язується прийняти товари та сплатити за них певну грошову суму. До договору поставки застосовують правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не передбачено договором або не випливає з характеру відносин.

Постачання енергетичні та інші ресурси через приєдна­ну мережу — договір, за яким сторона, що постачає, зобо­в'язується забезпечувати іншу сторону — споживача (або­нента) ресурсами, передбаченими договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Право власності — врегульовані законом суспільні від­носини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право володіння у суб'єктивному розумінні — закріп­лена у відповідних нормах права можливість фактичного фізичного або господарського володіння річчю.

Право користування у суб'єктивному розумінні — за­кріплена нормами права можливість вилучення корисних

властивостей речі для задоволення потреб власника чи ін­ших осіб.

Право на знаки для товарів і послуг — сукупність пра­вових норм, що регулюють суспільні відносини у процесі створення, реєстрації, використання й охорони знаків для товарів і послуг.

Право промислової власності, в об'єктивному розумін­ні — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформ­лення та використання результатів науково-технічної твор­чості.

Право розпорядження у суб'єктивному розумінні — за­кріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна.

Право спільної власності — право двох або більше осіб (співвласників) на один об'єкт.

Правовий строк — період або момент у часі, з настан­ням або закінченням якого пов'язана певна дія або подія (бездіяльність), яка має юридичне значення.

Правоздатність фізичної особи (цивільна правоздат­ність) — здатність особи мати цивільні права і обов'язки. Виникає в момент народження особи і припиняється із на­станням її смерті.

Представництво — відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза її місцезнаходженням, що здійснює представництво і захист інтересів юридичної осо­би (не є юридичною особою).

Представництво без повноважень — випадок, коли одна особа виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних повноважень. Правочини, вчинені без повно­важень або з перевищенням повноважень, створюють, змінюють чи припиняють цивільні права та обов'язки лише в тих випадках, коли їх схвалено довірителем.

Представництво в цивільному праві — одна з форм ре­алізації фізичними і юридичними особами належних їм прав і обов'язків через представників (є обов'язкове та добро­вільне (договірне) представництво). Відносини, за яких пра-

вочин, здійснений однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють), створює права і обов'яз­ки безпосередньо для особи, яку представляють.

Презумпція вини боржника — принцип цивільно-пра­вової відповідальності, який означає, що особа, яка не ви­конала зобов'язання або виконала його неналежним чином, вважається винною у цьому, якщо не доведе протилежне.

Припинення юридичної особи — юридична особа при­пиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступни­кам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в ре­зультаті ліквідації.

Притримання — один із видів забезпечення виконання зобов'язань. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржни­ком, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Причинний зв'язок — об'єктивний зв'язок між явища­ми природи або суспільного життя, за якого одне явище виступає як причина, а друге — як наслідок: одне явище (причина) породжує, зумовлює виникнення другого явища (наслідку).

Промисловий зразок — нове художньо-конструктивне виготовлення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для здійснення промисловим способом.

Просте товариство — за договором простого товариства учасники беруть зобов'язання поєднати свої вклади та спільно діяти для отримання прибутку або досягнення іншої мети.

Прострочення — невиконання боржником (кредитором) обов'язку (дій) у встановлений строк.

Протиправні дії — дії, заборонені законом.

Публічна обіцянка винагороди — недоговірне зобов'я­зання, в силу якого особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за надання їй відповідного результа-

ту (перед ання інформації, знайдення речі, знайдення фізич­ної особи тощо). У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду, зобо­в'язана виплатити її.

Публічна обіцянка винагороди за результатами конкур­су — недоговірне зобов'язання, в силу якого фізична або юридична особа (засновник конкурсу) може публічно через засоби масової інформації оголосити конкурс. Переможець конкурсу має право вимагати від його засновника виконан­ня свого зобов'язання у строки, встановлені умовами кон­курсу.

Публічний договір — договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взяли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до них звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банків­ське обслуговування тощо). Ціна товарів (робіт, послуг), а також інші умови публічного договору встановлюються од­наково для всіх споживачів.

Р

Раціоналізаторська пропозиція — пропозиція, що є но­вою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробів, техно­логії виробництва і застосовуваної техніки або складу мате­ріалів.

