§ 1. Управління як соціальне явище

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 
РЕКЛАМА
<

Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповід­них сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми — суб'єктами управління й може бути охарактеризо­вана як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують по­годження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та розв'язання поставлених завдань.

Різноманітність об'єктів управління дозволяє виділити ос­новні його види: соціальне, технічне та біологічне.

Соціальне управління — діяльність людей, їх громадських і державних об'єднань, управління людини людиною, в цілому суспільством.

Технічне управління пов'язано зі створенням людьми, їх об'єднаннями машин і механізмів і використання їх з метою полегшення умов праці.

Біологічне управління спрямовано на використання об'єктив­них законів природи, що відкриваються біологічними наука­ми для створення нових сортів рослин і порід тварин.

Слід відзначити, що технічне й біологічне управління здійснюються в межах соціального, оскільки всі види управлін­ня пов'язані з об'єднанням зусиль людей для досягнення відпо­відних цілей, але мають різну спрямованість (об'єкт).

 

6

 

ГЛАВА 1

 

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ І ВИКОНАВЧА ВЛАДА              7

 

 

 

У теорії управління, в тому числі соціального, часто гово­рять про кібернетичне управління, яке набуло значного по­ширення. Однак кібернетичне управління пов'язано з усіма наведеними видами управління, вивчає їх з формального по­гляду. Досягнення кібернетики використовують у науці й практиці управління. Це, так би мовити, процеси управлін­ня, які за умов широкої комп'ютеризації, розвитку інформа­ційних систем досягли значного поширення та здійснюють вплив на всі сторони управлінської діяльності. Наслідком цих процесів стало формування нового наукового напряму — інформаційне право.

Для правильного розуміння управління як соціального яви­ща слід виходити із змісту управлінської діяльності як функції організованих систем, створених для забезпечення взаємодії елементів, що їх складають, які підтримують необхідний ре­жим роботи з метою досягнення поставлених цілей та завдань внутрішнього й міжсистемного характеру.

Управління має своїми основними елементами суб'єкт і об'єкт (який діє на засадах самоорганізації), що взаємодіють на різних щаблях ієрархії шляхом управляючого (керуючого) впливу суб'єкта на об'єкт.

Соціальному управлінню притаманні всі названі елементи. Проте слід ураховувати особливості соціальної сфери, де уп­равлінські зв'язки реалізуються через відносини людей, що виявляються в організації суспільного життя. В найзагальні-шому плані соціальне управління, управління суспільством в цілому можна розуміти як механізм організації громадських зв'язків, що здійснюються всіма державними органами, незалеж­но від конкретного призначення, органами місцевого самовря­дування, а також об'єднаннями громадян. Виходячи з цього, соціальне управління:

виявляється через спільну діяльність людей, організовує їх для такої діяльності у відповідні колективи й організаційно оформлює;

своїм головним призначенням має упорядкування та вре­гулювання спільної діяльності шляхом забезпечення погодже­них індивідуальних дій учасників такої діяльності через вплив на їх поведінку (волю);

 

 

виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідно­син, що виникають між суб'єктом і об'єктом у процесі прак­тичної реалізації функцій соціального управління;

є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин — суб'єкт формує та реалі­зує волю, а об'єкт їй підкоряється;

має особливий механізм реалізації через організаційно оформлені групи людей, якими виступають органи виконав­чої влади (державного управління), органи місцевого самовря­дування та об'єднання громадян або уповноважені особи цих організацій.

Соціальне управління має специфічне призначення, особ­ливі форми здійснення й організації суспільних зв'язків. У широкому розумінні, як уже було зазначено, управлінські зав­дання та функції реалізують усі державні органи, незалежно від їх призначення, органи місцевого самоврядування, об'єд­нання громадян. У зв'язку з цим прийнято поділяти соціальне управління на громадське, що здійснюють органи місцевого са­моврядування, об'єднання громадян, інші недержавні органі­зації, та державне, під яким розуміють специфічний вид дер­жавної діяльності — виконавчу діяльність, функціонування якої пов'язано з формуванням особливої правової галузі — ад­міністративного права.

Слід також зауважити, що управлінські зв'язки прослідко-вуються й у діяльності законодавчого органу — Верховної Ради України, судовій і прокурорській системах, але вони є внутріш­німи, організаційно-правовими, пов'язаними з управлінням своєю системою.

У системі громадського управління особливе місце посідає місцеве самоврядування, яке є правом територіальної грома­ди — жителів села (кількох сіл), селища та міста самостійно розв'язувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюють тери­торіальні громади як безпосередньо, так і через органи місце­вого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх ви­конавчі органи).

Об'єднання громадян та інші недержавні організації здійснюють управління на основі своїх статутів у межах Кон­ституції та законів України.

 

8

 

ГЛАВА 1

 

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ І ВИКОНАВЧА ВЛАДА

 

9