§ 3.2. Законодавчі засади раціонального природокористування

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 

Найважливіші принципи і форми раціонального викорис­тання природних ресурсів закріплені в Конституції України та відповідних законодавчих актах, зокрема, Законах України:

«Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ»; Земельному, Водному і Лісовому кодексах, Кодексі про надра та інших правових актах, спрямованих на регулювання екологічних відносин в Україні.

Згідно з земельним законодавством власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані:

а) забезпечувати використання землі відповідно до цільо­вого призначення та умов її надання;

б) ефективно використовувати землю відповідно до про­екту внутрішньогосподарського землеустрою, підвищувати її

родючість;

в) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, ме­режі зрошувальних і осушувальних систем;

г) вживати заходів щодо недопущення можливості попа­дання дощових і стічних вод, проникнення отрутохімікатів та мінеральних добрив на суміжну земельну ділянку.

Зрозуміло, що цим переліком не вичерпані заходи, які можуть застосовуватися власниками землі та землекористу­вачами з метою забезпечення найбільш раціонального її ви­користання.

Наука збагатила і продовжує збагачувати практику новіт­німи відомостями про шляхи й методи підвищення родючості земель і кращого господарського їх використання. Всебічно Скористатися відкриттями науки — обов'язок кожного земле­власника і землекористувача, звичайно, з урахуванням при­родно-кліматичних та екологічних властивостей господарства.

З прийняттям нового Водного кодексу України зміцню­ються законодавчі засади раціонального використання вод. У комплексі з заходами організаційного, правового, економіч­ного і виховного впливу кодекс сприяє формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпе­ки населення України, а також ефективнішому, науково об­грунтованому використанню вод та їх охороні.

Усі води на території України е національним надбанням її народу, однією з природних основ економічного розвитку і соціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу. В умовах розвитку сус­пільного виробництва і зростання матеріальних потреб вини­

кає необхідність розробки і додержання особливих правил ко­ристування водними ресурсами,

Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», постановою Верховної Ради України «Про за­твердження Національної програми екологічного оздоровлен­ня басейну Дніпра та поліпшення якості питної води» від 27 лютого 1997 р., постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення нормативів плати за спеціальне використан­ня прісних водних ресурсів» від 20 березня 1995 р. та іншими законодавчими актами.

У системі правових актів, спрямованих на забезпечення раціонального використання вод, значне місце належить дер­жавним, міждержавним та регіональним програмам з цього питання, які розробляються з метою здійснення цілеспрямо­ваної і ефективної діяльності щодо задоволення потреб насе­лення і галузей економіки у воді, збереження, раціонального використання і охорони вод, запобігання їхній шкідливій дії. Ці програми розробляються на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Закріплення на законодавчому рівні одержало також лісо­користування. Лісові відносини в Україні регулюються Лісо­вим кодексом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», постановами Кабінету Міністрів Ук­раїни «Про затвердження Санітарних правил в лісах України» та «Про затвердження Правил рубок головного користування в лісах України», іншими законодавчими актами.

Основним видом лісокористування є заготівля деревини. Вона здійснюється здебільшого під час вирубувань головного користування, що проводяться в стиглих деревостанах лісів другої групи. У виняткових випадках проводиться вирубуван­ня у достигаючих деревостанах у порядку, визначеному Ка­бінетом Міністрів України.

Деревина заготовляється також під час вирубувань, що пов'язані з веденням лісового господарства (вирубування, пе­редбачені для догляду за лісом, санітарні вирубування, ство­рення просік — протипожежних розривів тощо).

Усі види вирубування проводяться способами, які спря­мовані на поліпшення природного складу і продуктивності лі­сів, відновлення господарсько-цінних порід, збереження еко­логічних властивостей лісів, ефективне використання їх де­ревних ресурсів.

Заготівля другорядних лісових матеріалів для промислової переробки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб

населення повинні здійснюватися без заподіяння шкоди лісу. Заготівля сіна і випасання худоби на земельних ділянках лі­сового фонду забороняються, якщо це може завдати шкоди лісу.

Під час розміщення пасік на земельних ділянках лісового фонду заборонено вирубувати дерева і чагарники. Місця роз­ташування пасік визначаються з урахуванням умов ведення лісового господарства і спеціального використання лісових ресурсів.

Заготівля (збирання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини проводиться спо­собами і методами, що не виснажують наявні ресурси і не заподіюють шкоди лісовому господарству.

Лісозбереженню сприяють правила й умови заготівлі де­ревних соків, яка проводиться в насадженнях, спеціально створених для цієї мети, і деревостанах, що підлягають виру­буванню, не раніше ніж за 10 років до цього, а в деревоста­нах, що підлягають вирубуванню, пов'язаному з веденням лі­сового господарства, та іншим вирубуванням — за один рік до встановленого строку.

