Глава 14. Господарські товариства

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

14.1. Поняття і види господарських товариств

Порядок створення і діяльності окремих видів господарських товариств регулюється ст. 79—92 ГКУ, Цивільним кодексом Ук­раїни та іншими законами України.

У ст. 79 ГКУ наводиться таке визначення: господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти госпо­дарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяль­ності товариства з метою одержання прибутку.

Принципово новим є регламентація в зазначеній статті того, що у випадках, передбачених ГКУ, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, спожи­вачі, наділені господарською компетенцією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також громадяни, гро­мадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів госпо­дарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснуван­ня та участі в господарських товариствах суб'єктів господарю­вання або інших осіб встановлюються ГКУ та відповідними за­конами України.

Господарські товариства є юридичними особами.

Як зазначалося, суб'єкти господарювання є юридичними осо­бами, які стали засновниками або учасниками господарського товариства і водночас зберігають статус юридичної особи.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку під­приємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

До господарських товариств належать:

акціонерні;

з обмеженою відповідальністю;

з додатковою відповідальністю;

повні;

командитні.

Акціонерним є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і відповідає за зобов'язаннями тільки майном товари­ства, а акціонери несуть ризик пов'язаних з діяльністю товари­ства збитків у межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і відповідальне за своїми зобов'язаннями тільки власним майном. Учасники това­риства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик пов'я­заних з діяльністю товариства збитків у межах своїх вкладів.

1.         Товариство з обмеженою відповідальністю (СгезеПзсПагі

 

тіі; ЬезсПгапкіжг НаЙітд, зосіеіе а гезропзаЬіІїЬе ІітїЬесІ) — органі-

 

заційна форма капіталістичних підприємств, що увібрала власти-

 

вості і капіталістичних, і персональних торгових товариств.

Вперше легалізоване в 1892 р. у Німеччині товариство здобу­ло визнання і в інших країнах переважно континентальної Єв­ропи.

У ФРН діє закон про товариства з обмеженою відповідальніс­тю від 4 липня 1980 р., що набрав чинності з 1 січня 1981 р. У Франції цьому виду торгового товариства присвячений спеціаль­ний розділ закону про торгові товариства 1966 року. У Швей­царії ця форма регулюється нормами Зобов'язального закону (ст. 772-828).

2.         Товариство з обмеженою відповідальністю є статутним

 

торговим товариством. Статут, що потребує нотаріально засвід-

 

ченої форми, повинен бути підписаний усіма майбутніми учасни-

 

ками товариства. Зазвичай потрібна наявність не менше двох

 

засновників. У ФРН законом 1981 року легалізовано можли-

 

вість створення товариства однією особою. Правомірність това-

 

риств, усі паї яких у результаті централізації капіталу в межах

 

об'єднання зосереджувалися в руках одного учасника, давно визна-

 

валася судовою податковою практикою капіталістичних країн.

 

Однак вперше визнано можливість заснування товариства з обме-

 

женою відповідальністю однією особою, що підписує статут і подає

 

його для реєстрації. До обов'язкових реквізитів статуту нале-

 

жать дані про фірмове найменування і місцезнаходження това-

 

риства, предмет діяльності, розміри пайового капіталу і розмір

 

кожного паю.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначе­них установчими документами розмірів і яке відповідальне за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостат­ності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну від­повідальність у визначеному установчими документами однако­во кратному розмірі до внеску кожного з учасників.

Повним є господарське товариство, усі учасники якого відповід­но до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відпо­відальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.

1.         Повне товариство (зосіеі;е еп пот соІІесЬіі, ойепе Иапсіеіде-

 

зеІІзсПагі, рагЬпегзпір), що належить до персональних торгових

 

товариств, відоме законодавству всіх капіталістичних країн. Незва-

 

жаючи на деякі розбіжності в побудові цієї організаційної форми

 

капіталістичних підприємств, слід зазначити подібність основних

 

ознак цього виду об'єднання осіб у праві континентальних країн.

Закон Франції про торговельні товариства 1966 року (ст. 10) визначає повне товариство як об'єднання, учасники якого, що називаються також товаришами, є комерсантами і несуть за зо­бов'язаннями товариства необмежену і солідарну відповідаль­ність.

Законодавство Франції прямо передбачає, що частки участі не можуть бути цінними паперами.

Згідно з правом ФРН учасник повного товариства не може мати торгового підприємства в однорідній з повним товариством сфері господарства, а також брати участь в іншому однорідному товаристві як необмежено відповідальний учасник. У разі пору­шення учасником цього правила законодавство ФРН надає това­риству право вибору між вимогою відшкодування збитку і вимо­гою визнання, що угоди, здійснені за власний рахунок учасни­ком, розглядалися б як угоди, здійснені за рахунок товариства.

