§ 13.1. Природно-заповідний фонд України як об'єкт правової охорони

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і вод­ного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різ­номанітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забез­печення фонового моніторингу навколишнього природного се­редовища.

До природно-доповідного фонду належать:

а) природні території та об'єкти — природні та біосфернІ заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

б) штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, парки — пам'ятки садово-паркового мис­тецтва.

Правові основи організації, охорони, ефективного вико­ристання природно-заповідного фонду, відтворення його при­родних комплексів та об'єктів визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., в якому знайшли закріплення форми власності на території та об'єкти природно-заповідного, фонду України, цілі його вико­ристання, права громадян із зазначених питань.

Території природних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю народу України. Регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендро­логічні, зоологічні парки та парки — пам'ятки садово-парко­вого мистецтва можуть перебувати як у власності народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися в природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

для потреб моніторингу навколишнього природного середо­вища.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду — це сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них,

порядок охорони, використання і відтворенні* їх природних комплексів.

На землях природно-заповідного призначення заборо­няється будь-яка діяльність, що негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Громадяни України мають такі права:

брати участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-за­повідного фонду;

брати участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охо­рони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності;

вносити пропозиції про включення до складу природно-за­повідного фонду найбільш цінних природних територій та об'єктів;

ознайомлюватися з територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, здійснювати інші користування з додер­жанням встановлених вимог щодо заповідного режиму;

брати участь у здійсненні громадського контролю за охо­роною заповідних територій та об'єктів, вносити пропозиції щодо притягнення до відповідальності винних у порушенні ви­мог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Законодавством України можуть бути визначені й інші права громадян з питань охорони та використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду.

Заслуговує на увагу правовий режим територій та об'єк­тів природно-заповідного фонду України. Він визначається з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.

Природні заповідники— це природоохоронні, науково-дос­лідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікаль­них для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних проце­сів і явищ, що відбуваються в них, розробок наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Основними завданнями природних заповідників є збере­ження природних комплексів та об'єктів на їх території, про­ведення наукових досліджень і спостережень за станом нав­колишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння в підготовці наукових кадрів і спеціалістів у

галузі охорони навколишнього природного середовища та за­повідної справи.

На природні заповідники покладається також координація і проведення наукових досліджень у регіоні.

На території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить їх цільо­вому призначенню, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природ­ні комплекси та об'єкти.

Зокрема забороняється: будівництво споруд, шляхів спо-•лучення, мережних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, стоянка транспорту, прогін домашніх тварин, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 м над землею; геологороз­відувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських й інших рослин, квітів, випасання худоби, виловлення і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення тощо.

Б'юсферні заповідники — це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових при­родних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічно­го моніторингу, вивчення навколишнього природного середо­вища, його змін під дією антропогенних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних за­повідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідною фонду ін­ших категорій та інших земель і належать до всесвітньої гло­бальної мережі біосферних заповідників.

Для біосферних заповідників установлюється диференційо­ваний режим охорони, відтворення та використання природ­них комплексів згідно з функціональним зонуванням. Перед­бачено виділення трьох зон: заповідна, буферна, зона антро­погенних ландшафтів. Кожна з них включає в себе території, виділені з конкретною метою їх використання.

Наукові дослідження, спостереження за станом навколиш­нього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюються з урахуванням міжнародних про­грам.

Національні природні парки є природоохоронними, рек­реаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними устано­вами загальнодержавного значення.

- Перед ними стоять такі основні завдання:

а) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;

б) створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних ком­плексів та об'єктів;

в) проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього при­родного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

г) проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних парків створюються зони: запо­відна, регульованої та стаціонарної рекреації, господарська зона. Зонування проводяться згідно з Положенням про націо­нальний природний парк та Проектом організації території на­ціонального природного парку, охорони, відтворення та рек­реаційного використання його природних комплексів і об'єк­тів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Регіональні ландшафтні парки — це природоохоронні рек­реаційні установи місцевого чи регіонального значення, що утворюються з метою збереження в природному стані типо­вих або унікальних природних комплексів та об'єктів забез­печення умов для організованого відпочинку населення.

Зазначені парки організовуються, як правило, без вилу­чення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання таких завдань:

а) збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів;

б) створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних ком­плексів і об'єктів;

в) сприяння екологічній освітньо-виховній роботі. Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Господарська, наукова та інша діяль­ність, що не суперечить цілям і завданням заказника, прово­диться тут з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Пам'ятками природи оголошуються окремі унікальні при­родні утворення, що мають особливе природоохоронне, нау­

кове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території пам'яток природи заборо­няється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, бо­лотисті та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важ­ливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, з ме­тою збереження їх у природному стані. Тут забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбу­ваються в природних комплексах, включених до його складу.

Оголошення заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, вод­них та інших природних об'єктів у їх власників або користу­вачів. Останні беруть на себе зобов'язання щодо забезпечен­ня режиму їх охорони та збереження.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчен­ня, акліматизації, розмноження в спеціальних умовах рідкіс-

!них і типових видів місцевої і світової флори шляхом попов­нення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них зав­дань.

