Глава 1. Теоретичні основи правового

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

регулювання господарської діяльності

1.1. Поняття, предмет, методи і типи правового регулювання господарської діяльності

Господарська діяльність має певні ознаки, за якими потребує правового регулювання. Виходячи із загальної теорії держави та права розглянемо основні з них.

У процесі господарської діяльності виникають відносини між юридичними та фізичними особами. Ці відносини не нале­жать до явищ об'єктивної дійсності, що розвиваються за зако­нами природи, а тому потребують правового регулювання з боку держави. Відповідно до Конституції України Господарський ко­декс України (далі — ГКУ) від 16 січня 2003 р. встановлює від­повідні правові засади господарської діяльності (господарюван­ня), що базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

У відносинах, що виникають у процесі господарської діяль­ності, визначально беруть участь свідомі й вольові суб'єкти, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Йдеться про те, що право не може регулювати дії, які не залежать від свідо­мої волі суб'єктів господарської діяльності — недієздатних осіб.

У ст. 2 ГКУ визначається, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наді­лені господарською компетенцією, а також громадяни, громад­ські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарю­вання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські пов­новаження на основі відносин власності.

3.         Господарська діяльність — найважливіший вид суспільних

 

відносин, що має принципово важливе значення для держави

 

(істотно впливає на стан економіки), об'єднань людей (юридич-

 

них осіб) і конкретних осіб (приватних підприємців, спожива-

 

чів). Предметом регулювання господарського права є господарська

 

діяльність.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється задля досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання при­бутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — під­приємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність негосподарюючих суб'єктів, що спрямована на ство­рення й підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування і здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негоспо-дарюючих суб'єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-вироб­ничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські від­носини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими розуміються відносини між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господар­ських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини між структурними під­розділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта гос­подарювання з його структурними підрозділами (ст. 3 ГКУ).

4.         Господарська діяльність — це вид суспільних відносин, що

 

об'єктивно потребує і піддається юридичній регламентації. Тому

 

важливо розмежувати відносини у сфері господарювання й інші

 

види відносин. Так, згідно зі ст. 4 ГКУ до предмету правового

 

регулювання господарської діяльності не належать:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Ци­вільним кодексом України (далі — ЦКУ). Так, цивільним за­конодавством (ст. 1 "Відносини, що регулюються цивільним законодавством" ЦКУ) регулюються особисті немайнові та май­нові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністратив­ному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. У ст. 9 ЦКУ "Застосування цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, викорис­тання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до тру­дових та сімейних відносин" встановлено: положення ЦКУ за­стосовуються для врегулювання відносин, що виникають у сфе­рах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не вре­гульовані іншими актами законодавства. Законом можуть перед­бачатись тільки особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання;

земельні, гірничі, лісові та водні, щодо використання й охо­рони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

•           адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською ком­петенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-гос­подарських повноважень щодо суб'єкта господарювання. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів госпо­дарювання визначаються, зокрема, Господарським кодексом Укра­їни. Правила ГКУ застосовуються також до господарських від­носин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульо­вані Кодексом торговельного мореплавства України.

Базисом, на якому сформувалося правове регулювання госпо­дарської діяльності та відповідно до якого ця діяльність потребує юридичної регламентації, є конституційні основи правопорядку у сфері господарювання. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів вихо­дячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суве­ренної і незалежної, демократичної, соціальної, правової дер­жави.

До конституційних основ правового господарського порядку в Україні належать такі: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) еко­номічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядуван­ня в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права влас­ності народу відповідно до закону; забезпечення державою за­хисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використан­ня власності на шкоду людині й суспільству; право кожного володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непоруш­ності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кож­ного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій під­приємництва; забезпечення державою захисту конкуренції в під­приємницькій діяльності, недопущення зловживання монополь­ним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкурен­ції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання еко­логічної рівноваги на території України; забезпечення держа­вою належних, безпечних і здорових умов праці; захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Таким чином, суб'єкти господарювання та інші учасники від­носин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку з додержанням вимог законодавства.