У ФРН учаснику надається право на одержання 4 % номіналь­ної суми зробленого внеску. Якщо розмір отриманого товарист­вом прибутку виявиться недостатнім, то в цьому разі частка кожного учасника відповідно зменшиться. Якщо ж отриманий прибуток перевищує 4 % номінальної суми частки участі, то в іншій частині прибуток розподіляється порівну.

2.         Повному товариству країн романської і німецької систем

 

права у США та Англії відповідає особливий вид товариства —

 

партнершип, регульований спеціальними нормативними актами.

На відміну від права континентальних країн за зобов'язання­ми з договорів партнершипа його учасники несуть спільну відпо­відальність (§ 15 Закону про партнершип США; § 10 Закону про партнершип Англії).

Водночас за зобов'язаннями з деліктів, здійснених учасника­ми партнершипа, передбачається солідарна відповідальність.

Командитним є господарське товариство, в якому один або кілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники).

1.         Відповідно до § 161 Торгової угоди ФРН товариство, що

 

здійснює торговельну діяльність під загальним фірмовим наймену-

 

ванням, є командитним, якщо один чи кілька товаришів відпо-

 

відають перед кредиторами товариства в розмірі визначеного внес-

 

ку, а інші товариші відповідають необмежено.

Командитистом може бути як фізична, так і юридична особа. У ФРН юридична особа може бути водночас повним товаришем. Легалізація такої можливості зумовила широке використання особливого різновиду командитного товариства.

Командитне товариство, поєднуючи елементи персональних і капіталістичних товариств, стало перехідною формою від повно­го товариства до акціонерного. Значення цієї організаційної фор­ми підприємств у тій чи іншій країні визначається різними фак­торами, серед яких важливе значення має податкова політика держави.

Командитисти не мають права здійснювати представництво товариства. У Франції командитист не може бути представни­ком товариства навіть за наявності у нього доручення. Недотри­мання цього розпорядження спричиняє необмежену майнову від­повідальність командитиста солідарно з повними товаришами за зобов'язаннями, узгодженими на підставі доручення угод.

У ФРН право на представництво товариства мають лише пов­ні товариші. Як учасники товариства командитисти не мають права на представництво, але можуть представляти товариство як прокуристи і торгові уповноважені.

2.         Командитному товариству континентальної Європи в Анг-

 

лії і США відповідає форма партнершипа з обмеженою відпові-

 

дальністю (ІлтіЬесІ рагЬпегзПір). В Англії ця організаційна форма підприємств, що врегульована законом 1907 року (ІлтіЬесІ РагЬпегзПір Асі 1907), не дістала поширення. В усіх штатах США, крім Луїзіани, діє законодавство, засноване на однаково­му законі про партнершипа з обмеженою відповідальністю. У США цій формі товариства надано сприятливий податковий ре­жим.

В Україні учасниками повного товариства, повними учасника­ми командитного товариства можуть бути лише особи, зареєст­ровані як суб'єкти підприємництва (ст. 80 ГКУ).

1.         Законодавство капіталістичних країн континентальної Єв-

 

ропи передбачає такі основні види торгових товариств: повне,

 

командитне, акціонерне та з обмеженою відповідальністю.

Подібні організаційні форми підприємств легалізовані в Анг­лії і США. В окремих відносинах регулювання їх своєрідне. За­галом повному і командитному товариствам континентального права в Англії і США відповідають товариство (рагЬпегзПір) і товариство з обмеженою відповідальністю (ІітіЬеС рагЬпегзПір), акціонерному товариству і товариству з обмеженою відповідаль­ністю — відповідно компанія з обмеженою відповідальністю і її різновид — приватна компанія.

Правове регулювання окремих видів торгових товариств різ­ниться. Однак є й загальні ознаки для класифікації організацій­них форм підприємств. Особливого значення за такої класифіка­ції правова доктрина надає розподілу торгових товариств на об'єд­нання осіб і об'єднання капіталів.

2.         До об'єднань осіб (персональних товариств) належать повне

 

та командитне товариства, подібні до них в основних рисах парт-

 

нершип і партнершип з обмеженою відповідальністю в Англії і

США.

Найхарактернішим для цього виду торгових товариств є повне товариство.

3.         Відомий також розподіл торгових товариств залежно від

 

визнання чи не визнання за об'єднаннями як такими властивос-

 

ті особливого суб'єкта права.

Як правило, властивість юридичної особи у країнах визнається за об'єднаннями капіталів.

