2. Зміст права інтелектуальної власності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 

 

Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так,

як він визначається для звичайного права власності. Зміст право-

мочностей звичайного права власності також в залежності від його

об'єкту відрізняється одне від другого. Так, наприклад, право влас-

ності на землю, безумовно, відрізняється від права власності на

шкарпетки. Але повернемося до змісту права інтелектуальної влас-

ності.

 

Вище ми вже підкреслювали, що власник результату творчості

може ним володіти і володіє так же, як і звичайний власник. Але

особливість об'єкту інтелектуальної власності полягає в тому, що

він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти

треті особи, яким належить право власності на носій самого ре-

зультату інтелектуальної діяльності, Власники зазначених носіїв

володіють результатом інтелектуальної власності від імені самого

власника цього результату.

 

Як відомо, володіння може бути також двох видів - володіння

фактичного володільця чи власника і похідне володіння, яке

здійснюється від імені власника третіми особами(*22).

 

Стосовно творів науки, літератури і мистецтва, то до їх публі-

кації чи обнародування володіння здійснюється безумовно їх ав-

торами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти

не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після

опублікування твору чи обнародування його іншим способом в

силу своєї здатності до тиражування володіння на копії даного

твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх волод-

іння - це володіння похідне, яке їм передає автор чи його право-

наступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше обна-

родування твору. В усіх інших випадках володіння твором буде

неправомірним.

 

Результати технічної творчості знаходяться у виключному во-

лодінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповід-

ним державним органом - в Україні Держпатентом України(*23). Після

кваліфікації пропозиції в якості винаходу, промислового зразка

чи якогось іншого результату складається патентний опис цього

 

(**22) Див.: Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. М.,

1948. с. 15; Маслов В.Ф. Основные проблемы права личной собственности в

период строительства коммунизма в СССР. Харьков, 1968, с. 228.

(**23) Див.: Закон України <Про охорону прав на винаходи і корисні моделі>.

 

-14-

 

результату, який стає загальнодоступним. Описом будь-якого ре-

зультату технічної творчості за невелику винагороду (збір) в прин-

ципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне воло-

діння сутністю самого технічного рішення, яке здійснюється від

імені самого автора чи його правонаступників. При цьому варто

підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, але вико-

ристовувати лише за дозволом автора чи його правонаступників.

 

Проте, і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключ-

но сам автор. Мова йде про секрети виробництва (ноу-хау). Під

ноу-хау слід розуміти знання та досвід науково-технічного, вироб-

ничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого

характеру, які, як правило, не є загальновідомими і придатні для

використання в будь-якій сфері діяльності.

 

Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий

для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його

самостійного використання(*24). Отже, власником цієї інформації є

завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також може

передати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від

імені автора.

 

Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність,

якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконав-

ця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень,

мистецький хист тощо, як об'єкт права може бути у володінні лише

у самого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними

носіями, на яких зафіксоване виконання. Виконавська діяльність

охоплює собою досить широке коло інтелектуальної творчості. Це

мистецтво, яке дуже шанується народом і користується великою

популярністю. Закон відносить до виконавців акторів (театру, кіно

тощо), співаків, музикантів, диригентів, танцюристів або Інших

осіб, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають

на музичних інструментах чи будь-яким іншим способом викону-

ють твори літератури або мистецтва, включаючи твори фолькло-

ру, а також інші особи, які займаються такою ж творчою діяльні-

стю, в тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери(*25).

 

Цей надто довгий перелік видів виконавської діяльності

свідчить, що існує досить широке коло об'єктів інтелектуальної

власності, володіння якими здійснює сам власник цих об'єктів.

 

Що стосується інших видів суміжних прав - прав розробників

фонограм, то знову ж таки володільцями вироблених фонограм чи

теле- і радіопрограм є їх автори. Інші особи можуть володіти ма-

теріальними носіями фонограм чи програм лише за дозволом їх

виробників чи авторів, Ст. 34. Закону <Про авторське право і

суміжні права> проголошує, що виробники фонограм мають вик-

 

(**24) Див.: Чобіт О.A. <Hoo-xay> та договір на його передачу. Автореф. канд. дис.

