ГЛАВА З Винятковії природа і види авторського права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 

 

1. Виняткова природа авторською права

В англійській мові існує термін «копірайт» (буквально — право на виготовлен­ня копій), що означає дію, яка відносно літературних або інших художніх творів може виконуватися тільки самим автором або з його дозволу. Йдеться про виго­товлення примірників літературного або іншого твору, наприклад книжки, карти­ни, скульптури, фотографії чи кінофільму. Але в законодавстві більшості країн використовується словосполучення «авторське право». В основу цього терміна за­кладено факт надання автору певних повноважень відносно його твору. Для при­кладу, право перешкодити його спотвореному відтворенню, яке може здійснюва­тися лише самим автором. Тоді як інші права, наприклад, право на виготовлення примірників, можуть здійснюватися третіми особами, які отримали на це ліцензію від автора.

Охороні підлягають форми вираження ідей автора, а не самі ідеї. Так, якщо ав­тор публікує у формі журнальної статті стислий виклад своїх ідей про те, як побу­дувати радіоприймач, ніхто не може перешкодити третій стороні використати ці ідеї для створення такого приймача; однак авторське право захистить автора від відтворення примірників його статті без його дозволу. Що стосується самого ви­находу, то на нього не поширюється охорона відповідно до авторського права, але він може бути захищений на інших підставах, наприклад, в контексті промислової власності. Головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом.

Остаточна фіксація твору в матеріальній формі (рукопис, друкарський відбиток, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура, архітектура, живопис, відтворення в графічній формі тощо) не обов'язкова для виникнення його як передумови для охорони. Однак деякі країни, в основному з англ о-американською юридичною си­стемою, вимагають тієї або іншої фіксації твору до того, як йому буде надана охо­рона, роблячи це з міркувань використання такої форми як доказ у разі позову.

Авторське право загалом, а також усі права авторів, що включаються до нього, є винятковими. Власник виняткового права на твір може його здійснювати від­повідно до законодавства, причому придбання аналогічних прав на той же твір якою-небудь іншою особою виключається. Ніяка інша особа, крім власника таких прав, не може використати твір, не маючи на те дозволу, за винятком випадків, обумовлених законом. Ліцензії, що видаються правовласником на використання твору, можуть також включати виняткові права, якщо це обумовлено або передба­чено законом.

Винятковий характер авторських прав полягає не у визнанні 'їх невіддільності від особистості автора, а у визнанні того, що тільки сам володілець авторського

права може вирішувати питання про здійснення авторських правомочностей, по­в'язаних з використанням твору. Враховується, що окремі авторські правомоч­ності, наприклад, право авторства і право на ім'я, не відчужувані від автора, і за­кон встановлює певні обмеження у здійсненні авторського права, а можливість використання похідних творів може залежати не тільки від їх творця, а й від інших осіб. Однак, саме володілець авторських прав наділений особливими правомочно-стями щодо розпорядження твором з одночасною забороною всім іншим особам вчиняти відносно твору дії без його розпорядження.

 

 

 

2, Акторське право і окремі авторські правомочності

Автори володіють авторським правом, яке складається з окремих авторських правомочностей, У сукупності авторські правомочності становлять суб'єктивне авторське право відносно твору. Виникнення суб'єктивних авторських прав не за­лежить від Ізіку, стану здоров'я, майнового стану особи, місця створення і випус­ку твору у світ. Права на твори для кожної категорії суб'єктів виникають у зв'язку з різними юридичними фактами — створенням твору, переходом авторських прав у спадщину, за авторським договором тошо. Суб'єктивні авторські права виника­ють у автора в результаті факту створення твору. Його права в юридичній літера­турі прийнято називати первинними.

