Глава 14. Правове забезпечення адміністративного оскарження (позасудового захисту прав і свобод громадян)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 

Конституція України закріпила право громадян на судовий захист своїх прав і свобод. Реалізація цього права в даний час пов'язана із певними складнощами, розв'язання яких може затягтися на роки, а, окрім того, і сам процес реалізації судового захисту прав і свобод громадян не такий вже й простий.

У той же час розгляд звернень громадян вищими у порядку підпорядкованості органами виконавчої влади або посадовими особами дозволяє швидко виправити допущену помилку без судового провадження.

Конституція України і Закон України "Про звернення громадян" та деякі інші правові акти є правовою основою запровадження механізму адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадової особи у порядку підлеглості вищому органу або посадових осіб.

У цілому, в законодавчому порядку знайшло закріплення право громадян (а також інших фізичних осіб), які на законних підставах перебувають на території України, звертатися з вимогою про поновлення прав і законних інтересів, порушених діями чи бездіяльністю, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Такий підхід дає підставу для висновку, що ініціатива позасудо-вого захисту прав і свобод громадян має виходити від зацікавленої сторони. Хоча має бути передбачено і право органу, що прийняв рішення, або органу вищого рівня, за власною ініціативою переглянути та змінити винесене рішення. Така ситуація має бути чітко регламентована стосовно рішення, яке свідомо було невірним із самого початку, або змінилися обставини, на підставі яких було прийняте рішення.

При цьому слід враховувати, що така ініціатива контролю органу вищого рівня за рішеннями органу нижчого рівня з приводу неправомірного рішення щодо громадянина носить випадковий характер і не може вважатися втручанням у загальну діяльність нижчого органу. Але здійснення такого контролю у законодавстві слід чітко передбачити, позначивши, що він може здійснюватися лише щодо рішень, які стосуються не конкретної особи, а порушують інтереси значного кола осіб або порушують закон.

Поняття "адміністративне оскарження" при забезпеченні захисту прав громадян стосується контролю за адміністративними рішеннями органів виконавчої влади у самій структурі цих органів і має несудовий характер. Такий контроль за зверненнями громадян передує судовому контролю і не замінює та не виключає права громадянина на судове оскарження рішення адміністративного органу чи посадової особи.

Адміністративне оскарження за правовими ознаками поділяється на загальне і спеціальне.

Порядок розгляду загальних скарг регулюється Законом України "Про звернення громадян". Порядок провадження щодо спеціальних скарг регулюється у відомчих нормативних актах органів виконавчої влади зі спеціальною компетенцією (міністерства оборони, міністерства внутрішніх справ та ін.). У цих відомчих актах мають конкретизуватися загальні положення норм законодавства про адміністративні оскарження.

Право на загальне адміністративне оскарження є необмеженим, невідчуженим правом громадян. Кожен громадянин може подати скаргу, коли він вважає, що рішення чи дії державних органів (посадових осіб) є неправомірними і порушують його права.

Предметом оскарження є рішення, дія чи бездіяльність, що обмежує права, свободи і законні інтереси громадян. Законодавством України передбачено право громадянина на несудовий порядок оскарження дій органу нижчого рівня до органу вищого рівня в порядку підпорядкованості, а також можливість громадянина звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, або у міжнародні правозахисні організації.

Існуючі нормативно-правові акти, закріпивши право особи на оскарження неправомірних, з її точки зору, дій чи рішень адміністративного органу, разом з тим, не в достатній мірі визначають механізм реалізації прав інших фізичних та юридичних осіб на заперечення та оскарження рішення, прийнятого в порядку адміністративного оскарження, яке зачіпає їхні інтереси. У таких випадках орган, що розглядає скаргу, має ураховувати інтереси і третьої сторони, щоб спір розглядався у повному обсязі. У противному разі неврахування інтересів інших сторін спричиняє до появи нових скарг та звернень.

Оскарження адміністративного рішення громадянином подається у порядку підлеглості вищому органу чи посадовій особі. Процедура такого розгляду повинна бути упорядкована в Адміністративне-

процедурному (процедуральному) кодексі України. При цьому орган, який розглядає скаргу, має чітко дотримуватися таких процесуальних засад, як: вчасно і об'єктивно розглядати скарги; перевіряти факти; приймати рішення відповідно до чинного законодавства; забезпечувати їхнє виконання; повідомляти громадян про час розгляду заяв та його наслідки.

Крім того, має бути забезпечене право громадянина бути вислу-ханим, особисто викласти свої аргументи, подавати додаткові матеріали та наполягати на їхньому запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу, бути присутнім при розгляді, користуватися послугами особи чи організації, що здійснює правозахисну функцію, одержувати письмову відповідь про результати розгляду. За формальну відповідь без фактів, а також доказів та підстав для обгрунтування рішення орган має нести відповідальність, передбачену законодавством. У відповіді має бути посилання на конкретні положення та норми законів. Саме обгрунтування повинно бути достатнім і відповідати суті справи.

Організація контролю за надходженням та реєстрацією заяв громадян має здійснюватися відповідно до інструкції із діловодства у центральних та місцевих органах виконавчої влади, а також до Порядку (Регламенту) роботи відповідного органу.

У нормативному акті має бути визначено хто (які органи), в які терміни проводить вибірковий, поточний контроль та отримує необхідну інформацію про стан розгляду звернень громадян відповідними адміністративними органами та посадовими особами, а також здійснює контроль за дотриманням законності при їхньому розгляді.

Оскільки найбільша кількість скарг громадян відноситься до сфер охорони здоров'я, соціального захисту, управління державним майном, охорони навколишнього середовища, податкової та митної служб тощо, доцільно в порядку державно-правового експерименту створити в системах органів виконавчої влади цих сфер окремі спеціальні підрозділи по розгляду скарг громадян, які мають розглядати та вирішувати справи щодо скарг громадян у порядку, наближеному до судового провадження (так звана адміністративна "квазі-юстиція").

Процедурні питання діяльності органів "квазісудової" юстиції мають бути врегульовані Адміністративно-процедурним (процеду-ральним) кодексом України.