Отже, спираючись на визначені ознаки, за якими господарська діяльність потребує правового регулювання, можна визначити предмет правового регулювання господарської діяльності. Це визначені законодавством України основні засади господарювання в Україні, господарські відносини, що виникають у процесі органі­зації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами госпо­дарювання, між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, а також нагляд і контроль за цією діяльністю з боку держави з метою усунення незаконності в галузі господарювання, що може призвести до негативних нас­лідків як для суб'єктів господарювання, підприємців та спожи­вачів, так і для економіки України загалом.

Загальними вважаються принципи господарювання в Україні:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності в межах, визначених за­коном;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, еко­логічного захисту населення, захисту прав споживачів та без­пеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у госпо­дарські відносини.

Норми права регулюють господарську діяльність, охороня­ються заходами державного примусу в разі їх порушення чи за­грозою застосування юридичних санкцій. Таким чином, норма­тивно-правове регулювання господарської діяльності включає від­носини у сфері господарювання, що регулюються Конституцією України, ГКУ, законами України, нормативно-правовими акта­ми Президента України, Кабінету Міністрів України, інших ор­ганів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Правове регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою відповідних прийомів або способів за формою від­творення державного примусу.

Дозвільні засоби (правовстановлюючі норми) надають су­б'єктам право на здійснення передбачених законом позитивних дій (наприклад, право "...самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продук­ції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінан­сових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону" — ст. 44 ГКУ).

Зобов'язувальні засоби (обов'язкові норми). Зобов'язують суб'єктів господарської діяльності виконувати передбачені зако­нодавством позитивні дії (наприклад: "Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний використову­вати природні ресурси відповідно до цільового призначення." — ст. 153 ГКУ).

Заборонні засоби (заборонні норми). Встановлюють зобов'я­зання суб'єктів господарювання утримуватися від певних дій (на­приклад, заборона дій, віднесених законодавством до недобросо­вісної конкуренції — ст. 32 ГКУ, Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Перелічені засоби правового регулювання господарської діяль­ності (дозвіл, зобов'язання, заборона) ефективно діють лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвільний засіб щодо певної поведін­ки суб'єкта у процесі господарської діяльності буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів господарювання задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповнова­женого суб'єкта.

У ст. 12 ГКУ висвітлюються такі засоби державного регулю­вання господарської діяльності, як державне замовлення, держав­не завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифі­кація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих засобів державного регулювання господарської діяльності, встановлен­ня та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окре­мих категорій суб'єктів господарювання крім ГКУ визначаються й іншими законодавчими актами, а також програмами економіч­ного і соціального розвитку відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а та­кож перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємни­цтво, встановлюються Конституцією України та законодавством.

Крім способів правового регулювання господарської діяльності визначають його типи. Типи правового регулювання підприєм­ницької діяльності — це особливості загального порядку право­вого регулювання господарської діяльності в певному конкрет­ному випадку: дозволу чи заборони. З огляду на це розрізняють такі типи правового регулювання господарської діяльності:

Загальний дозвіл — це тип правового регулювання, який базується на презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Безу­мовно, випадки прямої заборони законом тих або інших дій ста­новлять виняток. Цей тип правового регулювання господарської діяльності виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом (наприклад: "Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом" — ст. 43 ГКУ). Оскільки основна мета здійснення підприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку, цей тип доволі актуальний. Суб'єкт підприєм­ницької діяльності, керуючись нормами, які регулюють певну поведінку у процесі цієї діяльності, має можливість виконувати будь-які дії, не заборонені законом.