У багатьох країнах авторське право (виключаючи немайнові права) може пере-відступатися, тобто передаватися володільцем авторського права іншій фізичній або юридичній особі, яка, таким чином, стає правоволодільцем, У країнах, в яких перевідступлення авторського права не передбачено законодавством, такий же ре­зультат досягається за допомогою ліцензування. При цьому володілець авторсько­го права залишається як такий, але управомочує іншу особу користуватися всіма або частиною його прав з можливими певними обмеженнями. У тому разі, коли термін таких правомочностей або ліцензій дорівнює всьому терміну авторського права і сам дозвіл або ліцензія охоплюють всі права (за винятком немайнових), що охороняються авторським правом, статус ліцеїІзіата відносно третіх сторін прирів­нюється до статусу володільця авторського права,

Великий практичний вплив на обсяг авторських правомочностей і режим вико­ристання твору справляє визнання його службовим. Авторське право на такий твір належить його автору. Виняткове право на використання твору, створеного в по­рядку виконання службового завдання, належить роботодавцеві, якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше. Розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору і порядок її виплати встановлюються в дого­ворі між автором і роботодавцем. Відносини між авторами, які створюють твір в порядку виконання службових обов'язків або службового завдання, та їхніми ро­ботодавцями регламентуються трудовим договором або контрактом, укладеним між ними.

 

 

3. Види авторського права

Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові пра­ва. У той же час авторські права настільки взаємопов'язані, що виділити серед них права чисто майнового або пемайнового характеру досить важко. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.

Дана класифікація авторських прав має велике практичне значення. Особисті пелшйнооі права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто є володільцем авторського права. Вони с нсвідчужувани-ми від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, придбавають право па охорону особистих не-майнових прав, володільцем яких був автор. Право авторства, право на ім'я і пра­во на захист репутації автора охороняються безстрокове.

Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавця, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, виробника аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер.

3.1. Особисті немайнові гірааа автора

Одним з головних прав, що виникають у автора у зв'язку зі створенням твору науки, літератури і мистецтва, є право авторства, яке характеризується як юри­дичне забезпечена можливість особи вважатися автором твору і в результаті — можливість вимагати визнання цього факту від інших осіб.

Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому авторові твору і є невідчужуваним і таким, що не передається, на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання якої-небудь фор­мальності або чиєї-небудь згоди.

Можливі порушення даного права можуть полягати як в запозиченні чужого твору без зазначення джерела (плагіат), так і в запереченні авторства тієї особи, якою створено твір. Це право охороняється від будь-якого порушення, незалежно від того, знав або не знав порушник про неправомірність своїх дій. Авторство як. соціальний феномен так само об'єктивне, як і існування самого об'єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті автора, але вже не як суб'єктив­не право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання і захисту, Від права автор­ства похідні всі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру.

Усі інші права надаються автору лише остільки, оскільки він має право автор­ства.

Право на авторське ім'я. Автор може використати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям (псевдонімом) або без по­значення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє пра­во на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при ви­данні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому викорис­танні свого твору. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося у разі його згадки особами, які вико­ристовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого Імені, в тому числі у разі ви­користання псевдоніма.

Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналеж­ності авторства твору даній особі. Автор сам визначає спосіб і, повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублікування творів, створених кількома особа­ми, імена співавторів зазначаються в послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім'ям авто­ра зазначаються його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за згодою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім'я буде незазначення імені автора, а також його перекручення.

Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям (псевдонімом). Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість спів­авторів. Закон не передбачає яких-небудь умов або порядку для придбання права на псевдонім. Термін і обсяг використання псевдоніма також визначається самим автором. Особливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його зго­ди. У деяких випадках право автора виступати під псевдонімом може бути обмеже­но. Не дозволяється використання псевдоніма, що порушує норми моральності або мас образливий характер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, ко­трий явно вводить публіку в оману, наприклад, збігається з іменем іншого автора.

Право на авторство може бути реалізовано шляхом опублікування твору без за­значення імені автора твору (анонімно). У такому разі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір із своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не за­значається у зв'язку з існуючим порядком опублікування тих або інших творів, на­приклад, передових статей в газетах і журналах, статей в довідниках і словниках. Звичайно авторство на анонімно опублікований твір підтверджується організа­цією, яка використала твір і якій, як правило, відоме справжнє ім'я

Право на захист репутації автора. З моменту створення твору за його автором закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого пере­кручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі і гідності автора. У разі ви­дання, публічного виконання або іншого використання твору забороняється без згоди автора ві імені автора.

Авторам нш можливість саг доступу до тво права спеціалі; укладаючи з ні правопаступни згодою співавт

 згоди автора вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення імені автора. Забороняється також без згоди автора забезпечувати твори ілюстра­ціями, передмовою, післямовою, коментарями і якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна змінювати або виключати з твору присвячення, епігра­фи, анотації.

Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки тво­ру до обнародування. Порушення права на захист репутації — одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого пору­шення автор (правонаступники автора) вправі вимагати внесення в твір відповід­них виправлень, публікації за рахунок порушника відомостей про допущене пору­шення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження.

Право автора па обнародування — юридичне забезпечена автору можливість публічного розголосу створеного ним твору (дія, що робить твір доступним для публіки). За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнароду­вання творів. Право на обнародування може перейти до інших осіб, зокрема до спадкоємців автора. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпаються обнародуван­ням творів.

Це право прямо зачіпає майнові інтереси автора. З моменту обнародування твору набирають чинності встановлені законом обмеження прав автора, пов'язані з можливістю вільного використання твору.

Право на опублікування — це визнана за автором можливість випуску в обіг примірників твору у кількості, достатній для задоволення потреб публіки, виходя­чи з характеру твору. Реалізація даного права дас автору можливість контролю за випуском в обіг матеріальних носіїв твору.

Якщо за допомогою опублікування твір вперпге доводиться до загального відо­ма, це одночасно означає його обнародування. Право на опублікування тісно по­в'язане з правами на відтворення і на розповсюдження. З моменту виходу в світ примірників твору він може без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов'язковим зазначенням імені та джерела запозичення, репродукуватися в одиничних примірниках бібліотеками, архівами, навчальними закладами, окремі види творів можуть відтворюватися у газетах, передаватися в ефір.

 

 

3.2. Майнові права авторів

Авторам належить виняткове право на використання створених ними творів, можливість самим вирішувати всі питання, пов'язані з наданням третім особам доступу до творів і з їх використанням. Найчастіше автори передають відповідні права спеціалізованим організаціям (видавництвам, кіностудіям, театрам тощо), укладаючи з ними авторські договори. Після смерті автора ці права переходять до правонаступників. Використання колективних творів здійснюється за взаємною згодою співавторів.

Праао на відтворення — це виготовлення одного або більше примірників твору чи значної його частини в будь-якій матеріальній формі, включаючи репродукування, звукозапис і відеозапис. Право володільця авторського права не дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій фор­мі є основним правом у сфері авторського права. Виготовлення копій з твору, що охороняється, проводиться видавцем. Важливий процес розповсюдження твору, то­му право контролю цього нерідко є юридичною основою угоди між володільцем ав­торського права і видавцем у разі опублікування твору, що охороняється. Договори на публікацію часто стосуються не тільки права робити копії твору, що охороняєть­ся, але також інших дій (наприклад, трансляції твору по радіо, перекладу тощо). Суть договору на публікацію полягає в санкціонуванні процесу копіювання.

Право на розповсюдження звичайно розуміється як пропонування примірників твору широкій публіці або якій-псбудь її частині, в основному через відповідні торговельні канали. Крім розповсюдження примірників твору, термін «розповсю­дження» також включає в себе радіомовлення, телебачення, передачу по кабелю, виконання та інші способи сповіщення для загального відома.

Передусім закон пов'язує розповсюдження тільки з тими творами, котрі зафік­совані на матеріальному носії. Розповсюдження передбачає наявність копій тво­ру, які і вводяться в цивільний обіг. Розповсюдженням буде визнаний продаж або введення в цивільний обіг іншим способом обмеженої кількості копій твору.

Право на імпорт — виняткове право автора імпортувати примірники твору з ме­тою розповсюдження, включаючи примірники, виготовлені з дозволу володільця виняткових авторських прав. Мається на увазі закріплена за автором можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію дії його авторських прав примір­ників створеного ним твору, виготовлених за кордоном.

Право контролю за імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг ефективніше здійснювати право на розповсюдження, що йому належить. Володіючи правом па імпорт, автор може припинити порушення свого права на розповсюдження вже на стадії підготовки порушення. Якщо ж ввезення творів не має на меті їх подальше розповсюдження на території, на якій твір користується правовою охороною, то автор не може заборонити їх імпорт.

Право па публічний показ реалізується в основному відносно творів образотвор­чого мистецтва. Під показом твору розуміється демонстрація оригіналу або при­мірника твору безпосередньо чи на екрані за допомогою плівки, діапозитива, те­левізійного кадру або інших технічних засобів, а також демонстрація окремих кадрів аудіовізуального твору без дотримання їх послідовності. При цьому твір або якась його частина просто демонструється публіці, без виконання автором або іншою особою яких-небудь активних дій, Уразі показу твору відбувається прямий контакт твору з глядачем.

