Тема 18. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 

План

І. Поняття зовнішньоекономічної діяльності. Принципи зовнішньоекономічної діяльності. Суб’єкти зовнішньоекономічних відносин та види їх діяльності. Відповідальність у зовнішньоекономічних відносинах. Правовий режим іноземних інвестицій. Правовий статус вільних економічних зон.

І

Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності

Одним з перших законів незалежної України, спрямованих на забезпечення ринкової орієнтації вітчизняної економіки (і відповідно - розвитку економічної конкуренції, насичення внутрішнього ринку різноманітними товарами, в т. ч. іноземного походження, з метою забезпечення потреб споживачів та стимулювання вітчизняних виробників до модернізації власного виробництва, випуску нових товарів тощо) був Закон від 16.04.1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Закону «Про ЗЕД»). Набуття ним чинності дозволяло усім суб'єктам господарювання з відповідним обсягом правосуб'єктності (в т. ч. відсутності заборон чи обмежень на здійснення такої діяльності/окремих її видів) здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка є умовах планово-розподільчої економіки була прерогативою держави та створених нею організацій.

Приймаючи цей Закон, законодавець однією з основних його цілей визначив запровадження правового регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспорту, експедиторських, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання різноманітних послуг.

Зовнішньоекономічна діяльність (далі - ЗЕД), згідно із ст. 1 цього Закону, визначається як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

У Господарському кодексі України, прийнятому 16 січня 2003 р., міститься дещо відмінне визначення цього поняття. Так, згідно із ч. 1 ст. 377 ГК, зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

Проте ні перше, ні друге (вдосконалене та відповідно - більш ґрунтовне) визначення не віддзеркалюють всіх ознак зовнішньоекономічної діяльності, які можна виявити шляхом аналізу відповідних положень ГК (в т. ч. статей 377-389) та Закону «Про ЗЕД». Характерними рисами ЗЕД є:

належність ЗЕД до господарської діяльності, основним спрямуванням якої є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. З ГК України);

обов'язкова наявність такої складової господарської діяльності, як перетин митного кордону України робочою силою та/або майном, що характеризується як сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів;

особливий суб'єктний склад (ст. 378 ГК України): здійснення ЗЕД вітчизняними суб'єктами господарювання, які мають статус індивідуального підприємця чи господарської організації з правами юридичної особи, та підрозділами/структурними одиницями (без прав юридичної особи) іноземних господарських організацій, що мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані у встановленому законом порядку;

спеціальний режим господарської діяльності, пов'язаний із спеціальним правовим регулюванням та відповідно: а) встановленням низки заборон, обмежень щодо кола суб'єктів ЗЕД, видів господарської діяльності, порядку її здійснення з метою забезпечення інтересів національної економіки та національного товаровиробника; б) створенням системи спеціальних органів, що здійснюють державне регулювання у сфері ЗЕД (Державна митна служба, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі), та покладенням певних функцій щодо регулювання ЗЕД на Міністерство економіки та з питань економічної інтеграції України, Антимонопольний комітет України, Національний банк України га інші органи; в) застосуванням специфічних засобів державного регулювання, в т.ч.: ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій, державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів), контролю за здісненням ЗЕД, можливістю застосування специфічних санкцій за порушення правил здійснення ЗЕД (припинення експортно-імпортних операцій, застосування антидемпінгових заходів, застосування індивідуального режиму ліцензування).

Зовнішньоекономічною діяльністю є господарська діяльність за участю вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, складовою якої є перетин митного кордону України майном та/або робочою силою, і яка здійснюється в спеціальному правовому режимі.

Поняття зовнішньоекономічної діяльності слід відрізняти від поняття зовнішньоекономічної операції (ст. 379 ГК, статті 15-16 Закону «Про ЗЕД»). Змістом будь-якої діяльності (в т.ч. ЗЕД) є систематичні дії певного спрямування, не обмежені у часі чи такі, що здійснюються протягом тривалого періоду (наприклад, протягом дії виданої на 5 років ліцензії). Зміст поняття «операція» (в господарсько-правовому сенсі) - значно вужчий. Це можуть бути окремі дії чи їх сукупність, спрямована на досягнення певного результату (наприклад, перерахування коштів іноземному контрагенту-підрядчику відповідно до умов зовнішньоекономічного договору на будівництво об'єкта, що передбачає сплату замовником авансу до початку виконання робіт). Характерною ознакою зовнішньоекономічної операції є перетин робочою силою та/або майном, що використовується у ЗЕД, митного кордону України.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, згідно із ч. 1 ст. 379, можуть здійснювати будь-які види ЗЕД і зовнішньоекономічних операцій, якщо інше не встановлено законом. Відкритий перелік видів ЗЕД, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, міститься в ст. 4 Закону «Про ЗЕД». До видів зовнішньоекономічної діяльності належать:

експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

спільна підприємницька діяльність між вітчизняними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Щодо посередницьких операцій, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та ін.), в ст. 4 Закону «Про ЗЕД» міститься спеціальне положення: подібні операції здійснюються суб'єктами ЗЕД без обмежень.

