2. Критичний огляд законів про винаходи,          корисні моделі і промислові зразки : Законодавство України про інтелектуальну власність - О.О. Підопригора : Книги по праву, правоведение

   2. Критичний огляд законів про винаходи,          корисні моделі і промислові зразки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 
РЕКЛАМА
<

 

При позитивній оцінці зазначених Законів в цілому вони не

позбавлені істотних недоліків, прогалин, протиріч та інших про-

 

-118-

 

рахунків. І наш критичний огляд названих законів має на меті

виявити зазначені недоліки, правильно їх оцінити і розробити

шляхи їх усунення, тобто накреслити шляхи удосконалення зако-

нодавства про промислову власність.

 

Одним із істотних недоліків зазначених Законів є, на нашу

думку, відсутність чітко визначених строків розгляду заявок на

винахід, корисну модель чи промисловий зразок у Держпатенті

України. Значення строків у цивільно-правових відносинах важко

переоцінити. Від чіткого їх дотримання багато в чому залежить

ритм нашого ділового життя. Не менше значення строки мають і в

патентному законодавстві. Зокрема, строки розгляду заявочних

матеріалів можуть істотно впливати на процес підвищення техніч-

ного рівня виробництва в Україні. Визначення чітких строків, бе-

зумовно, підвищує відповідальність самого Держпатенту України

перед державою за своєчасний розгляд і отже, і виявлення заявок

на винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Можна було б

сказати, що строки - це дисципліна. Де немає визначених строків,

там немає дисципліни і там немає відповідальності. Досвід ко-

лишнього СРСР показував, що будь-яке затягування розгляду зая-

вок в колишньому Держкомвинаходів СРСР наносило величезну

шкоду державним інтересам.

 

Ні в кого не викликає сумніву, що заявка, розглянута протя-

гом одного року, принесе більшу і ефективнішу користь, ніж ви-

нахід, заявка на який розглядалася кілька років. Між тим така

загроза за теперішнім законодавством не виключається.

 

Видається, що законодавство про промислову власність має

сприяти якнайшвидшому розглядові заявки в Держпатенті Украї-

ни, оскільки строки розгляду заявки в значній мірі зумовлюють

технічний рівень виробництва. Проте, це законодавство поки що

такого сприяння заявникам не виявляє, якщо не сказати більше.

 

Закон України <Про охорону прав на винаходи і корисні мо-

делі> (в такій же мірі і Закон України <Про охорону прав на про-

мислові зразки>) встановили різноманітні строки, пов'язані з роз-

глядом заявочних матеріалів та використанням самих досягнень.

Таких строків визначено біля двадцяти п'яти. Вони різні за своєю

тривалістю і функціональним призначенням.

 

За тривалістю зазначені строки можна умовно поділити на два

вили: довготривалі і короткотривалі. До перших варто віднести

строки понад один рік, до других - строки менше року. До дов-

готривалих відносяться строки, які визначають чинність право-

охоронних документів - патент на винахід видається строком на

20 років (п. 5 ст. 5), на корисну модель на 5 років (п. 5 ст. 5

Закону), на промисловий зразок на 10 років (п. 5 ст. 5 відповідно-

го Закону). Трьохрічні строки встановлені для подання клопотан-

ня про проведення експертизи заявки на винахід по суті (п. 9 ст.

15 Закону). Якщо протягом трьох років винахід не використовується

або використовується в недостатній мірі, то це дає право будь-

якій особі звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на

 

-119-

 

використання винаходу, корисної моделі (п. 1 ст. 26 Закону) чи

промислового зразка (п. 1 ст. 23 відповідного Закону). Розкриття

інформації про винахід, корисну модель за рік до подання заявки

до Держпатенту не впливає на їх новизну (п. 5 ст. 6 Закону), а на

промисловий зразок - 6 місяців (п. 5 ст. 7 Закону та п. 3 ст. 6

відповідного Закону). Після 18 місяців надається тимчасова пра-

вова охорона винаходу.

 

Що стосується довготривалих строків, встановлених законо-

давством про промислову власність, то видається, що вони функ-

ціонально доцільні, виправдані і їх тривалість обгрунтована. Тому

щодо них принципових зауважень не виникає.

 

Короткотривалих строків в зазначених Законах встановлено

значно більше, оскільки вони стосуються оперативної діяльності

Держпатенту по розгляду заявочних матеріалів. Вони, передусім,

вражають різноманітністю своєї тривалості. Як уже відзначалось,

ці строки менше одного року і за своєю тривалістю вони бувають

від одного місяця і, як правило, до шести місяців.

 

Шестимісячних строків Закон визначив п'ять. Перший з них

встановлено для врахування уточнень заявки. При публікації за-

явки ці уточнення повинні надійти до Держпатенту не пізніше як

за шість місяців до публікації (п. 3 ст. 15 Закону). Протягом шести

місяців можна клопотати про подовження пропущених строків (п.

14 ст. 15 закону), оскаржити рішення Апеляційної ради до суду

(ст. 22 Закону), оскаржити рішення про видачу патенту (п. 2 ст. 28

закону). Апеляційна рада зобов'язана розглянути скаргу на видачу

патенту також протягом шести місяців (п. 2 ст. 28).

 

Тривалість зазначених строків не видається виправданою. Ці

строки свідчать лише про прагнення влаштувати собі легке життя.

Наприклад, уточнення до заявки можуть подаватись не пізніше,

ніж за 6 місяців до її публікації. Чому? Збагнути важко. Підготува-

ти уже уточнені заявочні матеріали до публікації можна встигнути

і за два місяці. В разі пропуску строку з поважних причин закон

надає можливість заявнику просити про їх продовження. Але чому

такий тривалий строк для роздуму? Досить також два місяці для

того, щоб з'ясувати для себе, чи варто просити про подовження

строку, чи ні. Інша справа, що заявник повинен звернутися за

продовженням строку не пізніше ніж через два місяці після усунен-

ня тієї обставини, яка стала причиною пропуску встановленого

Законом строку.