Право на публічний показ може бути здійснено лише відносно творів, зафіксо­ваних на будь-якому матеріальному носії. Публічний показ передбачає тільки зо- рове сприйняття твору. Демонстрація твору перед фахівцями не вважається пуб­лічним показом і не тягне за собою передбачених законом правових наслідків.

Право на публічне виконання розуміється як виконання твору, який представлений аудиторії слухачів або глядачів, не обмеженій якимись окремими особами, що нале­жать до якої-небудь приватної групи, і яке перевищує масштаби звичайних до­машніх вистав. Публічне виконання і доведення його до загального відома на від­стані обумовлюється отриманням дозволу володільця авторського права на цей твір.

Твір, що охороняється авторським правом, може бути доведений до великої кількості людей без його копіювання або репродукування. Лекція може бути про­читана аудиторії без тиражування тексту. Драматичний або музичний твір може бути виконаний перед аудиторією також без його копіювання. Право на контроль за цими діями важливе не тільки для володільця авторського права на твір, що з самого початку розрахований на публічне виконання, а й для володільця авторсь­кого права па твір, що спочатку не був призначений для такого виконання, у разі коли хтось захоче використати цей твір з такою метою.

Право на звукозапис. Під дію охорони авторських прав підпадає звуковий запис твору, шо охороняється. Слова можуть повідомлятися як в письмовій формі, так і в формі звукозапису. Що стосується музичних творів, то найбільш переважним способом представлення їх широкій аудиторії є звукозапис. Будь-якому звуково­му запису виконань або інших звуків відводиться та ж роль у світі музики, що і книжці в світі літератури.

Записувати можна чи тільки музику або тільки слова, чи те й інше одночасно. Правомочність давати дозвіл на виготовлення звукозапису належить володільцю авторського права па музичний твір і володільцю авторського права на текст тво­ру. Якщо йдеться про двох різних володільців, то у разі виготовлення звукозапи­су, що включає в себе як музику, так і текст, виробник звукозапису повинен отри­мати дозвіл обох володільців.

Згідно із законодавством деяких країн, виробник звукозапису також повинен отримати дозвіл виконавців музичного твору, включаючи інструменталістів, спі­ваків і декламаторів. Це є ще однією ілюстрацією того факту, що володілець ав­торського права на твір не має права використати твір або дозволити використати його третій особі, оскільки такими діями він вступає в конфлікт з правомочностя-ми третіх осіб. Оскільки, щоб бути законним, звукозапис виконання потребує доз­волу виконавців, то очевидно, що володілец або володільці авторського права на твори, що викопуються, не володіють винятковим правом давати дозволи на ви­конання такого звукозапису.

Право на екранізацію. Кінофільм с візуальним записом, шо складається з безпе­рервної послідовності образів (кадрів), котрі представляються глядачеві. В ав­торському праві використовуються терміни «кінематографічний твір», «кіно­фільм», «фільм» і «кіно», хоча перевагу слід віддавати терміну «кіно», оскільки в даний час послідовність образів або кадрів часто записується за допомогою тех­нічних засобів (таких як магнітна стрічка) без застосування фотографічної плівки.

Драматургічний твір, що з самого початку створений для показу у виконанні безпосередньо перед аудиторією, може бути візуально записаний і продемонстро­ваний перед ширшою аудиторією, нЬк це було б можливе в живому виконанні, причому в місцях, набагато віддалених від місця живого виконання, і по закінчен­ні значного періоду часу після цього виконання.

Право па передачу в ефір — це закріплена за авторами можливість сповіщати твори для загального відома шляхом передачі в ефір і (або) подальшої передачі в ефір. Цьому праву властивий елемент публічності. Передаватися в ефір можуть як вже обнародувані, в тому числі опубліковані твори, так і твори, ще не обнароду­вані (неопубліковані). Передачею в ефір визнається і пряма трансляція твору з місця його показу або виконання. Передача в ефір охоплює собою як первинний показ твору публіці за допомогою безпроводового зв'язку, так і подальшу переда­чу твору в ефір.