Реквізиція — примусове вилучення державою майна у власника в державних чи громадських інтересах з випла­тою власникові вартості майна.

Рента — договір, за яким одна сторона (одержувач рен­ти) передає іншій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти зобов'язується в обмін на одержане майно періодично сплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або іншого надання.

Речі (у цивільному праві) — усі предмети матеріального світу, які можуть задовольнити певні потреби людини і бути в її володінні. Залежно від особливостей правового режиму володіння речами їх поділяють на види: засоби виробництва і предмети споживання; вилучені з цивільного обігу, обме­жені в обігу та не вилучені з цивільного обігу; рухомі і не­рухомі; індивідуально визначені і родові; замінні і не­замінні; споживчі і неспоживчі; подільні і неподільні; го­ловні і приналежні; плоди і доходи; гроші і цінні папери.

Розрахунки із застосуванням платіжного доручення — за платіжним дорученням банк зобов'язується за доручен­ням платника за рахунок грошових коштів, розміщених на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок, визначений платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку в строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не перед­бачений договором або звичаями ділового обігу.

Розрахунковий чек — документ (чек), що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку переказати зазначену в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи — недоговірне зобов'язання, в силу якого шкода, завдана особі, що без відповідних по­вноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у по­вному обсязі. Шкода, завдана при рятуванні майна, яке має істотну цінність, від реальної загрози відшкодовується влас­ником (володільцем) цього майна з урахуванням його мате­ріального становища.

с

Секрет виробництва (ноу-хау) — технічна, організацій­на, комерційна та інша інформація, яка сприяє підвищен­ню ефективності виробництва та іншої доцільної діяльності і не відома третім особам.

Сервітут — право обмеженого користування чужими речами (майном) певною мірою. Таке право може бути вста­новлене на користь власника сусідньої земельної ділянки (земельні сервітути) або на користь певної особи (особисті сервітути).

Система цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

Скарб — зариті у землю або приховані іншим способом валюта, валютні та інші цінності, власник яких невідомий або в силу закону втратив на них право.

Складське зберігання — за договором зберігання товар­ний склад (зберігач) зобов'язується за винагороду зберігати товари, що передані йому товароволодільцем (поклажодав-цем), і повернути ці товари в схоронності. Договір склад­ського зберігання, укладений складом загального користу­вання, визнається публічним.

Солідарна відповідальність — передбачена законом відпо­відальність боржників перед кредитором, за якою кредитор може вимагати відшкодування завданих збитків як з усіх або частини солідарних боржників, так і з одного із них.

Солідарна додаткова відповідальність — відповідаль­ність, що має місце за наявності основного і додаткового боржника.

Спадкова трансмісія — перехід права на прийняття спад­щини до спадкоємців особи, яка мала право на спадщину і не прийняла її у зв'язку зі смертю.

Спадкове майно (спадщина, спадкова маса) — сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців.

Спадкове право — сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб.

Спадковий договір — договір, з яким одна сторона (відчу-жувач) передає на випадок своєї смерті іншій стороні (набу­вачеві) своє майно або його частку у власність, замість чого остання зобов'язується виконати її розпорядження.

Спадкодавець — особа, майно якої після її смерті пере­ходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.

Спадкоємець — особа, яка у випадку смерті того чи іншо­го громадянина набуває прав одержати його спадкове майно.

Спадкування — перехід майнових прав та обов'язків (і окремих немайнових прав) померлої особи до іншої осо­би (осіб).

Спеціальна правоздатність (у міжнародному приватно­му праві) — набуття суб'єктом прав та обов'язків відповід­но до цілей, зазначених у статуті, договорі, законі.

Спільна сумісна власність — майно, придбане внаслі­док спільної праці членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Спільна часткова власність — майно, придбане внаслі­док спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо інше не встановлено письмовою угодою

між ними.

Способи забезпечення виконання зобов'язання — перед­бачені законом або договором спеціальні засоби (стимули), спрямовані на забезпечення виконання зобов'язання борж­ником (неустойка, застава, порука, завдаток, гарантія, при-

тримання).

Способи набуття права власності — передбачені зако­ном юридичні факти, що ведуть до виникнення права влас­ності у набувача майна (розрізняють первісні і похідні юри­дичні факти виникнення права власності).