Харків, 1994, с. 14-15.

 

(**25) Див.: Закон України <Про авторське право і суміжні права>, Відомості Вер-

ховної Ради України, 1994, № 13, ст. 64.

 

-15-

 

лючне право дозволяти чи забороняти їх відтворення та розпов-

сюдження. Ст. 35 цього ж Закону також приписує, що організації

мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публі-

чне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на

матеріальному носії, відтворення своїх передач тощо.

 

Нарешті, в офіційних документах Всесвітньої організації інте-

лектуальної власності вживається термін <Володіння авторським

правом>. Володільцем авторського права, стверджується в цих до-

кументах, на твір, принаймні з початку його створення, є його тво-

рець, тобто автор твору(*26).

 

Отже з вищенаведеного, на нашу думку, можна зробити вис-

новок, що твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти

промислової власності можуть бути у фактичному володінні авто-

ра. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине,

тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим осо-

бам.

 

На нашу думку, автор зберігає за собою володіння навіть тоді,

коли твір, матеріалізований в певному носії, переходить до третіх

осіб. Скульптура, картина, фотографія та інші подібні твори, якщо

власниками їх є інші особи, ідеї, символи, бачення, світогляд, зак-

ладені в цих творах, завжди залишаються у власності і в володінні

Їх авторів.

 

Право користування об'єктом права інтелектуальної власності

також належить власнику цього об'єкту чи його правонаступни-

кам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну

підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної

діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат.

Якщо мова йде про літературні чи художні твори, то їх, як прави-

ло, можуть використовувати шляхом випуску у світ, розмноження

і в такій спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його право-

наступники можуть також видавати дозвіл - ліцензію на викори-

стання зазначених творів іншими особами. Якщо ж мова йде про

результати технічної творчості, то їх також може використовувати

або сам автор цього витвору, спадкоємці або по його ліцензії інші

особи. Використання винаходу чи інших результатів технічної твор-

чості здійснюється, як правило, шляхом впровадження їх у вироб-

ництво. Внаслідок такого впровадження ефективність виробницт-

ва зростає і приносить певний прибуток власнику зазначеного ре-

зультату.

 

Безумовно, використання об'єктів інтелектуальної власності

може мати місце в будь-який доцільний спосіб, що не суперечить

чинному законодавству.

 

Слід підкреслити, що за загальним правилом люди творять

для того, щоб полегшити своє життя. Природа наділила ту чи іншу

 

(**26) Див.: Іnternatіonal Bureau of WІPO. The Elements of Іndustrіal/ WІPO /ІP/

- ACC/86/1/  58-62.

 

-16-

 

фізичну особу талантом, здатністю створювати інтелектуальні

цінності.

 

В умовах ринкової економіки навряд чи знайдуться такі люди,

які б створювали зазначені цінності тільки заради власного задо-

волення. Вони їх створюють для того, аби шляхом їх використан-

ня одержати певний прибуток. Прагнення людини здобути собі

гроші шляхом створення інтелектуальної цінності і в такий спосіб

поліпшити своє особисте життя чи життя своїх близьких слід виз-

нати нормальним явищем, і нікому не спаде на думку такі дії за-

суджувати.

 

Зрозуміло, що способи використання об'єктів інтелектуальної

власності зумовлюються характером самого об'єкту (книга, винахід,

селекційне досягнення тощо), а також доцільністю.

 

Ст. 14 Закону <Про авторське право і суміжні права> проголо-

шує, що автору або іншій особі, яка має авторське право, нале-

жать виключні права на використання твору в будь-якій формі і

будь-яким способом. Автор має право дозволяти або забороняти

використовувати твір різними способами, що не суперечать чин-

ному законодавству. Зазначена стаття містить широкий перелік

способів, якими можна використати твір. Проте, й тут широке

коло об'єктів літературної і художньої творчості зумовлює різно-

манітність способів їх використання. Твори скульптури, архітек-

тури, образотворчого мистецтва, пластичні твори та інші подібні

твори можуть використовуватися шляхом їх копіювання, фотогра-

фування, експонування на виставках тощо. Одним із поширених

способів використання творів образотворчого мистецтва є їх ви-

дання, тобто відтворення поліграфічним способом, твори обра-

зотворчого мистецтва та декоративно-прикладні твори можуть

використовуватися в промислових виробах(*27).