Право на сповіщення для загального відома по кабелю — це право автора переда­вати твір (включаючи показ, виконання або передачу в ефір) для загального відо­ма по кабелю, проводах або за допомогою Інших аналогічних засобів. При цьому твір передасться за допомогою сигналів, що йдуть по кабелю, проводах, оптичних волокнах або іншими аналогічними способами. У разі передачі твору по кабелю аудиторія звичайно обмежується тими особами, які є абонентами відповідних пе­редавальних телерадіоцентрів.

Право па переклад. Переклад — це вираження форми письмових або усних тво­рів мовою, що відрізняється від мови оригіналу. Він повинен передавати твір в до­стовірній і неспотвореній формі як відносно його змісту, так і відносно його сти­лю. Авторське право надається перекладачам у визнанні їх творчого підходу до іншої мови, однак без шкоди правам автора твору, що перекладається. Для пере­кладу потрібен відповідний дозвіл, оскіль'ки право на переклад є специфічною складовою частиною авторського права.

виражає шляхом укладення договору з тією організацією, яка збирається використати його твір для перекладу. Дана ор­ганізація бере на себе обов'язок забезпечити високоякісний переклад твору, а також на прохання автора надати йому переклад для ознайомлення. Договір може перед­бачати необхідність узгодження кандидатури перекладача з автором твору. Якщо, на думку автора, переклад виконаний пеякісно або допущено які-небудь інші відхи­лення від умов договору, автор може заборонити використання такого перекладу.

Право на переклад визнається за автором і його правонаступниками протягом всього терміну охорони твору.

Право на переробку твору включає в себе можливість автора самому переробити твір в інший вид, форму або жанр чи давати дозвіл на переробку іншим особам. Створювані в результаті творчої переробки твори є новими об'єктами авторсько­го права. Але їх використання може здійснюватися лише за згодою авторів оригі­нальних творів. Як правило, згода автора на переробку означає і його згоду на ви­користання створеного в результаті переробки нового твору. Однак автор може залишити за собою право на схвалення переробки як попередню умову її викори­стання. Право на переробку охоплює собою всі види творів і всі види переробок. Після смерті автора протягом терміну дії авторського права право давати згоду на переробку здійснюється його спадкоємцями.

Інші права авторів. Стосовно використання творів архітектури, містобудуван­ня, садово-паркового мистецтва і дизайну автора мають майнове право на практич­ну реалізацію відповідних проектів. Його суть полягає в тому, що будь-яке практич­не втілення в життя творів архітектурної (містобудівної, дизайнерської) графіки і пластики (ескізів, креслень, планів, малюнків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою їх авторів. До правомочносте!! автора прийнятого архітектурного проекту належить також можливість участі в реалізації свого проекту у разі роз­роблення документації для будівництва і при спорудженні будівлі, якщо інше не передбачено в договорі.

Автори творів образотворчого мистецтва володіють правом слідування, суть яко­го полягає в тому, що у кожному випадку публічного перепродажу твору образо­творчого мистецтва автор має право на отримання певного процента від перепро­дажної ціни. Основною метою права слідування є захист майнових інтересів ху­дожників і авторів інших творів образотворчого мистецтва, які часто продають свої твори різного роду перекупникам значно дешевше від їх реальної вартості. Право на отримання частини прибутку, що виручається від перепродажу твору, яким наділяється його творець, «слідує» за твором у разі його переходу від одного власника до іншого і, певною мірою, компенсує ту несправедливість, яка була до­пущена відносно автора спочатку.

Окремі виплати авторської винагороди передбачаються за відтворення аудіові­зуальних творів і звукозаписів в особистих цілях. Оскільки хоч який-небудь індиві­дуальний контроль за таким використанням творів неможливий, винагорода вип­лачується виготівпиками та імпортерами обладнання (аудіо- і відеомагнітофонів, іншого обладнання) та матеріальних носіїв (аудіо- і (або) відеоплівок і касет, ла­зерних дисків, компакт-дисків, інших матеріальних носіїв), що використовують­ся для такого відтворення. Розмір винагороди і умови її виплати визначаються угодами між зазначеними виготівниками та імпортерами, з одного боку, і органі­заціями, що управляють майновими правами авторів, виробників фонограм і ви­конавців на колективній основі, з другого боку.

Передбачається виплата автору музичного твору (з текстом або без тексту) спе­ціальної винагороди за використання його творів при публічному виконанні аудіо­візуального твору. Такс право надається лише композиторам, які створили музич­ний твір спеціально для аудіовізуального твору.

