Глава 9. Господарська комерційна діяльність. Правові засади підприємницької діяльності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 

 

9.1. Підприємництво як вид господарської діяльності

Основним законодавчим актом, що регулює стан і розвиток підприємництва в Україні, є Господарський Кодекс України. Цей Кодекс відповідно до Конституції України встановлює правові основи господарської діяльності (господарювання), що базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм влас­ності, визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) грома­дянами і юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки.

У ст. 42 ГКУ визначається: підприємництво — це самостій­на, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підпри­ємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результа­тів та одержання прибутку.

Матеріальну базу підприємницької діяльності становить влас­ність. Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, будинки, засоби виробництва, виготовлену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для здійснення підприємницької діяльності. При цьому всім влас­никам забезпечуються рівні умови реалізації своїх прав.

Залежно від форми власності розрізняють підприємництво дер­жавне, колективне і приватне.

Державне підприємництво — це діяльність державних під­приємств, що випускають товари і послуги, необхідні для розвитку національної економіки.

Приватне підприємництво ґрунтується на власності окремих громадян України з правом наймання робочої сили.

Колективне підприємництво ґрунтується на власності трудо­вого колективу, іншого статутного товариства, громадської і релі­гійної організації.

Що ж до форм підприємництва, то в малому бізнесі переважає приватний бізнес, а у великому і середньому, зважаючи на світо­вий досвід, пріоритет повинен надаватися формам бізнесу, що базуються на обмеженій матеріальній відповідальності його учас­ників.

Оскільки будь-яка економічна діяльність пов'язана з типови­ми фазами відтворювального циклу (виробництво — обмін — розподіл — споживання), розрізняють такі види підприємницької діяльності: виробничу, фінансову і комерційну.

Виробниче підприємництво поширюється здебільшого на ви­робництво і споживання товарів та послуг і здійснюється на виробничих підприємствах та організаціях.

Комерційне підприємництво поширюється на обмін, розподіл і споживання товарів та послуг і здійснюється у сфері торгівлі, на товарних біржах.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг і обмін вар­тостей, тобто охоплює комерційні та ощадні банки, фондові бір­жі.

Найважливішим є виробничий вид підприємництва, після нього комерційний і замикає ланцюг фінансовий. Виробниче підприєм­ництво найважче, тому на сучасному етапі, коли багато бізнес­менів прагнуть швидко "зняти вершки", переважає комерційне і торгово-посередницьке підприємництво.

Підприємницька діяльність становить сукупність послідовно або паралельно здійснюваних угод, кожна з яких обмежена по­рівняно нетривалим, чітко окресленим часовим інтервалом. Уго­дою є взаємодія двох або кількох господарчих суб'єктів, які госпо­дарюють в інтересах одержання взаємної вигоди, що ґрунтується на письмовому договорі або на усній угоді.

Підприємництво здійснюється на основі принципів, які висвіт­лені у ст. 44 ГКУ, а саме:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяль­ності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що вироб­ляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено зако­ном, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпоряджання прибутком, що залишається у під­приємця після сплати податків, зборів та інших передбачених законом платежів;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної ви­ручки на власний розсуд.

Умови для розвитку підприємницької діяльності:

створення законодавчої і нормативної бази (надання всім госпо­дарюючим суб'єктам гарантій щодо цілісності їх власності, створення для всіх учасників ринкових відносин рівних прав, надання повної економічної свободи тощо);

конкурентний режим господарювання;

формування елементів ринкової інфраструктури (система товар­них і фондових бірж, комерційних банків, вільний доступ до ресурсів, кредитів, інформації);

заохочення і розвиток дрібного підприємництва;

•           створення сприятливого економічного середовища (податкові та фінансові пільги, прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру). Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організа­ційних формах на вибір підприємця. Порядок створення, діяль­ності, реорганізації і ліквідації окремих організаційних форм під­приємництва визначається відповідними законодавчими актами України. Якщо цей порядок спеціальним законодавством не пе­редбачений, підприємець керується Законом України "Про під­приємництво" і власним статутом.