 

Музичні і музично-драматичні твори можуть використовува-

тись в кіно і телефільмах, радіо тощо. Сценічні твори використо-

вуються в театрах, кіностудіях тощо. Важливий не спосіб викори-

стання, а його правомірність. Істотне значення для визначення

способу використання того чи іншого твору має доцільність вико-

ристання та його ефективність.

 

Багато з технічних рішень так і не знаходять використання,

причини чого зумовлені раціональністю та доцільністю самого

господарювання. Винахід чи корисна модель не можуть бути ви-

користані в промисловості, оскільки їх використання не принесе

бажаного ефекту в порівнянні із затратами на впровадження. На-

ведені та багато інших, передбачених законом, способів викорис-

тання результатів інтелектуальної діяльності, свідчать лише про

те, що об'єкти інтелектуальної власності можуть використовува-

тися і використовуються відповідно до їх характеру таким же чи-

ном, як об'єкти звичайного права власності.

 

(**27) Див.:Исханов У. К. Права авторов произведений изобразительного искусст-

ва. М., 1966. С. 90, 110 та ін.

 

-17-

 

Проте є одна особливість використання результатів інтелекту-

альної діяльності, яка не властива об'єктам звичайного права влас-

ності. Мова йде про виключення із загального правила, за яким

результат творчості може бути використаний лише тільки за доз-

волом його творця чи правонаступника. Закони про інтелектуаль-

ну власність України передбачають ряд випадків, коли дозволяється

використовувати результат інтелектуальної діяльності без дозволу

його власника. Усі ці випадки передбачені чинним законодавством,

і так зване вільне використання має відповідати вимогам закону(*28).

Допускається також і примусове ліцензування використання творів

чи інших об'єктів інтелектуальної діяльності(*29).

 

Використання результатів інтелектуальної діяльності за загаль-

ним правилом здійснюється тільки на платній основі. Користувач

має сплатити власнику результату певну винагороду. Але не мож-

на стверджувати, що це особливість тільки інтелектуального права

власності. Об'єкти звичайного права власності також передаються

іншим особам в користування, як правило, за плату.

 

Отже, така правомочність суб'єкта власності, як право вико-

ристання об'єкта на свій розсуд нічим не відрізняється віл цієї ж

правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності.

 

Слід відзначити, що право використання результату інтелек-

туальної діяльності, на нашу думку, є чи на найширшою право-

мочністю суб'єкта права власності взагалі і суб'єкта права інтелек-

туальної власності зокрема. Саме через використання власник заз-

наченого об'єкту одержує очікувані ним вигоди, прибуток тощо.

Право розпорядження є правомочність, яка також властива праву

інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб'єкт права

інтелектуальної власності має право визначити правову долю ре-

зультату творчості, що належить йому. Право розпорядження в

суб'єктивному розумінні - це закріплена в нормах права мож-

ливість визначити юридичну чи фактичну долю майна(*30). Такі пра-

вомочності, як володіння і користування часто передаються влас-

ником іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності віл

імені власника. Право розпорядження - це така правомочність,

яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте,

чинне законодавство передбачає винятки із цього загального пра-

вила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці

винятки стосуються і права інтелектуальної власності.

 

Право розпорядження реалізується власником шляхом при-

пинення або обмеження належного йому права власності. Влас-

ник може передати своє право власності на майно, в тому числі і

на об'єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, по-

дарувати, обміняти тощо). Власник може обмежити своє право

 

(**28) Див.: наприклад, ст. ст. 15-18 Закону <Про авторське право і суміжні права>.

(**29) Див.: Кузнецов М.Н. Охрана результатов творческой дсятельности в между-

народном частном праве. М., 1988. С. 147; далі.

(**30) Див.: Загальна теорія цивільного права. К., 1992. С. 250.

 

-18-

 

власності. Так, відповідно до Закону України <Про власність> (п.

