§ 8.1. Вода як об'єкт охорони : Екологічне право.2. – Автор невідомий : Книги по праву, правоведение

§ 8.1. Вода як об'єкт охорони

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 
РЕКЛАМА
<

Великим і надзвичайно корисним природним ресурсом є вода. Саме їй належить найважливіша роль у виникненні та існуванні життя на Землі. Зникала вода, і життя припинялося на величезних просторах нашої планети.

Організм тварин і людей в основному складається з води. Так, кількість води в організмі риб досягає 80 відсотків, зем­новодних — 60—65 відсотків. Тіло дорослої людини вміщує понад 65 відсотків води, у дітей її ще більше. В рослинах міс­титься 40—98 відсотків води.

Добова потреба дорослої людини у воді складає 2,5—3 л. Ця потреба задовольняється водою, що надходить з харчами і тією рідиною, яку людина випиває. При великих фізичних навантаженнях і в спекотливу погоду потреба у воді зростає.

Організм людини дуже чутливий до втрати вологи. Втрата 10 відсотків вологи від маси тіла призводить до загрозливих змін в організмі людини, а при втраті 15—25 відсотків може настати смерть.

Людина використовує воду для багатьох потреб: купання, прання білизни, миття посуду, прибирання житла, поливу зе­лених насаджень тощо.

Як відомо, переважна більшість міст і сіл розташовані біля річок, озер, інших водойм, які використовуються як водні шляхи, джерела енергії, місця масового відпочинку людей.

Стрімко зростає споживання води для потреб промисло­вості і сільського господарства. Підраховано, наприклад, що для виробництва однієї банки овочевих консервів витрачаєть­ся 40 л води, кілограма паперу — 100 л, кілограма шерстяної тканини — 600 л, тонни сухого цементу — 4500 л, тонни ста­лі — 20 000 л.

Багато води споживає сільське господарство. На вирощу­вання одного кілограма пшениці витрачається в середньому 750 кг води. Гектар, зайнятий кукурудзою, витрачає 3200 т води, гектар капусти — 8000 т.

Запаси води на Землі величезні. Вона покриває близько 75 відсотків земної поверхні. Проблема полягає в тому, що переважну більшість вод складають солоні води Світового океану. Це 97,4 відсотка всіх запасів води земної кулі. Лише 2,6 відсотка складають прісні води, з яких 1,6 відсотка зако­вані в льодовиках. Отже, в рідкому стані знаходиться всього 1 відсоток прісних вод.

Потенціал водних ресурсів України дуже обмежений. За­гальні запаси її водних ресурсів у середній за водністю рік становлять 94 млрд м3. Запаси водних ресурсів на душу на­селення в такий же рік дорівнюють близько 1,7 тис. м3, у ма­ловодний рік — 1 тис. м.3, у Донецькій, Луганській, Харків­ській областях та в Криму — 0,24—0,50 тис. м3.

У цілому в республіці запаси води на душу населення в 15 разів менші, ніж у Російській Федерації.

Гостру нестачу прісної води відчувають багато інших країн світу. Тому забезпечення всіх потреб людини чистою прісною водою й охорона вод висуваються в ряд найважливіших зав­дань сучасності.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До нього належать:

а) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і ка­нали; інші водні об'єкти;

б) підземні води та джерела;

в) внутрішні морські води та територіальне море. Усі водні об'єкти поділяються на об'єкти загальнодержав­ного і місцевого значення. До водних об'єктів загальнодер­жавного значення належать:

, а) внутрішні морські води та територіальне море;

б) підземні води, які є джерелом централізованого водо­постачання;

в) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як од­нієї області, а також усі їх притоки;

г) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

а) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів за­гальнодержавного значення;

б) підземні води, які не можуть бути джерелом централь­ного постачання.

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки в користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місце­ві Ради народних депутатів.

Окремі повноваження щодо розпорядження водами (вод­ними об'єктами) можуть надаватися відповідним органом дер­жавної виконавчої влади.

Використання вод в Україні здійснюється з метою задо­волення питних, побутових, лікувальних, курортних, сільсько­господарських, транспортних та інших державних і громад­ських потреб.

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства, які здій­снюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами. У процесі водоко­ристування всі повинні дотримуватися вимог законодавства щодо збереження якості водних ресурсів, їх водності, а також впроваджувати наукові та технічні заходи, що забезпечують комплексне, раціональне використання вод та їх охорону.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні — це ті, що мають власні водозабірні споруди і від­повідне обладнання для забору води. Вторинні водокористу­вачі не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скида­ють стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними, та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.

