§ 1. Поняття режиму законності й дисципліни в державному управлінні : Адміністративне право України - Ю. П. Би¬тяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття режиму законності й дисципліни в державному управлінні

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 
РЕКЛАМА
<

Законність і дисципліна — основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов'язкові риси. Вони невід'ємні одна від одної. Законність можлива тільки за суво­рого дотримання дисципліни всіма фізичними та юридични­ми особами, а дисципліна, в свою чергу, обумовлюється межа­ми закону.

В юридичній науці під законністю розуміють «неухильне виконання законів і відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та гро­мадськими організаціями»1. Це означає, що законність обов'яз­кова для всіх інституцій держави й суспільства (органів зако­нодавчої, виконавчої, судової влади, інших державних і недер­жавних утворень, громадян). Вона також є обов'язковою умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав грома­дян, громадських утворень на самовираження та вільний роз­виток.

Ззовні законність виражено в законодавстві, під яким прий­нято розуміти систему правових актів, у яких норми права зна­ходять своє зовнішнє відображення.

Будучи умовою вільного розвитку всіх і кожного, законність не повинна ототожнюватися з вседозволеністю. Саме за­конність, відображена в правових актах, є тією гранню, яка об­межує свободу кожного заради свободи всіх.

1 Юридический энциклопедический словарь. — М., 1984. — С. 101.

 

238

 

ГЛАВА 18

 

ЗАКОННІСТЬ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

239

 

 

 

Законність — багатогранне поняття, яке визначається по-різному, її можна розглядати як принцип діяльності держави, сутність якого полягає в обов'язку державних органів, інших фізичних і юридичних осіб діяти відповідно до вимог законів.

Якщо розглядати принцип законності щодо його практично­го застосування, то законність означає, що всяке рішення дер­жавних і недержавних органів, уповноважених на те осіб не по­винно суперечити чинному законодавству; має бути прийняте в межах компетенції органу або посадової особи, що його прий­має, з додержанням необхідної процедури; мусить сприяти ство­ренню, закріпленню або розвитку корисних для суспільства відносин.

Законність можна розглядати і як метод державного управ-тобто як сукупність прийомів, способів, за допомогою яких держава забезпечує належну поведінку своїх суб'єктів.

Законність — це також режим системи відносин громадян, громадських та інших недержавних утворень, органів місцево­го самоврядування з органами, що представляють різні гілки державної влади. Такий режим має сприяти забезпеченню прав і законних інтересів особи, її всебічному розвитку, формуван­ню й розвитку громадянського суспільства, ефективній діяль­ності державного механізму.

Для того щоб забезпечити режим законності, держава має створити основу для цього. Основою (або гарантіями) закон­ності в державному управлінні слід визнати наявність: 1) пев­них економічних умов; 2) розвинутої політичної системи; 3) механізму соціального захисту населення; 4) науково обґрун­тованої системи норм права, що відповідає вимогам часу й до­ступна для розуміння всіма суб'єктами державного управлін­ня; 5) механізму примусу, який чітко працює в межах закону.

Важливою умовою законності й дисципліни в державному управлінні слід визнати також високу правову культуру гро­мадян і апарату виконавчої влади, яка, в свою чергу, є наслідком загального рівня освіти та культури суспільства. Між собою законність і дисципліна співвідносяться як загальне й особли­ве. Законність також можна розглядати як статику (сукупність норм, законодавчих актів), дисципліну — як динаміку закон­ності (певні дії з виконання вимог норм і законодавчих актів).

Таким чином, законність і дисципліна — це обов'язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного

 

управління, які знаходять своє відображення в чинному законо­

давстві й за допомогою     держава регулює взаємовідносини

в суспільстві, досягається стан законослухняної поведінки

об'єктів управління.