Одним з основних видів ЗЕД та складовою будь-якою ЗЕД є експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили. Ст. 1 Закону «Про ЗЕД» містить визначення цих понять, розрізняючи при цьому експорт/імпорт товарів та експорт/імпорт капіталів.

Експорт (експорт товарів) — продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у т. ч. з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України.

Імпорт (імпорт товарів) — купівля (у т. ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Експорт/імпорт капіталу - вивезення за межі України/ввезення з-за меж України капіталу у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Закріплюючи широкі можливості щодо експорту-імпорту як різновиду зовнішньоекономічної діяльності та експортно-імпортних операцій як складової ЗЕД, законодавець встановлює і певні обмеження з метою захисту національних інтересів. Згідно із ст. 17 Закону «Про ЗЕД» встановлюється заборона на такі види експорту та імпорту:

експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди здоров'ю або становити загрозу життю населення та тваринного світу, або призвести до руйнування навколишнього середовища;

імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду і т. п., які суперечать відповідним нормам Конституції (Основного Закону) України;

експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Конкретний перелік товарів, щодо яких встановлюється заборона на експорт та імпорт, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Законами України можуть встановлюватися обмеження/заборони і щодо певних методів імпортування товарів в Україну. Це стосується так званого демпінгу/демпінгового імпорту та субсидованого імпорту.

Демпінг/демпінговий імпорт (відповідно до ст. 1 Закону «Про ЗЕД») - це ввезення на митну територію країни імпорту товару за ціною, нижчою від порівняної ціни на подібний товар у країні експорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробникові подібного товару. Відносини, що складаються в процесі здійснення такого імпорту, регулюються Законом України від 22.12.1998 р. «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту».

Субсидований імпорт - ввезення на митну територію країни імпорту товару (товарів), що користується пільгами від субсидії, яка надається для виробництва, переробки, транспортування або експорту такого товару. Небезпечність для національної економіки такого імпорту зумовила прийняття спеціального нормативно-правового акта вищої юридичної сили - Закону України від 22.12.1998 р. «Про захист національного виробника від субсидованого імпорту».

Законом «Про ЗЕД» (ст. 30) встановлені обмеження щодо реекспорту, а саме: забороняється реекспорт товарів, імпортованих за рахунок Державного валютного фонду України та валютних фондів місцевих Рад народних депутатів України. Проте орган, який є розпорядником Державного валютного фонду України або валютного фонду місцевої Ради, може дозволити реекспорт в разі неможливості використання імпортного товару на території України за його призначенням.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності

Учасниками ЗЕД є різні категорії осіб, які за їх рольовими функціями та повноваженнями можна поділити на такі групи:

суб'єкти ЗЕД (особи, які безпосередньо здійснюють зовнішньоекономічну діяльність);

особи, що забезпечують функції (в комплексі чи окремо визначені) щодо управління ЗЕД;

споживачі в широкому розумінні (громадяни, суб'єкти господарювання, негосподарські організації);

посередники (особи, які надають суб'єктам ЗЕД послуги організаційного, консультаційного та іншого характеру щодо сприяння в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності).

Спеціальне законодавство про ЗЕД приділяє особливу увагу першим двом категоріям учасників ЗЕД з урахуванням їх визначальної ролі в організації та здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Проте це законодавство містить деякі колізійні положення щодо правового статусу зазначених осіб, що значною мірою зумовлено прийняттям Господарського кодексу зі спеціальним розділом про ЗЕД без внесення відповідних змін до Закону «Про ЗЕД». Так, коло суб'єктів ЗЕД визначається по-різному.

Відповідно до ст. Закону «Про ЗЕД», суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

фізичні особи - громадяни України, громадяни республік Союзу РСР, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно із законами  України і постійно проживають на території України;

юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), в т. ч. юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно із законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності республік Союзу РСР, іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України;

Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з встановленими законом принципами здійсненні ЗЕД.