 

Достатньо, на нашу думку і двомісячного строку для оскар-

ження рішення Апеляційної ради до суду з приводу будь-якого

рішення Держпатенту по заяві. Тим більше, що початок перебігу

цього шестимісячного строку починається віл дати одержання заз-

наченого рішення. За два місяці можна зважити, чи варто оскар-

жувати рішення Апеляційної ради чи ні, навіть якщо було необх-

ідно вдаватися до консультацій спеціалістів.

 

Видається, що Апеляційна рада також могла б знайти мож-

ливість розглянути скаргу на видачу патенту скоріше, ніж за шість  

 

-120-

 

місяців. Тим більше, що оспорювання видачі патенту справа над-

то серйозна, щоби її розгляд затягувати, - мова ж йде про мож-

ливість якнайшвидшого використання винаходу (п. 2 ст. 28 За-

кону).

 

Що стосується строку для оскарження видачі патенту, вста-

новленого Законом в шість місяців, то його варто зберегти, оск-

ільки рішення про видачу патенту має дійти до всього зацікавле-

ного загалу.

 

Отже, із п'яти шестимісячних строків, що мають місце в про-

цесі розгляду заявки, тільки один досить обгрунтований. Решта

чотири можуть бути скорочені до двох місяців без будь-якої шко-

ди якості розгляду заявки в Держпатенті України.

 

Більшість визначених в Законі строків малої тривалості - від

одного до чотирьох місяців. Їх приблизно біля п'ятнадцяти. Звер-

тає на себе увагу те, що розбіжність багатьох із визначених строків

в їх тривалості у більшості випадків не виправдана. Чим, наприк-

лад, можна пояснити, що для такої досить складної процедури, як

уточнення заявочних матеріалів, перекладу їх на державну мову та

деякі інші законодавець встановив строк всього в два місяці. Ро-

ботодавцеві для роздуму над тим, чи брати на себе тягар заявляти

службовий винахід, чи хай возиться з ним його автор, Закон надає

чотири місяці. Не можна визнати, що цей строк виправданий. Його

також можна скоротити без шкоди для якості розгляду і заявок, і

майнових інтересів самото роботодавця. Закон не визначає строку

для винахідника, протягом якого він має повідомляти роботодав-

ця про створений ним винахід, очевидно, відразу після його ство-

рення. А роботодавець має розмірковувати чотири місяці. Видаєть-

ся, шо досить двох місяців.

 

Три місяці Закон надає заявнику строку для подання заяви

про визнання за ним права пріоритету (точніше сказати - кон-

венційного пріоритету). Знову ж таки чому три місяці, не два.

Відповідно до ст. 14 п. 1 заявник має право на визнання за ним

так званого конвенційного пріоритету, якщо він подасть заявку в

іншій країні не пізніше 12 місяців після встановлення конвенцій-

ного пріоритету.

 

Отже, заявник може разом із заявкою на винахід подати також

і заяву про визнання за ним права на конвенційний пріоритет.

Якщо він такої заяви разом із заявочними матеріалами не подав,

він може це зробити протягом трьох місяців від дати подання за-

явки. Але ж усім зрозуміло, що таку заяву можна подати і протя-

гом одного чи двох місяців.

 

Треба визнати, що двох місяців цілком досить для сплати збо-

ру за видачу патенту. Ст. 19 Закону встановила правило, за яким

Держпатент рішення про видачу патенту публікує у своєму офіц-

ійному бюлетені. Але якщо протягом трьох місяців одержання збору

не надійде до Держпатенту, то така публікація не провадиться,

заявка вважається відкликаною. Зараз не будемо говорити про гу-

манність, правомірність і доцільність такої дії. Лише відзначимо,

 

-121-

 

що заявник може сплатити визначений збір і за два місяці і своє-

часно відправити документ про сплату збору до Держпатенту Ук-

раїни.

 

Аби дальше не дискутувати з цього приводу, варто зробити

висновок, що усі ці строки можна якщо не повністю, то в пере-

важній більшості уніфікувати і встановити для наведених випадків

чотирьох-, трьох- і двомісячних строків один - двомісячний. Це

набагато спростило б і полегшило б користування зазначеними

Законами. В деяких випадках скорочення цих строків привело б

до зміцнення дисципліни.

 

Тепер простежимо хід заявки на винахід по всьому ланцюгу

від дати її надходження до Держпатенту України і до дати, коли

патент набере повної чинності. Під повною чинністю маємо на

увазі, коли патент можна буде оспорити лише через суд. При цьо-

му візьмемо за предмет стеження заявку високої складності, оск-

ільки із ускладненнями проходить заявка саме на найбільш цінні,

піонерські винаходи. Коли до заявки підходять за принципом <цьо-

го не може бути, бо бути не може>. Для полегшення стеження за

проходженням заявки весь ланцюг її проходження розділимо на

три етапи: 1 етап - подання заявки і до початку її експертизи по

суті; ІІ етап - експертиза по суті і прийняття рішення про видачу

патенту; ІІІ етап - видача патенту і оскарження його видачі до

набуття ним повної чинності.

 

Отже, перший етап. Заявка на винахід надійшла до Держпа-

тенту України. Перша дія це - ?? реєстрація і первісний розгляд

заявочних матеріалів. Це також погребує певного часу. В резуль-

таті первісного розгляду заявки виявилось, що вона складена не

державною мовою, збір за її подання поки що не сплачений, в

заявочних матеріалах виявлені деякі неясності, які потребують уточ-

нення заявником. Про ці недоліки слід повідомити заявника, який

проживає далеко за межами столиці. На це також необхідний пев-

ний час - скласти листа заявникові, підписати його у начальства

і відправити на пошту. Візьмемо для цього один місяць. Для

відповіді заявника Закон надає йому два місяці. Заявник має вне-

сти до заявки необхідні уточнення, перекласти заявку на державну

мову, сплатити збір за подання заявки і надіслати документ про

сплату до Держпатенту. Два місяці для цього малувато, але Закон

є закон.

