Глава 36. Правове регулювання перевезення вантажів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

 

36.1.   Перевезення вантажів

як вид господарської діяльності

Відповідно до ст. 306 ГКУ перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції ви­робничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними, водними та повітряними шляха­ми, а також транспортування продукції трубопроводами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, ван­тажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний, автомобільний, морський, авіаційний внутрішній флот, вантаж­ний, трубопровідний, космічний та інші види транспорту.

Допоміжним видом діяльності, що пов'язаний з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умо­ви перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпеч­них речовин) визначаються ГКУ і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими норматив­но-правовими актами.

36.2.   Відносини,

що виникають з перевезення вантажів Договір перевезення вантажу

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (ванта­жовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваже­ній на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а ванта­жовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується скла­денням перевізного документа (транспортної накладної, коноса­мента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зо­бов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевіз­них документів згідно з правилами здійснення відповідних пере­везень.

Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснен­ня систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зо­бов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправ­ник — подавати до перевезення вантажі в погодженому сторона­ми обсязі.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається система­тичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові до­говори: довгостроковий — на залізничному і морському транспо­рті, навігаційний — на річковому транспорті (внутрішньому фло­ті), спеціальний — на повітряному транспорті, річний — на ав­томобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодекса­ми, транспортними статутами або правилами перевезень.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими переве­зеннями визначаються транспортними кодексами, транспортни­ми статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторо­ни можуть передбачити в договорі також інші умови перевезен­ня, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідаль­ність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ст. 307 ГКУ).

Приймання вантажу до перевезення

Відповідно до ст. 308 ГКУ вантаж до перевезення приймаєть­ся перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідаль­ність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту при­йняття вантажу до перевезення.

Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до пе­ревезення з урахуванням необхідності забезпечення транспор­табельності та збереження його у процесі перевезення і має пра­во застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодав­ством.

Якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що пере­возиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі доку­менти перевізникові разом з вантажем.

Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає ван­тажовідправнику в пункті відправлення належно оформлений документ.

Вантажовідправник має право в порядку, встановленому транс­портними кодексами чи статутами, одержати назад зданий до перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаного в перевізному документі одержувача вантажу (до його видачі адре­сату), розпорядитися вантажем у разі неприйняття його одержу­вачем чи неможливості видачі вантажу одержувачу.

У разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити про це вантажовідправника і одержати від нього від­повідне розпорядження щодо вантажу (ст. 309 ГКУ).

У ст. 310 ГКУ регламентується порядок одержання вантажу в пункті призначення, де, зокрема, зазначено, що перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановле­но, що внаслідок зміни якості виключається можливість повно­го або часткового використання його за первісним призначен­ням.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу при­пиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призна­чення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився прийняти його, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про

це.

Вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається невитребуваним і реалізу­ється в установленому законодавством порядку.

Плата за перевезення вантажів та виконання інших пов'яза­них з перевезенням робіт визначається за цінами, встановлени­ми відповідно до законодавства.

У ст. 312 ГКУ регламентується договір перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні.

За договором перевезення вантажу у прямому змішаному спо­лученні перевезення здійснюється від вантажовідправника до ван­тажоодержувача двома або більше перевізниками різних видів транспорту за єдиним перевізним документом.

До договорів перевезення вантажу у прямому змішаному спо­лученні застосовуються правила ст. 307 ГКУ, якщо інше не пе­редбачено транспортними кодексами чи статутами.

Відносини перевізників під час перевезення вантажу у прямо­му змішаному сполученні та умови роботи перевалочних пунктів регулюються вузловими угодами. Порядок укладення вузлових угод встановлюється транспортними кодексами та статутами.

Договір транспортного експедирування

За договором транспортного експедирування одна сторона (екс­педитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених до­говором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встанов­лений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієн­том, укладати від свого імені або від імені клієнта договір пере­везення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезен­ням.

Договором транспортного експедирування може бути передба­чено надання додаткових послуг, необхідних для доставки ван­тажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання в пункті призна­чення, одержання необхідних для експорту та імпорту докумен­тів, виконання митних формальностей тощо).

Плата за договором транспортного експедирування здійсню­ється за цінами, що визначаються відповідно до гл. 21 ст. 316

ГКУ.

36.3. Відповідальність перевізника

за невиконання чи неналежне виконання умов договору Прострочення доставки вантажу

Відповідно до ст. 313 ГКУ перевізник зобов'язаний достави­ти вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транс­портними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк до­ставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини.

Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочен­ня доставки вантажу, визначається відповідно до закону.

Сплата штрафу за доставку вантажу з простроченням не звіль­няє перевізника від відповідальності за втрату, нестачу або по­шкодження вантажу, що сталися внаслідок прострочення.

Втрата, нестача, пошкодження вантажу

Відповідно ст. 314 ГКУ перевізник відповідальний за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що вони сталися не з його вини.

У транспортних кодексах чи у статутах можуть бути передба­чені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або від­правника.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник від­повідає:

у разі втрати або нестачі вантажу — у розмірі вартості ванта­жу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу — у розмірі суми, на яку змен­шилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, — у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від справжньої вартості ванта­жу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінила­ся так, що він не може бути використаний за прямим призна­ченням, одержувач вантажу має право від нього відмовитись і вимагати відшкодування за його втрату.

Якщо вантаж, за втрату чи нестачу якого перевізник сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (від­правник) має право вимагати видачі йому цього вантажу, повер­нувши одержане за його втрату чи нестачу відшкодування.

36.4. Порядок вирішення спорів щодо перевезень

До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з догово­ру перевезення вантажу, обов'язковим є пред'явлення йому пре­тензії.

Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій — протягом сорока п'я­ти днів.

Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і по­відомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому зміша­ному сполученні — протягом шести місяців. Претензії щодо спла­ти штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п'яти днів.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у ч. 3 ст. 314 ГКУ, заявник має право зверну­тися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, вста­новлюється шестимісячний строк.

Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок їх пред'явлення і строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або між­народними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Вер­ховною Радою України (ст. 315 ГКУ).