6 ст. 4) у випадках і в порядку, встановлених законодавчими акта-

ми України, діяльність власника може бути обмежено або припи-

нено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене

користування його майном іншими особами. Але це припинення

чи обмеження примусове, воно ж може бути вчинене і самими

власником. Так, власник сам може встановити сервітут на користь

іншої особи, чим обмежує своє право власності(*31).

 

В зміст правомочності розпорядження майном входить також

право власника відмовитися від свого права шляхом викидання

або знищення належних йому речей. Право розпорядження май-

ном власник може також передавати іншим особам. Так, в сипу

зайнятості, похилого віку або нездоров'я власник може передати

своє право розпорядження для здійснення іншим особам. Розпо-

рядження майном може також бути реалізовано примусово, на-

приклад, шляхом конфіскації і реквізіції.

 

Всі ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної

власності. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові пра-

вочини, спрямовані як на використання об'єкта права власності,

так і на розпорядження. Так, відповідно до Закону України <Про

охорону прав на винаходи і корисні моделі> право власності на

винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Ст. 23 цього ж

Закону надає власнику патенту право передавати на підставі дого-

вору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі,

яка стає правонаступником власника патенту. Він має право дати

будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винахо-

ду (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, тобто об-

межити своє право власності на винахід чи корисну модель. Цей

же Закон передбачає інші випадки обмеження права власності на

винахід чи корисну модель( ст. ст. 24, 25, 26). Зазначений Закон,

на жаль, не містить спеціальної норми, яка б передбачала перехід

прав власника винаходу чи корисної моделі у спадщину за запов-

ітом (розпорядженням). Проте, висновок про можливість запові-

дання права власності на винахід чи корисну модель можна зро-

бити із тексту ст. 8 Закону, за якою право на одержання патенту

має винахідник або його спадкоємець (незалежно від того, чи це

спадкоємець по закону чи по заповіту). Відповідні норми містять-

ся у Законі України <Про охорону прав на промислові зразки>, в

Законі України <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>(*32)

та інших законодавчих актах.

 

Отже, за названими законодавчими актами суб'єкту права про-

мислової власності, як і будь-якому власнику надається право вчи-

 

(**31) Див.: Милан Баргошек. Римское право. Понятия. Термины. Опредсления.

М., 1989. С. 294.

 

(**32) Див.: Закон України <Про охорону прав на промислові зразки>. Відомості

Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34; Закон України <Про охорону

прав на знаки для товарів і послуг>. Там же, № 7, ст. 36.

 

-19-

 

няти будь-які цивільно-правові угоди на відчуження належного

йому результату творчості. Іншими словами, суб'єкт права інте-

лектуальної власності користується такою ж правомочністю, як і

будь-який інший суб'єкт права власності.

 

Якими ж правомочностями користується суб'єкт виключного

права на використання результату інтелектуальної діяльності? Як

уже підкреслювалось, виключне право на об'єкт інтелектуальної

власності проголошується багатьма правовими системами світу.

Було проголошено воно і в радянському праві. Ст. 23 Положення

про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції 1973 р.

містила норму, що володілець виключного права на винахід здійснює

право користування і розпорядження. Проект Закона СРСР <Про

винахідницьку діяльність в СРСР> в ст. 8 п. 2 надавав винахіднику

чи його правонаступникам також лише виключне право, але уже

тільки на використання винаходу(*33). Основи цивільного законодав-

ства СРСР і республік від 31 травня 1991 р. також в ст. 145 прого-

лошували: <Патент закріплює за патентовласником виключне право

використання винаходу на свій розсуд>...(*34). Ця ж норма відтворена

і в ст. 10 Патентного Закону Російської Федерації від 23 вересня

1992 р. В ній сказано: <Патентовласнику належить виключне пра-

во на використання винаходу, корисної моделі і промислового

зразка, що охороняються патентом, на свій розсуд>...(*35). Майже слово

в слово ця норма відтворена вет. 1115 проекту Модельного ко-

дексу (*36).

