Глава 3. Розвиток методу адміністративного права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 

Адміністративне право, як самостійну галузь права, характеризує, поряд з предметом, відповідний метод регулювання. Метод адміністративно-правового регулювання суспільних відносин разом із предметом регулювання дає найбільш чітку характеристику цієї галузі права, яка допомагає відокремити її від інших фундаментальних галузей права (цивільного, кримінального та інших).

Адміністративно-правовий метод регулювання у своєму змісті охоплює сукупність правових способів (які також є методами, але більш конкретними), що застосовуються державою для забезпечення регулюючої дії впливу норм адміністративного права.

У цілому ж в адміністративному праві використовуються як загальні методи правового регулювання, так і спеціальні, притаманні лише цій галузі права.

Загальні методи правового регулювання реалізуються шляхом:

1) використання приписів (встановлення обов'язків);

2) встановлення заборон;

3) надання дозволів.

Необхідність змін у використанні загальних методів регулювання в галузі адміністративного права обумовлюється тим, що в минулі роки у нашому суспільстві, де панувала командно-адміністративна система, перевага надавалась методам заборони та приписів. Набагато рідше застосовувався метод дозволів.

В адміністративному праві демократичного суспільства підвищується увага до гарантій реалізації прав і свобод людини. В адміністративно-правовому регулюванні цієї сфери суспільних відносин перевага має надаватися методу правових дозволів, і це необхідно передбачити в ході реформування адміністративного законодавства України. Саме використовуючи правові дозволи, громадяни мають змогу найповніше користуватися наданими їм правами і свободами, ефективніше захищати їх у випадках порушення.

У той же час в регулюванні управлінських відносин між органами виконавчої влади, а також місцевого самоврядування та у внутрішній організації цих органів має зберегтися значення методу встановлення субординації (для організації управлінського процесу, визначення компетенції суб'єктів адміністративно-правових відносин тощо), який залишається одним із провідних методів адміністративно-правового регулювання. З використанням цього методу у відносинах між керованим об'єктом і керуючим суб'єктом закріплюється стан підпорядкованості, що і означає субординацію між ними. Без застосування цього методу у регулюванні управлінських відносин неможливо налагодити чітку і життєво здатну систему управління. У регулюванні цієї системи має застосовуватися принцип правового регулювання, згідно з яким державним органам, органам місцевого самоврядування та їхнім посадовим особам "дозволено лише те, що прямо передбачено законом".

При цьому метод субординації має доповнюватися використанням методів координації та реординації. Метод встановлення координації полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети, тоді як метод встановлення реординації полягає в наданні керованому об'єкту прав вимагати від керуючого суб'єкту створення необхідних для діяльності першого умов (матеріальних, організаційних і т. ін.).

Отже, якщо в адміністративно-правовому регулюванні відносин між самими органами виконавчої влади превалює принцип "дозволено лише те, що прямо передбачено законом", то у відносинах між органами виконавчої влади та громадянами має бути найповніше врахований загальнодозволений принцип "дозволено все, що прямо не заборонено законом". Це цілком відповідає призначенню держави забезпечувати права і свободи людини.

Демократизація українського суспільства дозволяє здійснювати перехід від жорстких адміністративно-командних основ, перш за все в економічній сфері, до більш гнучких способів регулювання суспільних відносин.

Серед них перспективним є застосування різних форм адміністративного договору (угоди) у державному управлінні. Під адміністративними договорами треба розуміти дво- або багатосторонню угоду між суб'єктами управлінських відносин з приводу спільної реалізації покладених на них повноважень (прав і обов'язків).

Договірні форми мають активно використовуватися в стосунках між органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, наприклад, при передачі управління об'єктом від органу місцевого самоврядування міста районній державній адміністрації.

До речі, такі форми все частіше використовуються і органами внутрішніх справ, які беруть під охорону об'єкти державної власності та наділяються за договором правом затримувати працівників, що порушують правила внутрішнього розпорядку, громадський порядок або підозрюються у вчиненні дрібного розкрадання.

На процес оновлення методу адміністративного права впливають і зміни, що відбуваються в сучасних умовах у змісті державного управління, зокрема у зв'язку з більш широким використанням нових методів управлінського впливу. На противагу переважаючому застосуванню в минулому владно-розпорядчих (так званих "адміністративних") методів тепер все частіше використовуються методи дозволів, реєстрації, стимулювання інвестицій та інші. Примус у діяльності органів виконавчої влади втрачає пріоритетну роль, хоч і має залишатися основним засобом реагування держави на порушення адміністративно-процесуальних норм.