Справедливість — при здійсненні цивільних прав особа повинна виявляти справедливість і розумність. Це означає, що наймач повинен використовувати майно за призначен­ням; підрядник при виготовленні речі повинен виконувати всі вказівки замовника; власник придбавши собаку в разі порушення правил його утримання і створення незручно-стей сусідам, повинен негайно усунути ці незручності; осо­ба має бути справедливою при вирішенні спорів, тобто до­держуватися моральних засад суспільства. При визначенні розміру відшкодування шкоди суд також враховує вимоги розумності та справедливості.

Страхування — за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується при настанні страхового випад­ку виплатити страхову суму або страхове відшкодування другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, уповно­важеній на її одержання, а страхувальник зобов'язаний сплачувати страхові платежі та виконувати інші удіови до­говору.

Строк виконання обов'язку — проміжок часу або момент, коли має бути вчинена дія, що становить об'єкт зобов'язан­ня (є загальні та окремі строки).

Суб'єкти виконання цивільно-правових обов'язків — особи, до яких звернуто вимогу закону щодо заборони пев­ної поведінки, або особа, яка взяла на себе виконання цих обов'язків добровільно.

Суб'єкти цивільно-правового відношення — особи, які є учасниками цивільно-правових відносин (фізичні особи, юридичні особи, територіальні громади, держава).

Суб'єктивний юридичний обов'язок — покладений на зобов'язальну особу обов'язок забезпечення певного право-відношення. Виконання юридичного обов'язку є правовою гарантією здійснення суб'єктивного права.

Суброгація — придбання всіх прав, що належали рані­ше кредиторові, внаслідок виконання третьою особою (суб-рогантом) обов'язків боржника щодо цього кредитора. Тоб­то суброгант стає на місце кредитора.

Судовий імунітет (у міжнародному приватному праві) — непідсудність держави без її згоди судам іншої держави (рівний над рівним не має юрисдикції).

Суміжні права — права виконавців, виробників фоно­грам та організацій мовлення на результати своєї діяльності, пов'язані з використанням ними творів літератури і ми­стецтва, які охороняються авторським правом.

Суперфіцій — довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право використання чужої земельної ділян­ки для забудови. Суперфіцій може бути встановлено зако­ном, договором або заповітом на визначений або невіїзначе-ний строк.

т

Творчість — цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що характе­ризується неповторністю, оригінальністю і суспільно-істо­ричною унікальністю.

Типові договори — своєрідні нормативно-правові акти, затверджені у встановленому порядку компетентними орга­нами (договори охорони квартир, охорони об'єктів, найму жилого приміщення тощо).

Товариство з додатковою відповідальністю — заснова­не однією або кількома особами товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений стату­том. Учасники цього товариства, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, несуть субсидіарну відпові­дальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаково­му для всіх розмірі, кратному вартості внесених ними вкла­дів, який визначається статутом. До товариства з додатко­вою відповідальністю застосовують правила Цивільного кодексу України про товариства з обмеженою відповідаль­ністю — якщо інше не передбачено установчими докумен­тами товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю — засноване однією або кількома особами товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчим докумен­том розмірів. Засновники цього товариства несуть відпові­дальність за зобов'язаннями товариства лише в межах на­лежних їм часток у статутному фонді.

Торговельна марка — будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатних для вирізнення то­варів (послуг), що виробляються (надаються) однією осо­бою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зо­крема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, ком­бінації кольорів.

У

Удаваний правочин — вид недійсного правочину, який здійснено з метою приховати інший правочин.

Узус — речове право користування чужою річчю без отримання прибутків. Узуарій може лише користуватися чужою річчю, проте не має права на плоди від неї.

Узуфрукт — речове право певної особи користуватися і вилучати прибутки з чужої неспоживчої речі без зміни її субстанції.

Умови дійсності правочину — встановлені законом ви­моги (про форму; про сторони; про зміст правочину; про відповідність (єдність) внутрішньої волі і волевиявлення сторін; спрямованість правочину на реальне настання пра­вових наслідків, що обумовлені ним), дотримання яких надає правочину належну юридичну силу.

Умовні правочини — правочини, що здійснюються під умовою (відкладальною чи скасувальною).

