§ 14.3. Правова охорона навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах : Екологічне право.2. – Автор невідомий : Книги по праву, правоведение

§ 14.3. Правова охорона навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 
РЕКЛАМА
<

Важливою задачею екологічного законодавства є охорона природного середовища в містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах. Правовий стан, роль і значення міст та інших населених пунктів вимагають створення в них найбільш сприятливих умов для життя і здоров'я, праці і від­починку населення.

Навколишнє середовище міст — це складний виробничий, природний і соціальний комплекс. Він включає в себе про­мисловість, транспорт, архітектурно-будівельні ансамблі, за­клади науки, освіти, культури, жилі і комунально-побутові, мі­ські угіддя, парки відпочинку, зелені зони.

Міста мають багато екологічних проблем, що виникають і нагромаджуються в зв'язку з науково-технічним прогресом. Саме в містах спостерігається хімічне, пилове, шумове й ін­ше забруднення атмосферного повітря, води і грунту, що пе­ревищує допустимі для здоров'я людини межі. А тому до якості навколишнього природного середовища міст та населе­них пунктів висуваються більш високі вимоги.

Правова охорона навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах здійснюється на підставі загальних екологічних правових норм, спрямованих на охо­рону земель від ерозії, вод і атмосферного повітря від за­бруднення, лісів населених пунктів від пожеж, знищення, по­шкодження, засмічення тощо. Разом з тим, специфіка об'єкта охорони визначає і специфіку природоохоронних заходів, що притаманні лише охороні природного середовища населених пунктів. До таких заходів відносяться:

а) еколого-вимогливе планування і забудова населених пунктів, їх благоустрій;

б) забезпечення санітарного та епідемічного благополуч­чя населення;

в) охорона атмосферного повітря в населених пунктах;

г) охорона зеленої рослинності міст та інших населених пунктів.

Планування і забудова населених пунктів, курортів повин­ні передусім передбачати створення найбільш сприятливих умов для життя, а також для збереження і зміцнення здо­ров'я громадян. Житлові масиви, промислові підприємства та інші об'єкти належить розміщати таким чином, щоб виключити несприятливий вплив шкідливих факторів на здоров'я і сані­тарно-побутові умови життя населення. Зокрема, важливо враховувати переважаючі напрями вітру, щоб запобігти зане-

сенню шкідливих речовин від підприємств на заселені те­риторії.

При проектуванні, будівництві і реконструкції підприємств слід передбачати заходи щодо запобігання забрудненню ат­мосферного повітря, водойм підземних вод, зелених наса­джень, грунту.

Певна частка забруднення навколишнього середовища в містах припадає на транспорт. Тому необхідно находити най­більш раціональне розміщення транспортних потоків, виведен­ня їх за межі жилої зони, а транзитних шляхів — за межі міста, передбачати транспортні розв'язки для безупинного ру­ху автомобілів.

При забудові міст та інших населених пунктів належить забезпечити введення в установлені строки водопроводів, ка­налізаційних і очисних споруд, санітарну очистку, утилізацію промислових, комунально-побутових та інших відходів.

З метою зменшення впливу промислових підприємств на навколишнє середовище передбачено створення навколо них санітарно-захисних зон. Залежно від характеру і масштабів шкідливих викидів підприємства поділені на п'ять класів. Під­приємства 1 класу повинні мати санітарно-захисну зону у 1000 м, II класу — 500 м, III класу — 300 м, IV класу — 100 м, V класу — 50 м. Обов'язковою умовою упорядкова­ності такої зони є її озеленення, що для сучасного міста має особливе значення. Рослини здатні поглинати і засвоювати різні гази та пил, чим очищають атмосферне повітря. А трав'яниста рослинність вбирає в себе усі радіоактивні опади.

Озеленення корисне і тим, що сприяє спілкуванню людини з природою. Людина щодня, щомиті повинна відчувати зв'язок з довкіллям. Адже життя людини тісно пов'язане з природою, з її виникненням. Сьогодення тим більше вимагає зміцнення цих зв'язків.

