§ 5. Загальні правила й строки притягнення до адміністративної відповідальності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 

Загальні правила накладення стягнення за адміністративні правопорушення, закріплені в главі 4 КпАП, поглиблюють кон­ституційні принципи верховенства права, законності, гуманіз­му, індивідуалізації відповідальності тощо.

По-перше, виконання загальних правил під час застосуван­ня адміністративних стягнень виявляється в неухильному до­держанні принципів верховенства права й законності. Стягнен­ня за адміністративне правопорушення накладають у межах, установлених нормативним актом, який передбачає відпові-

 

188

 

ГЛАВА 14

 

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

 

189

 

 

 

дальність за вчинене правопорушення, точно відповідно до КпАП та інших актів про адміністративні правопорушення.

По-друге, оплатне вилучення й конфіскацію предмета як до­даткові стягнення можуть накладати лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачено законом. Не допускається не-застосування додаткового стягнення, якщо санкція статті пе­редбачає обов'язковість його накладення разом з основним стягненням.

По-третє, стягнення накладають у точно визначених зако­ном межах. Не допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру.

По-четверте, під час накладення адміністративного стягнен­ня слід додержуватися всіх інших вимог законодавства про адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків давності, недопустимості застосування деяких видів стягнень до певних категорій громадян (військовослуж­бовців, працівників органів внутрішніх справ тощо).

З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч. 2 ст. 33 КпАП) вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу, під час накладення стягнення враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшу­ють і обтяжують відповідальність.

Про характер правопорушення свідчать його об'єкт, тобто суспільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, дер­жавний або громадський порядок, права й свободи громадян тощо), а також ознаки, що характеризують об'єктивну сторону правопорушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір запо­діяної шкоди, час, місце, спосіб вчинення проступку тощо).

Деякі обставини, що свідчать про характер проступку, під­вищують адміністративну відповідальність за його вчинення, тобто визнаються кваліфікуючими. Такими обставинами є, наприклад, повторне вчинення правопорушення. В деяких ви­падках тільки грубе порушення правил тягне за собою адміні­стративну відповідальність (ст. 108 КпАП).

Іноді правопорушенням визнають лише злісне діяння. Час­тіше за все це злісна непокора (ст. 185), злісне ухилення (ст. 1854).

 

Про злісність свідчить невиконання певних обов'язків, розпо­ряджень, вимог після неодноразового, настійливого їх повто­рення.

Особу порушника характеризують насамперед ознаки, вла­стиві суб'єкту проступку (вік, стать, службове становище, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому), а також поведінка в трудовому колективі й побуті, ставлення до сім'ї, колег по роботі, навчання тощо). Всі ці обставини повинні бути встановлені органом (посадовою особою), який розглядає спра­ву, щоб мати повну уяву про особу порушника.

Ступінь вини правопорушника залежить від форми вчинен­ня проступку, а також від мотиву й мети його вчинення. Зро­зуміло, що умисне вчинення проступку відрізняється від вчи­нення його з необережності. У першому випадку ступінь вини порушника вищий.

Майновий стан правопорушника також має бути врахова­но під час застосування окремих адміністративних стягнень: штрафу, конфіскації, позбавлення спеціального права, виправ­них робіт.

Обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визначено відповідно в статтях 34 і 35 КпАП.

Пом'якшуючими відповідальність обставинами визнають:

щире розкаяння винного;

відвернення винним шкідливих наслідків правопорушен­ня, добровільне відшкодування збитків або усунення заподія­ної шкоди;

вчинення правопорушення під впливом сильного душев­ного хвилювання або під час збігу тяжких особистих чи сімей­них обставин;

вчинення правопорушення неповнолітнім;

вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Цей перелік не вичерпний, відкритий. Орган (посадова осо­ба), який розглядає справу, може визнати пом'якшуючими й обставини, не передбачені законом (наприклад, бездоганну трудову діяльність, похилий вік, наявність у порушника утри­манців тощо).

 

190

 

ГЛАВА 14

 

АДМІНІСТРАТИВНА ВЩПОВІДАЛЬШСТЬ

 

191

 

 

 

На відміну від пом'якшуючих, у ст. 35 КпАП наведено по­вний перелік обставин, що обтяжують відповідальність за ад­міністративне правопорушення. До них належать:

продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

повторне протягом року вчинення однорідного правопо­рушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчи­нила злочин;

втягнення неповнолітнього в правопорушення;

вчинення правопорушення групою осіб;

вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Залежно від характеру адміністративного правопорушення, орган (посадо­ва особа), який накладає стягнення, може не визнати останню обставину обтяжливою (наприклад, для відповідальності за порушення правил користування електроенергією байдуже, в якому стані вчинено їх порушення).