Водне законодавство закріплює права та обов'язки водо­користувачів. Вони мають право:

— здійснювати загальне, спеціальне водокористування та користування водами для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту;

— користуватися водними об'єктами місцевого значення на умовах оренди;

— користуватися поверхневими, підземними, внутрішніми морськими водами і територіальним морем для задоволення питних, господарсько-побутових, сільськогосподарських, про­мислових та інших потреб;

— вимагати від власника водного об'єкта або водопровід­ної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;

— споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;

— передавати у користування воду іншим споживачам за плату та на визначених умовах;

— здійснювати інші функції щодо водокористування та ко­ристування водними об'єктами в порядку, встановленому за­конодавством. Права водокористувачів охороняються зако­ном. У випадку їх порушення вони підлягають поновленню.

Згідно з водним законодавством права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з

метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших дер­жавних інтересах. При цьому пріоритетність надається вико­ристанню вод для питних і побутових потреб населення.

Обмеження може настати в разі маловоддя, загрози ви­никнення епідемій та епізоотій, а також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання сти­хійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водо­користування, або тих, що користуються водними об'єктами, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеці­альне водокористування або надав водний об'єкт у користу­вання.

Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування або надав водний об'єкт у користування.

Право загального водокористування може бути обмежене районною і міською Радами народних депутатів.

Водокористувачі зобов'язані:

— економне використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод;

— користуватися водними об'єктами відповідно до цілей і

умов їх надання;

— дотримуватися встановлених нормативів граничнодо­пустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

— здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами;

— не допускати порушення прав, наданих іншим водоко­ристувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єк­там та об'єктам навколишнього природного середовища;

— утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, та інші водогосподарські споруди та технічні

пристрої;

— здійснювати обпік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зво­ротних і забруднюючих речовин:

— здійснювати технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від

вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення ски­дання забруднених стічних вод;

— здійснювати спеціальне водокористування лише за на­явності дозволу;

— своєчасно сплачувати за спеціальне водокористування та інші платежі відповідно до законодавства;

— виконувати інші обов'язки щодо використовування і охорони вод і відтворення водних ресурсів згідно з законо­давством.

Водне законодавство передбачає такі види водокористу­вання:

а) загальне;

б) спеціальне;

в) користування водами для потреб гідроенергетики, вод­ного і повітряного транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення своїх потреб (купання, плавання на човнах, аматорське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір во­ди з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони здоров'я громадян, навколишнього при­родного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні та міські Ради народних депутатів за подан­ням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду вста­новлюють місця, де забороняється купання, плавання на чов­нах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

Про введені обмеження місцеві Ради народних депутатів зобов'язані повідомляти населення.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Під такими спорудами розумі­ють греблі, насосні станції, пристані, шлюзи тощо.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних по­треб населення, а також для господарсько-побутових, ліку­вальних, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і гро­мадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається державними органами охорони нав­колишнього природного середовища — у разі використання води із об'єктів загальнодержавного значення, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами народних депутатів — у разі використання води із об'єктів місцевого значення.

Видача дозволу на спеціальне водокористування здійсню­ється за клопотанням водокористувача з обрунтуванням по­треби у воді.

У дозволі на спеціальне водокористування визначаються

ліміти забору води та скидання забруднюючих речовин.

Спеціальне водокористування є платним та має встанов­лені строки. Воно може бути короткостроковим (до трьох ро­ків) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років).

У разі необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спе­ціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що ви­дали дозвіл на спеціальне водокористування.

В окремих випадках користування водними об'єктами (їх частинами) місцевого значення може здійснюватися на умо­вах оренди лише для риборозведення, виробництва сільсько­господарської і промислової продукції, а також у лікувальних

та оздоровчих цілях.

Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого зна­чення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і облас­ні Ради народних депутатів.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного госпо­дарства.

Умови, строки і плата за оренду водних об'єктів (їх час­тин) місцевого значення визначаються в договорі оренди за

Згодою сторін.

Використання вод для потреб гідроенергетики і водного

Транспорту здійснюється за плату без оформлення дозволу і

строками не обумовлюється.

Користування водними об'єктами для потреб повітряного транспорту здійснюється безкоштовно та без надання відпо­відного дозволу. У разі необхідності воно може бути частково або повністю заборонено Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською Радами народних депутатів за поданням відповідних держав-

(

них органів водного господарства або охорони навколишнього природного середовища.

Водним законодавством передбачена часткова або повна заборона користування водними об'єктами. До таких відно­сяться об'єкти, які мають особливе державне значення, нау­кову або культурну цінність а також ті, що входять до складу систем оборотного водопостачання теплових та атомних електростанцій.