 

 

 

4. Вільне огікористания творів

Закон встановлює термін дії авторського права, яке виникає з моменту створен­ня твору і діс протягом певного часу після смерті автора. Мета цього положення в законодавстві — дати змогу спадкоємцям діставати економічну вигоду після смер­ті автора. У державах-членах Бернської конвенції і в багатьох інших країнах дія ав­торського права припиняється після закінчення 50 років після смерті автора. Ос­танніми роками спостерігається тенденція у бік збільшення терміну дії охорони.

На дію авторського права накладаються і географічні обмеження. Володілець авторського права натвори охороняється законом країни від неправомочних дій, передбачених законодавством у сфері охорони авторського права і вчинених у цій країні. Що стосується подібних дій, вчинених в іншій країні, лравоволоділець по­винен діяти відповідно до законів цісї країни. Якщо країни є членами однієї з між­народних конвенцій з авторського права, розв'язання практичних проблем, по­в'язаних з географічними обмеженнями, значно спрощується.

За певних обставин, що регламентуються законом, деякі дії, що звичайно обме­жені авторським правом, допускаються без дозволу володільця авторського права. Наприклад, використання виключно в особистих цілях особою, яка здійснює від­творення, а також цитування твору, що охороняється, за умови зазначення джере­ла цитати, включаючи ім'я автора.

У деяких країнах твори не підлягають охороні, якщо вони не зафіксовані в ма­теріальній формі; не підлягають охороні тексти законів, ухвали судів і рішення адміністративних органів, тоді як в інших країнах такі офіційні тексти не виклю­чаються із сфери дій авторського права і правоволодільцями є держави, що вико­ристовують їх в інтересах усього суспільства.

Використання твору автора іншими особами допускається за згодою автора або його правонаступників і з виплатою винагороди. Однак в інтересах суспільства вільне використання творів в окремих випадках визнається законодавством усіх держав світу і прямо допускається міжнародними конвенціями з авторського пра­ва.'Але таке використання стосується лише правомірно обнародуваних творів, не зачіпаючи особистих немайпових правомочпостей авторів, допускається лише за умови, що цим не завдає шкоди нормальному розповсюдженню творів і не обме­жує законні інтереси авторів.

Установлені законом випадки вільного використання творів зачіпають різні ви­ди творів і викликані необхідністю забезпечити доступ до них з метою вільного розповсюдження інформації.

Допускається цитування в оригіналі і перекладі з науковою, дослідницькою, полемічною, критичною або інформаційною метою, включаючи відтворення уривків із газетних і журнальних статей у формі оглядів преси.

Дозволяється використання правомірно обнародуваних творів і уривків з них як ілюстрацій у виданнях, у радіо- і телепередачах, звуко- і відсозаписах навчального характеру б обсязі, виправданому поставленою метою. Дозволяється також відтворення в газетах, передача в ефір або по кабелю правомірно опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, соціальних і релігійних питань або переданих в ефір творів такого ж характеру у випадках, ко­ли таке відтворення, передача в ефір або сповіщення по кабелю не були спеціаль­но заборонені автором. Можливе також вільне відтворення в газетах, передача в ефір або сповіщення по кабелю публічно виголошених політичних промов, звер­нень, доповідей та інших аналогічних творів в обсязі, виправданому інформацій­ними завданнями. Допускається відтворення або доведення до загального відома в оглядах поточних подій засобами фотографії, шляхом передачі в ефір або спові­щення по кабелю творів, обнародуваних у ході таких подій, в обсязі, виправдано­му інформаційною метою. Дозволяється без згоди автора І без виплати авторської винагороди відтворення, передача в ефір або сповіщення по кабелю творів архі­тектури, образотворчого мистецтва, фотографії, що постійно розташовані у міс­цях, відкритих для вільного відвідування. Можливе відтворення правомірно обна­родуваних творів без здобуття прибутку рельєфно-крапковим шрифтом або інши­ми способами, спеціально створеними для певних груп людей, наприклад, сліпих.