 

Якщо в процесі експертизи з'ясується, що подані заявником

додаткові матеріали виходять за межі розкритої у заявці суті вина-

ходу, то у зв'язку з цим можуть виникнути додаткові запитання до

заявника, які треба з'ясувати. На це також необхідний певний час.

Якщо врахувати, шо на первісний розгляд заявки необхідний пев-

ний час та на виниклі додаткові запитання також необхідний час,

то будемо вважати, що також один місяць.

 

При цьому зауважимо, що Закон не встановив певного строку

для проведення експертизи за формальними ознаками. П. 5 ст. 15

Закону лише встановлює, що експертиза заявки за формальними

 

-122-

 

ознаками починається після встановлення дати подання заявки та

за наявності документа про сплату збору за подання заявки.

 

Отже, якщо на знайомство із заявочними матеріалами потрібно

один місяць, на переписку із заявником ще один місяць, на вип-

равлення, доповнення і уточнення заявочних матеріалів Закон надає

2 місяці, переписка із заявником у зв'язку з додатковими запитан-

нями ще один місяць, то вже набігло 5 місяців. Але підкреслюємо,

що Закон не визначає конкретних строків для проведення експер-

тизи заявки за формальними ознаками. Держпатент України нія-

кими строками не зв'язаний. Він лише після закінчення експер-

тизи заявки за формальними ознаками має повідомити заявника

про можливість проведення експертизи заявки по суті. При цьому

слід мати на увазі, що виправлення і уточнення до заявки, які

вносяться до неї за власною ініціативою заявника, мають надійти

до Держпатенту України не пізніше як за шість місяців до публі-

кації відомостей про заявку. Правда, п. З ст. 15 містить застере-

ження, що ця умова необхідна при публікації відомостей про за-

явку. Але ж Закон не містить винятків із публікації відомостей про

заявку. Але в даному разі не це головне. Головне полягає в тому,

що виправлення і уточнення до заявки мають надійти до Держпа-

тенту України не пізніше як за шість місяців до публікації зазна-

чених відомостей. Але ж сама публікація відомостей про заявку

може мати місце за загальним правилом тільки через 18 місяців

від дати подання заявки. Отже, Держпатент України допускає мож-

ливість надходження доповнень, виправлень та уточнень до заяв-

ки на винахід протягом року, якщо ці уточнення мають надійти за

шість місяців до спливу 18-місячного строку- строку для публі-

кації відомостей про заявку на винахід.

 

Проте, не будемо брати ці найбільш крайні строки. Візьмемо

за можливо усереднений строк для проведення експертизи за фор-

мальними ознаками в шість місяців. Після завершення експерти-

зи заявки на винахід за формальними ознаками відповідно до п. 7

ст. 15 Закону заявнику надсилається повідомлення про можливість

проведення експертизи по суті. На роздуми заявнику й іншим за-

цікавленим особам надається строк у три роки.

 

Другий етап. Передусім, право заявити клопотання про про-

ведення експертизи по суті надається як самому заявникові, так і

будь-якій іншій зацікавленій особі. Саме клопотання можна зая-

вити в будь-який час після одержання повідомлення заявником

про можливість проведення експертизи по суті, але не пізніше

трьох років від дати подання заявки. Інші зацікавлені особи мо-

жуть подати зазначене клопотання також в будь-який час, але після

публікації відомостей про заявку. Проте, таке клопотання може

бути заявлене в межах трьох років від дати подання заявки. Отже,

фактично строк для порушення клопотання про проведення екс-

пертиза заявки на винахід по суті буде завжди менше трьох років.

Якщо на проведення експертизи заявки за формальними ознака-

ми ми відводимо шість місяців від дати подання заявки, то на

 

-123-

 

порушення клопотання про проведення експертизи по суті зали-

шається два з половиною роки - для заявника. Для інших заці-

кавлених осіб цей строк буде ще меншим. Якщо публікація відо-

мостей про заявку провадиться через 18 місяців від подання заяв-

ки, то на порушення клопотання про проведення експертизи по суті

в інших зацікавлених осіб залишається півтора року.

 

Чи виправдана тривалість цих строків? Сказати важко. Це може

з'ясуватися лише в процесі практики. Тим часом ми зробимо вис-

новок, що потенційно клопотання про проведення експертизи за-

явки на винахід може бути порушено через три роки від дати по-

дання заявки, але не пізніше.

 

Скільки часу буде тривати експертиза заявки на винахід по

суті? Цього поки що ніхто не знає. Закон не визначає конкретного

строку на проведення експертизи заявки на винахід по суті. Скільки

вона триватиме, стільки і триватиме. Держпатент завбачливо не

пов'язав себе певними конкретними строками. Інша справа заяв-

ники. Їх активність можна обмежити певними строками, а себе ні

до чого. Статистика минулих років свідчить, що експертиза по

суті вимагала не менш року-півтора в середньому. Яка тривалість

проведення експертизи заявок на винаходи по суті в Держпатенті

України, невідомо. Проте, слід пошукати про це якісь дані.

 

Отже, визначимо хоча б приблизно на проведення експертизи

заявки на винахід по суті один рік. Якщо за результатами експер-

тизи заявки по суті буде визначено, що винахід, суть якого вира-

жена у запропонованій заявником формулі відповідає умовам па-

тентоспроможності, Держпатент надсилає заявнику рішення про

видачу патенту. У противному разі заявнику надсилається рішен-

ня про відхилення заявки.