Звільнення від заборони — це тип правового регулювання господарської діяльності, в основу якого покладено загальну за­борону здійснення певних дій, але при цьому формується конк­ретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання господарської діяльності реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом (наприклад, дискримінація суб'єктів господарювання органами влади та управління заборо­нена. "... Законом можуть бути встановлені винятки... з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів" — ст. 31 ГКУ).

Метод правового регулювання господарської діяльності — це сукупність прийомів впливу права та державної влади на регу­лювання господарської діяльності та їх суб'єктів і закріплення їх в нормативно-правових актах.

Розрізняють два методи регулювання господарської діяльності:

загальний (автономний) — дає право всім учасникам госпо­дарської діяльності займатися нею, закріплює відносну неза­лежність при вступі в підприємницькі правовідносини, а з виникненням правовідносин дає можливість автономно вико­ристовувати свої зобов'язання, якщо не виникає конфліктів, які потребують втручання державних органів;

спеціальний (авторитарний, державний) — застосовується на випадок правової нерівності суб'єктів господарської діяль­ності. Зокрема, у разі юридичної санкції за порушення зако­нодавства найчастіше однією стороною є держава, другою — підприємці.

1.2. Механізм і стадії

правового регулювання господарської діяльності

Як зазначалося, правове регулювання господарської діяльнос­ті — це дія права на відносини, що виникають у процесі госпо­дарської діяльності, за допомогою певних юридичних засобів, через систему яких ці відносини розвиваються в межах, визначе­них відповідними нормами права. Сукупність правових засобів, за допомогою яких поведінка суб'єктів господарювання приво­диться у відповідність до вимог і дозволів, що містяться в нормах права, називається механізмом правового регулювання підприєм­ницької діяльності.

З визначення поняття механізму правового регулювання гос­подарської діяльності випливає, що це явище комплексне, а тому визначимо його складові.

1. Норми права є основою механізму правового регулювання господарської діяльності. Адже саме з юридичних норм, їх змісту починається правовий вплив на відносини, що виникають у про­цесі господарської діяльності між суб'єктами господарювання і дер­жавою. Якість правового регулювання цієї діяльності залежить від того, якою мірою норми права враховують закономірності гос­подарських відносин, а також від рівня загальної і правової куль­тури законодавчого корпусу. Безпосереднім чинником виникнення правових норм є правотворча діяльність держави, що полягає у прийнятті, зміні або скасовуванні певних правових норм.

Правові відносини між суб'єктами господарювання, тобто такі, що відбуваються в межах, визначених нормами права. Нор­ми права, що регламентують господарські відносини, надають останнім юридичну форму — учасники господарської діяльності стають суб'єктами господарських правовідносин, що взаємо­пов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Отже, правові відносини — це форма, в якій визначена у правовій нормі модель поведінки суб'єктів господарювання.

Акти реалізації прав і обов'язків — це дії суб'єктів госпо­дарської діяльності згідно з приписами правових норм. Реалізо­вуватися права і обов'язки можуть як у межах певних правовід­носин (наприклад, право найму працівників), так і у вигляді окремих актів (право суб'єкта розпоряджатися річчю, яка йому належить). На процес правового регулювання господарської діяль­ності завжди істотно впливають такі чинники, як законність, правосвідомість і правова культура.

Процес правового регулювання господарської діяльності скла­дається з кількох стадій.

Правова регламентація господарської діяльності. На цій стадії передбачається розробка правових норм як загальнообо­в'язкових правил поведінки при здійсненні господарської діяль­ності.

Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків — перехід від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних господарюючих суб'єктів.

Реалізація (фактичне застосування) суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

1.3. Роль держави у функціонуванні механізму правового регулювання суспільних відносин

Держава регулює найважливіші суспільні відносини, у тому числі й господарську діяльність. З метою ефективного управління цією діяльністю держава видає нормативно-правові акти, які є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання, державних органів і посадових осіб.

Основні риси державного регулювання:

1. Державне регулювання господарської діяльності є попе­редньою стадією реалізації економічної політики, має державно-політичний характер.