Належна увага в законодавстві приділяється забезпечен­ню раціонального використання тваринного світу. На вирішен­ня цієї проблеми спрямовані Закони України «Про тваринний світ»; «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про мисливське господарство та полювання», постанови Ка­бінету Міністрів України «Про порядок ведення державного кадастру тваринного світу» від 15 листопада 1994 р., «Про Затвердження Порядку здійснення любительського і спортив­ного рибальства» від 18 липня 1998 р. та інші законодавчі акти.

Розрізняють загальне і спеціальне використання тварин­ного світу. Загальне здійснюється без вилучення об'єктів тва­ринного світу з природного середовища (за винятком аматор­ського і спортивного рибальства у водоймах загального ко­ристування).

У порядку загального використання тваринного світу здій­снюється користування певними властивостями життєдіяль­ності тварин — природних санітарів середовища, запилювачів рослин, використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілях, пе­редбачених законодавством України.

Під час здійснення загального використання тваринного світу забороняється знищення тварин, руйнування їх житла та інших споруд (нір, хаток, лігв, гнізд, мурашників, бобрових за­

гат і таке інше), порушення середовища перебування тварин і погіршення умов їх розмноження.

До спеціального використання належать усі види користу­вання тваринним світом (за винятком любительського і спор­тивного риболовства у водоймах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням і таке інше) з природного середовища.

Спеціальне використання тваринного світу в порядку ве­дення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням підприємствам, установам, організаціям і громадя­нам права користування мисливськими угіддями та рибогос­подарськими водоймами.

Спеціальне використання тваринного світу здійснюється лише за спеціальними дозволами, що видаються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з діючим законодавством можуть здійснюватися такі види використання об'єктів тваринного світу:

а) мисливство;

б) рибальство, в тому числі добування водних безхребет­них тварин і морських ссавців;

в) використання об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;

г) використання корисних властивостей життєдіяльності тварин, природних санітарів середовища, запилювачів рослин тощо;

д) використання тварин з метою отримання продуктів їхньої життєдіяльності;

е) добування диких тварин з метою утримання і розве­дення в неволі чи в напіввільних умовах для комерційних та інших цілей.

У Законах України «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України» та Кодексі України про надра закріплено порядок і умови використання атмос­ферного повітря, надр, природно-заповідного фонду.

Право є могутнім знаряддям у руках держави. При пра­вильному виборі форм і методів впливу на суспільний розви­ток держава може досягти найбільшого ефекту у вирішенні завдань, які стоять перед нею, з меншою затратою сил, часу і коштів. Тому на сучасному етапі державного і господарсько­го будівництва відчувається гостра необхідність у глибокому вивченні і узагальненні всіх форм використання права з ме­тою забезпечення раціонального природокористування та ви­рішення інших екологічних проблем.

Нормотворча діяльність у сфері екології є початком усієї роботи щодо забезпечення раціонального природокористуван­ня. Повне і всебічне закріплення в законодавчих актах вимог раціонального природокористування сприятиме їх беззасте­режному виконанню.

Закріплюючи вимоги раціонального природокористування в правових актах, законодавець тим самим установлює нор­ми поведінки людей, спонукає підприємства, установи, орга­нізації, громадян, усіх суб'єктів екологічних відносин бережли­во ставитися до використання природних ресурсів.

Правове врегулювання екологічних відносин відіграє і ще довгий час буде відігравати важливу роль у вирішенні еколо­гічних проблем.

У чому ж конкретно полягає роль законодавства щодо за­безпечення раціонального природокористування? У законо­давчих та інших правових актах визначаються суб'єкти і об'єкти права природокористування, їхні права й обов'язки;

закріплюються підстави і порядок виникнення права природо­користування; передбачаються гарантії раціонального приро­докористування; встановлюється відповідальність за порушен­ня вимог раціонального природокористування. Тобто, за до­помогою законодавства діяльність усіх суб'єктів природоко­ристування ставиться в певні правові рамки.

Ефективність законодавчого закріплення вимог щодо ра­ціонального природокористування буде зростати в міру вдос­коналення законодавства. Дійовим регулятором суспільних відносин може виступати тільки таке законодавство, яке без­перервно вдосконалюється і поновлюється. Отже, не достат­ньо просто визнавати активну роль правових норм, треба в кожному конкретному випадку знаходити найбільш доцільний метод правового регламентування і охорони суспільних відно­син. Створення досконалішого законодавства є необхідною передумовою подальшого зміцнення законності і правопоряд­ку взагалі та екологічних відносин зокрема.