 

Третій етап. Проте, слід мати на увазі, що рішення про відмо-

ву у видачі патенту також може бути оскаржено протягом трьох

місяців від дати одержання рішення до Апеляційної ради Держпа-

тенту України. Можна напевне припускати, шо по складній заявці

така відмова не виключається. Отже, заявник має шанс виграти

гонку. Скарга на відмову у видачі патенту має бути розглянута

Апеляційною радою протягом чотирьох місяців. Припустимо, Апе-

ляційна рада визнала рішення про відмову у видачі патенту без-

підставним.

 

Закон не містить відповіді на запитання, чи рішення Апеляц-

ійної ради остаточне і на його підставі має бути виданий патент,

- чи справа переглядається по новому. Проте, як би там не було,

а вже на оскарження і розгляд скарги буде витрачено біля 7 місяців.

 

На підставі рішення про видач)' патенту на винахід (п. 1 ст. 19

Закону) Держпатент України провадить публікацію у своєму офі-

ційному бюлетені визначені ним відомості про видачу патенту.

Проте, така публікація провадиться лише за наявності документа

про сплату збору за видачу патенту. Збір повинен бути сплачений

не пізніше як протягом трьох місяців від дати одержання заявни-

 

-124-

 

ком рішення про видачу патенту. Отже, після прийняття рішення

про видачу патенту до публікації може пройти біля трьох місяців.

 

Після публікації відомостей про видачу патенту Держпатент

здійснює державну реєстрацію патенту на винахід. Після цього

Держпатент України протягом місяця здійснює видачу патенту.

 

Проте, цей патент не можна визнати чинним. Протягом шес-

ти місяців від дати публікації про видачу патенту (а в цьому ви-

падку ця публікація може бути здійснена не раніше ніж через 8

місяців від дати прийняття рішення про видачу патенту) будь-яка

особа може оскаржити уже саму видачу патенту. Скарга подається

до Апеляційної ради, яка повинна ії розглянути також протягом

шести місяців. Отже, після прийняття рішення про відмову у ви-

дачі патенту уже пройшло біля двадцяти чотирьох місяців. На-

решті Апеляційна рада прийняла рішення про відхилення скарги

як безпідставної. І це рішення Апеляційної ради може бути оскар-

жено до суду. Але Закон не визначає строку звернення до суду.

 

Підсумуємо наш аналіз проходження заявки на винахід від

початку і до набуття виданим патентом повної чинності, коли па-

тентовласник може з полегшенням дихнути. Отже, перший етап

проходження заявки на винахід по суті склав три роки. Шість

місяців на проведення експерти заявки за формальними ознаками

і два з половиною роки на роздуми про доцільність проведення

експертизи заявки по суті.

 

Другий етап - проведення експертизи заявки на винахід по

суті - один рік.

 

Третій етап - прийняття рішення по результатам експертизи

заявки по noo?, оскарження цього рішення, видача патенту і ос-

карження видачі патенту також два роки. Всього набігає не мало,

не багато шість років. Чи не занадто для нашої збіднілої України?

Ми дуже чітко усвідомлюємо, шо обрали найскладніший варіант

проходження заявки. Але саме за таким варіантом проходять по

цьому ланцюгу найбільш цінні заявки на науково-технічні досяг-

нення, оскільки вони ще не відомі науковому і творчому загалу.

Ми також усвідомлюємо і те, що в основу нашого аналізу поклали

максимально тривалі строки. Але якщо, навіть, скоротити цей за-

гальний строк наполовину, то й тоді це буде ще забагато - 3 роки.

Дуже вже тривалий час розглядається заявка в Держпатенті Украї-

ни відповідно до чинного Закону.

 

Вище уже підкреслювалось, що затягнення з розглядом зая-

вочних матеріалів на технічні досягнення наносить великі збитки

державі. Здавалось би, Держпатент України мав би вживати необ-

хідних заходів до скорочення зазначених строків. Але поки що в

діяльності Держпатенту не помічено активізації у цьому напряму.

Передусім потребують внесення змін і уточнень самі Закони про

промислову власність України. Адже не можна вважати нормаль-

ним, коли Держпатент досить суворо пов'язав конкретними стро-

ками заявників і зовсім звільнив себе від обов'язків перед держа-

вою, перед народом і перед заявниками. Держпатент вважає, що

 

-125-

 

організація і сприяння науково-технічній творчості - то не його

справа. Адже, Держпатент не визначив жодного строку, який би в

певній мірі зобов'язував його.

 

Провадження експертизи заявки на винахід за формальними

ознаками строком не визначено. Чиновники Держпатенту можуть

розтягувати цей строк настільки, наскільки їм дозволить їх сумлі-

ння. Ніяким строком не обмежено термін експертизи заявки на

винахід по суті. Не визначає Закон і строків про прийняття рішен-

ня про видачу патенту, публікації відомостей про видачу патенту,

про реєстрацію патенту, про його оскарження до суду після спли-

ву шестимісячного строку. Іншими словами, Держпатенту надана

повна свобода дій у сфері розгляду заявок на науково-технічні

досягнення. Держпатент повністю звільнив себе від відповідаль-

ності за зволікання в розгляді заявочних матеріалів. Коли гово-

риться, що Держпатент створив собі сприятливі умови своєї діяль-

ності і життя, то ніякого перебільшення тут немає. Чиновники

Держпатенту не можуть заперечувати, що не вони собі створили

такі умови, а Закон, прийнятий Верховною Радою України. Ні.

Верховна Рада тут ні при чому. Не Закон винен. Закон створюва-

ли люди Держпатенту, створювали під себе, для себе. Вони чітко

усвідомлювали, що вони роблять - вони створювали собі безтур-

ботне життя.

 

Відповідні комісії Верховної Ради не проконтролювали належ-

ним чином проектів цих законів. Народним депутатам перед Но-

вим роком не було коли глибоко вникати в сутність поданих їм

проектів. І ці сирі проекти були проштамповані як Закони дер-

жави.