Господарський кодекс (ст. 378) закріпив уніфіковані та значною мірою вдосконалені положення щодо суб'єктів ЗЕД, передбачивши, що ними є (можуть бути):

суб'єкти господарювання, зазначені в пунктах 1, 2 частини другої ст. 55 ГК (тобто зареєстровані у встановленому порядку індивідуальні підприємці; господарські організації зі статусом юридичної особи, створені відповідно до законодавства України (Цивільного кодексу, Господарського кодексу, спеціальних законів),

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання (нерезидентів), що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому законом;

зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відтак, ГК виключив (на нашу думку, без достатніх на те підстав) зі складу суб'єктів ЗЕД господарські організації, створені за законодавством України без статусу юридичної особи, зокрема:

промислово-фінансові групи, Які відповідно до однойменного закону можуть не лише займатися зовнішньоекономічною діяльністю, але й мати статус транснаціональних, створених за участю суб'єктів господарювання різних держав;

пайові інвестиційні фонди, що створюються на договірних засадах і згідно із Законом «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» не мають статусу юридичної особи);

філії, представництва, інші відокремлені підрозділи (структурні одиниці), господарських організацій-резидентів, утворені ними для здійснення господарської діяльності відповідно до законодавства України (в т. ч., п. З ч. 2 ст. 55 ГК України), якщо відповідні повноваження закріплені в положенні про такий підрозділ (структурну одиницю);

іноземні (створені за зарубіжним законодавством) господарські організації зі статусом або без статусу юридичної особи. Подібні особи можуть виступати іноземними інвесторами, що, відповідно до логіки розробників ГК, є зовнішньоекономічною діяльністю (основні положення про таку діяльність у формі спеціальної глави - гл. 38 «Іноземні інвестиції» включені до розділу VІІ ГК «Зовнішньоекономічна діяльність»). Крім того, відповідно до законодавства низки країн (англо-саксонської правової традиції, Німеччини, Австрії та ін.) персональні товариства (повне та командитне) не визнаються юридичними особами, хоча можуть мати інтерес щодо участі в ЗЕД, в т. ч і шляхом створення на території України своїх філій, представництв, інших відокремлених підрозділів та/або укладення з українськими суб'єктами господарювання зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Виключення подібних осіб зі складу суб'єктів ЗЕД суперечить національним інтересам щодо залучення іноземних інвестицій та забезпечення адаптації українського законодавства до законодавства Європейського Союзу (згідно із Законом України від 21.11.2002 р. «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»).

Суб'єкти ЗЕД мають права та обов'язки (загальні та спеціальні), що є обов'язковими елементами їх правового статусу. До категорії загальних входять права та обов'язки, притаманні усім суб'єктам господарювання. До категорії спеціальних належать права та обов'язки, якими наділяються суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в процесі її здійснення.

Спеціальними правами суб'єктів ЗЕД є:

здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічні операції, щодо яких закон не містить заборон/обмежень;

відкривати будь-які не заборонені законом валютні рахунки в банківських установах, розташованих на територіях інших держав;

самостійно розпоряджатися (після сплати передбачених законом податків і зборів/обов'язкових платежів) валютною виручкою від проведених зовнішньоекономічних операцій (крім передбачених законом випадків);

одержувати в іноземних фінансових установах на договірній основі валютні кредити на умовах, що не суперечать законодавству України;

обирати контрагентів та укладати з ними зовнішньоекономічні договори (контракти);

обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним договором/контрактом юрисдикційний орган, що розв'язуватиме між ними спори; відповідно до ст. 38 Закону «Про ЗЕД» спори між суб'єктами ЗЕД можуть розглядати: суди України; за згодою сторін спору — Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України; інші органи вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України);

обирати за домовленістю з контрагентом за зовнішньоекономічним договором/контрактом національну належність законодавства, що застосовуватиметься при розгляді таких спорів;

користуватися державним захистом своїх прав та законних інтересів у разі їх порушення за межами України шляхом звернення до дипломатичних та консульських установ, державних торговельних представництв, а також в інший спосіб, визначений законом.

До спеціальних обов’язків суб'єктів ЗЕД належать:

дотримання вимог законодавства про ЗЕД, в т. ч.:

здійснення у передбачених актами законодавства випадках ліцензування та квотування імпортно-експортних операцій, а також виконання умов їх надання;

дотримання вимог щодо змісту, форми та державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

у разі здійснення ЗЕД в Україні у формі створення іноземним суб'єктом господарювання (зі статусом юридичної особи) філій, представництв, інших відокремлених підрозділів (без такого статусу) — здійснити реєстрацію подібного суб'єкта в установленому порядку;

у разі запровадження в установленому порядку режиму обов'язкового розподілу валютної виручки від проведення зовнішньоекономічних операцій між суб'єктами ЗЕД та уповноваженими державними валютними фондами здійснювати відповідні відрахування іноземної валюти з дотриманням передбачених для цього процедур;

вести бухгалтерський та оперативний облік зовнішньоекономічних операцій, а також статистичну звітність, яку повинні надсилати органам Державної статистики України;

імпортувати в Україну лише ті товари, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України (у разі відсутності національним стандартів та вимог України на певний товар - застосовувати відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів);

утримуватися від порушень встановлених законом заборон, обмежень щодо субсидованого імпорту, демпінгового імпорту, реекспорту;

у разі порушення вимог законодавства про ЗЕД нести передбачену ним господарсько-правову відповідальність, у т. ч. у формі застосування спеціальних санкцій, відповідно до встановленого порядку (Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбаченні статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: Затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06.04.2004 р. № 126);

інформувати Нацбанк України про відкриття валютних рахунків за межами України та надавати відомості про використання своїх валютних рахунків податковим органам у встановленому порядку;

та ін.