 

 Такої ж позиції дотримується і Закон України <Про авторське

право і суміжні права>. Ст. 14 п. 1 цього Закону проголошує: <Ав-

тору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні

права на використання твору в будь якій формі і будь-яким спосо-

бом>. Дещо своєрідну позицію посідає Закон України <Про охо-

рону прав на сорти рослин> від 21 квітня 1993 р.(*37), в ст. 4 якого

записано: <Патент на сорт засвідчує авторство на сорт і виключне

право на його використання> (підкреслено автором - О. П.). В

той же час ст. 8 цього Закону проголошує, що патент належить

заявникові на праві власності, Отже, право власності на сорт на-

лежить невідомо кому, бо патентовласникові належить лише вик-

лючне право на використання сорту. Право власності на патент

належить особі, що його одержала.

 

Які ж суб'єктивні права належать суб'єкту виключного права

на використання результату інтелектуальної діяльності? Коло вик-

лючних прав на використання твору науки, літератури і мистецтва

визначається ст. 1083 Модельного кодексу. До цього кола відно-

 

(**33) Див.: Закон СССР <Об изобретательской деятельности> (проект).

(**34) Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР,

№ 26, ст. 733.

(**35) Див.: Сборник официальных документов по охране промышленной собствен-

ности в Российской Федерации. Киев. 1993.

(**36) Див.: Гражданский кодекс (проект). Часть вторая. Модель.

(**37) Див.: Голос України. 1993, 23 червня.

 

-20-

 

сяться право відтворення, розповсюдження, публічний показ, про-

кат екземплярів тощо. Ст. 1085 встановлює, що володілець вик-

лючного права може ним розпорядитися на свій розсуд: право-

власник може по договору передати своє право на використання

твору іншій особі - правонаступнику. За таким договором до пра-

вонаступника переходять всі права на використання твору, перед-

бачені ст. 1083 цього ж Кодексу. Що це можуть бути за договори

- Кодекс не визначає. Отже, це можуть бути будь-які цивільно-

правові договори на відчуження прав на твір чи на використання

твору. Тобто, іншими словами, суб'єкту виключного права на ви-

користання твору належить також правомочність розпорядження,

як і будь-якому суб'єкту права власності. Будь-якої відмінності ми

тут не вбачаємо.

 

Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових

зразків, то ст. 1115 цього ж Кодексу також проголошує виключне

право на використання результатів технічної творчості. Ст. 1116 п.

3 встановлює, що це право може переходити до другої особи -

правонаступнику - в спадщину, за договором про передачу пра-

ва, за  трудовим договором, за умови створення результату в по-

рядку виконання службового завдання та за іншими підставами,

передбаченими чинним законодавством. Такі ж правові приписи

ми знаходимо і в Законі України <Про авторське право і суміжні

права> та <Про охорону прав на сорти рослин>. Ст 27 Закону про

авторські права приписує, що майнові права можуть бути пере-

дані (відступлені) автором або іншою особою, що має авторське

право, іншій особі. Така передача оформляється авторським дого-

вором. Ст. 9 п. З Закону <Про охорону прав на сорти рослин>

також надає можливість власнику патенту, який є автором сорту,

передати право на патент будь-якому громадянину чи юридичній

особі, яка стає правонаступником власника патенту.

 

Немає потреби аналізувати інші законодавчі акти про інтелек-

туальну власність Російської Федерації  про відчуження майнових

прав на результати творчої діяльності та інших країн СНД. Всі

вони містять норми, за якими патентовласники володіють такою

ж правомочністю, як право розпорядження. Принципової різниці

у змісті цієї правомочності немає.

 

В усьому світі результати інтелектуальної власності визнача-

ються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар

виробляють для того, щоб його запустити в оборот і в такій спосіб

одержати прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну

власність всіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь-які

цивільно-правові угоди з приводу передусім об'єктів промислової

власності(*38).

 

(**38) Див.; Патентное законодательство зарубежных стран. Т. І, М., 1987; Т.ІІ. М.,

1987; Матеріали міжнародного симпозіуму: Правовий прогрес через порівняль-

не право: проблеми розбудови комерційного законодавства України на тлі

досвіду Сполучених Штатів Америки. Книга 3. К., 1993.