 

 Треба визнати, що колишній Держкомвинаходів СРСР не мав

такої свободи своїх дій, не був таким безвідповідальним перед дер-

жавою. В Положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські

пропозиції строки розгляду заявок були визначені чітко. Інша спра-

ва, що їх не дотримувалися, і на те була істотна причина - заявок

надходило дуже багато, значно більше, ніж зараз. Їх просто не

встигали розглядати.

 

На жаль, невизначеність і відсутність строків далеко не єди-

ний істотний недолік Закону України <Про охорону прав на вина-

ходи і корисні моделі> та інших законів про промислову власність.

 

В зазначених Законах містяться й інші досить істотні недо-

ліки, які можуть впливати на якість кваліфікації науково-техніч-

них рішень. Серед них є такі, що характеризуються невизначеністю

певних термінів і понять. Так, в Законі України <Про охорону

прав на винаходи і корисні моделі> в деяких його статтях вжива-

ються такі словосполучення, як <неподана заявка> (п. 2 ст. 13, п. 3

ст. 13). В деяких статтях <відкликана заявка> (ст. 16, п. 6 ст. 14). В

ст. 15 п. 6 мова йде уже про <відхилену заявку>, а ст. 15 п. п. 8, 9,

10 та п. 1 ст. 19 говорять про заявки, які <вважаються відкликани-

ми>. Відкликанню заявки присвячена і ст. 19 Закону.

 

-126-

 

Проте, зазначений Закон не розкриває змісту цих понять. Що

означає <неподана> заявка, <відкликана> заявка, <відхилена> заяв-

ка, заявка, що <вважається відкликаною>, можна тільки здогаду-

ватись.

 

Ст. 16 Закону проголошує: <Заявник має право відкликати за-

явку в будь-який час до дати одержання ним рішення про видачу

патенту>. Що це означає, які наслідки наступають в результаті

відкликання, скажімо, заявки, із змісту Закону зрозуміти не можна.

 

Невизначеність змісту зазначених понять, відсутність у Законі

правових наслідків настання таких безумовно юридичних фактів

не просто редакційні чи стилістичні огріхи.

 

Як видно із наведеного, в Законі вживається чотири різні по-

няття <неподана>, <відкликана>, або така, що <вважається відкли-

каною> і, нарешті, <відхилена> заявка. Із текстуального аналізу

статтей, в яких вживаються зазначені поняття, зрозуміти важко,

чи ці поняття вживають як синоніми, тобто як однозначні, чи ні.

 

Лише ст. 16 Закону чітко проголошує, що заявник має право в

будь-який час відкликати свою заявку. Це його право. Правда, з

категоричністю цієї норми важко погодитися. Якщо в результаті

експертизи заявки на винахід по суті виявиться, що заявлена про-

позиція може претендувати на досить цінний чи просто цінний

винахід, то чи доцільно надавати заявнику право на відкликання

заявки. Може, краще переконати заявника в протилежному, що

ним заявлено цінний винахід і по заявці має бути прийнято пози-

тивне рішення. Такий вихід із даної ситуації видається більш ра-

ціональним.

 

Але це лише один і далеко не найбільш істотний аспект цієї

проблеми. Є й інші, більш вагомі. Справа в тому, що відкликання,

відхилення тощо - це вже наслідок, а є ще й причина цього яви-

ща. Вона полягає в тому, що Закон містить немало формальних

підстав для відкликання, відхилення і т. п.

 

Ст. 19 п. 1 встановлює правило, за яким після прийняття рішен-

ня про видачу патенту Відомство публікує у своєму офіційному

бюлетені визначені ним відомості про видачу патенту. Але якщо

протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішен-

ня про видачу патенту документ про сплату збору за видачу патен-

ту до Відомства не надійшов, публікація не провадиться, а заявка

вважається відкликаною.

 

У цій нормі викликає деякий сумнів вислів <вважається відкли-

каною>. На нашу думку, це означає те, що й відкликання заявки

самим заявником. Тільки заявку він фактично не відкликав, а не-

сплатою встановленого збору за видачу патенту заявник прирівняв

себе до того, хто особисто відкликав заявку. Отже, наслідки будуть

ті ж самі. І це дуже прикро.

 

По заявці на винахід прийнято позитивне рішення - видати

заявникові патент. Заявник з якихось причин не зміг сплатити

встановлений збір за видачу патенту. Між тим, патент мав бути

виданий на дуже цінний винахід. Тільки через те, що заявник (на-

 

-127-

 

 

 

приклад, пенсіонер чи студент) просто не мав можливості запла-

тити збір за видачу патенту. Тим більше, що збір за видачу патенту

стягується разом із збором про підтримання патенту в силі. При-

пустимо, що рішення про видачу патенту прийнято після трьох

років розгляду заявки. Збір з підтримання патенту в силі стягуєть-

ся за період від дати подання заявки до Відомства. Збір за кожний

наступний рік стягується в поточному році, отже заявнику треба

буде сплатити збір за підтримання чинності патенту за чотири (або

й більше) років. До цього ще треба додати суму збору за видачу

патенту. Отже, набіжить сума не така вже й маленька для заявника

пенсіонера чи студента. Але Держпатенту, це вже не хвилює -

збір своєчасно не був сплачений відповідно до ст. 27 п. 2 ч. 2. Але

ж мова йде про цінний винахід, можливо, навіть, про надзвичайно

цінний, піонерський. Але то турботи заявника. То справді постає

питання, чиї інтереси захищає Держпатент України. Видаються,

що тільки не державні, не народні.

 

Постає питання, у якому ж випадку держава втратила більше.

В тому, коли відкинула заявку на цінний винахід через несплату

вставленого збору, не одержавши до бюджету не таку вже й велику

суму (вона велика для пенсіонера чи студента, але не для держа-

ви), чи тоді, коли держава втратила винахід, який мав би принес-

ти державі прибутки, в тисячі раз більші, ніж втрачений збір. Така

політика видається не дуже далекоглядною, м'яко кажучи. А таких

підстав для відхилення чи вважання заявки відкликаною Закон

містить не мало.