Держава гарантує рівність прав та однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Проте у разі застосування до українських суб'єктів господарювання дискримінаційних заходів на території певних держав, в Україні можуть бути застосовані аналогічні заходи до суб'єктів господарювання відповідної країни (ч. 2 ст. 389 ГК України, ст. 29 Закону «Про ЗЕД»).

До другої категорії учасників ЗЕД належать суб'єкти, що здійснюють організаційно-управлінські повноваження у сфері ЗЕД. Насамперед, це державні органи та органи місцевого самоврядування. Подібні за своїм характером функції на регіональному та локальному рівнях можуть виконувати і господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, банківські та фінансові холдингові групи - щодо своїх учасників, материнське підприємство - щодо своїх дочірніх підприємств. Проте правові засади та коло повноважень першої (органи держави та органи місцевого самоврядування) та другої (недержавні органи/організації управління економікою та суб'єкти ЗЕД) відмінні. В першому випадку коло повноважень досить широке і визначається на рівні закону, а в другому - значно вужче (лише щодо обмеженого кола суб'єктів і в межах, не заборонених законом), що фіксується в локальних документах (установчих документах та/або договорах між членами групи).

Законодавство про ЗЕД містить досить ґрунтовні положення щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності, визначаючи:

мету регулювання (ч. 1 ст. 7 Закону «Про ЗЕД»): забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в т. ч. зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України; створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн;

види та рівні регулювання (ч. 2 ст. 7 Закону «Про ЗЕД»: державне (в особі її органів в межах їх компетенції та органів місцевого самоврядування); недержавне на регіональному (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу) та локальному (самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними) рівнях;

правові засоби/акти, за допомогою яких здійснюється нормативне регулювання (ч. З ст. 7 Закону «Про ЗЕД»): 1) закони України; 2) акти тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції; 3) рішення недержавних органів управління економікою, які приймаються відповідно до їх установчих документів у межах законів України; 4) договори між суб'єктами ЗЕД, укладеними відповідно до законів України;

цілі державного регулювання: захист економічних інтересів України та законних інтересів  суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідація монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності;

межі втручання держави (в особі її органів) у сферу ЗЕД, що виключають право безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком передбачених законом випадків;

органи державного регулювання ЗЕД та їх повноваження (ст. 9 Закону «Про ЗЕД»):

А) Верховна Рада України як вищий орган державного регулювання ЗЕД, до компетенції якого належать:

прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється згідно із Законом «Про ЗЕД».

Б) Кабінет Міністрів України:

вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств - органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він (КМУ) має згідно із законами України;

забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України;

забезпечує виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з питань зовнішньоекономічної діяльності.

В) Національний банк України:

здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного, фонду України у розпорядження Національного банку України;

здійснює інші функції відповідно до законів України («Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та ін.).

Г) Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики (функції якого виконує Міністерство економіки та з питань економічної інтеграції України):

забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в т. ч. відповідно до міжнародних договорів України;

здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрацію учасників зовнішньоекономічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів згідно із Законом «Про ЗЕД»;

проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.

Д) Державна митна служба України:

-          здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.

Е) Антимонопольний комітет України:

-          здійснює контроль за додержанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності законодавства про захист економічної конкуренції.

Є) Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (склад якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 р. № 300):

здійснює оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України;

приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів;

органи місцевого управління ЗЕД та їх повноваження (ст. 10 Закону «Про ЗЕД»):

I)         місцеві Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, компетенція яких визначається Законом України «Про місцеве самоврядування»;

II)        територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України: створюються за погодженням з відповідними місцевими Радами та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих Рад, за винятком випадків, коли такі дії передбачені Законами України або випливають з них.

Правовий режим зовнішньоекономічної діяльності

Правовий режим ЗЕД - це особливий порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що виражається в комплексі взаємопов'язаних між собою економіко-правових заходів (стимулюючих та обмежуючих), спрямованих на досягнення цілей такої діяльності згідно із визначеними законодавцем принципами.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплені та конкретизовані в ст. 2 Закону «Про ЗЕД».