 

-21-

 

Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб'єкта

права звичайної власності і суб'єкта права інтелектуальної влас-

ності свідчить, що в змісті цієї правомочності, як між іншим і в

правомочностях володіння і користування, принципової різниці

немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не поміт-

но. Не вбачається будь-яка різниця і в правовому режимі понять

<право інтелектуальної власності> і <виключне право на викорис-

тання результату інтелектуальної діяльності>. Суб'єкти як права

інтелектуальної власності, так і виключного права на використан-

ня об'єкту інтелектуальної діяльності володіють одними і тими ж

правами. Між правами зазначених суб'єктів не помітно істотної

відмінності.

 

Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових

системах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності виз-

начаються по-різному. В Великобританії, Іспанії, Португалії,

Франції, ФРН, Японії США та деяких інших результати Інтелек-

туальної діяльності визнаються об'єктами права власності. В Австрії,

Бельгії, Греції, Італії, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швей-

царії, Єгипту та в деяких інших ці ж результати визнаються

об'єктами виключного права на використання(*39).

 

Проте, аналіз, передусім, патентного законодавства зазначе-

них країн як однієї, так і другої групи свідчить, що суб'єкти і пра-

ва власності, і виключного права на використання мають такі ж

самі права. Отже, в правовому режимі цих узагальнених понять

відмінностей також Немає. Різні визначення зазначених понять

зумовлюються скоріше певними традиціями, менталітетом тощо.

 

Що стосується законодавства України про інтелектуальну

власність, то воно містить певну розбіжність у визначенні цих по-

нять. Як уже відзначалось вище, одні закони визнають право влас-

ності на об'єкти технічної творчості, інші - тільки виключне пра-

во на використання. Безумовно, така розбіжність в одній і тій же

правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом

визнання права інтелектуальної власності на всі результати інте-

лектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрун-

тувати такими міркуваннями.

 

По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція

законодавця, яка не визнає права власності на те, що створено

тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, що пошив

чоботи собі, є їх власником, столяр, що зробив стола, є його влас-

ником. Чому ж письменник, що написав твір, поет - вірші, ху-

дожник- картину, не визнаються власниками свого творіння. Це

не вкладається у свідомості творців. Тим більше, що законодавець

України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної

діяльності об'єктами права власності (ст. ст. ІЗ і 41 Закону Украї-

ни <Про власність>).

 

(*39) Див: Патентное законодательство зарубежных стран. В 2-х томах.

 

-22-

 

По-друге, кожний громадянин, не вдаючись в юридичні тон-

кощі, все ж досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи

майно, що належить йому. Будь-який автор також глибоко пере-

конаний в тому, що його твір належить йому і нікому більше.

Його не цікавлять ті юридичні викрутаси, які визнають за ним

лише якесь там виключне право на використання. Він досить доб-

ре знає, що те, що він створив, - це його. Він може ним розпо-

ряджатися на свій розсуд. Проте, він не уявляє, що таке виключне

право на використання і чим воно відрізняється від права влас-

ності. Усвідомлення будь-яким автором результату творчої діяль-

ності, що цей результат його власність, настільки усталена ре-

альність, з якою не рахуватися не можна. Ця правова дійсність в

значній мірі знайшла адекватне відображення в чинному законо-

давстві, але ще не повністю.

 

По-третє, визнання на результати творчої діяльності права влас-

ності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших

митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва.

Автори старшого покоління ще в якійсь мірі рахувалися з тим, що

створене ними не є їх власністю, але ж той же твір ніби-то не

належав і нікому іншому. Твір був нібито нічий. Але ж така невиз-

наченість не може продовжуватися без кінця. Сучасний автор буде

почувати себе більш впевнено перед видавцем, якщо він буде ус-

відомлений того, що створений ним твір - це його власність і він

має право поступати з ним так, як і будь-який інший власник

майна.

 

Не можна вважати нормальним, коли праця письменника по

написанню твору зараз оцінюється такою сумою, якої ледве вис-

тачає, щоб оплатити друкарку. Прийдуть часи, коли праця авторів

буде оцінена суспільством належним чином, і тоді видавець буде

кланятись авторові, а не навпаки, як це має місце зараз.

 

На нашу думку, усвідомлення свого права власності на резуль-

тат технічної творчості також буде сприяти розвитку винахідницт-

ва та інших видів технічної творчої діяльності.

 

-23-