 

Відповідно до п. 2 ст. 13 Закону, заявник має внести необхідні

уточнення до заявки. Якщо ці уточнення до заявки не будуть вне-

сені протягом двох місяців від дати одержання заявником повідом-

лення Відомства, заявка взагалі вважається неподаною.

 

Які ж уточнення, виправлення чи доповнення мав внести за-

явник до раніше поданої заявки? П. 2 ст. ІЗ проголошує, що заяв-

ка має містити, принаймні, клопотання про видачу патенту у

довільній формі, викладене українською мовою; відомості щодо

заявника та його адреси, викладені українською мовою; частину,

яка зовнішньо нагадує опис винаходу чи корисної моделі, викла-

дену українською мовою. Але цей приблизний опис можна було

подати й іншою мовою. В такому разі заявник був зобов'язаний

протягом двох місяців подати переклад на українську мову. Оце

всі найбільш важливі вимоги до заявки (п. 1 ст. 13). Проте, якщо

за цей двомісячний строк виявлені недоліки заявки не будуть усу-

нуті і заявник не подасть мотивованого клопотання про його про-

довження, Відомство надсилає заявнику рішення про відхилення

заявки.

 

Невже ж зазначені в п. 1 ст. 13 вимоги до заявки настільки

важливі, щоб припинити її хоча б попередній розгляд, а потім,

навіть, зовсім відхилити? Неправильно зазначена адреса заявника

чи якісь інші неточності заявки можуть стати перешкодою до її

дальшого просування. Правда, для опису зроблено виняток, - його

 

-128-

 

можна подати й недержавною мовою. Але ж інші вимоги не на-

стільки важливі, що відхилення від них уже позбавляє права заяв-

ника на розгляд його заявки не дивлячись на зміст і цінність вина-

ходу.

 

Що стосується заявки, складеної недержавною мовою, то це

взагалі не може бути підставою для відхилення заявки. В багатьох

країнах світу заявка подається на будь-якій мові. Заявник зобов'я-

зується протягом встановленого часу перекласти заявку на дер-

жавну мову. Якщо ж заявка у визначений час не буде перекладена

на державну мову, то її розгляд відкликається до того часу, поки

надійде переклад, а не відхиляється категорично і беззастережно.

У такий спосіб також можуть бути втрачені цінні винаходи саме

через формальні підстави. Те ж варто сказати і про неточності

адреси та інші такого роду недоліки заявки. Це чисто формальні

підстави, які не можуть визнаватися серйозною перешкодою для

відхилення заявки. В усіх наведених випадках, коли в заявці на-

явні певні недоліки, то про необхідність внесення до неї певних

виправлень, уточнень чи доповнень повідомляється заявник і вста-

новлюється строк для їх усунення. Поки відзначені недоліки заяв-

ки не будуть усунуті, заявка просто не розглядається. За пропус-

ком певного строку після нагадування Держпатенту заявка закри-

вається. Це означає, що заявник після цього має право в будь-який

час порушити клопотання про поновлення розгляду заявки.

 

Ще один приклад такої формальної підстави для відмови у

розгляді заявки. Відповідно до п. 3 ст. 13, заявник протягом двох

місяців зобов'язаний подати креслення, якщо в заявці є на нього

посипання. Не подане протягом зазначеного строку креслення дає

підставу Держпатенту України відхилити заявку. Не можна пого-

дитися з тим, що це серйозна підстава для відхилення заявки.

 

Наведений аналіз підстав відхилення, відкликання, визнання

неподаними, відкликаними тощо заявок на винаходи свідчить про

те, що Держпатент не зацікавлений у виявленні високоефектив-

них винаходів та інших науково-технічних рішень, їх швидкій ек-

спертизі та організації раціонального і широкомасштабного вико-

ристання в народному господарстві України. Автор глибоко усві-

домлює серйозність докорів на адресу Держпатенту України, але

факти, як кажуть, уперта річ. Коли заявка на цінний винахід, по

якій прийнято рішення видати патент, відхиляється тільки тому,

що заявник несвоєчасно сплатив збір за видачу патенту, то таку

політику навряд чи можна визнати мудрою і в інтересах України.

 

Механізм розгляду заявок на винаходи та інші технічні досяг-

нення має бути переглянутий в бік його демократизації, раціона-

лізації, доступності і оперативності. Заявник має бути впевнений в

тому, що його пропозиція цікавить державу і держава з належною

увагою віднесеться до будь-яких рішень, спрямованих на підви-

щення науково-технічного рівня суспільного виробництва.

 

Не надає Законам про промислову власність державної муд-

рості функція, якою їх наділили. Ця функція не властива зазначе-

 

-129-

 

ним Законам, але їх нею наділили. Мова йде про збори, які стягу-

ються за подання заявки, видачу патенту, підтримання його чин-

ності, продовження строку дії патенту та вчинення інших юри-

дичне значимих дій.

 

В принципі стягування зборів за вчинення зазначених дій в

умовах ринкової економіки явище цілком нормальне. За будь-яку

роботу чи послуги треба платити - такий закон ринку. Треба пла-

тити і за вчинення будь-яких дій і послуг, що їх здійснює Держпа-

тент в процесі виконання своїх функцій. Більш того, Держпатент

має усі можливості виконувати свої функції не за рахунок держав-

ного бюджету, а за рахунок власних коштів, зароблених Держпа-

тентом.

 

Але Закони про промислову власність зовсім не прикрашають

постійні нагадування про те, що справа заявника з заявочними

матеріалами не буде рухатись по кабінетам Держпатенту, поки не

буде сплачений збір за ту чи іншу послугу чи дію. Закон України

<Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> настирно нага-

дує заявникові <сплати збір>, <сплати збір>. Терміни <збір> рясні в

зазначеному Законі буквально через одну-дві статті. Понад 20 раз

згадується цей термін в Законі, що зовсім його не прикрашає.

