Глава VІ. ПРАВО НА НЕРОЗКРИТУ ІНФОРМАЦІЮ : Законодавство України про інтелектуальну власність - О.О. Підопригора : Книги по праву, правоведение

Глава VІ. ПРАВО НА НЕРОЗКРИТУ ІНФОРМАЦІЮ

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 
РЕКЛАМА
<

 

Цього інституту у чинному цивільному законодавстві України

поки що немає. Проте, в умовах ринкової економіки все більше

зростає значення будь-якої інформації, в тому числі, а може, пе-

редусім, науково-технічної інформації. Саме тому Україна за роки

незалежності прийняла ряд законів про правову охорону науково-

технічної інформації - Закон України <Про основи державної

політики в сфері науково-технічної діяльності від ІЗ грудня 1991

р.(*205); Закон України <Про науково-технічну інформацію> від 25

червня 1993 р.(*206); Закон України <Про захист інформації в автома-

тизованих системах> від 5 липня 1994 р.(*207) та ряд інших законів

для цієї мети. Ці заходи з боку держави, без будь-якого сумніву,

виправдані. Зараз хто володіє інформацією, той володіє станови-

щем в тій чи іншій галузі будь-якої діяльності людини.

 

Зараз у нас склалася досить парадоксальна ситуація. З одного

боку, здобутки нашого науково-технічного потенціалу не завжди

знаходять запит, а з другого - іноземні агенти намагаються за

будь-яку ціну виловити будь-яку, особливо науково-технічну,

інформацію і викрасти або яким-небудь іншим шляхом неправо-

мірно заволодіти нею.

 

Науково-технічний потенціал України ще й зараз володіє над-

звичайно цінною науково-технічною інформацією, яка дуже ціка-

вить наших зарубіжних <друзів>. Саме цим пояснюється акту-

альність правової охорони будь-якої інформації. Тим більше, що

далеко не всі види, в тому числі і науково-технічної інформації,

знайшли надійний правовий захист в чинних законах. Мова йде

про так звані секрети виробництва (ноу-хау), або цю інформацію

ще називають просто нерозкритою інформацією.

 

Цей вид інформації поки що не знайшов належної правової

охорони у чинному цивільному законодавстві. Між тим міжнарод-

на правова практика свідчить, що значення нерозкритої інфор-

мації (ноу-хау) в міжнародній торгівлі ліцензіями швидко і не-

впинно зростає. Тепер понад 70 відсотків ліцензій, що укладають-

ся у світі, супроводжуються нерозкритою інформацією(*208).

 

Справа в тому, що патент, як правоохоронний документ на те

чи інше науково-технічне досягнення, має одну досить істотну ваду.

У своєму описі винаходу чи будь-якого іншого науково-технічно-

го досягнення, що є складовою частиною патенту, автор розкри-

 

(**205) Див.: Голос України, 1992, 24 березня.

(**206) Див.: Голос України, 1993, 23 липня.

(**207) Див.: Голос України, 1994, 4 серпня.

 

(**208) Див.: Чобіт О.А. <Ноу-хау> та договір на його передачу. Автореф. канд. дис.

Харків, 1994.

 

-162-

 

ває повністю сутність винаходу чи іншого досягнення. В патент-

них законах світу підкреслюється, як правило, необхідність скла-

дення чіткого і ясного опису, який би давав можливість будь-яко-

му фахівцеві скористатися запатентованим досягненням. Патент

оберігає це запатентоване науково-технічне досягнення від будь-

якого неправомірного використання третіми особами. Проте, па-

тент не забороняє будь-кому внести до запатентованого винаходу

чи іншого досягнення деякі зміни. Внесені зміни дають можливість

їх запатентувати як новий винахід і користуватися ним уже без

виплати патентовласнику першого винаходу будь-якої винагороди.

 

Це надзвичайно уразливе місце патентної охорони об'єктів про-

мислової власності. Цим дуже часто користуються підприємливі

винахідники і просто підприємці, які таким чином виводять своє

використання чужого винаходу із-під патентної охорони. Це яви-

ще стало надзвичайно поширеним у світовій практиці(*209). Патент в

таких умовах уже не завжди стає надійним правоохоронним доку-

ментом. Із-під його охорони вислизають найбільш цінні науково-

технічні досягнення, оскільки полюють найчастіше саме на них.

 

Саме тому заявники почали шукати більш ефективних спо-

собів захисту винаходів та інших запатентованих пропозицій. Для

цього вони в заявочних матеріалах на те чи інше рішення його

сутність почали розкривати не до кінця, а одну із ознак не вклю-

чали у формулу винаходу, залишаючи її нерозкритою. Це й був

той нерозкритий секрет, без якого винахід або взагалі не можна

було використати, або можна було використати не в повну міру.

