Тема 7. Адміністративно-правові методи державного управління : Адміністративне право України - Ківалов С. В. - Біла Л. Р. : Книги по праву, правоведение

Тема 7. Адміністративно-правові методи державного управління

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 
РЕКЛАМА
<

Поняття і види адміністративно-правових методів. Методи прямої і непрямої дії.

Заохочення як метод державного управління.

Стимулювання як метод державного управління.

Поняття дозвільної системи. Поняття і стадії дозвільного провадження.

При вивченні даної теми слід уяснити, що адміністративно-правові методи — це способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу органів державного управління (посадових осіб) на підпорядковані їм об'єкти управління. Методи досить різноманітні, однак вони мають загальні риси, а саме:

способи впливу органів державного управління на підпорядковані їм об'єкти управління; вираження державного публічного інтересу; засоби досягнення мети;

способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі спільної діяльності; способи реалізації компетенції.

В юридичній науці виділяють такі види адміністративно-правових методів, як: переконання, заохочення, примусу; прямого і непрямого впливу; нагляду, регулювання, керівництва та ін.

При цьому студентам необхідно знати, що переконання — це один із основних адміністративно-правових методів, який проявляється в різних роз'яснювальних, виховних, організаційних заходах для формування волі підвладного. Способами такого методу є навчання, пропаганда, роз'яснення, обмін досвідом та ін.

Примус як адміністративно-правовий метод (див. тему 9). Заохочення — це такий спосіб впливу, який через інтереси, свідомість направляє волю людей на здійснення корисних, з точки зору суб'єкту управління, справ. Правовою основою застосування даного методу є Указ Президента "Питання Комісії по державних нагородах України при Президентові України", "Про заснування відзнаки Президента України "Іменна вогнепальна зброя" та ін. Даний метод характеризується такими ознаками, як:

— фактичною підставою для нього є заслуга, діяння, яке позитивно оцінюється суб'єктами влади;

— воно пов'язане з оцінкою уже здійснених дій;

- воно персоніфіковано, застосовується у відношенні окремих індивідуальних або колективних суб'єктів;

— воно проявляється у моральному схвалені, наділенні правами, пільгами, матеріальними цінностями та іншими благами. Метод прямого впливу характеризується наступними ознаками:

- прямий вплив на волю;

— директивність, наказовий характер;

- однозначність команди, яка, як правило, не дає виконавцям можливості вибору варіанту поведінки;

— наявність великого адміністративного апарату, контролюючого виконання команди і наділеного повноваженнями застосовувати примусові заходи за невиконання.

Для методу непрямого впливу характерно:

— вплив на волю здійснюється через створення ситуації, яка зацікавлює в необхідній поведінці через інтереси, запити виконавця;

— у виконавця є право вибору відповідного варіанту поведінки;

— нормами права передбачається діючий механізм стимулювання (одержання прибутку, пільги та ін.).

Досить важливим для студентів є уяснення того, що дозвільна система — це урегульована нормами права сукупність суспільних відносин суб'єктів державного управління з громадянами і організаціями з приводу видачі дозволу на зайняття певними видами діяльності з наступним наглядом за дотриманням правил і умов здійснення дозвільної діяльності. Вона включає в себе чотири основних елементи:

1) наявність відносної заборони (займатися певною діяльністю можна тільки при наявності дозволу на це);

2) діяльність щодо видачі дозволу, здійснювана суб'єктами державного управління у відношенні громадян, організацій організаційно їм не підвладних (ліцензій, прав на управління транспортним засобом, допуск до державної таємниці та ін.);

3) нагляд за дотриманням правил і умов особами, що одержали дозвіл на певну діяльність;

4) застосування примусових заходів щодо припинення порушення правил, умов здійснення діяльності і притягнення винного до відповідальності.

Правову основу здійснення дозвільної системи визначають закони та підзаконні нормативні акти (див. закони: "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні"; укази Президента: "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій", "Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності", "Про запровадження єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва", "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності"; постанову КМУ "Про затвердження Положення про дозвільну систему України" та ін. (див. рекомендовану літературу).

Важливою складовою дозвільної системи є дозвільне провадження, яке включає в себе наступні стадії:

1) порушення дозвільної справи;

2) прийняття рішення;

3) виконання рішення;

4) нагляд за дотриманням особами, які одержали дозвіл, встановлених правил та умов;

5) атестація, акредитація дозвільної діяльності;

6) переоформлення, продовження дозволу;

7) застосування заходів примусу за допущення порушень правил і умов.

Слід мати на увазі, що останні три стадії є факультативними.


<