Усі учасники зовнішньоекономічної діяльності при її здійсненні повинні дотримуватися таких принципів:

суверенітету народу України у здійсненні ЗЕД;

свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

юридичної рівності і недискримінації;

верховенства закону;

врахування та захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Законодавство про ЗЕД, визначаючи цілі регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності (ст. 7 Закону «Про ЗЕД»), передбачає дві основні категорії економіко-правових засобів, що в комплексі забезпечують досягнення таких цілей: 1) стимулюючих; 2) обмежувальних.

До кола перших (стимулюючих) належать:

А) права суб'єктів ЗЕД: загальні для всіх суб'єктів господарювання та спеціальні, закріплені законом для суб'єктів ЗЕД;

Б) пільги для суб'єктів ЗЕД, що надаються за наявності передбачених законом умов (реалізації на території спеціальної/вільної економічної зони затверджених інвестиційних проектів відповідно до укладених інвестиційних договорів з органом управління відповідної спеціальної економічної зони; ввезення на територію України майна як вклад іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями тощо).

Пільги можна поділити на дві категорії за критерієм кола суб'єктів, видів здійснюваної ними діяльності: 1) ті, що передбачаються для всіх суб'єктів господарювання у процесі здійснення певних видів господарської діяльності безвідносно до наявності в ній ознак ЗЕД (інноваційна, наприклад); 2) пільга, які встановлю­ються лише для суб'єктів ЗЕД в процесі її здійснення.

Слід зазначити, що у сфері ЗЕД застосовуються, як правило, пільги не до всіх суб'єктів ЗЕД, а лише щодо тих з них, які відповідають певним критеріям. Так, відповідно до ст. 11 Закону «Про ЗЕД» передбачається надання відповідно до законодавства:

податкових пільг у разі, якщо результати діяльності суб'єктів ЗЕД відповідають таким критеріям: експорт перевищує імпорт (нетто-експорт) за фінансовий рік; обсяг експорту становить не менше 5 відсотків від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів; які стабільно експортують наукові, наукоємні товари, а також товари, у вартості яких частка доданої вартості становить не менше 30 процентів;

амортизаційних пільг (за строками амортизації основних виробничих фондів) у вигляді та за наявності таких умов: норм прискореної амортизації основних виробничих фондів, що використовуються для виробництва експортних товарів, пільгових норм амортизації основних фондів, створених за рахунок нових інвестицій, що використовуються для виробництва експортних товарів; норм амортизації на імпортне обладнання, же використовується для виробництва експортних товарів, не менших, ніж ті, що встановлені в країні походження такого обладнання.

До обмежувальних заходів, що є складовою правового режиму ЗЕД, належать заборони та обмеження. Зокрема, до категорії перших слід віднести заборону здійснення певних категорій зовнішньоекономічних операцій (реекспорт, експорт заборонених до вивезення з території України товарів, субсидований імпорт, демпінговий імпорт).

Більш різноманітними є обмеження, що можуть мати різні форми, зокрема:

ліцензування зовнішньоекономічних операцій як комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб'єкту ЗЕД дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту/імпорту товарів; розрізняють автоматичне ліцензування (застосовується щодо товарів, які не підлягають квотуванню) і неавтоматичне ліцензування (у разі встановлення квот на експорт/імпорт);

квотування (встановлення кількісних або інших обмежень) товарів, що підлягають експорту/імпорту; розрізняють глобальні квоти (встановлюються по товару без зазначення конкретних країн/груп країн, куди товар експортується або з яких він імпортується), індивідуальні квоти (встановлюються по товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись);

застосування спеціальних санкцій до суб'єктів ЗЕД у разі порушення ними спеціального законодавства: антидемпінгових процедур; індивідуального режиму ліцензування; тимчасового зупинення ЗЕД (ст. 37 Закону «Про ЗЕД»);

дотримання спеціального порядку встановлення і використання технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних стандартів та вимог (ст. 18 Закону «Про ЗЕД»), відповідно до якого: а) на територію України дозволяється імпорт лише тих товарів, що за своїми технічними, фармакологіч­ними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України; б) у разі відсутності національних стандартів та вимог України на певний товар застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють в провідних країнах-експортерах зазначених товарів; в) товари, що імпортуються на територію України, підлягають обов'язковій сертифікації (в національному режимі) на предмет їх відповідності фармакологічним, санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та екологічним нормам, якщо відповідні вимоги діють і щодо аналогічних товарів національного виробництва згідно із законами України; г) у разі імпорту товарів, які не мають аналогів в Україні, суб'єкт ЗЕД, який здійснює імпорт, або іноземний суб'єкт господарювання, який здійснює експорт, повинен пред'явити сертифікат, що засвідчує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних, ветеринарних та екологічних характеристик цього товару чинним міжнародним стандартам та вимогам або національним стандартам та вимогам країни, яка є провідною в експорті цього товару;