У межах ботанічних садів можуть бути виділені зони: екс­позиційна — її відвідування дозволяється в порядку, що вста­новлюється адміністрацією ботанічного саду; наукова — до її складу входять колекції, експериментальні ділянки тощо; за­повідна — відвідування її забороняється, крім випадків, коли це пов'язано з проведенням наукових спостережень; адмі­ністративно-господарська.

Зонування території ботанічних садів проводиться згідно з Положенням про ботанічний сад та Проектом організації те­риторії ботанічного саду.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення в спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого викорис­тання.

Зоологічні парки відкриваються з метою організації еко­логічної, освітньо-виховної роботи, створення експозицій рід­кісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових ос­нов її розведення в неволі.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилу­чаються з господарського використання і надаються дендро-

логічним і зоологічним паркам, на території яких забороня­ється діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань.

Парками — пам 'ятками садово-паркового мистецтва ого­лошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будів­ництва з метою охорони їх та використання в естетичних, ви­ховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Оголошення парків — пам'яток садово-паркового мистец­тва провадиться з вилученням або без нього земельних діля­нок, водних та інших природних об'єктів в їх власників або користувачів. Тут забороняється будь-яка діяльність, не пов'язана з виконанням відповідних завдань і яка загрожує їх збереженню.

На території цих парків забезпечується проведення екс­курсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні вирубки, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, ча­гарникових і квіткових композицій, трав'яних газонів.

Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» підготовка і подання клопотання про створен­ня чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду можуть здійснюватись органами Міністерства екології та природних ресурсів, науковими установами, природоохо­ронними громадськими об'єднаннями або іншими зацікавле­ними підприємствами, установами, організаціями та громадя­нами. Клопотання, які подаються до державних органів, упов­новажених проводити їх попередній розгляд, повинні містити обгрунтування необхідності створення чи оголошення терито­рії або об'єкта природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та ін­шої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуєть­ся для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

До клопотання додаються документи, що підтверджують та доповнюють обгрунтування необхідності створення чи оголо­шення територій або об'єктів природно-заповідного фонду.

Таке клопотання розглядається в місячній строк: щодо те­риторій та об'єктів загальнодержавного значення — Міністер­ством екології та природних ресурсів України, щодо територій та об'єктів місцевого значення — органами цього Міністер­ства на місцях.

Проекти створення територій та об'єктів природно-запо­відного фонду підлягають державній екологічній експертизі.

Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним природним паркам та інших територій і об'єктів природно-заповідного фонду загаль­нодержавного значення приймаються Президентом України.

Рішення про створення біологічних заповідників також приймаються Президентом України після вирішення цього пи­тання відповідно до міжнародних угод.

Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення їх охоронних зон приймається обласними, мі­ськими (міст республіканського підпорядкування) Радами на­родних депутатів.

Мережу створення нових об'єктів природно-заповідного фонду передбачає Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі Украї­ни на 2000—2015 роки» від 21 вересня 2000 р. Зокрема, пе­редбачається створити Національні природні парки: Приазов-ський — площею 20 тис. гектарів, Сиваський — 195 тис. гек­тарів, Нижньодніпровський — 50 тис. гектарів; біосферні за­повідники: Західне Полісся — площею 40 тис. гектарів, Поліський — 50 тис. гектарів, Кримський — 40 тис. гектарів та багато інших об'єктів природно-заповідного фонду.

Збільшення площі земель, з природними ландшафтами за­безпечується шляхом:

вилучення земель сільськогосподарського призначення (насамперед деградованих орних земель) внаслідок економіч­ної збитковості їх використання за призначенням;

вилучення із промислового використання (у видобувній, будівельній та інших галузях виробництва) земельних ділянок, які втратили природний стан і становлять підвищену небезпе­ку для збереження навколишнього середовища;

надання переваги відновленню природних ландшафтів як найбільш доцільному виду використання земель, що вибува­ють із сільськогосподарського використання;

встановлення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг навколо водних об'єктів;

збільшення території лісів і лісосмуг навколо сільськогос­подарських угідь, промислових та житлових зон.

І     Реалізація Загальнодержавної програми формування на­ціональної екологічної мережі України забезпечить збережен-^ ня і відтворення ландшафтного різноманіття, а також сприя­тиме: дотриманню екологічної рівноваги на території України;

створенню природних умов для життя і розвитку людини в екологічно збалансованому природному середовищі, макси­мально наближеному до природних ландшафтів; забезпечен-

ню збалансованого та невиснажливого природокористування на значній частині території України; розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку та оздоровлення населен-ня; зростанню природноресурсного потенціалу на суміжних з національною екологічною мережею землях сільськогосподар­ського призначення; удосконаленню природоохоронної норма­тивно-правової бази та її гармонізації з міжнародною; розбу­дові Всеєвропейської екологічної мережі; забезпеченню від­новлення біогеохімічних кругообігів у навколишньому природ­ному середовищі; зменшенню загрози деградації та втрати родючості земель; посиленню узгодженості діяльності цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місце­вого самоврядування, громадських екологічних організацій у розв'язанні проблем екологічної безпеки України.