Вільне використання творів передбачає репродукування правомірно опубліко­ваних творів одиничним примірником без здобуїтя прибутку. У разі репродуку­вання обов'язково зазначаються ім'я автора, твір якого використовується, і дже­рело запозичення. Допустиме репродукування дозволяється робити бібліотекам і архівам для відновлення, заміни втрачених та зіпсованих примірників, а також для надання примірників твору іншим бібліотекам, що втратили з яких-небудь при­чин твори із свої фондів. Бібліотеки і архіви можуть репродукувати окремі статті і малі за обсягом твори, опубліковані у збірниках, газетах та інших періодичних виданнях, а також короткі уривки із письмових творів (з ілюстраціями і без них), якщо це робиться на запит фізичних осіб з навчальною або дослідницькою метою. Навчальні заклади для проведення аудиторських занять можуть репродукувати окремі матеріали на тих самих підставах.

Допускається вільне використання музичних творів під час офіційних і релігій­них церемоній, а також похорону в обсязі, виправданому характером таких цере­моній.

Окрему групу видів вільного використання творів становлять деякі випадки використання комп'ютерних програм і баз даних, а також виробництва записів ко­роткострокового використання, здійснюваних організаціями ефірного мовлення. Особа, яка правомірно володіс примірником програми або бази даних, вправі вико­нувати будь-які дії, пов'язані з їх функціонуванням за прямим призначенням. Ко­ристувач комп'ютерної програми або бази даних може здійснювати їх адаптацію, тобто вносити в них зміни тільки з метою забезпечення функціонування комп'ю­терної програми або бази даних на конкретних технічних засобах користувача або під управлінням конкретних програм користувача. Зазначені зміни повинні бути обумовлені лише технічними причинами. Допускається виготовлення копії комп'ютерної програми або бази даних за умови, що ця копія призначена для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, коли оригінал комп'ютерної програми або бази даних загублено, знищено або він став непридат­ний для використання, До числа дозволених дій власника комп'ютерної програми відноситься можливість декомпілювати програму, що охороняється законом, як са­мостійно, так і за допомогою інших осіб. Декомпілюванпя являє собою технічний прийом, що включає перетворення об'єктного коду у вихідний текст з мстою вив­чення структури і кодування комп'ютерної програми. Його використання вважа­ється допустимим тоді, коли це необхідно для досягнення готовності до взаємодії самостійно розробленої користувачем програми з іншими програмами, які можуть взаємодіяти з декомпільованою програмою. При цьому встановлюються три обо­в'язкові умови для здійснення декомпілювання. По-перше, інформація, необхідна для досягнення готовності до взаємодії, раніше не була доступна цій особі з інших джерел. По-друге, зазначені дії виконуються відносно тільки тих частин декомлі-льованої комп'ютерної програми, які необхідні для досягнення готовності до взає­модії. По-третє, інформація, отримана в результаті декомпілювання, може викори­стовуватися лише для досягнення готовності до взаємодії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, не може передаватися іншим осо­бам, за винятком випадків, коли це необхідно для досягнення готовності до взає­модії незалежно розробленої комп'ютерної програми з іншими програмами, а та­кож не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, за своїм видом істотно подібної з декомпільованою комп'ютерною програмою, або для вчи­нення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право.

До зазначених груп вільного використання творів належить запис короткостро­кового користування, який виробляється організаціями ефірного мовлення. Ви­робництво такого запису розглядається як технічний прийом, шо забезпечує збе­реження твору і полегшує організаціям ефірного мовлення складання графіка своїх передач. Максимальний термін його зберігання шість місяців, якщо тільки з автором не буде узгоджений більш тривалий термін. Після закінчення цього тер­міну запис повинен бути знищений або, якщо він несе виключно документальний характер, переданий для зберігання до офіційного архіву. Запис повинен прово­дитися лише для передачі в ефір і може бути використаний лише організацією, що здійснила його для своїх власних передач.

Ще одну групу випадків вільного використання творів утворює відтворення аудіовізуального твору або звукозапису твору виключно в особистих цілях без зго­ди автора твору, виконавця і виробника фонограми, але з виплатою їм винагоро­ди. Винагорода виплачується виготівниками або імпортерами обладнання (аудіо-і відеомагнітофони, інше обладнання) і матеріальних носіїв (звуко- і (або) відео-плівки і касети, лазерні диски, інші матеріальні носії), що використовуються для такого відтворення. Винагорода не виплачується, якщо перелічені обладнання і матеріальні носії є предметом експорту, а також професійним обладнанням, не призначеним для використання в домашніх умовах.