Що ж до персональних товариств, то у ФРН та Швейцарії дотепер за ними не визнається властивість особливого суб'єкта права, незважаючи на законодавче закріплення і за повним, і за командитним товариством важливих властивостей юридичної особи. Не визнання за персональними товариствами властивості особливого суб'єкта права звільняє об'єднання від сплати кор­поративного податку і податку з майна, тому що суб'єктами оподаткування є тільки учасники об'єднання. Проте у Франції всі види товариств — цивільні й торгові — вважаються юридич­ними особами. Як і у наведеній щойно класифікації, у цьому розподілі немає чіткого розмежування, тому що ступінь прояву правосуб'єктності не однаковий. Існують перехідні форми, і, крім того, слід враховувати можливість, що надається в окремих кра­їнах, поєднання різних організаційних форм, у тому числі това­риств, визнаних особливим суб'єктом права, і товариств, за якими такої властивості не визнається. Так, у ФРН великого поширен­ня дістало поєднання командитного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

4. Залежно від підстави виникнення товариства поділяються на договірні та статутні. До договірних товариств у ФРН та Швейцарії належать повні та командитні товариства. В основу створення таких об'єднань покладено договір особливого різно­виду, тому що з нього виникають права й обов'язки не тільки у відносинах між особами, що його підписали, а й між учасника­ми та об'єднанням як таким навіть тоді, коли об'єднання не є юридичною особою. Особливий характер договору виявляється також у тому, що за наявності відповідної умови в договорі до­пускається можливість зміни його змісту за рішенням не всіх учасників товариства, а лише більшості з них.

Договірний характер окремих торгових товариств визначає необхідність наявності принаймні двох осіб для створення об'єд­нання. Проте в деяких країнах вважається, що незважаючи на договірний характер товариства, зосередження всіх часток учас­ті в руках одного члена не зумовлює припинення його існуван­ня. Наприклад, у Франції зосередження всіх часток участі в руках однієї особи надає лише право особам, що мають відповід­ний інтерес, вимагати в суді припинення існування товариства. До статутних товариств при цьому належать акціонерні та з обмеженою відповідальністю. Постанови статуту регулюють кор­поративні відносини, особливо організаційну структуру товари­ства, функції та правомочності органів, а також пов'язані з член­ством у товаристві права та обов'язки учасників. Компетентні органи державної влади перевіряють постанови статуту з пози­цій їх відповідності чинному законодавству.

14.2. Правове становище акціонерних товариств

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закри­тими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсю­джуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед наперед визначеного кола осіб і не мо­жуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та про­даватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають пере­важне право на придбання акцій, що продаються іншими акціо­нерами товариства.

Для того щоб створити акціонерне товариство, його засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства.

Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна до­рівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути менший від розміру, визначеного законом.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяль­ності зі створення акціонерного товариства, відповідальність пе­ред особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідчений нотаріально.

Засновники акціонерного товариства несуть солідарну відпо­відальність за зобов'язаннями, що виникають, відповідно до уста­новчого договору.

Відкриту підписку на акції при створенні акціонерного това­риства організовують його засновники. Засновники в будь-яко­му разі зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25 % статутного фонду і строком не менше двох років.

Порядок створення акціонерних товариств, у тому числі про­ведення установчих зборів, визначається законом.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.

Особливості створення та діяльності державних акціонерних товариств визначаються ГКУ, законом про державні підприєм­ства та іншими законодавчими актами. Інші особливості діяль­ності акціонерних товариств визначаються ГКУ, законом про господарські товариства та іншими законами України.

Зумовлене капіталістичним способом виробництва акціонерне товариство як форма торгового товариства виникло на початку його розвитку і широко використовується в сучасних умовах. У фор­мі акціонерного товариства діють як приватно-, так і державно-капіталістичні підприємства. До цієї форми належать також під­приємства змішаної економіки.

Поняття акціонерного товариства

Найповніше визначення поняття акціонерного товариства міс­титься в § 1 Закону про акціонерні товариства ФРН: 1) Акціо­нерним є товариство, що володіє власною правосуб'єктністю. За зобов'язаннями товариства перед кредиторами відповідає лише майно товариства. 2) Акціонерне товариство має розбитий на акції основний капітал.

У ст. 73 Закону про торгові товариства Франції наведено таке визначення цього поняття: "Акціонерне товариство — це това­риство, капітал якого розбитий на акції і яке засновується між учасниками, що відповідають за збитки лише в межах їхніх внесків. Учасників не може бути менше семи".

Акціонерному товариству у праві Франції та ФРН відповідає в Англії публічна компанія з обмеженою відповідальністю в ме­жах номінальної суми паїв.