Під час накладення стягнення обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, враховують лише за умови, що вони перебувають за межами складу правопорушення, тобто не є його складовою частиною. Так, вчинення дрібного хулі­ганства в стані сп'яніння обтяжує відповідальність порушни­ка, а керування ж транспортним засобом у стані сп'яніння не обтяжує, тому що ця ознака безпосередньо входить до складу правопорушення.

До загальних належать також правила накладення адміністративних стягнень під час вчинення кількох адмініст­ративних правопорушень. У ст. 36 КпАП передбачено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладають за кож­не правопорушення окремо. Такий порядок призначення стяг­нень обумовлений тим, що справи про адміністративні право­порушення однієї і тієї ж особи вирішують частіше за все різні державні органи (посадові особи) в межах своєї підвідомчості.

Якщо справу про кілька адміністративних проступків роз­глядає один орган (посадова особа), то в таких випадках накладають одне основне стягнення в межах санкції, встанов-

 

леної за серйозніше правопорушення з числа вчинених. При цьому до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відпові­дальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

У разі заподіяння адміністративним правопорушенням май­нової шкоди громадянинові, підприємству, установі або органі­зації під час накладення адміністративного стягнення одночас­но може бути розв'язано питання про її відшкодування. Тим самим спрощено порядок стягнення очевидної і незначної шко­ди. Разом з тим, вирішення цього питання залежить від низки обставин і є правом, а не обов'язком відповідного органу. Відшкодування заподіяної шкоди мають право здійснювати лише деякі, перераховані в ст. 40 КпАП органи, — адміністра­тивна комісія, виконавчий орган селищної і сільської ради, а також суддя. Розмір шкоди, що стягується цими органами, не може перевищувати суми двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суддя районного (міського) суду може відшкодувати шкоду незалежно від її розміру, крім випадків заподіяння шкоди неповнолітньою особою, що досягла шіст­надцяти років і має самостійний заробіток. У такому разі, якщо сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мініму­му доходів громадян, суддя має право покласти на неповноліт­нього відшкодування заподіяної шкоди або зобов'язати своєю працею усунути її.

Для забезпечення законності під час застосування заходів впливу за адміністративні правопорушення дуже важливим є чітке регулювання строків давності притягнення до адмініст­ративної відповідальності, погашення адміністративних стяг­нень, а також порядку обчислення строків стягнення.

Обчислення строків адміністративного стягнення, як визна­чено в ст. 37 КпАП, залежить від його виду. Так, строк адміні­стративного арешту обчислюється добами, виправних робіт — місяцями, а позбавлення спеціального права — роками, міся­цями або днями. Перебіг строку адміністративного стягнення розпочинається в той день (якщо він обчислюється місяцями й роками) або час (якщо він обчислюється добами), в який винесено постанову про накладення стягнення.

У ст. 38 КпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративного стягнення. За

 

192

 

ГЛАВА 14

 

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

 

193

 

 

 

загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення право­порушення, а за триваючого правопорушення — два місяці з дня його виявлення.

На практиці можливі випадки, коли за фактом правопору­шення спочатку ставлять питання про порушення криміналь­ної справи, але згодом приймається рішення про відмову в її порушенні або про закриття вже порушеної кримінальної спра­ви. Якщо в діях правопорушника є ознаки адміністративного проступку, стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття такого рішення (ч. 2 ст. 38 КпАП). Строк при цьому починає спливати з моменту прийняття по­станови про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

Зазначені правила обчислення строків давності притягнен­ня до адміністративної відповідальності не поширюються на випадки застосування конфіскації, передбаченої Митним ко­дексом України. Частина 3 ст. 38 КпАП визначає, що в таких випадках діють правила, встановлені Митним кодексом, згідно з яким товари — безпосередні предмети порушення митних правил, а також перевізні та інші засоби, призначені для їх пе­реміщення через державний кордон або їх приховування, підля­гають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлення порушення митних правил.

Для визнання особи такою, що не була піддана адміністра­тивному стягненню, не потрібно видання будь-якого спеціаль­ного документа. Стягнення погашається автоматично після за­кінчення річного строку з моменту виконання постанови про накладення адміністративного стягнення й у разі невчинення протягом цього строку нового адміністративного проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стяг­нення за попереднє, перебіг строку давності переривається.