§ 1.3. Основні принципи і завдання екологічного права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 

Принципи екологічного права — це головні, основополож­ні правила, які визначають загальну спрямованість і найсут­тєвіші риси правового регулювання екологічних суспільних відносин. Кожний принцип посідає своє чільне місце в струк­турі та змісті екологічного права і має свої особливості.

До основних принципів екологічного права відносять:

принцип переваги державної власності на землю, воду, лі­си, надра землі та інші об'єкти природи;

принцип державного управління природокористуванням і охороною природи;

принцип поєднання раціонального використання, відтво­рення і охорони природних ресурсів;

принцип комплексного підходу до природокористування і природоохорони;

принцип поєднання заходів щодо стимулювання і відпові­дальності у справі використання та охорони природних ресурсів;

принцип законності в екологічних відносинах. Принципи екологічного права реалізуються в його кон­кретних нормах, визначають їх зміст або зміст його окремих інститутів.

Найважливішим принципом, що лежить в основі екологіч­ного права, є принцип переваги державної власності на зем­лю, воду, ліси, надра, інші об'єкти природи, який випливає з Конституції України, Земельного, Водного, Лісового кодексів та інших законодавчих актів, спрямованих на раціональне природокористування і природоохорону. Зокрема, у ст. 4 Зе­мельного кодексу записано: «У державній власності перебу­вають усі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність». У ст. 6 Лісового кодексу зазначено: «Всі ліси в Україні є власністю держави». Статті аналогічного змісту е й в інших законодавчих актах.

Підкреслюючи перевагу державної власності на природні ресурси, необхідно зазначити, що екологічне законодавство передбачає в окремих випадках і такі форми власності, як приватна і колективна, які стосуються переважно землі, тва­ринного світу, природно-заповідного фонду.

Право власності — це врегульовані законом суспільні від­носини щодо володіння, користування і розпорядження май­ном; воно охороняється законом незалежно від форми влас­ності.

Принцип державного управління природокористуванням і охороною природи полягає в організації раціонального приро­ докористування і належної охорони навколишнього природно­го середовища.

Функції управління в сфері використання Г охорони при­родних багатств віднесені законодавством до компетенції державних органів управління.

Важливе місце посідає принцип поєднання раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Як у законодавстві, так і на практиці використання, відтворення і охорона природних багатств розглядаються в їх єдності. Ці поняття завжди перебувають у нерозривних взаємозв'язку і взаємозалежності. Виходячи з цього принципу, не можна врегульовувати ізольовано тільки частину певної екологічної проблеми, бо це не дасть бажаних результатів.

Принцип комплексного підходу до природокористування і природоохорони. У природі все взаємопов'язано. Так, від ста­ну землі залежить стан вод, лісів, тваринного світу, тоді як води і ліси, у свою чергу, справляють вплив на землю, ат­мосферне повітря, інші об'єкти природи. Забруднення земель призводить до забруднення вод, виснаження лісонасаджень, отруєння тварин і птахів. Кількість і якість води впливає на стан земель та рибного господарства. Тому дуже важливо, щоб природокористування і природоохоронні заходи здійсню­вались у комплексі. Це має бути чіткіше закріплено в право­вих нормах і неухильно виконуватися на практиці.

Слід зазначити, що й екологічна свідомість людей повинна формуватися саме на засадах цілісності природного середо­вища.

Принцип поєднання заходів щодо стимулювання і відпові­дальності у сфері використання і охорони природних ресурсів. Для досягнення раціонального використання і охорони при­родних ресурсів згідно з діючим законодавством застосову­ються як юридична відповідальність винних осіб, так і заходи стимулювання щодо дбайливого відношення до природи, її від­творення.

Тривалий час стимулювання у сфері природоохорони не застосовувалося. Ні в нашому законодавстві, ні в теоретич­них дослідженнях учених-юристів, присвячених означеній проблемі, не згадувалося про необхідність застосування ма­теріальних та інших заохочень у цій галузі діяльності. Не вия­вили ініціативи щодо природоохорони й відомства. Однією з причин сучасної екологічної кризи слід вважати саме ігнору­вання матеріального заохочення.

З розвитком і вдосконаленням екологічного законодав­ства згаданий недолік був урахований. Нові закони про охо­рону природи та Земельний, Водний і Лісовий кодекси містять окремі розділи і статті, присвячені матеріальному стимулю­ванню раціонального використання, охорони і відтворення зе­мель, вод, лісів та інших природних ресурсів.

Правове регулювання стимулювання в системі охорони навколишнього природного середовища повинно розвиватись і надалі. Потрібні величезні зусилля, щоб стабілізувати вкрай складну екологічну ситуацію в Україні. Провідну роль у цьому має відіграти правильне поєднання заходів стимулювання і юридичної відповідальності в галузі екологічних відносин.

Принцип законності в екологічних відносинах відіграє особливу роль у досягненні раціонального природокористу­вання і забезпечення охорони природних багатств.

Першою і основною умовою забезпечення законності в галузі екологічних відносин є наявність відповідних законо­давчих та інших нормативних актів, націлених на створення міцної юридичної основи раціонального природокористування і природоохорони.

Однак для досягнення справжньої законності цього недос­татньо. Закони необхідно не тільки приймати, а й чітко вико­нувати. Цього, на жаль, поки що немає.