При продажу ліцензії на використання винаходу покупця попе-

реджали, про наявність певного нерозкритого секрету (ноу-хау),

який супроводжує винахід чи інше технічне рішення, без якого

його використання не буде досить ефективним. Безумовно, цей

секрет передавався за певну додаткову винагороду і з певними

застереженнями.

 

Передусім, обумовлювалась повна конфіденційність цієї до-

даткової інформації. Ліцензіат брав на себе обов'язки не розголо-

шувати цієї додаткової інформації.

 

Специфічність цієї нерозкритої інформації полягала в тому,

що вона не піддавалась офіційній реєстрації. Опис, який складав

її сутність, носив конфіденційний характер і передавався з рук в

руки під серйозні застереження. В ліцензійних договорах, як пра-

вило, обумовлюється порядок і умови Передачі цієї інформації

 

Цими-та іншими факторами зумовлюється необхідність іe?a-

мого правового інституту захисту цієї нерозкритої інформації, ос-

кільки вона в сучасних  умовах набуває все більшої ціни товару.

Цей товар користується великим попитом. Можна було б сказати,

що нерозкрита інформація (ноу-хау) є додатковим елементом, який

істотно підсилює ефективність патентного захисту винаходів та

інших науково-технічних досягнень. В поєднанні з патентом не-

 

(**209) Див.: Штумпф Г. Договор о передаче ноу-хау. M., Прогресс, 1976, с. 183.

-163-

 

розкрита інформація створює більш надійний захист винаходів та

інших технічних рішень від неправомірного використання третіми

особами.

 

Проте, проблема полягає в тому, як забезпечити правову охо-

рону нерозкритої інформації, не розкриваючи її змісту, її сутності.

Адже немає що захищати - офіційної реєстрації цієї інформації

не існує, правоохоронних документів на неї ніхто не видає, її

сутність носить суворо конфіденційний характер. Ця проблема

ускладнюється ще й тим, що виявити неправомірне використання

цієї інформації майже неможливо, встановити порушення і по-

рушника також не просто. Неправомірного користувача нерозк-

ритої інформації за руку не схопиш і не станеш кричати <Держи

злодія>. Нерозкритою інформацією у більшості випадків можна

заволодіти тільки очима, розумом, свідомістю. Фахівцю достатньо

одного погляду на креслення, механізм, улаштування тощо. Він

зразу уловить принцип роботи того чи іншого механізму, способу

тощо.

 

Це зовсім не означає, що така нерозкрита інформація взагалі

не підлягає опису чи будь-якій іншій фіксації на матеріальному

носії. Але там, де це можливо, будь-якої фіксації уникають саме з

метою нерозголошення її сутності. Якщо ж нерозкрита інформа-

ція будь-яким чином зафіксована, то вживаються такі заходи її

охорони, аби вона не попала в треті руки. Отже, нерозкрита інфор-

мація може бути об'єктом правової охорони до тих пір, поки заз-

начена інформація зберігає своє конфіденційність.

 

Саме тому важко розробити принципи правової охорони такої

нерозкритої інформації. Проте, загальний контур такого право-

охоронного механізму уже окреслився.

 

Передусім необхідно визначити об'єкт правової охорони, інши-

ми словами сформулювати хоча б саме загальне визначення не-

розкритої інформації. У цьому визначенні має бути охарактеризо-

вана та інформація, яка буде складати об'єкт правової охорони.

Це, передусім, технічна, комерційна, організаційна і будь-яка інша

інформація, яка здатна підвищити ефективність виробництва чи

будь-якої іншої доцільної діяльності. Звичайно, до такої інфор-

мації має відноситися і така, що не тільки здатна підвишити ефек-

тивність виробництва, а й така, що може принести будь-який по-

зитивний ефект. У визначенні має бути підкреслено, що така інфор-

мація в силу свого змісту має певну реальну чи потенційну вартість,

що робить її товаром. Безумовно, така інформація має носити кон-

фіденційний характер, тобто бути невідомою третім особам. Зви-

чайно, можуть бути запропоновані й інші якісні ознаки правового

визначення нерозкритої інформації, але й наведені дають мож-

ливість сформулювати хоча б загальне її визначення: <Технічна,

організаційна, виробнича, комерційна, економічна та інша інфор-

мація, здатна сприяти підвищенню виробництва та іншої суспіль-

но-корисної діяльності або приносити інший позитивний ефект,

 

-164-

 

невідома третім особам, внаслідок чого має комерційну вартість,

визначається нерозкритою інформацією>.

 

Під дію правової охорони нерозкритої інформації не повинні

Попадати комерційні та інші таємниці, які складають державну

таємницю і охороняються спеціальними законами.