Важливу роль в охороні навколишнього природного сере­довища в містах та інших населених пунктах покликане відіг­рати законодавство про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення. Воно базується на засадах Конституції України, Основах законодавства України про охо­рону здоров'я і складається з Закону України «Про забезпе­чення санітарного та епідемічного благополуччя населення», інших актів законодавства та санітарних норм. У статті 49 Конституції України записано: «Держава ... забезпечує сані­тарно-епідемічне благополуччя».

Закон України «Про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення» регулює суспільні відноси­ни, які виникають у сфері забезпечення та епідемічного бла­

гополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних І органів, підприємств, установ, організацій та громадян, вста­новлює порядок організації державної санітарно-епідеміоло-і гічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміоло­гічного нагляду в Україні.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очо­лює головний державний санітарний лікар України — перший заступник міністра охорони здоров'я України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, міс­ті, районі в місті очолює головний державний санітарний лі­кар відповідної адміністративної території.

Стаття 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» наголошує на ви­могах, які висуваються до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій. Це має особливе значення для забезпечення санітарно-оздоровчого режиму ', міст, створення найбільш сприятливих умов для життя, праці та відпочинку населення.

Стан навколишнього природного середовища в чималій мірі залежить від забезпечення радіаційної безпеки. Вирішен­ню цієї задачі присвячено ст. 23 Закону України «Про забез­печення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня». Згідно з цією статтею підприємства, установи, організа­ції, що виробляють, зберігають, транспортують, використо­вують радіоактивні речовини, здійснюють їх захоронення чи утилізацію, зобов'язані дотримуватись норм радіаційної безпе­ки, відповідних санітарних правил, а також норм, установле­них іншими актами законодавства, що містять вимоги радіа­ційної безпеки. Робота з радіоактивними речовинами здій­снюється з дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби та інших спеціально уповноважених органів.

Випадки порушень норм радіаційної безпеки, санітарних правил роботи з радіоактивними речовинами, а також радіа­ційні аварії підлягають обов'язковому розслідуванню за учас­тю посадових осіб, які здійснюють державний санітарно-епіде­міологічний нагляд.

Надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навколиш­нього природного середовища радіаційну обстановку на пев­ній території України створила Чорнобильська катастрофа. Усуненню наслідків цієї катастрофи присвячені законодавчі акти, в тому числі Закон України «Про правовий режим те­риторії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р. Цей Закон регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи насе-

лення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у межах зон. Закон передбачає й інші заходи, розраховані на послаблення впливу радіації.

У системі екологічно-правових заходів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища в містах, чільне місце відводиться державному санітарно-епідеміологіч­ному нагляду.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епіде­міологічного благополуччя населення» дає таке визначення державного санітарно-епідеміологічного нагляду: це діяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміоло­гічної служби по контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попе­редження, виявлення, зменшення та усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та по засто­суванню заходів правового характеру щодо порушників.

Основними завданнями цієї діяльності є:

нагляд за організацією і проведенням органами держав­ної виконавчої влади, місцевого і регіонального самовряду­вання, підприємствами і установами, організаціями та грома­дянами санітарних і протиепідемічних заходів;

нагляд за реалізацією державної політики з питань профі­лактики захворювань населення, участь у розробці та конт­роль за виконанням програм, що стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я населення;

нагляд за дотриманням санітарного законодавства;

проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи.

Регулярне здійснення санітарно-епідемічного нагляду здатне оздоровити і підтримувати в належному стані екологію міст та інших населених пунктів.

Особливу увагу екологічне законодавство приділяє захо­дам щодо охорони атмосферного повітря. Як зазначено в ст. 27 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», проектування, будівництво і введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, вдосконалення існуючих і впровадження нових технологічних процесів та устаткування повинно здійснюватись з обов'язко­вим додержанням норм екологічної безпеки, врахуванням су­купної дії викидів забруднюючих речовин в атмосферне по­вітря і шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на нього всіма діючими та запланованими для будівництва спо­рудами й іншими об'єктами, а також з урахуванням накопи­чення забруднення в атмосфері, транскордонного його пере­несення й особливостей кліматичних умов.

