§ 5. Санітарно-епідеміологічний нагляд : Адміністративне право України - Ю. П. Би¬тяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін : Книги по праву, правоведение

§ 5. Санітарно-епідеміологічний нагляд

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 
РЕКЛАМА
<

Законом України «Про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.1 вре­гульовано суспільні відносини, що виникають у сфері забезпе­чення санітарного й епідемічного благополуччя населення, визначено відповідні права й обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян у цій сфері, вста­новлено порядок організації державної санітарно-епідеміоло­гічної служби та здійснення державного санітарно-епідеміоло­гічного нагляду в Україні.

Відповідно до Положення про державний санітарно-епіде­міологічний нагляд в Україні2 такий нагляд здійснюють уста­нови й заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи МОЗ України: Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України; управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України; центральна са­нітарно-епідеміологічна станція МОЗ України; Кримська рес­публіканська санітарно-епідеміологічна станція; обласні, міські, районні, районні у містах санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції; центральні санітарно-епідеміо­логічні станції на залізничному, повітряному, водному транс­порті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, а також станції басейнів і портів; відповідні установи, заклади, з'єднан­ня, частини й підрозділи державної санітарно-епідеміологіч­ної служби Міноборони, МВС, Держкомкордону, Служби без­пеки України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очо­лює головний державний санітарний лікар України — перший заступник Міністра охорони здоров'я України.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ­бою АРК здійснює головний державний санітарний лікар АРК.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ­бою області, міст Києва та Севастополя здійснює відповідно головний державний санітарний лікар області, міст Києва та Севастополя, якого призначає на посаду й звільняє з посади головний державний санітарний лікар України за погоджен-

1              Див.: Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 27. - Ст. 218.

2              Див.: Офіційний вісник України. - 1999. - № 25. - Ст. 1178.

 

28 — 5-1757

 

434

 

ГЛАВА 36

 

УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ           435

 

 

 

ням із відповідною обласною, Київською та Севастопольською міською державною адміністрацією.

Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар відповідно району, міста, району в місті.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ­бою на водному, залізничному, повітряному транспорті здійснює відповідно головний державний санітарний лікар водного, залізничного та повітряного транспорту, якого при­значає на посаду та звільняє з посади головний державний са­нітарний лікар України.

Здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагля­ду є найважливішим напрямом діяльності державної санітар­но-епідеміологічної служби. Його мета — контроль за додер­жанням юридичними та фізичними особами санітарного зако­нодавства, попередження, виявлення й усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров'я людей і застосуван­ня в необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.

Для виконання покладених на них завдань органи санітар­но-епідеміологічного нагляду мають право застосовувати ад­міністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністратив­ного припинення та заходи адміністративного стягнення.

До адміністративно-попереджувальних заходів, зокрема, належать: відвідування об'єктів для проведення перевірок до­держання санітарного законодавства; витребування від юри­дичних осіб і громадян даних, що характеризують санітарний та епідемічний стан об'єктів, здоров'я людей; введення каран­тину; проведення обов'язкових профілактичних щеплень; обо­в'язковий медичний огляд стану здоров'я відповідних груп працівників, громадян тощо.

Заходи адміністративного припинення застосовують у ви­падках, коли в примусовому порядку необхідно припинити протиправні дії та запобігти їх шкідливим наслідкам. Прикла­дами таких заходів можуть слугувати: вимога до порушника санітарного законодавства припинити протиправну поведінку; обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівництва, реконструкції та розширення об'єктів; обмеження, зупинення чи заборона викидів (скидання) забруднюючих речовин; ви-

 

лучення з реалізації продуктів харчування, хімічних і радіоак­тивних речовин, біологічних матеріалів; опечатування при­міщень, джерел енергії, агрегатів, механізмів та іншого облад­нання.

Адміністративні стягнення накладають за вчинення право­порушень, передбачених КпАП у сфері, яку розглядаємо. У КпАП встановлено адміністративну відповідальність за: пору­шення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних пра­вил і норм (ст. 42); виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препара­ти понад гранично допустимих рівнів концентрації (ст. 42і); заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених про­дуктів харчування чи іншої продукції (ст. 422); виробництво, зберігання, транспортування або реалізацію продуктів харчу­вання чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганіз­мами та іншими біологічними агентами понад гранично допус­тимих рівнів (ст. 423); незаконне виготовлення, придбання, збе­рігання, перевезення, пересилку наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); ухилення від обстеження й профілактичного лікуван­ня осіб, заражених венеричною хворобою (ст. 45); порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалі­зації та застосування донорської крові або її компонентів і пре­паратів (ст. 45і); умисне приховування джерела зараження ве­неричною хворобою (ст. 46) тощо.

Справи про ці правопорушення розглядають адміністра­тивні комісії, районні (міські) суди (судді), органи внутрішніх справ (міліції), органи, установи й заклади державної санітар­но-епідеміологічної служби. Стягненнями, що накладають, є штраф, конфіскація або вилучення предметів правопорушен­ня, адміністративний арешт.

 

28*