Проблема зміцнення законності — загальнодержавна проблема. Над її вирішенням належить працювати законодав­чим, правозастосовчим і правоохоронним органам, у тому числі органам внутрішніх справ. Необхідно, щоб у повну силу запрацював відомий принцип — перед законом усі рівні.

Перед екологічним правом стоять складні завдання, які випливають з необхідності якнайшвидше вивести Україну з екологічної кризи, що призвела до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності. Подолання екологічної кризи може бути досягнуто за допомогою різних правових засобів: удосконалення право­вого регулювання екологічних суспільних відносин; бездоган­ного втілення в життя вимог екологічного законодавства; сти­мулювання раціонального використання і відтворення природ­них ресурсів; беззастережного притягнення до відповідаль­ності юридичних і фізичних осіб, які порушують вимоги екологічного законодавства.

До термінових завдань екологічного права відноситься га­рантування екологічної безпеки в Україні. Подолання еколо­гічної кризи має для громадян, суспільства, держави в цілому величезне значення. Але цього замало. Необхідно гарантува­ти екологічну безпеку в Україні з метою попередження будь-яких екологічних потрясінь.

Однією з найбільш дійових гарантій є екологічне право. За його допомогою забезпечується додержання екологічних вимог в усіх галузях народного господарства, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів. Право здатне забез­печити додержання екологічних вимог при використанні при­родних ресурсів, що має особливо велике значення для га­рантування екологічної безпеки. Право може і повинно запо­бігати будь-яким екологічним негараздам. Еколого-правові норми покликані захистити природу від господарської без­межності та інших руйнівних факторів.

Гарантування екологічної безпеки може досягатися також за допомогою відповідних фінансово-матеріальних витрат. Право відіграє важливу роль у накопиченні й розподілі коштів на природоохоронну діяльність, джерелами формування яких є бюджетні кошти цільового призначення, позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища, власні витрати природокористувачів.

Позабюджетний фонд формується за рахунок:

а) плати за забруднення навколишнього природного сере­довища та використання природних ресурсів;

б) грошових стягнень за порушення природоохоронних та санітарних норм і правил, за шкоду, заподіяну порушенням природоохоронного законодавства, а також самовільне вико­ристання ресурсів;

в) грошових стягнень за погіршення якості природних ре­сурсів;

г) надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до чинного законодавства майна, яке було предметом екологіч­ного правопорушення;

д) обов'язкового екологічного страхування;

е) цільових та інших добровільних внесків підприємств, організацій, установ та громадян.

Право виступає гарантом для досягнення екологічної без­пеки і за багатьох інших обставин.

Важливим завданням екологічного права є охорона еко­логічних прав та інтересів громадян України. Згідно з діючим законодавством громадянам нашої країни надано широкі еко­логічні права. Щоправда вони з різних причин ще не стали реальністю. Тому завданням екологічного законодавства е посилення охорони екологічних прав громадян, створення га­рантій для їх реалізації. Для цього достатньо можливостей, від широкого і загальнодоступного пропагування екологічних прав до підвищення юридичної відповідальності за їх пору­шення.

Одним з невідкладних завдань екологічного права в Ук­раїні є забезпечення екологічної загальної освіти. У сучасних умовах науково-технічного прогресу екологічні знання необ-

хідні кожній людині. Тому екологічні освіта і виховання стають одним з найактуальніших завдань екологічного права. Можна впевнено сказати, що екологічно грамотна і вихована людина ніколи не завдасть навіть незначної шкоди природі, навпаки, всебічно сприятиме позитивним екологічним процесам.

Як не прикро це визнавати, але людина сама винна в створенні екологічної кризи. Отруюючи землю і воду, забруд­нюючи інші об'єкти природи, вона ставить під загрозу своє здоров'я, життя та існування людства в цілому. Ось чому бе­режливе ставлення до природи, зміцнення її охорони мають стати нормою поведінки кожної людини. Це переконує, що екологічна освіта має стати наріжним каменем створення цілком придатної для здоров'я і життя людей екологічної об­становки.

Треба визнати, що прозріння настало надто пізно, як і піз­но почалося запровадження екологічної освіти, тому пожи­наємо дуже гіркі плоди, через свою безпечність харчуємось не дуже чистими продуктами, п'ємо не завжди чисту воду, дихаємо забрудненим повітрям.

Досить суттєвим завданням екологічного право е наукове забезпечення екологізації суспільства. Наука являє собою особливу специфічну галузь людської діяльності, яка все біль­ше визначає розвиток не тільки матеріального виробництва, а й всього суспільства. Це одна з форм суспільного усвідом­лення, призначенням якої є систематичне пізнання об'єктив­них законів природи і суспільства та відкриття шляхів їх ви­користання на практиці. Наука слугує практиці, і в цьому її величезна сила. Проте впровадження наукових досягнень у практику відбувається повільно.

Протягом багатьох тисячоліть люди обробляли землю, ви­рощували корисні рослини, ліси, розводили тварин. Але вони не відчували своєї відповідальності за збереження природи, її раціональне використання. Не існувало і наукового підходу до вирішення екологічних проблем.

У зв'язку з загостренням екологічної ситуації в умовах науково-технічного прогресу зростають вимоги до засад при­родоохоронної діяльності. Реалізація нової екологічної політи­ки України вимагає наукового підходу до розв'язання еколо­гічних проблем. Завдання екологічного права — активно сприяти науковому вибору. Екологізація суспільства повинна грунтуватися на науковій основі.