Складування, зберігання або розміщення виробничого, побутового сміття та інших відходів, які є джерелами забруд­нення атмосферного повітря пилом, шкідливими газоподібни­ми речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених органами державної ви­конавчої влади територіях у межах встановлених ними лімітів з додержанням нормативів екологічної безпеки і при можли­вості їх подальшого господарського використання.

За викиди у атмосферне повітря забруднюючих речовин та за інші шкідливі впливи на нього з підприємств, установ і організацій стягуються платежі. Причому стягнення платежів не звільняє від відшкодування збитків, заподіяних порушен­ням законодавства про охорону атмосферного повітря. Роз­міри вказаних платежів установлюються Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською, міськими державними адміністраціями на підставі лімітів ви­кидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на нього і нормативів плати за них.

Однією із складових частин навколишнього природного середовища міст та населених пунктів є зелена рослинність. Ліси населених пунктів, міські і приміські лісопарки, парки, сквери, ботанічні сади, інші зелені насадження поповнюють запаси кисню в атмосфері, очищають повітря, гасять шум, оз­доровлюють екологічний стан міст. Вони мають санітарно-гігіенічне, оздоровче, рекреаційне значення і є місцями від­починку дорослих і дітей.

Разом з екологічною функцією зелена рослинність міст виконує також естетичну та виховну функції. Зелена рослин­ність— це невичерпне джерело життєдайності. Як відзначав К. А. Тімірязев, від зеленого листка беруть початок усі прояви життя на землі. А тому охорона лісів і зеленої рос­линності населених пунктів заслуговує на особливу увагу, їх охорона може досягатися різними шляхами, по-перше, шля­хом максимального обмеження використання зазначених лі­сових угідь для різних господарських потреб, по-друге, шля­хом активізації лісовідновлення і лісорозведення в лісах на­селених пунктів.

Згідно з діючим лісним законодавством у лісах населених пунктів допускаються тільки рубки догляду, санітарні рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних молодняків, прокла­данням просік, створенням протипожежних розривів. Усякі ін­ші рубки деревостанів у цих лісах заборонені. Крім того, у за­значених лісах забороняється також заготівля живиці, дерев­них соків, лісової підстілки, а також випасання худоби.

У статті 78 Лісового кодексу України зазначено, що зако­нодавчими актами України у лісах населених пунктів може бути передбачено заборону й інших видів використання ре­сурсів та користування земельними ділянками лісового фон­ду, якщо вони несумісні з проведенням культурно-оздоровчих заходів та організацією відпочинку населення.

З метою посилення охорони лісів населених пунктів і зе­лених насаджень приймаються спеціальні нормативні акти. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насаджен­ням у межах міст та інших населених пунктів» від 8 квітня 1999 р., яка визначає матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну зеленим насадженням.

Якщо порядок відшкодування шкоди спеціальним законо­давством не регулюється, він визначається за загальними правилами, передбаченими статтями 440 і 441 Цивільного ко­дексу України.

Відповідальність за порушення правил охорони зелених насаджень на території населених пунктів встановлюється рі­шенням Рад народних депутатів.

Охороні лісів населених пунктів сприяють також лісовід­новлення і лісорозведення. Нерідко частина лісів гине від лі­сових пожеж, шкідників і хвороб. Важливо, щоб замість зни­щених і загиблих лісів висаджувались молоді. Постійний наг­ляд за станом міських і приміських лісів і своєчасне прове­дення в них лісовідновпювальних робіт зберігає їх природну життєдайність.

Лісорозведення — це залісення земельних ділянок, на яких ліс не вирощувався. Дбаючи про поліпшення екологічно­го стану в місті, іншому населеному пункті, місцеві органи влади виявляють земельні ділянки для лісорозведення. У пер­шу чергу для цього використовуються малопродуктивні землі, круті схили, яри.