застосування спеціальних імпортних процедур (ст. 19 Закону «Про ЗЕД»), до яких належать:, застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур; режим попередніх імпортних депозитів, що вносяться у банки, що може застосовуватися лише щодо товарів, до яких не запроваджується режим ліцензування і квотування імпорту;

дотримання вимог митного (відповідно — Митного кодексу України та Закону «Про Митний тариф України») та валютного регулювання (згідно із Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та з урахуванням положень Закону України від 28.11.2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»);

обов'язковість обліку та звітності зовнішньоекономічних операцій суб'єктів ЗЕД, що здійснюється в передбаченому Законом «Про ЗЕД» (ст. 22) порядку;

застосування (як виняток) дискримінаційних заходів до іноземних суб'єктів ЗЕД у випадках та порядку, визначених частинами 2-4 ст. 389 ГК і ст. 29 Закону «Про ЗЕД»; підставою для цього можуть бути дискримінаційні та недружні дії іноземних держав до українських суб'єктів господарювання (аналогічні заходи в такому випадку встановлюються для суб'єктів господарювання відповідної держави, що здійснюють в Україні ЗЕД, у т.ч. інвестування).

Поняття та види іноземних інвестицій

Іноземними інвестиціями визнаються цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку (п. 2 ст. 1 Закону).

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

валюти України: а) при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи), б) при первинному інвестуванні, якщо валюту України придбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України1, в) при вкладенні коштів в об'єкти приватизації за умови подання державним органам приватизації відомостей про джерела надходження таких коштів;

будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

цінних паперів, ціна яких виражена у конвертованій валюті;

корпоративних прав щодо юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн, виражених у конвертованій валюті;

грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

-          прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

-          інших цінностей відповідно до законодавства України.

Проте деякі види майна, згідно із законодавством України, не можуть належати іноземним інвесторам на праві власності і відповідно - використовуватися ними під час інвестування на території нашої держави.

Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про право власності на окремі види майна» визначено перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. До цього переліку включені:

зброя, боєприпаси (крім мисливської зброї га боєприпасів до неї, а також спортивної зброї та боєприпасів до неї, що придбані громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна техніка, ракетно-космічні об'єкти;

вибухові речовини й засоби вибуху; всі детектори ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання його виробництва;

бойові отруйні речовини;

наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних за призначенням лікаря);

протиградні установки;

державні еталони фізичних величин;

електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Перелічені об'єкти не можуть належати на праві власності іноземним інвесторам і вноситися ними до статутних фондів (майна) підприємств з іноземними інвестиціями, а також використовуватися при застосуванні інших форм інвестування. Спеціальний порядок набуття права власності встановлено на пневматичну зброю калібру 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, що також мають враховувати іноземні інвестори, використовуючи зазначене майно в процесі інвестування.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, включаючи внески до статутного фонду підприємств, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. Перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України.

Набуття іноземними інвестиціями спеціального режиму і відповідно - отримання іноземним інвестором передбачених законом гарантій обумовлюється державною реєстрацією інвестицій. Така реєстрація здійснюється згідно із ГК України (ст. 395), Законом України «Про режим іноземного інвестування» (ст. 13), у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 928 «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій».

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями (далі - органи державної реєстрації) після їх фактичного внесення.

Для державної реєстрації іноземних інвестицій іноземний інвестор або уповноважена ним в установленому порядку особа (далі - заявник) подає органу державної реєстрації такі документи:

інформаційне повідомлення встановленої форми про внесення іноземної інвестиції у трьох примірниках з відміткою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції про її фактичне внесення;

документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо);

документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції (відповідно до вимог, визначених ст. 393 ГК України та ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування»);

документ, що свідчить про внесення заявником плати за реєстрацію.

Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій, протягом трьох робочих днів, розглядає подані документи і приймає рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або про відмову в ній.

Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється шляхом присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який на усіх трьох примірниках засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації.

Перший примірник інформаційного повідомлення повертається заявникові як підтвердження факту державної реєстрації іноземної інвестиції, другий - надсилається поштовим відправленням Міністерству фінансів України в день здійснення реєстрації іноземної інвестиції, третій - залишається в органі, що здійснив її реєстрацію.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі, коли здійснення цієї інвестиції суперечить законодавству України або подані документи не відповідають вимогам зазначеного Положення. Відмова з мотивів недоцільності здійснення іноземної інвестиції не допускається.

Відмова у державній реєстрації оформляється письмово із зазначенням мотивів і може бути оскаржена у судовому порядку.

