Глава 13. Державні та комунальні унітарні підприємства

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

13.1. Державні унітарні підприємства

Правова регламентація діяльності державних та комуналь­них унітарних підприємств міститься у ст. 73—78 ГКУ.

Державне унітарне підприємство — це організація, утворена компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, що входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції в межах, визначених ГКУ та законодавчими актами України.

Майно державного унітарного підприємства перебуває в дер­жавній власності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління.

Згідно зі ст. 73 ГКУ обов'язкова норма полягає в тому, що найменування державного унітарного підприємства повинно міс­тити слова "державне підприємство".

Державне унітарне підприємство не відповідає за зобов'язан­нями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і підзвітний цьому ор­ганові.

Законом можуть бути визначені особливості статусу керівни­ка державного унітарного підприємства, у тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати діяльності підприємства.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерцій­ні або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприєм­ницької діяльності, що діє на основі статуту за принципами під­приємництва і відповідає за наслідки своєї діяльності всім належ­ним йому на праві господарського відання майном згідно з ГКУ та відповідними законами України.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Статутний фонд державного комерційного підприємства утворю­ється до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання уповноваженим органом, до сфери управління якого входить це підприємство. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

Якщо вартість активів державного комерційного підприєм­ства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж передбачений статутом підприємства розмір статутного фонду, орган, до сфери управління якого входить це підприємство, зо­бов'язаний у встановленому законодавством порядку зменшити його статутний фонд, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.

Держава і орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не відповідають за його зобов'язання­ми, крім випадків, передбачених ГКУ та відповідними законами України.

Збитки, що завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконститу­ційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначени­ми органами добровільно або за рішенням суду.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетво­рено у передбачених законом випадках та порядку на корпорати-зоване (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються ГКУ та відповід­ними законами України.

Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств регламентовані ст. 75 ГКУ.

Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також вра­ховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного та соціального розвитку й виборі контрагентів.

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужува­ти, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основ­них фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структур­них одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управ­ління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних заса­дах.

Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що нале­жать до основних фондів державного комерційного підприємства, спрямовуються на інвестування виробничої діяльності цього під­приємства.

Списання з балансу не повністю амортизованих основних фон­дів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть здійснюватися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить це підприємство.

Державні комерційні підприємства за рахунок прибутку (до­ходу) утворюють такі спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю:

амортизаційний;

розвитку виробництва;

споживання (оплати праці);

резервний;

інші, передбачені статутом підприємства.

Порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фон­дів державних комерційних підприємств, їх граничні розміри, порядок формування і використання встановлюються законами України.

У разі зміни керівника державного комерційного підприєм­ства обов'язково здійснюється ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом. Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом.

Казенним є підприємство, що створюється в таких галузях народного господарства:

де згідно із законом можуть здійснювати господарську діяль­ність лише державні підприємства;

основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

переважає (понад 50 %) виробництво суспільно необхідної про­дукції (робіт, послуг), яке за умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рента­бельним;

де приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Мі­ністрів України. У цьому рішенні визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управ­ління якого входить створюване підприємство. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства здійснюються відповідно до вимог ГКУ за рішенням органу, у компетенцію якого входить створення такого підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному у статуті підприєм­ства.

Казенне підприємство є юридичною особою, що має відповідні рахунки в установах державного банку та печатку зі своїм найме­нуванням.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприєм­ство, затверджує його статут, призначає керівника, дає дозвіл на здійснення господарської діяльності, визначає види продукції (ро­біт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Найменування казенного підприємства повинно містити сло­ва "казенне підприємство".

Казенне підприємство здійснює господарську діяльність від­повідно до виробничих завдань органу, до сфери управління яко­го воно входить.

Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприєм­ство, здійснює контроль за використанням та збереженням належ­ного цьому підприємству майна і має право вилучати у нього майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, а також розпоряджатися ним у межах своїх повно­важень.

Казенне підприємство не має права відчужувати або в інший спосіб розпоряджатися закріпленим за ним майном, що нале­жить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

До джерел формування майна казенного підприємства вхо­дять:

державне майно, передане підприємству відповідно до рішен­ня про його створення;

кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (ро­біт, послуг) підприємства;

цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;

кредити банків;

передбачена статутом частина доходів підприємства, одержа­них ним за результатами господарської діяльності;

інші не заборонені законом джерела.

Казенне підприємство одержує кредити для виконання статут­них завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно входить.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить казенне підприємство, несе повну субси-діарну відповідальність за зобов'язаннями цього підприємства.

Порядок розподілу та використання прибутку казенного під­приємства визначаються його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України за законом. Інші особ­ливості господарської та соціальної діяльності казенних підпри­ємств визначаються ГКУ, законом про державні підприємства та іншими законодавчими актами України.

Форма організації державно-капіталістичних підприємств, при якій їх капітал не поділяється на акції чи паї

Така система організації є єдиною в Англії, переважає у Фран­ції, використовується у ФРН.

Серед організаційно-правових форм державно-капіталістичних підприємств найбільший інтерес становить форма, яку в Англії називають публічною корпорацією (риЬІіс согрогаііоп), а у ФРН — публічною установою (оЦепІісНе ЛпзіаІі). У Франції підприєм­ства, які мають основні ознаки англійської публічної корпора­ції, визначаються як публічна установа (еіаЬІіззетепі риЬІіаие) або як публічне підприємство (епіегргізе риЬІіаие). У подальшо­му підприємства цієї групи називатимемо публічними корпора­ціями.