Свобода підприємницької діяльності

Відповідно до ст. 43 ГКУ підприємці мають право без обме­жень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяль­ність, що не заборонена законом.

Особливості здійснення окремих видів підприємництва вста­новлюються законодавчими актами.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензу­ванню, висвітлені у гл. 2 підручника, перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється виключ­но законом.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється орга­нам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежу­ється законом у випадках, передбачених ч. 2 ст. 64 Конституції України.

9.2. Загальні гарантії прав підприємців

Державні гарантії в Україні поділяються на загальні та май­нові. Загальні полягають у тому, що держава гарантує всім під­приємцям незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава законо­давчо забезпечує також свободу конкуренції між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

У ст. 47 ГКУ регламентовано, що держава гарантує всім під­приємцям незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійс­нюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи по­слуг для державних потреб.

Майнові гарантії передбачають недоторканність майна і за­безпечення захисту права власності підприємця. Вилучення дер­жавою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ними майна забороняється, за винятком випад­ків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, що завдані підприємцеві внаслідок порушення грома­дянами, юридичними особами і державними органами його май­нових прав, які захищаються законом, відшкодовуються йому згідно з чинним законодавством.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до ст. 41 Конс­титуції України на підставах і в порядку, передбачених зако­ном.

Збитки, що завдані підприємцю внаслідок порушення грома­дянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшко­довуються підприємцю відповідно до ГКУ та законів України.

Підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'яз­ків з відшкодуванням йому відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирі­шуються судом.

З метою створення сприятливих організаційних та економіч­них умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльнос­ті;

сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єк­тами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або переданням їх підприємцям у визначеному законом порядку;

стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

подають підприємцям інші види допомоги.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні для цього умови (ст. 48 ГКУ).

Органи державного управління будують відносини з підприєм­цями, використовуючи:

податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встанов­лення ставок податків і відсотків за державними кредитами; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дота­цій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні й інші норми і нормативи;

науково-технічні, економічні та соціальні, державні та регіо­нальні програми.

Втручання державних органів у господарську діяльність під­приємців не допускається, якщо це не стосується передбачених законодавством України прав державних органів із здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки щодо своєї компетенції, встановленої законодав­ством. У разі видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, під­приємець має право звернутися до суду або арбітражу із заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття державними органами актів, що ставлять у привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.

Організаційні форми підприємництва

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких передба­чених законом організаційних формах на вибір підприємця.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реоргані­зації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається ГКУ та відповідними законами України.

Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення ГКУ поширюються на ту частину їх діяльності, яка за характером є підприємницькою (ст. 45 ГКУ).

Право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці

Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні й безпечні умови праці, оплату праці не нижче визначеної законом та її своє­часне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпе­чення відповідно до законодавства України (ст. 46 ГКУ).

Відповідальність суб'єктів підприємництва

У ст. 49 ГКУ встановлено зобов'язання підприємців не запо­діювати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інте­реси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Діяльність іноземних підприємців в Україні

Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (мор­ській) економічній зоні іноземними юридичними особами й громадянами визначаються ГКУ та відповідними законами Укра­їни.

Якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язко­вість якого надано Верховною Радою України, встановлюються інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачені за­конодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Правила міжнародних договорів України, чинних на момент прийняття Конституції України, застосовуються відпо­відно до Конституції України в порядку, визначеному цими між­народними договорами (ст. 50 ГКУ).

Припинення підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність припиняється в таких випадках:

з власної ініціативи підприємця;

у разі закінчення строку дії ліцензії;

у разі припинення існування підприємця;

на підставі рішення суду у випадках, встановлених ГКУ та відповідними законами України.

Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог ст. 51 ГКУ.

Контрольні питання

Що таке підприємництво?

Державні гарантії прав підприємців.

Наведіть визначення поняття "підприємницька діяльність".

На яких принципах ґрунтується підприємницька діяльність?