Глава 9. Розвиток законодавства про державну службу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 

Розбудова державності України має супроводжуватися відповідним розвитком та удосканаленням державної служби. Метою реформування цього інституту є становлення високоефективної, стабільної, авторитетної державної служби.

Основними цілями і завданнями державної служби е:

— охорона конституційного устрою, створення умов для розвитку громадянського суспільства, захист прав та свобод людини і громадянина;

— забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень.

Для більш чіткого визначення і розмежування статусу державних службовців необхідна класифікація посад, які вони займають в державному апараті.

Доцільно провести класифікацію посад у державних органах за змістом і характером діяльності, способами обіймання посади і надання повноважень, а також розробити реєстри і типові професійно-кваліфікаційні характеристики посад.

На основі класифікації державних органів слід законодавчо визначити такі групи державних посад:

— політичні;

— адміністративні;

— патронатні.

На основі наведеної класифікації адміністративні і патронатні посади в державних органах доцільно віднести до державної служби.

Радикальним заходом реформування державної служби має стати чітке законодавче розмежування двох груп посадових осіб у державних органах — політичних діячів (політиків) і державних службовців.

У перспективі до спеціфічних видів державної служби доцільно

віднести військову, дипломатичну, митну службу тощо у відповідних органах оборони, внутрішніх справ, безпеки, прокуратури, судочинства і т. ін.

Необхідно створити систему обє'ктивної оцінки (атестації) діяльності державних службовців. Серед основних критеріїв оцінки мають бути продуктивність, ефективність, якість і своєчасність. Потрібен також системний контроль за проходженням державної служби.

Мають бути утверджені нові підходи в організації діяльності державних службовців, зокрема їхній взаємодії з громадянами, насамперед, у принциповій зміні характеру цих взаємовідносин. Необхідно встановити стандарти якості роботи та поведінки державних службовців стосовно громадян. Головною рисою діяльності державних службовців повинно стати забезпечення пріоритету прав та свобод особи.

Потрібно виробити нову управлінську ідеологію, спрямовану на оновлення адміністративної культури, формування готовності управлінського персоналу до прийняття рішень з орієнтацією на служіння громадянам.

Слід реформувати систему оплати праці державних службовців, щоб забезпечити конкурентоспроможність державної служби на ринку праці — зменшити відомчий та місцевий вплив, запобігти корупції, кардинально підвищити зацікавленість кадрів у продуктивній і якісній, ініціативній і ефективній, сумлінній і відповідальній роботі, перебуванні на державній службі та подальшому просуванні по службі.

Зазначеного можна досягти при встановленні середньої плати в державній службі, більшої за середню оплату праці в галузі економіки.

З метою збереження високопрофесійного, досвідченого кадрового потенціалу державної служби та ефективного його використання у випадках припинення державної служби з незалежних від працівника обставин (відставка, звільнення, відсторонення, утримання в резерві поза служби тощо) доцільно розробити і запровадити дієвий механізм його соціально-правового захисту. Зокрема, при зміні посади державного службовця внаслідок зміни керівника (для патронатної служби), ліквідації або реорганізації

державних органів йому має надаватись робота із встановленням посадового окладу не нижче від попереднього.

Доцільно також визначити етичні вимоги до діяльності державного службовця та узагальнити їх у Кодексі правил поведінки державних службовців.

Важливо посилити відповідальність за неналежне виконання службових обо'вязків, зокрема, за бездіяльність, зволікання у прийнятті і виконанні рішень. Мають бути вжиті радикальні заходи по викоріненню і запобіганню проявів корупції, партийної та конфесійної заангажованості.

У перспективі, коли зміцняться державні структури, сформується приватний сектор і утвердиться місцеве самоврядування, інститут державної служби доцільно поширити на проходження служби у військових органах, органах внутрішніх справ, безпеки, дипломатичних, митних, прокурорських та інших.

У більш віддаленій перспективі доцільним е розгляд питання про поширення державної служби на всіх працівників, які отримують заробітну плату з державного бюджету. Має бути розроблена відповідна концепція такої моделі державної служби, що охоплюватиме весь державний сектор.

Вирішення зазначених питань передбачає істотне зміцнення правового регулювання державної служби, джерелами якого повинні стати:

а) узагальнюючий Закон України "Про основні засади державної служби і служби в органах місцевого самоврядування", який має містити загальні положення, вичерпну класифікацію державних службовців, організацію керівництва державною службою тощо. Положення цього Закону матимуть безпосередню дію і загальне значення;

б) правові акти для окремих груп державних службовців, якими встановлюються специфічні положення відносно правового статусу деяких груп державних службовців. Наприклад, закони про міліцію, митну службу, службу безпеки, а також закони, які встановлюють статут працівників вищої школи, вчителів, медичних працівників;

в) правові акти, які стосуються оплати праці державних службовців. Це має бути Закон про посадові оклади державних службовців, який повинен регулювати оплату праці, встановлювати посадові оклади для державних службовців відповідно до нової класифікації посад;

г) Кодекс правил поведінки державних службовців, який треба розробити найближчим часом і в якому мають, окрім усього, міститися норми про дисциплінарну відповідальність службовців.

Доцільно передбачити значне підвищення ролі керівного органу управління державною службою, який за своїм статусом повинен бути центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом.

Його роль має бути визначальною в організації кадрового забезпечення державних органів. Він повинен брати участь у розробці та реалізувати єдину державну політику у сфері державної служби. До його повноважень має також належати: визначення і планування потреб у кадрах державних службовців; розробка, координація та контроль заходів щодо підвищення ефективності державної служби, зокрема стосовно проведення атестації державних службовців; визначення потреб та координація навчання у системі професійної підготовки і підвищення кваліфікації кадрів для державної служби; розробка організаційних засад формування кадрового резерву державних службовців; координація наукових досліджень з проблем підвищення ефективності державного управління і державної служби.

Слід також запропонувати додатково створити Президентові України Координаційний Центр з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, поклавши на нього функції загальної координації кадрової політики в усіх гілках державної влади і місцевого самоврядування.