Соціальне призначення державного регулювання господар­ської діяльності полягає в організації та впорядкованості госпо­дарських відносин, учасниками яких відповідно до ст. 2 ГКУ є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компе­тенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відно­син власності.

Реалізація соціального призначення здійснюється шляхом реалізації функцій забезпечення перспективного розвитку підприєм­ництва.

Функції реалізуються із застосуванням відповідних методів.

Суб'єктом державного регулювання господарської діяль­ності є Верховна Рада України.

Об'єктом державного регулювання господарської діяльності є процеси і тенденції господарювання.

Формою відтворення державного регулювання господарської діяльності є акт регулювання (Господарський кодекс України), в який трансформується політичне рішення.

Принципи державного регулювання господарської діяльності:

принцип законності;

принцип забезпечення економічної багатоманітності та рівно­го захисту всіх суб'єктів господарювання;

принцип справедливості, добросовісності, розумності;

судовий захист прав у сфері господарювання при їх порушенні;

принцип обмеженого втручання (обмеження державного регу­лювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забез­печення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населен­ня, захисту прав споживачів і безпеки суспільства та держа­ви — абз. 3 п. 1 ст. 6 ГКУ);

захист національного товаровиробника (абз. 4 п. 1 ст. 6 ГКУ);

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у госпо­дарські правовідносини.

Характер зв'язків держави і механізму правового регулювання зумовлений нерозривним зв'язком між державою і правом. Саме держава як апарат політичної влади здійснює через свої органи правотворчу, правозастосовчу і правоохоронну діяльність. Тому діяльність державних органів є необхідною умовою функціону­вання механізму правового регулювання господарських відносин.

У функціонуванні механізму правового регулювання господар­ських відносин особливу роль відіграє правозастосовча діяльність державних органів, яка уособлює її діяльність щодо реалізації відповідних владних повноважень. Правозастосування стає необ­хідним тоді, коли для виникнення суб'єктивних прав та юридич­них обов'язків наявності власне норми права недостатньо і постає потреба у виданні відповідними державними органами додаткових індивідуальних актів, що надають чинності механізму правового регулювання. Завдання правозастосовчої діяльності — продов­жити запрограмоване правотворчістю загальне нормативне регулю­вання за допомогою норм права. Допоміжним інструментом при цьому є індивідуальна регламентація, що здійснюється за допомо­гою актів застосування права і виявляється в уточненні реального правового положення суб'єктів. Отже, правозастосовча діяль­ність держави доповнює процес правового регулювання, ство­рюючи можливості для реалізації прав і обов'язків суб'єктів госпо­дарювання, якщо постає потреба в додаткових індивідуальних актах державних органів. Так, конституційною нормою закріп­лено право громадян займатися підприємницькою діяльністю ("ко­жен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом" — ст. 42 Конституції України). Але для реалізації цього права потрібно мати видані державними органами відповідні інди­відуальні акти, що регламентують порядок набуття цього права згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб — підприємців" від 15 травня 2003 р.

1.4. Ефективність правового регулювання господарських відносин

Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікав­лено, щоб юридичні норми, які регулюють господарську діяль­ність, досягали мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання господарських відносин в Україні.

Термін "ефективність" означає результат (наслідок) якогось явища. Ефективність органічно пов'язана з результативністю, дієвістю певних заходів, дій, приписів. Критерієм ефективності правових норм (і права загалом) є міра досягнення поставлених перед ними цілей. Розрізняють цілі найближчі й кінцеві, прямі й непрямі та ін. Загальновизнано такі основні цілі правового регулю­вання господарських відносин:

закріплення за допомогою юридичних засобів відносин, які скла­лися в економіці України і вважаються "господарськими";

стимулювання існуючих господарських відносин, що відпові­дають загальному інтересу суспільства і держави;

створення умов для розвитку сфери господарських відносин (господарсько-виробничих, організаційно-господарських та внутрішньогосподарських відносин);

розмежування відносин у сфері господарювання з інших видів відносин з метою встановлення чітких юридичних норм. Співвідношення фактичних результатів дії юридичних норм з

цілями, що передбачались при їх виданні, виявляє ефективність або неефективність цих норм. Рівень досягнення цих цілей і визначає рівень ефективності певної норми права. Таким чином, при визна­ченні ефективності норми права враховуються такі дві обставини: цілі, що визначались при її виданні, і досягнуті результати.