 

Володар нерозкритої інформації (ноу-хау), безумовно, має пра-

во на захист від її неправомірного використання. Питання постає,

як здійснювати охорону цієї інформації. Передусім необхідно про-

голосити в законі, що держава бере під свій захист нерозкриту

інформацію від будь-якого неправомірного посягання. Правова

охорона має надаватися тільки такій інформації, яка має реальну

чи потенційну вартість, тобто такій, що може приносити певний

прибуток або інший позитивний ефект, в силу чого вона стає рин-

ковим товаром і, отже об'єктом цивільного обігу. На цей товар

поширюються всі правила, що стосуються обігу товарів. Звичай-

но, це товар специфічний, який не має матеріальної субстанції,

але здатний приносити певну, часом і досить солідну користь сус-

пільству.

 

Правова охорона такій інформації може надаватися за умови,

що до неї немає доступу третіх осіб на законній основі. Нерозкри-

та інформація тому й називається нерозкритою, тому що вона

носить конфіденційний характер. Така інформація може бути то-

варом лише тому, що вона невідома третім особам і довідатися

про її сутність не можна із інших джерел. Разом з тим зазначена

інформація має бути здатною до відчуження від її володаря. Не

може вважатися нерозкритою інформацією і підпадати під право-

ву охорону фізична, психологічна чи будь-яка інша здатність лю-

дини до певного впливу на інших людей або уміння здійснювати

певні дії, недоступні іншим. Ця здатність не може бути товаром,

оскільки вона невіддільна від її суб'єкта - охоронюваною інфор-

мацією може бути лише така, яку можна відділити від її носія,

тобто передавати іншим особам.

 

Правова охорона нерозкритої інформації може бути надана

ще за однієї неодмінної умови. Їх володар має вживати відповід-

них заходів для збереження конфіденційності зазначеної інфор-

мації. Це, безумовно, необхідна умова правової охорони, адже при

можливості розкриття сутності нерозкритої інформації вона втра-

чає здатність до охорони, іншими словами, правоохоронність. Ці

заходи не можуть бути визначені законом, оскільки вони зумов-

лені характером нерозкритої інформації. Нерозкрита інформація

за своїм характером може бути самою різноманітною, отже і захо-

ди до збереження її конфіденційності також можуть бути самі різно-

манітні. Наприклад, маляр знає, в якій пропорції треба змішувати

фарби, щоб одержати необхідний відтінок. Це знання (інформа-

цію) він може зберегти шляхом мовчання, тобто нікому іншому не

розкривати свого знання. В складних технологіях, безумовно, по-

требується письмовий опис цієї нерозкритої інформації, яку мож-

на зберегти лише шляхом збереження в таємниці цього опису.

 

-165-

 

В законі чи іншому нормативному акті про охорону права на

нерозкриту інформацію мають бути визначені права її володільця.

Тобто мають бути визначені межі йото поведінки стосовно об'єкту

правової охорони. Має бути чітко визначено, що нерозкрита Інфор-

мація є виключною власністю її володаря. Тільки він має виключ-

не право на ії використання. Це право володар може передавати

іншим особам, мається на увазі як право власності, так і виключне

право на використання. Як власник, він може відчужувати свою

власність будь-кому і будь-яким правомірним способом. Як воло-

дар виключного права, володар має право видавати ліцензії на

використання інформації. Як уже відзначалось, ліцензія на вико-

ристання нерозкритої інформації як правило, видається разом з

ліцензією на винахід. Найчастіше це одна і та ж ліцензія.

 

Безумовно, володар нерозкритої інформації має право на ви-

нагороду за використання її будь-яким способом - разом з вина-

ходом і без нього. Розмір і порядок виплати винагороди мають

встановлюватися угодою сторін. В договорі про надання ліцензії

можуть встановлюватися й інші права і обов'язки сторін, які бува-

ють досить різноманітні. Видача ліцензії на використання нерозк-

ритої інформації (ноу-хау) може супроводжуватися передачею

відповідної технічної документації. Отже, в договорі має бути виз-

начена доля цієї документації після спливу строку ліцензії.

 

Строк правової охорони нерозкритої інформації обумовлений

строком збереження її конфіденційності: поки зазначена інфор-

мація буде прихована віл третіх осіб, до тих пір буде зберігатися

правова охорона. Немає значення, ким буде розкрита сутність та-

кої інформації - самим власником цієї інформації чи третьою

особою, правомірним способом чи неправомірним. Сам факт роз-

криття сутності охоронюваної інформації припиняє ії правовий

захист.