 

Як уже відзначалося вище, платити за надані послуги і вчинені

дії треба. Держава не може всіх утримувати. Але коли стягнення

збору стає основною функцією Держпатенту, то це уже перекру-

чення розуміння призначення самого Держпатенту. Цей держав-

ний орган управління патентною справою в державі перетворюється

в джерело поповнення державного бюджету за рахунок коштів за-

явників, якими виступають не тільки роботодавці, а й рядові тру-

дівники, пенсіонери, студенти й учні тощо. Уже із тексту самого

Закону складається враження, що для Держпатенту головне в його

діяльності не виявлення винаходів та інших технічних рішень, не

організація швидкості їх розгляду та якісної кваліфікації, не орган-

ізація їх раціонального використання в народному господарстві

своєї держави. Головне полягає в стягненні зборів в максимально

більшій сумі.

 

Такому стану справ сприяє ст. 31 <Збори>. Вона проголошує;

<Кошти, одержані від зборів та за надані послуги, використову-

ються Відомством для розвитку державної системи охорони інте-

лектуальної власності. Відомство щорічно публікує звіт про вит-

рачання зазначених коштів>. Якщо вірити опублікованим даним

про витрати державного бюджету на утримання самого Держпа-

тенту(*203), то складається враження про комерційних характер діяль-

ності Держпатенту, про його підприємницьку, а не управлінську

діяльність.

 

В наведеній статті, принаймні, дві неточності. Перша, основ-

на, одержані прибутки не йдуть на розвиток державної системи  

 

(**203) Див.: Глухівський Л. Про ще один спільний простір для України. (До рати-

фікації Евроазійської патентної конвенції). Голос України, 1995, 6 червня.     

 

-130-

 

охорони інтелектуальної власності. Вони йдуть до державного без-

донного бюджету. Друга - полягає в тому, що мова йде взагалі

про інтелектуальну власність. Слід мати на увазі, що інтелектуаль-

на власність і промислова власність поняття не тотожні. І чинов-

ники, автори проектів законів про промислову власність чудово

це розуміли. Але в них була інша ціль, якої їм досягти не вдалося.

Проте, то інше питання.

 

Висновок про те, що для Держпатенту головне якнайбільше

стягнути коштів із заявників, грунтується на статтях самого Зако-

ну. Так, наприклад, п. 2 ст. 27 Закону містить припис, відповідно

до якого річний збір сплачується за кожний рік дії патенту, раху-

ючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазна-

ченого збору має надійти до Відомства одночасно з документом

про сплату збору на видачу патенту. Отже, якщо заявка на винахід

ходила по кабінетам Держпатенту України п'ять років (що не вик-

лючається), то заявникові треба сплатити збір за п'ять років чин-

ності патенту, якого ще не існувало в природі, і за саму видачу

патенту. Звідси напрошується висновок - чим довше буде розгля-

датися заявка, тим більший збір надійде до Держпатенту. Воісти-

ну <турбота 'про державні інтереси>. Але давайте глянемо на це з

етичного боку - наскільки чесно стягувати збір за чинність па-

тенту, коли сам патент ще не чинив, тобто не діяв, коли його ще

не було в природі. Так чим же все таки керується Держпатент

України - державними інтересами, чи своїми власними, корпо-

ративними?

 

Закон містить й інші не дуже продумані підстави, способи і

коректні форми стягнення зборів та інших виплат, які 6 відзнача-

лись надмірною чемністю чи просто культурою. Так, п. 4 ст. 13

Закону недвозначно вимагає, що рішення про встановлення дати

подання заявки Відомство надсилає заявнику після надходження,

відповідно до п. 10 ст. 12 Закону, документа про сплату збору за

подання заявки. В противному разі заявка вважається відклика-

ною (п. 10 ст. 12 Закону). Експертиза заявки на винахід за фор-

мальними ознаками розпочинається тільки після сплати збору за

подання заявки. При цьому п. 5 ст. 15 Закону вимагає, аби доку-

мент про сплату збору за подання заявки був перевірений на

відповідність встановленим вимогам. Яким вимогам має відпові-

дати цей документ, Закон не визначає. Звідки ж заявникові знати,

яким вимогам має відповідати документ про сплату збору за по-

дання заявки. Не ясно також, чи документ має відповідати пев-

ним вимогам тільки за сплату збору за подання заявки чи за спла-

ту всіх інших зборів. П. 7 ст. 15 також нагадує, що експертиза

заявки по суті можлива лише за наявності документа про сплату

збору. Про це ж нагадує і п. 9 цієї ж статті, хоча про це вже нага-

дувалось і в п. 7 цієї ж статті, і в повторному нагадуванні не було

ніякої потреби. Але Держпатент дуже боїться, щоб заявник, бува,

не забув про сплату збору.

 

-131-

 

П. 1 ст. 19 Закону знову ставить умову заявникові про те, що

публікація відомостей про видачу патенту може здійснитися лише

при наявності документа про сплату збору за видачу патенту. Якщо

ж ця умова заявником не буде дотримана і протягом трьох місяців

від дати надходження до заявника рішення про видачу патенту

документ про сплату збору до Держпатенту не надійде, публікація

не провадиться, а заявка вважається відкликаною. Так, що тут, як

бачимо, не до жартів. Держпатенту треба гроші, а не винахід для

народного господарства України.

 

П. 1 ст. 23 ставить ще одну умову для заявника. Права, що

випливають з патенту, настають для заявника лише за умовами

сплати річного збору за підтримання чинності патенту. При цьому

права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомо-

стей про його видачу. Звертає на себе увагу та обставина, що збір

за підтримання чинності патенту стягується від дня надходження

заявки до Держпатенту. Вище зазначалось, від дня надходження

заявки до Держпатенту і до дня прийняття рішення про видачу

патенту може пройти п'ять років. За весь цей час збір за підтри-

мання чинності патенту стягується повністю, а ось права для заяв-

ника Настають лише після публікації відомостей про видачу па-

тенту. Між тим, за цей п'ятирічний період для заявника можуть

виникнути певні майнові інтереси, але він ще права на них не має.