За державну реєстрацію іноземної інвестиції справляється плата у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день здійснення реєстрації іноземної інвестиції. При цьому кошти, одержані за реєстрацію іноземної Інвестиції, перераховуються до республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських бюджетів (50 відсотків) і до Державного бюджету України (50 відсотків).

У разі відмови у реєстрації кошти, сплачені за реєстрацію іноземних інвестицій, заявникові не повертаються.

Додаткові обсяги іноземних інвестицій пісня їх фактичного внесення також підлягають державній реєстрації відповідно до зазначеного Положення.

Державна реєстрація іноземної інвестиції діє протягом усього періоду функціонування інвестиції. В разі повної або часткової репатріації іноземної інвестиції за кордон іноземний інвестор або уповноважена ним особа повинні повідомити про це відповідний орган державної реєстрації, про що останнім робиться відмітка на інформаційному повідомленні і відповідний запис у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій.

Інформаційне повідомлення із зазначеною відміткою подається відповідним органам, установам у разі вивезення (переказу) іноземної інвестиції за кордон відповідно до законодавства.

Інформацію про зареєстровані іноземні інвестиції та репатріацію іноземних інвестицій за кордон органи державної реєстрації щоквартально надають Міністерству фінансів, Міністерству економіки та Державному комітету статистики за встановленими ними формами.

Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

Соціально-економічний розвиток країни досягається за допомогою комплексу заходів - організаційних, економічних, право­вих. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401-405);

концесії (глава 40, статті 406-410);

виключна (морська) економічна зона України (ст. 411);

прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України - ст. 412);

санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) - ст.413;

спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства (ст. 414);

території пріоритетного розвитку (ст. 415);

режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного стану (ст. 417).

Серед вищезгаданих спеціальних режимів господарювання особливе місце посідають спеціальні (вільні) економічні зони (далі - ВЕЗ) та значною мірою подібні до них території пріоритетного розвитку.

Використання інституту ВЕЗ забезпечує досягнення важливих для країни цілей, зокрема:

залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) та ефективного їх використання;

активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

розвитку інфраструктури ринку;

поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

прискорення соціально-економічного розвитку України.

О. В. Буткевич, систематизувавши положення чинного законодавства про ВЕЗ, визначає їх соціально-економічне призначення (створення особливо сприятливих умов для залучення національних та іноземних інвестицій на порівняно обмеженій території країни, накопичення та застосування передового зарубіжного досвіду господарювання та управління, підвищення конкурентоспроможності власного виробництва) та головні завдання, що вирішуються при функціонуванні ВЕЗ:

економічні: 1) залучення національного та іноземного капіталу завдяки застосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої базі, спрощенню відповідних організаційних процедур; 2) використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпортозамінного механізму виробництва; 3) посилення конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всім суб'єктам господарювання ВЕЗ; 4) зростання валютних надходжень у бюджет країни та регіонів);

соціальні: 1) підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць; 2) насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, - задоволення потреб населення в таких товарах; 3) створення прошарку висококваліфікованих фахівців на основі опанування та застосування світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів; 4) виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технології управління;

науково-технічні: 1) залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій; 2) розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів; 3) залучення зарубіжних вчених та висококваліфікованих фахівців; 4) підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури промислових комплексів.

Визначення поняття та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон та їх класифікація міститься у відповідних актах законодавства. Крім того, доктринальне визначення БЕЗ та їх види знаходимо в працях науковців (в т. ч. правознавців), які досліджували правове регулювання господарської (інвестиційної) діяльності в цих зонах (В. М. Коссак, О. С. Семерак, О. В. Буткевич та ін.).

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК України (ч. 1 ст. 401), ВЕЗ - це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Проте, зазначимо, це визначення надміру лаконічне і не віддзеркалює основних ознак ВЕЗ, що значною мірою компенсується доктринальним визначенням ВЕЗ, запропонованим О. В. Буткевич1: ВЕЗ - це законодавча визначена частина території держави, на якій спеціальним внутрішнім законодавством на певний строк для певних суб'єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавча встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань.

Характерними ознаками ВЕЗ є:

територіальна обмеженість ВЕЗ;

строковість ВЕЗ;

юридична підстава запровадження ВЕЗ на певній території - спеціальний закон про конкретну ВЕЗ;

мета створення ВЕЗ - досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;

спеціальний суб'єктний склад ВЕЗ: обов'язковими учасниками господарських відносин у ВЕЗ є органи управління ВЕЗ та суб'єкти господарювання ВЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання ВЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;

здійснення управління ВЕЗ із застосуванням спеціально створених органів.

Залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов розрізняють різні види ВЕЗ. Проте в актах законодавства про режим ВЕЗ відсутні уніфіковані положення щодо їх класифікації. Так, в ст. 403 ГК України міститься відкритий перелік ВЕЗ (відповідно до цієї статті на території України можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристично-рекреаційні, страхові, банківські тощо; а також економічні зони, що поєднують в собі функції, властиві різним типам згаданих ВЕЗ).

Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні», ВЕЗ можуть бути таких типів:

зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Метою створення цих ВЕЗ є активізація зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Зовнішньоторговельні зони можуть створюватися у таких організаційних формах: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади; прикладом такої зони є ВЕЗ, створена відповідно до Указу Президента України від 28 червня 1999 р. та Закону України від 23 березня 2000 р. «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто-франко» на території Одеського морського торговельного порту»;

комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Такі зони можуть мати форму експортних виробничих зон (де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції) та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв; більшість створених в Україні ВЕЗ належить до такого типу: спеціальні (вільні) економічні зони «Славутич», «Миколаїв», «Рені» та ін.;

науково-технічні зони - ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Такі зони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів (наприклад, технопарки «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона», «Інститут монокристалів», створені відповідно до Закону України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»);

туристсько-рекреаційні зони - ВЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в т. ч. із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу (наприклад, ВЕЗ, створена Законом України від 18 березня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»);

банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України; в чистому вигляді на території України ВЕЗ такого типу не створені, хоча у світовій практиці вони досить широко використовуються, зокрема країнами так званого третього світу, які у такий спосіб залучають іноземний капітал; перелік таких офшорних зон міститься у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 77;

зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі; ВЕЗ подібного типу в Україні не створювалися, проте спрощений порядок перетину кордону та торгівлі регулюються Положенням про прикордонний режим, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим» (ознаки такої зони має Інтерпорт Ковель, створений відповідно до Указу Президента України від 22 червня 1999 р. «Про спеціальну економічну зону «Інтерпорт Ковель»).

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні ВЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - економічна зона «Закарпаття») та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни - економічна зона «Сиваш»).

Крім спеціальних (вільних) економічних зон, законодавець розрізняє території України, в яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (в т. ч. іноземних інвесторів), які уклали договір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного проекту. Так, Законом України від 24 грудня 1998 р. «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області» у цій області запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності, який передбачає митні, податкові та інші пільги суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційний проект, зокрема: 1) звільнення не більш як на 5 років від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) для реалізації інвестиційного проекту; 2) звільнення на 2 роки від оподаткування прибутку новоствореного, в тому числі в процесі реструктизації, підприємства, інвестиція в яке є еквівалентною не менш як 250 тисячам доларів США, а також прибутку діючого підприємства, одержаного від інвестування в його реконструкцію або в його модернізацію, якщо така інвестиція дорівнює не менш як 250 тисячам доларів США; з третього по п'ятий рік прибуток такого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50 відсотків чинної ставки оподаткування; 3) звільнення на 2 роки новостворених підприємств від сплати збору до Державного інноваційного фонду; 4) невключення до валового доходу підприємства з метою оподаткування одержаної згідно з інвестиційним проектом суми інвестиції у вигляді: коштів; матеріальних цінностей; нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджено згідно із законами (процедурами) держави інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау. За оцінкою О. М. Буткевич, територіям пріоритетного розвитку, що створюються відповідно до українського законодавства, притаманні усі характерні ознаки БЕЗ і тому їх слід розглядати як один з відповідних типів БЕЗ.

Використана література

Конституція України // Урядовий кур’єр. – 1996 р. – 8 липня. – с 77

Цивільний кодекс України

Господарський кодекс

Про зовнішньоекономічну діяльність від 16.04.91 р. // Відомості Верховної Ради – 1991. - № 29. – с. 414

Господарське право: курс лекцій /під ред. Пилипенко А.Я., Щербини В.С. – К.: Вентурі, 1996. – 288с.

Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атика, 2004. – 624с.

Єрухимович І.Л. Ціноутворення: Навч.-метод. Посібник. – К.: МАУП, 1998. – 104с.

Основи господарського права /під ред. Пилипенко А.Я., Щербини В.С. – К.: Вентурі, 1996. – 187с.

Підприємницьке право: Підручн. /За ред. О.В. Старцеві/ 2-ге вид., перероб. І допов. – К.: Істина, 2005. – 600 с.

Роїна О.М. Господарський процес: Практичний посібник. (2-ге вид.). – К.: КНТ, 2005. – 208с.

Цивільне право /під ред. Підопригори О., Бобрової Д. – К.: Вентурі, 1996. – Т.1 – с. 416, Т. 2. – с. 480

Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 2. Особлива частина. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. 408с.