В англійській правовій науці було вироблено загальне поняття публічної корпорації, що зводиться до такого. Публічна корпо­рація — це правовий інститут, що виконує функції економічного і соціального характеру від імені держави, але як незалежного суб'єкта права. Публічна корпорація відповідальна за свою діяль­ність перед державою в особі уряду, але водночас має власне майно, а також правові ознаки комерційного підприємства.

Принципи правової організації французьких державних під­приємств, капітал яких не поділений на акції, в основному збі­гаються з принципами організації публічних корпорацій Англії. Тут так само виявляється прагнення максимально наблизити правовий статус державних підприємств до статусу приватно­капіталістичних підприємств, наділивши їх водночас певними публічно-правовими функціями і зробивши підконтрольними дер­жаві.

Державні підприємства, так само як і приватні, підлягають звичайному оподатковуванню і підпорядковуються нормам при­ватного права. Службовці державних підприємств (за винятком дуже невеликої кількості керівників) не є державними службов­цями. Усі суперечки, що випливають з господарських договорів підприємств, розглядаються не адміністративними, а загальними судами.

Разом з тим, оскільки діяльність державних підприємств не вичерпується суто господарськими, комерційними завданнями, а виконують і адміністративні, управлінські функції, що властиві державним органам, то й суперечки щодо останнього аспекту їх діяльності підсудні не загальним, а адміністративним судам, і відповідні правовідносини підпорядковуються нормам не цивіль­ного чи торгового права, а адміністративного.

У ФРН так само багато підприємств державного сектора орга­нізовано у формі не акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю, а так званих публічних установ. Форма публічних установ у ФРН для організації промислових підприємств не використовується. За таким принципом організо­вано державні фінансові та кредитні установи (починаючи з дер­жавного банку), підприємства зв'язку, транспорту і з надання комунальних послуг. Щодо права інститут публічної установи відрізняється і від англійської публічної корпорації, і від публіч­них установ та підприємств Франції. Річ у тім, що публічні уста­нови у ФРН трактуються як юридичні особи публічного права на відміну, наприклад, від торговельних товариств. Це має не лише теоретичне, а й практичне значення. Положення і повнова­ження таких підприємств дуже близькі до положення звичай­ного органу керування. Наприклад, щодо однієї з найбільших публічних установ — Федерального банку — у законі прямо ска­зано, що його правове положення — це положення державного відомства.

Відповідно до цього працівники таких державних підприємств вважаються, за деяким винятком, державними службовцями. Ці підприємства на відміну від організованих у формі торговель­них товариств, а також державних підприємств, що існують в Англії і Франції, користуються податковими пільгами. їх право­відносини здебільшого підпорядковуються нормам не цивільного чи торгового права, а адміністративного права, і відповідно супе­речки розглядаються не загальними, а адміністративними су­дами. Це, звичайно, не означає, що застосування норм приват­ного права тут взагалі виключається. Наприклад, відмовлення громадянину в наданні послуг, які надає певне підприємство (на­приклад, ощадна каса, залізниця), трактується як протиправне заподіяння шкоди і дає потерпілому право подати позов на осно­ві відповідних статей цивільного законодавства.

Економічне значення такого різновиду державно-капіталіс­тичних підприємств, як казенне незначне. Через це таких під­приємств порівняно мало. Виникнення й існування таких під­приємств набагато меншою мірою, ніж уже розглянуті різно­види, пов'язано з державно-монополістичними тенденціями. У Франції це переважно порохові заводи, гобеленові майстерні, пошта, телеграф, телефон, поліграфічні підприємства та деякі інші. У ФРН у веденні федерації перебувають державна військова монополія, друкарня федерального уряду та інші, у веденні зе­мель — пивоварні заводи, підприємства з видобутку солі й торфу, окремі виноградарські господарства. В Англії це порохові заводи і королівські доки.

Казенні підприємства не мають ні юридичної, ні господар­ської, ні фінансової самостійності. Вони не платять податків; усі їх доходи і витрати проходять через державний бюджет. І за законом, і фактично вони входять у систему державного керування й безпосередньо керуються певним міністерством чи відомством, органом місцевого самоврядування. В обороті вони діють не від власного імені, а від імені держави чи тієї її частини, у веденні якої перебувають (земля, громада). Усяке майно, виділене дер­жавою для діяльності таких підприємств, може бути викорис­тане за розпорядженням компетентних органів для будь-яких інших цілей, безпосередньо не пов'язаних з діяльністю цих під­приємств.

13.2. Комунальні унітарні підприємства

Комунальне унітарне підприємство — це підприємство, що утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комуналь­ної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної терито­ріальної громади і виконує його функції в межах, визначених ГКУ та законодавчими актами України.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває в кому­нальній власності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або оперативного (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний фонд комунального унітарного підприємства утво­рюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встанов­люється відповідною місцевою радою.

Найменування комунального унітарного підприємства повин­но містити слова "комунальне підприємство" і вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить це підприємство.

Комунальне унітарне підприємство не відповідає за зобов'я­заннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підпри­ємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і підзвітний цьому органові.

Збитки, що завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначе­ними органами добровільно або за рішенням суду.

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених ГКУ щодо діяльності державних комерційних або казенних підпри­ємств, а також інших передбачених законодавством вимог.