§1. Поняття і суб'єкти банкрутства

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 

Проведення в Україні економічних перетворень, спрямованих на застосування ринкових принципів регулювання господарської діяльності, відродило в господарсько-правовій практиці інститут банкрутства, що гарантує одночасно захист економічних інтересів кредиторів, а також держави як загального регулятора ринку.

В умовах економічної кризи в Україні значна кількість підприємств не може здійснити розрахунки з державою і кредиторами. Таке становище підприємств у світовій практиці називається банкрутством.

Термін «банкрутство» походить від італійського bancarotta — «зламана огорожа». Під ним розуміють неспроможність або відмову юридичної чи фізичної особи платити кредиторам за своїми зобов'язаннями через відсутність грошей.

У 20-і роки в Українській РСР існував інститут банкрутства, але згодом, при радянській владі його ліквідували, тому що приватна власність на засоби виробництва не існувала, а борги державних або колективних підприємств держава часто списувала.

У світовій же практиці законодавство про банкрутство розвивалося за двома принципово різними напрямками.

Один з них базувався на принципах британської моделі, коли банкрутство розглядалося як спосіб повернення боргів кредиторам за рахунок основних, оборотних і всіх інших наявних засобів шляхом ліквідації боржника-банкрута.

Інший напрямок закладений в американській моделі. Основна мета її полягає в тому, щоб через санації реабілітувати компанію, відтворити її платоспроможність.

 

>>>304>>>

У сучасних умовах у законодавстві розвинутих країн простежується лінія на зближення й інтеграцію обох напрямків.

Правове регулювання банкрутства в Україні здійснюється згідно з Законом України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. з наступними змінами і доповненнями. Цей Закон встановлює умови і порядок поновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності — боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задовільнення вимог кредиторів.

Суб'єктами банкрутства можуть бути юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, неспроможність яких вчасно виконати свої зобов'язання встановлена арбітражним судом. Тобто суд після звернення кредиторів повинен визначати факт неможливості господарюючого суб'єкта, сплатити борги, і тільки після використання всіх установлених законодавством засобів, із зіставленням розмірів боргів з вартістю майна боржника, інших його активів у ліквідній формі, вивчення реальних термінів можливості задоволення вимог кредиторів, суд може визначати боржника банкрутом.

На основі викладеного поняття банкрутство можна визначити як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.