Розглянемо основні чинники забезпечення ефективності пра­вового регулювання господарської діяльності.

Відповідність вимог норм права рівню соціально-економіч­ного розвитку держави. Норми права зумовлюються економіч­ними чинниками не автоматично. Право є продуктом свідомої діяльності людей, тому економічні закономірності розвитку суспільства можуть або правильно визначатись і відбиватись у праві, або спотворюватися в ньому. З огляду на це з'являються норми, що не відповідають економічним та іншим соціальним вимогам сучасного етапу розвитку суспільства. Це пояснюється насамперед об'єктивними проблемами пізнання реальної дійсності, а також суб'єктивістськими підходами до правотворення. Як за­свідчує досвід, такі правові акти, як правило, з часом доопрацьо­вуються відповідно до реальних вимог соціально-економічного розвитку суспільства або скасовуються.

Рівень досконалості господарського законодавства. Що досконаліше законодавство, то швидше і ефективніше досягаються цілі, визначені при створенні конкретних юридичних норм. Не­узгодженість окремих норм права, наявність прогалин, відсут­ність реальних санкцій окремих норм — усе це негативно позна­чається на рівні ефективності правового регулювання господар­ської діяльності.

3. Рівень правової культури учасників господарювання. Цей чинник доволі місткий і охоплює режим законності при право-творчості та правозастосуванні, рівень правосвідомості тощо. Сутність правової культури полягає в тому, що всі суб'єкти гос­подарських відносин мають бути обізнані зі змістом правових норм, чітко усвідомлювати свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки, неухильно дотримувати їх. Без цього правові вимоги не можуть бути ефективними. Суб'єкти правових вимог (учасники господарювання) поділяються на дві групи: суб'єкти, для яких знання законодавства є службовим обов'язком (юристи, економіс­ти, фінансисти та ін.); усі інші суб'єкти (споживачі, громадяни-підприємці). Суб'єкти першої групи одержують інформацію про нормативні акти за службовою лінією, з офіційних джерел, а суб'єкти другої групи — з інших джерел, насамперед із засобів масової інформації.

Проте лише знання права суб'єктами господарських відносин не забезпечує його ефективності. Необхідні ще умови для його реалізації.

Таким чином, реалізація норм права суб'єктами господарської діяльності є безпосереднім результатом правового регулювання господарської діяльності. Підсумком правового регулювання гос­подарської діяльності є результат сукупної дії всіх ланок механізму правового регулювання: нормативних актів, які складаються з норм права, правовідносин у сфері господарювання (суб'єктив­них прав та юридичних обов'язків господарюючих суб'єктів) та індивідуальних актів (актів застосування) при їх сукупному впливі як на поведінку кожного суб'єкта господарювання, так і на форму­вання господарських правовідносин загалом.

Контрольні питання

Наведіть визначення поняття "правове регулювання господарської діяльності". Чи відрізняється воно від поняття "державне регулю­вання господарської діяльності"?

За якими принципами діє система господарювання в Україні?

Засоби правового регулювання господарської діяльності.

Що таке типи правового регулювання господарської діяльності? Перелічіть їх.

Методи правового регулювання господарської діяльності.

Що таке механізм правового регулювання господарської діяльності? Перелічіть його складові.

Яку роль відіграє держава в механізмі правового регулювання гос­подарської діяльності?

За якими принципами держава регулює господарську діяльність?

У чому полягає ефективність правового регулювання господарської діяльності?