Поліпшення екологічного стану довкілля має особливе значення. Сучасне виробництво пов'язане з великим наван­таженням працюючих, для відновлення їх фізичних і духовних сил потрібне спілкування з природою.

Лісорозведення потребують багато міст України, особливо ті, що розміщені в степовій зоні республіки: Одеса, Херсон, Кіровоград, Кривий ріг. Навколо цих та інших міст республіки приміських лісів майже немає. Тоді як ліси поліпшують мікро­клімат, підвищують вологість повітря, що особливо важливо для південного регіону.

Враховуючи оздоровче й естетичне значення лісів насе­лених пунктів, а також постійно зростаюче навантаження на

них, варто визначити їх правовий режим в окремому право­вому акті. Ним може стати Положення про ліси міст та інших населених пунктів.

В Україні є сприятливі умови для вирощування лісів, пар­кових дерев, іншої рослинності. Якщо на великих просторах тундри нараховується лише 400—500 видів рослин, то в Ук­раїні більше 5 тисяч.

Чому ж в багатьох містах і регіонах республіки ці сприят­ливі кліматичні умови не використовуються для вирощування рекреаційних лісів, парків, для створення тим самим сприят­ливих екологічних умов? На наш погляд, тому, що чинне за­конодавство ще якось реагує на протиправні дії в галузі еко­логії, але зовсім не зважає на бездіяльність у цій життєво важливій сфері.

Треба, по-перше, діяльність керівників усіх рівнів оцінюва­ти не тільки в залежності від виконання виробничого плану, а й від створення сприятливих екологічних умов для праці і життя людей. По-друге, необхідно передбачити в законодав­стві відповідальність за екологічну бездіяльність.

Проблему правової охорони навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах треба вирі­шувати і в більш широкому плані. Щоб зміцнити правову ос­нову екологічних відносин в населених пунктах, потрібен за­кон про охорону навколишнього природного середовища в містах та інших населених пунктах України.

Планування та проведення заходів, спрямованих на охо­рону навколишнього природного середовища в містах, здійс­нюють міські Ради народних депутатів і їх виконавчі органи. Ці ж владні органи контролюють виконання прийнятих планів та рішень щодо охорони навколишнього середовища.

У межах поселень міського типу та сільських населених пунктів заходи екологічного характеру очолюють відповідно селищні та сільські Ради народних депутатів і їх виконавчі ор­гани.

Повноваження місцевих Рад та їх виконавчих органів у сфері охорони навколишнього природного середовища визна­чені Законом України «Про місцеве самоврядування в Украї­ні» від 21 травня 1997 р.

У своїй еколого-охоронній діяльності місцеві Ради народ­них депутатів застосовують різні форми і методи. Зокрема, розробляють і приймають нормативні акти екологічного спря­мування, контролюють виконання законодавчих актів, прий­нятих вищестоящими органами, розглядають питання охорони навколишнього середовища на сесіях Рад.

До відання виконавчих органів міських, селищних, сіль­ських Рад належать:

1) визначення в установленому порядку розмірів відшко-дувань підприємствами, установами та організаціями за за­бруднення довкілля та екологічні збитки;

2) підготовка і подання на затвердження Ради проектів місцевих програм довкілля, участь у підготовці загальнодер­жавних і регіональних програм охорони довкілля;

3) підготовка і внесення на розгляд Рад пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природ­но-заповідного фонду місцевого значення та Інших територій, що підлягають особливій охороні;

4) здійснення заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзви­чайних ситуацій, інформування про них населення;

5) визначення територій для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповід­но до законодавства;

6) вирішення інших питань у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Законодавче закріплення повноважень місцевих Рад та їх виконавчих органів у сфері охорони навколишнього природ­ного середовища має принципове значення, проте воно не вирішує цього надзвичайно важливого екологічного питання.

Проблема охорони навколишнього середовища в містах та інших населених пунктах буде вирішена, якщо місцеві органи державної влади та управління будуть розглядати її як невідк­ладну задачу державної ваги та будують діяти цілеспрямова­но і рішуче.