Установа — організаційно-правова форма юридичної особи, що є організацією, створеною однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Установчі документи юридичної особи — для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи: статут або засновницький договір, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено інший поря­док їх затвердження.

Ф

Факторинг — договір, за яким одна сторона (фактор) передає або бере на себе зобов'язання передати кошти в

розпорядження другої сторони (клієнта) на платній основі, а клієнт відступає або бере на себе зобов'язання відступити факторові ту грошову вимогу до третьої особи, яка випли­ває з відносин клієнта (кредитора) з цією третьою особою — боржником. Предметом договору факторингу може бути як грошова вимога, строк платежу якої закінчився (наявна вимога), так і право на отримання коштів, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Філія юридичної особи — структурно-територіально відокремлена частина юридичної особи, яка за своїм місце­знаходженням виконує всі найголовніші функції юридич­ної особи (виробничу, наукову тощо). Не є юридичною особою.

Форма правочину — форма волевиявлення сторін при здійсненні правочину (усна; письмова — проста чи нотарі­альна; шляхом конклюдентних дій; шляхом мовчання).

Франчайзинг — договір, за яким один підприємець — франчайзер (праволоділець) — надає іншому підприємцеві — франчайзі (користувачеві) — за певну винагороду право експлуатувати франчизу з метою продажу визначеного сто­ронами виду товарів та/або послуг. Франчиза є комплексом виключних прав (право на найменування торговельного підприємства (фірму), право на знак для товарів і послуг, винаходи, корисні моделі, авторські права, конфіденційну торговельну інформацію та інші об'єкти права інтелекту­альної власності, що підлягають використанню користува­чем (франчайзі)). Відповідає договору комерційної концесії.

ц

Цесія — передача цедентом (кредитор, який поступився своїми правами) цесіонарію (новому кредитору) своїх прав за зобов'язанням. За загальним правилом цесія може застосову­ватись у будь-яких зобов'язаннях, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою.

Цивільна дієздатність юридичної особи — юридична осо­ба набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через

свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Цивільне право — галузь права, що на засадах юридич­ної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостій­ності учасників регулює особисті немайнові і майнові відно­сини (власності і товарообігу), відносини, які складаються у сфері інтелектуальної власності, а також відносини щодо захисту і охорони цих благ.

Цивільно-правова відповідальність — невигідні майнові наслідки, встановлені законом або договором на випадок невиконання абсолютного обов'язку або невиконання чи неналежного виконання боржником свого зобов'язання.

Цивільно-правові відносини — майнові та особисті не­майнові відносини і відносини у сфері підприємництва між майнове самостійними, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридич­них фактів і забезпечуються можливістю застосування за­собів державного примусу.

Цінні папери — документи встановленої форми з відпо­відними реквізитами, що посвідчують грошове або інше майнове право і визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і власником, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх випуску, а також мож­ливість передачі прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

ч

Часткова (дольова) відповідальність — відповідальність кожної із зобов'язаних осіб у певній, належній кожній особі частці.

ш

Шкода (як умова цивільно-правової відповідальності) — зменшення або знищення будь-якого особистого чи майно­вого блага (моральна та майнова шкода).

Шикана — дозволені законом дії особи, спрямовані на заподіяння шкоди іншим особам (особі). Шикана може мати як матеріальний, так і процесуальний характер.

ю

Юридична особа — організація, створена і зареєстрова­на у встановленому законом порядку. Юридична особа на­діляється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридичний обов'язок у цивільному праві — забезпече­на законом міра необхідної поведінки, в якій виражено інте­рес держави, уповноваженого суб'єкта і зобов'язаної особи.

Юридичні факти — конкретні життєві обставини (дії, бездіяльність, події), з якими норми цивільного законодав­ства пов'язують правові наслідки, передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Навчальне видання Серія "Вища освіта XXI століття"

ПАНЧЕНКО Микола Іванович

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Навчальний посібник

В Україні книгу можна придбати за адресами:

• м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, ЗО-б, маг. "Буква", тел. (044)582-65-78;

• м. Київ, вул. М. Грушевського, 4, маг. "Наукова думка", тел. (044)228-06-96;

• м. Київ, Майдан Незалежності, ТЦ "Глобус", маг. "Книжковий світ", тел. (044)238-59-41;