 

Знову ж таки складається враження, що для Держпатенту го-

ловне - стягнути гроші. Знову ж таки варто порівняти прибутки й

вигоди від такого суворого режиму щодо сплати зборів, які може

одержати Держпатент, і втрат, яких зазнає держава внаслідок відхи-

лення багатьох цінних винаходів та інших науково-технічних до-

сягнень за несвоєчасну сплату не такого вже й великого збору,

якщо дивитися з масштабів держави і втрачених вигод. Викорис-

тання у народному господарстві України відхилених об'єктів про-

мислової власності чи вигідний продаж ліцензій на них за кордон

могли б принести незрівнянно більші прибутки державі в по-

рівнянні з тими, що приносять збори. Але цим підрахунком, судя-

чи із всього, ніхто не займався і взагалі цей аспект мало кого ціка-

вить.

 

0тже, з наведеного можна зробити кілька висновків. Перший

полягає в тому, що Держпатент з волі законодавця вільно чи не-

вільно потихеньку перетворюється із державного органу управлін-

ня патентною справою у звичайну комерційну структуру, основ-

ним завданням якої є добування прибутків для державного бюд-

жету. Другий висновок полягає в тому, що ті прибутки, які

складаються із стягнутих із заявників зборів, ні в якій мірі не по-

кривають втрат, шо їх несе держава через відхилення багатьох

цінних науково-технічних досягнень через несвоєчасну сплату

зборів та інших формальних підстав. Третій висновок - таку пол-

ітику держави незалежно від того, хто її визначає, навряд чи мож-

на визнати мудрою і далекоглядною.

 

-132-

 

Із глибокої кризи, в якій опинилась Україна, її може вивести

тільки раціональне і широкомасштабне використання науково-тех-

нічних досягнень у народному господарстві України. Тому держа-

ва має всебічно піклуватися про розвиток науково-технічної твор-

чості, про її державне стимулювання, про ефективну організацію

кваліфікації науково-технічних досягнень та їх широку пропаган-

ду і використання у народному господарстві України.

 

Таке ставлення держави до заявників будь-яких науково-техн-

ічних досягнень чи просто пропозицій, яке склалося в практиці

Держпатенту України, всебічному розвитку науково-технічній твор-

чості не буде сприяти. Зневажливе ставлення до людей інтелекту-

альної діяльності рано чи пізно приведе до втрати науково-техні-

чного потенціалу України, який складався протягом багатьох де-

сятиліть.

 

Ще одна істотна вада законів про промислову власність поля-

гає у нечіткості визначень поняття <пріоритет>.

 

До цього часу в законодавстві про винахідництво вживалися

поняття <пріоритет> і <конвенційний пріоритет>. Ці терміни до-

сить усталилися у нашому законодавстві і міняти їх на інші навряд

чи доцільно. Проте в Законі України <Про охорону прав на вина-

ходи і корисні моделі> ці терміни зазнали певної трансформації.

Так, пріоритетом законодавець визнав за доцільне визначати дату

подання заявки на винахід до Відомства держави-учасниці Па-

ризької конвенції про охорону промислової власності, Це, зви-

чайно, може бути Відомство своєї рідної держави, але це може

бути Відомство будь-якої іншої держави-учасниці Паризької кон-

венції, якщо мова йде про іноземного заявника. Протягом 12

місяців цей іноземний заявник має право подати заявку на той же

самий винахід до Відомства України, користуючись цим пільго-

вим конвенційним пріоритетом з правом вимагати визнання за

ним пріоритету за датою першої поданої заявки в у тій же самій

редакції до патентного Відомства країни-учасниці Паризької кон-

венції. В спеціальній літературі цей пріоритет стали називати кон-

венційним. Пріоритет заявки, поданої до Відомства своєї Батьків-

щини, стали називати національним пріоритетом. Це було зрозу-

міло, ясно і відповідало дійсному стану речей.

 

Проте, законодавець України від терміну <національний пріо-

ритет> відмовився і визнав за краще визначати це поняття <дата

одержання заявки Відомством матеріалів...>. П. 1 ст. 13 Закону

проголошує: <Датою подання заявки є дата одержання Відомством

матеріалів...>.

 

Вилається, що відмовлятися від поняття <національний пріо-

ритет> і <конвенційний пріоритет> не було підстав. Це може при-

звести до плутанини. Тим більше, що і в самому Законі в ст. 1

дається таке визначення цих понять: <Пріоритет заявки (пріори-

тет) - першість у поданні заявки>, але тут же <дата пріоритету> -

дата подання заявки до Відомства чи до відповідного органу дер-

 

-133-

 

жави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової влас-

ності, за якою заявлено пріоритет>.

 

В чому полягають відмінності між пріоритетом заявки і датою

пріоритету, збагнути важко. Але ж є ще ст. 13 <Дата подання заяв-

ки>, за якою <Датою подання заявки є дата одержання Відом-

ством матеріалів, що містять...>.

 

Видається доцільним визначити, що дата одержання Держпа-

тентом України заявки на винахід чи будь-яку іншу пропозицію є

дата одержання ним заявочних матеріалів, - це і є національний

пріоритет. Якщо ж мова йде про заявника-іноземця, який вперше

подає заявку в Держпатент України, то за ним визнається націо-

нальний пріоритет України. Якщо ж заявник-іноземець уже зая-

вив свою пропозицію в одній із країн-учасниць Паризької кон-

венції і вирішив подати заявку до Держпатенту України, то він

має право визнання за ним конвенційного пріоритету по даті по-

дання першої правильно оформленої заявки. Це і є конвенційний

пріоритет. Ці значення пріоритету і треба відновити в законодавстві

України про промислову власність.

 

-134-