З наведених визначень поняття акціонерного товариства ви­пливають і його основні відмітні правові особливості, що зумо­вили велике поширення цієї організаційної форми в усіх систе­мах права капіталістичного світу:

акціонерне товариство визнається юридичною особою;

акціонерне товариство несе перед кредиторами виняткову май­нову відповідальність у межах належного йому майна;

для акціонерного товариства характерна наявність акціонер­ного (статутного) капіталу, поділеного на частини, що нази­ваються акціями.

Поняття статутного капіталу

Відмітною рисою акціонерного товариства є наявність статут­ного капіталу визначеного розміру. У ФРН під основним статут­ним капіталом (ОтипсІкарі'ЬаІ) розуміється номінальна грошова сума, що підлягає внесенню акціонерами як винагорода за при­дбання членства в акціонерному товаристві.

Відомі два способи утворення акціонерного капіталу:

шляхом публічної підписки на акції;

розподілом акцій між засновниками без звертання до публіки. Особливе положення існує у США та Англії, де розрізняють

капітал номінальний, випущений та оплачений.

Номінальний капітал — це загальна сума капіталу, на який компанія має право випустити паї.

Випущений капітал — це частина номінального капіталу, на суму якої випущено паї для розподілу між пайовиками.

Оплачений капітал — це частина випущеного капіталу, що опла­чена пайовиками, які зробили внески за всіма паями. Співвідно­шення між зазначеними видами капіталу визначається правлінням.

Поняття і види акцій

Акція є особливим документом, що засвідчує членство в ак­ціонерному товаристві. Законодавство всіх країн світу передба­чає право акціонера вимагати видачі акції. Як документ, з яким пов'язані права, що випливають із членства, стосовно акціонер­ного товариства акція є об'єктом права власності й має ціну, хоча й становить, за висловом К. Маркса, паперовий дублікат дійсного капіталу. Кожна акція — і в цьому виявляється приро­да акціонерного товариства як об'єднання капіталів — закріп­лює право на членство в об'єднанні.

Для прискорення обороту прав, втілених в акціях, акції за­звичай наділяються властивістю цінних паперів. З визнання ак­цій цінними паперами випливає: реалізація закріплених в ак­ціях прав неможлива без пред'явлення документа; порядок від-ступлення пов'язаних з акцією прав спрощений.

14.3. Установчі документи і порядок державної реєстрації господарського товариства

Установчим документом повного і командитного товариств є засновницький договір. Установчим же документом акціонерно­го товариства, товариств з обмеженою і додатковою відповідаль­ністю є статут.

Згідно зі ст. 57 ГКУ установчі документи господарського то­вариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства, порядок прийняття ними рі­шень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностай­ність або кваліфікована більшість голосів та ін. Ці відомості називаються загальними.

Статут акціонерного товариства крім загальних відомостей повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кіль­кість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконан­ня зобов'язань з викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім загаль­них відомостей повинен містити відомості про розмір часток його учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Ста­тутом може встановлюватись також порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, і додаткових внесків учасників.

Засновницький договір повного і командитного товариств крім загальних відомостей повинен визначати розмір часток його учас­ників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. У засновницькому договорі ко-мандитного товариства вказується тільки сукупний розмір часток вкладників у майні товариства, розмір, склад і порядок внесен­ня ними вкладів.

У найменуванні господарського товариства повинен зазнача­тись вид товариства, для повних і командитних товариств — пріз­вища (найменування) його учасників, які несуть додаткову відпові­дальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товари­ства не може містити відомості про належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

До установчих документів господарського товариства можуть бути включені також відомості про інші умови його діяльності, що не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вва­жається створеним на невизначений строк.

Установчі документи господарського товариства в передбаче­них законом випадках погоджуються з Антимонопольним комі­тетом України.

Порушення законодавчих вимог щодо змісту установчих до­кументів господарського товариства є підставою для відмови в його державній реєстрації. Зазначені вимоги регламентовані ст. 82

ГКУ.

Державна реєстрація господарського товариства здійснюється в порядку, передбаченому ст. 58 ГКУ.

Особливості реєстрації господарських товариств, які здійсню­ють банківську і страхову діяльність, а також професійну діяль­ність на ринку цінних паперів, визначаються ГКУ та відповідни­ми законами України.

Господарське товариство набирає статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Господарське товариство зобо­в'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив ре­єстрацію, про зміни в установчих документах товариства.

Господарське товариство може відкривати рахунки в бан­ках, а також укладати договори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються такими, що укладені з това­риством, тільки за умови їх подальшого схвалення товарист­вом в порядку, визначеному законом та установчими докумен­тами.

Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і в подальшому не схвалені товариством, спричинюють правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.

14.4. Майно і майнові відносини в господарських товариствах

Господарське товариство є власником:

майна, переданого йому у власність засновниками і учасника­ми як внески;

продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;

доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборо­нених законом.

Вкладами учасників та засновників господарського товари­ства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші мате­ріальні цінності, цінні папери, права користування землею, во­дою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, у тому числі в іноземній ва­люті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкла­дів визначається в установчих документах господарського това­риства, якщо інше не передбачено законом.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані у кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їх здатності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у передбачених законом випадках по­винен бути перевірений відповідним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан заснов­ників — громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Фонди господарського товариства

Як зазначалось, сума вкладів засновників та учасників госпо­дарського товариства становить статутний фонд товариства.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшува­ти) розмір статутного фонду в порядку, встановленому ГКУ та прийнятим відповідно до нього законом.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду на­бирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

У господарському товаристві створюються резервний (стра­ховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документа­ми, але не менше 25 % статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими докумен­тами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (стра­хового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим від 5 % суми прибутку товариства.

Прибуток господарського товариства утворюється з надхо­джень від його господарської діяльності після покриття матеріаль­них та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені за­коном податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і облігаціях. Прибуток, що одержується після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товари­ства, яке визначає напрямки його використання відповідно до установчих документів товариства.

14.5.   Права і обов'язки учасників

 

господарського товариства

Учасники господарського товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випад­ків, передбачених ГКУ та відповідними законами України;

брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частку (дивіденди);

одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайом­лення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяль­ність товариства, протоколи ревізійної комісії, зборів органів управління товариства тощо;

вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

Учасники товариства мають також інші права, передбачені ГКУ, відповідними законами України та установчими докумен­тами товариства.

Учасники господарського товариства зобов'язані:

додержувати вимог установчих документів товариства, вико­нувати рішення його органів управління;

вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та кош­тами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до ГКУ та закону про господарські товариства;

нести інші обов'язки, передбачені ГКУ, відповідними закона­ми України та установчими документами товариства.

14.6.   Управління господарським товариством

Управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (при­значення) яких визначаються видом товариства, а у визначених законом випадках — учасники товариства.

Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а в разі створення ради товариства (спостережної ради) — голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом.

Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конститу­цією України та законодавством несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонено рішенням суду.

Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними госпо­дарському товариству, у межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства.

14.7.   Облік і звітність господарського товариства

Облік і звітність господарських товариств здійснюються від­повідно до ст. 19 ГКУ: первинний (оперативний) та бухгалтер­ський облік результатів своєї роботи, складання статистичної інформації, а також надання відповідно до вимог закону фінан­сової звітності та статистичної інформації про господарську діяль­ність товариства та інших нормативно-правових актів.

Перевіряють фінансову діяльність товариства державні подат­кові органи, інші органи державної влади в межах визначених законом повноважень, а також ревізійна комісія (ревізор) господар­ського товариства та/або аудитори.

Згідно зі ст. 90 ГКУ достовірність та повнота річного балансу і звітності господарського товариства у визначених законом ви­падках повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською орга­нізацією).

14.8.   Припинення діяльності господарського

 

товариства

Припинення діяльності господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації.

Ліквідація господарського товариства здійснюється ліквіда­ційною комісією, яку призначає його вищий орган, а в разі при­пинення діяльності товариства за рішенням суду — ліквідацій­ною комісією, що формується відповідно до рішення суду.

З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять пов­новаження з управління справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарського товариства і здійснює інші дії відповідно до вимог ст. 58—61 ГКУ та законо­давчих актів України.

Розрахунки з кредиторами в разі ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до загальних вимог розра­хунків з кредиторами, що регламентуються ст. 61 ГКУ, з ураху­ванням таких особливостей:

кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його майна в разі ліквідації, після розрахунків з оплати праці осіб, які працюють на умовах найму, виконан­ня зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облі­гацій, випущених товариством, та іншими кредиторами роз­поділяються між учасниками товариства в порядку і на умо­вах, передбачених ГКУ, законом про господарські товари­ства та установчими документами товариства, у шестимісяч­ний строк після опублікування інформації про його лікві­дацію;

майно, передане товариству його засновниками або учасника­ми у користування, повертається в натуральній формі без ви­нагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгова­ності товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до оде­ржання кредиторами відповідних гарантій погашення забор­гованості.

Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня вне­сення запису про його ліквідацію до державного реєстру.