 

Разом з тим слід враховувати, що будь-яка третя особа може

правомірно здобути таку ж нерозкриту інформацію, якою уже во-

лодіє певна особа. В такому разі за добросовісним набувачем такої

інформації має зберігатися право на її використання будь-яким

способом незалежно від попереднього володаря.

 

Спори з приводу використання нерозкритої інформації, вип-

лати винагороди мають розглядатися тільки судом. Разом з тим

необхідно передбачити відповідальність особи, що неправомірним

способом розкрила сутність охоронюваної інформації і цим на-

несла певні збитки її володільцю. Порушник має бути зобов'яза-

ний відшкодувати завдані цим порушенням збитки. При цьому,

враховуючи характер правопорушення, відшкодування, завданих

збитків має бути передбачено в повному обсязі.

 

-166-

 

ПРАВОВІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ

ЦИВІЛЬНОГО ОБОРОТУ, ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

 

Ринкова економіка зумовлює необхідність чіткого розмежу-

вання як учасників цивільного обороту, так і товарів і послуг, що

наповнюють ринок. В радянські часи особливої потреби в такому

регулюванні не існувало. Радянський ринок в переважній своїй

частині відчував постійну нехватку товарів і послуг, завдяки чому

проблема потреби в правовому регулюванні правових відносин,

що склались у сфері створення і використання розрізняльних сим-

волів чи якихось інших позначень, не виникало. Правда, був прий-

нятий нормативний акт про товарні знаки. Проте, він застосову-

вався скоріше в торгівлі колишнього СРСР з зарубіжними країна-

ми, а в самому СРСР він застосовувався не часто і не користувався

великим попитом.

 

Звичайно, Україна свого законодавства про товарні знаки не

мала.

 

З переходом України до ринкової економіки різко зросла по-

треба в правовому регулюванні відносин в галузі індивідуалізації

уже не тільки товарів і послуг, а й учасників цивільного обороту.

15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України <Про охорону прав

на знаки для товарів і послуг>. Поки що єдиний у цій галузі. За-

конів про фірмове найменування (фірма) і про місце походження

товару не прийнято. Але потреба в них. є, і безумовно, вони бу-

дуть розроблені і прийняті найближчим часом. Цього потребують

інтереси розвитку підприємства.

 

Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової еконо-

міки надзвичайно різноманітна, багатопрофільна, і в той же час

багато підприємств виробляють одну і ту ж продукцію, надають

одні ті ж послуги. Споживачеві інколи буває не просто відрізнити

товар одного підприємства від такого ж товару, що виробляється

іншим підприємством, послуги одного підприємства від послуг

іншого. Ось тут споживачеві можуть допомогти правові засоби інди-

відуалізації товарів, послуг і самих виробників, посередників тощо.

Саме цими факторами було зумовлено прийняття Закону про зна-

ки для товарів і послуг.

 

Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізнити товари

одного роду різних виробників один від одного. Проте, в сучасних

умовах ринкової економіки одних таких знаків уже замало. Ви-

никла необхідність розрізняти виробників, що виробляють товари

одного і того ж виду, підприємців, що надають послуги такого ж

роду. Тому у світовій практиці виник такий засіб розрізнення ви-

робників як їх назва, найменування, фірма. Але якщо одна така

фірма виробляє товари, чи надає послуги, які роблять їй честь, то

такою ж назвою можуть скористатися й інші підприємці, які ви-

 

-167-   

 

робляють товар нижчої якості, що не користується попитом у спо-

живачів, з метою ввести в оману того ж споживача. Тому виникла

необхідність надати правову охорону такому найменуванню або

фірмі, щоб нею не могли скористатися неправомірно інші особи.

Так склався цивільно-правовий інститут - право на фірмове най-

менування або просто право на фірму, завданням якого є індиві-

дуалізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від не-

правомірних посягань третіх осіб.

 

Крім товарних знаків, виникла необхідність ще в одному пра-

вовому засобі для розрізнення товарів одного і того ж виду. На

ринку має значення не тільки якість товару, але й його зовнішній

вигляд та його виробник. Часто на якісні характеристики товару

впливають природні властивості географічного району місця ви-

готовлення товару, що безумовно впливає на його попит. Наприк-

лад, миргородська вода, оболонське пиво тощо. Отже виникла не-

обхідність розрізняти деякі товари і за місцем їх виробництва. Так

появився ще один цивільно-правовий інститут - право на найме-

нування місця походження товару.

 

Так склалася група із трьох цивільно-правових інститутів, зав-

данням яких є індивідуалізація учасників цивільного обороту, то-

варів і послуг. Це право на найменування (фірму), право на знаки

для товарів і послуг, право на найменування місця походження

товару. В такому порядку і будуть проаналізовані ці цивільно-пра-

вові інститути.

 

-168-

 


<