• ьд. Вінниця, вул. Гагаріна, 2, маг. "Буква-Вінниця", тел. (0432)52-01-64;

• м. Горлівка, просп. Перемоги, 16, маг. "Буква";

м. Дніпропетровськ, вул. Московська, 15, маг. "Галерея книги", тел. (0562)36-06-38;

м. Дніпропетровськ, просп. К. Маркса, 67, ТЦ "Гранд Плаза", маг. "Книжковий всесвіт", тел. (056)740-10-38;

м. Донецьк, вул. Артема, 147-а, маг. "Будинок книги", тел. (0622)55-44-76;

м. Євпаторія, вул. Фрунае, 42, маг. "Буква-Євпаторія", тел. (06569)3-31-44;

м. Запоріжжя, просп. Леніна, 147, маг. "Буква-Запоріжжя", тел. (0612)49-00-08;

• м. Івано-Франківськ, Вічовий майдан, 3, маг. "Сучасна українська книга", тел. (03422)3-04-60;

• м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 44, Книжковий дім "Буква", тел. (0342)77-56-49;

• м. Кіровоград, вул. К. Маркса, 51, маг. "Буква";

• м. Кривий Ріг, просп. Гагаріна, 38-а, маг. "Буква", тел. (0564)78-92-83;

• м. Луцьк, просп. Волі, 41, маг. "Знання", тел. (03322)4-23-98;

• м. Львів, вул. Шевська, 6/2, Книжковий дім "Буква", тел. (032) 294-82-08;

• м. Львів, просп. Шевченка, 16, маг. "Ноти", тел. (0322)72-67-96;

• м. Львів, просп. Шевченка, 8, книгарня ДВЦ НТШ, тел. (0322)79-85-80;     <

• м. Миколаїв, вул. Радянська, 13, маг. "Буква", тел. (0512)47-61-61;

• м. Нікополь, вул. Першотравнева, 3, маг. "Буква", тел, (0566)68-86-10;

• м. Одеса, вул. Преображенська, 59/61, маг. "Книголов", тел. (0482)34-75-99;

м. Одеса, вул. Дерибасівська, 14, маг. "Книжкова перлина", тел. (0482)35-84-04;

• м. Рівне, просп. Миру, 1 б, маг. "Буква-Рівне", тел. (0362)62-04-65;

• м. Сімферополь, вул. Пушкіна, 6, маг. "Знание", тел. (0652)27-54-68;

• м. Сімферополь, вул. Сергєєва-Ценського, 4-а, маг. "Буква-Сімферополь", тел. (0652)27-31-53;

• м. Харків, вул. Петровського, 6/8, маг. "Вища школа", тел. (0572)47-80-20;

• м. Херсон, вул. Суворова, 19, маг. "Буква", тел. (0552)22-31-64;

• м. Хмельницький, вул. Подільська, 25, маг. "Книжковий світ", тел. (03822)6-60-73;

• м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 38, маг. "Світоч", тел. (0472)47-92-20;

м. Чернігів, вул. Леніна, 45, маг. "Будинок книги", тел. (04622)7-30-03;

• м. Ялта, вул. Гоголя, 24, маг. "Буква-Ялта", тел. (0654)32-37-41;                         "'

Книготорговельним організаціям та оптовим покупцям звертатися за тел.: (044) 238-82-62, 234-80-43; факс: 238-82-68. Е-таіі: 8а1е8@ЬооЬ8.сот.иа ЬіІр://\у\у\у.ЬооЬв.сот.иа

В Україні книгу можна передплатити в будь-якому відділенні зв'язку. Передплатний індекс 90287

Підп. до друку 04.10.2004. Формат 60х90 1/16. Папір офс. Друк офс. Гарнітура 8сЬоо1ВооЬ. Ум. друк. арк. 36,5. Обл.-вид. арк. 30,08. Зам. №4-2214

Видавництво "Знання" 01034, м. Київ-34, вул. Стрілецька, 28.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців,

виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК № 1591 від 03.12.2003

Тел.: (044) 234-80-43, 234-23-36. Е-таіі: 8а1е8@2папша.сот.иа

піїр: //\у\у<у.гпаппіа.сот.иа

ЗАТ«ВІПОЛ»,ДК№15

03151, Київ-151, вул. Волинська, 60