§ 1.5. Джерела екологічного права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 

Під джерелами права спід розуміти нормативні акти, які є юридичною базою для регулювання суспільних відносин. Дже­рела права розраховані, як правило, на тривалий термін за­стосування і охоплюють інтереси багатьох учасників суспіль­них відносин.

Джерела екологічного права послідовно виражають і за­кріплюють екологічну політику Української держави, сприяють її розвитку. Основним джерелом екологічного права України

є Конституція, яка має вищу юридичну силу і закріплює ос­нови екологічного права. «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, — зазначено у ст. 16 Конституції, — є обов'язком держави." Ко­жен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Основний Закон покладає на всіх громадян нашої країни обов'язок берегти природу та її багатства.

У Конституції зосереджені основоположні правові норми, які забезпечують механізм ефективного використання й охо­рони земель, надр, вод, лісів, всієї природи.

Джерелами екологічного права є закони України, що ре­гулюють екологічні відносини. Таким є Закон України «Про охорону природи України» від ЗО червня 1960 р., який визна­чає поняття правової охорони природи, мету і завдання охо­рони природних ресурсів, відповідальність за порушення пра­вил охорони природи, окреслює коло об'єктів, що підлягають охороні. Прийняття цього Закону сприяло поліпшенню охоро­ни природи в Україні, активізувало законодавчу діяльність у цій галузі.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. охопив ширше копо пи­тань у сфері екології, зокрема визначив правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього при­родного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього по­колінь.

Поряд із законами комплексного характеру приймаються закони галузевого значення, які регулюють питання раціо­нального використання, відтворення і охорони окремо взятих об'єктів природи, зокрема закони України «Про природно-за­повідний фонд України» від 16 червня 1992 р.; «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р.; «Про тварин­ний світ» від 3 березня 1993 р., «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р. До таких законодавчих актів слід віднести та­кож Земельний, Водний то Лісовий кодекси, кодекс України «Про надра», які також е джерелами екологічного права.

До джерел екологічного права відносяться постанови Вер­ховної Ради України й Укази Президента, які спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі використання, від­творення і охорони природних ресурсів та забезпечення еко­логічної безпеки населення України.

Поширеним джерелом екологічного права є постанови Кабінету Міністрів України та рішення місцевих органів влади і управління з питань раціонального використання та охорони природи. Постанови Кабінету Міністрів мають загально-обов'язкову силу для всіх міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій і громадян на території України, а рішен­ня місцевих Рад діють лише на територіях, що їм підпорядко­вані.

Серед постанов Кабінету Міністрів України з екологічних питань слід назвати такі: «Про затвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля» від ЗО березня 1998 р., «Про перелік видів діяльності, що належать до при­родоохоронних заходів» від 17 вересня 1996 р., «Про затвер­дження Положення про Державний фонд охорони навколиш­нього природного середовища» від 7 травня 1998 р.

До джерел екологічного права відносяться також накази й інструкції міністерств і відомств з питань екології. Такі акти е обов'язковими, як правило, лише для підприємств і установ, що їм підпорядковані.

Порівняно з іншими видами правових актів, в системі джерел екологічного права значне місце посідають закони, що свідчить про велику увагу нашої держави до розвитку еко­логічного законодавства, його регулюючу й охоронну спро­можність.

Джерела екологічного права будуть повною мірою відпо­відати своєму призначенню, за умови неухильного зростання їх якості. Це потребує активізації і вдосконалення нормотворчої діяльності всіх суб'єктів, що видають нормативні правові акти.

Правознавці юридичних наукових установ та освітніх за­кладів повинні більш плідно працювати над створенням необ­хідної теоретичної бази для вдосконалення законотворення. Це один з найважливіших морально-правових обов'язків юри­дичної науки.

Удосконалення чинного екологічного законодавства і роз­робка нових законів і підзаконних актів є однією з важливих передумов побудови правової держави.