На водних об'єктах забороняється лісосплав. Право спе­ціального водокористування припиняється в разі:

а) відсутності потреби у спеціальному водокористуванні;

б) закінчення строку спеціального водокористування;

в) ліквідації підприємств, установ чи організацій;

г) передачі водогосподарських споруд іншим водокористу­вачам;

д) визнання водного об'єкта таким, що має особливе дер­жавне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;

е) порушення правил спеціального водокористування та охорони вод;

є) виникнення необхідності першочергового задоволення 'питних і господарсько-побутових потреб населення;

ж) систематичного невнесення плати в строки, визначені законодавством.

Законодавством України можуть передбачатись й інші підстави для припинення спеціального водокористування, а саме:

а) за клопотанням водокористувача;

б) за рішенням чи на вимогу органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування;

в) за рішенням Кабінету Міністрів України або відповідних Рад народних депутатів.

В усіх випадках спеціальне водокористування здійснюєть­ся органом, що видав на це дозвіл.

Значну увагу водне законодавство приділяє водокористу­ванню для задоволення питних і господарсько-побутових по­треб населення та користуванню водними об'єктами для ліку­вальних, курортних і оздоровчих цілей.

Для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення використовуються води, якісні характеристики яких відповідають встановленим державним стандартам, нормати­вам екологічної безпеки водокористування і санітарним нор­мам. У разі їх невідповідності використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду. Підземні води питної якості повинні використовуватися в першу чергу для задоволення потреб питного і господарсько-побутового

водопостачання населення, а також харчової промисловості та тваринництва.

Водні об'єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спе­ціального переліку із зазначенням запасів вод та їх лікуваль­них властивостей, а також інших сприятливих для лікування та профілактики умов, і затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства охорони здоров'я України, Комітету України з питань геології та використання надр і Державного комітету водного господарство України.

Водні об'єкти, віднесені у встановленому порядку до ка­тегорії лікувальних, використовуються виключно у лікувальних і оздоровчих цілях.

У водному законодавстві знайшли відображення особли­вості спеціального водокористування та користування водни­ми об'єктами для потреб галузей економіки, зокрема: сільсь­кого і лісового господарства; промислових і гідротехнічних по­треб; водного транспорту; рибного і мисливського господар­ства; протипожежних потреб.

Як відомо, використання вод увесь час зростає, дедалі більше забирається води з річок, озер, ставків, інших поверх­невих і підземних об'єктів. Це призводить не тільки до змен­шення водовмісту об'єктів, але й їх кількості, тому що окремі з'них зникають назавжди.

Водопостачання ускладнюється ще й тим, що водні об'єк­ти забруднюються стічними водами, засмічуються відходами промисловості, отруюються хімікатами.

У цих умовах дуже важливо усунути такі негативні явища, забезпечити бережливе, найбільш раціональне використову­вання водних ресурсів, посилити їх охорону.

Увага до посилення охорони вод зростає також у зв'язку з їх шкідливими діями. Такими діями є:

наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів; руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої по­дачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд; за­бруднення земель в районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консер­вації; ерозія грунтів, утворення ярів, зсувів і селей.

Існують різні засоби охорони вод: гідромеліоративні, лісо­меліоративні, агротехнічні, санітарні та ін. Серед них особли­

ве місце належить правовим засобам. Наше законодавство покликане активно сприяти як раціональному, науково об­грунтованому використанню вод, так і їх охороні.

Основним законодавчим актом, який регламентує поря­док використання і охорони вод, є Водний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 6 червня 1995 р. Саме ? він визначає завдання водного законодавства. У ст. 2 Кодек-| су записано: «Завданням водного законодавства є регулю-| вання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичер­пання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслід­ків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористу­вання».

З прийняттям нового Водного кодексу підведені підсумки всього попереднього розвитку водного законодавства. В Ко­дексі розвинуто й доповнено ті положення законодавства, які виправдали себе на практиці та зберігають значення для пра­вового регулювання водних відносин у майбутньому. Він зак­лав основи для вдосконалення правового регулювання вод­них відносин як того вимагає життя.

Після прийняття Водного кодексу було розроблено й прийнято ряд інших правових актів, спрямованих на забезпе­чення раціонального використання і охорони вод. Зокрема, «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості води», яка була затверджена по­становою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., «Концепція охорони та відтворення навколишнього природно-| го середовища Азовського і Чорного морів», затверджена по-| становою Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р., та | деякі інші правові акти.