Серед факторів, які впливають на результати природоко­ристування, першочергове значення має пізнання і свідоме використання у процесі правотворення об'єктивних законів суспільного розвитку. Чим повніше відображаються і врахову­ються в правових нормах вимоги об'єктивних законів, тим успішніше здійснюється саме правове регулювання. Ігнору­вання об'єктивних закономірностей, волюнтаризм у правовій політиці рано чи пізно призведуть до негативних наслідків.

Демократизація суспільства створює об'єктивні можливос­ті для забезпечення високої результативності правового ре­гулювання. Це можливо досягти шляхом удосконалення і по­

новлення законодавства. Йдеться про підняття престижу пра­ва, як найважливішого регулятора суспільних відносин і ефек­тивного інструменту соціального управління. Обгрунтовані й взаємопов'язані приписи права підвищують соціальну роль права.

Вагомим кроком на шляху поновлення і вдосконалення природоохоронного законодавства мають стати розробка і прийняття Основ екологічного законодавства й Екологічного кодексу України.

Важливим фактором у правовому забезпеченні раціо­нального природокористування е моральне і матеріальне сти­мулювання, яке має превалювати серед інших засобів. Відпо­відальність у питаннях забезпечення раціонального природо­користування має виконувати допоміжну роль.

Як прогалину в правовому регулюванні раціонального природокористування треба розглядати відсутність закону про боротьбу з безгосподарністю в природокористуванні. Гадаємо, що прийняття такого закону і запровадження його в життя виправить на краще становище у галузі природокористування.

Отже, система правових норм щодо забезпечення раціо­нального природокористування має бути динамічною. Розви­ток екологічних відносин залежить від своєчасного прийняття законів та інших правових актів щодо забезпечення раціо­нального природокористування. Разом з тим треба вчасно скасовувати застарілі норми й акти, щоб не обтяжувати сис­тему екологічного законодавства.

При вдосконаленні екологічного законодавства необхідно враховувати, що в багатьох випадках відтворення пошкодже­них природних ресурсів неможливе взагалі або досягається величезними зусиллями і потребує дуже багато часу, як, на­приклад, відновлення родючості грунту або відтворення зни­щених лісів. Вважаємо, що цю особливість слід враховувати при виборі форм природоохоронних законодавчих актів та санкцій за їх невиконання або порушення.

У правовому регулюванні раціонального природокористу­вання повніше має проявляти себе принцип верховенства за­кону. В умовах розбудови правової держави проблема підви­щення ролі закону як засобу регулювання й охорони суспіль­них відносин, набирає все більшого значення.

Раціональне природокористування забезпечується не тіль­ки загальнодержавними правовими актами, а й відомчими і внутрішньогосподарськими правовими заходами, передусім тими, що надходять від Державного комітету України із зе­мельних ресурсів, Міністерства екології та природних ресур­сів, Державного комітету лісового господарства, Державного

комітету рибного господарства та спеціально вповноважених на те державних органів відповідно до їх компетенції.

Відомчі органи укомплектовані, як правило, висококвалі­фікованими спеціалістами у своїй галузі, вони здатні розроб­ляти і приймати найдоцільніші нормативні акти, спрямовані на забезпечення правильного використання природних багатств.

Проблема раціонального природокористування вирішуєть­ся також кожним підприємством, організацією і господар­ством. Правильно поступають ті з них, які розробляють і приймають окремі комплексні плани з цих питань. Як прави­ло, ці плани розраховані на кілька років. Такий план повинен стати на підприємстві, господарстві непорушним законом.

У нашому законодавстві приділяється недостатньо уваги внутрішньогосподарським заходам покращання використання природних ресурсів. Цей недолік характерний і для наукових досліджень, присвячених питанням раціонального природоко­ристування. Їх автори, як правило, обмежуються досліджен­ням державно-правових заходів покращання використання природних багатств.

Не послаблюючи уваги до підвищення ролі державно-пра­вових заходів, треба активізувати внутрішньогосподарські заходи. Необхідно передусім підвищити роль внутрішньогоспо­дарських актів управління в справі забезпечення раціональ­ного природокористування; для розробки таких актів слід залучати якомога більше селян, робітників, службовців під­приємств, господарств та установ.

Участь широких верств населення в нормотворчій діяль­ності є могутнім фактором розвитку правових поглядів і пе­реконань, правосвідомості громадян, зміцнює моральну осно­ву виконання екологічних норм.

Створення правових передумов раціонального викорис­тання природних ресурсів, безперечно, відіграє важливу роль, але воно не вирішує всіх проблем. Наше суспільство ще не досягло того ступеня розвитку, коли приписи правових актів переростають у глибокі особисті переконання кожного, а до­держання правових норм стає звичкою всіх людей. Тому має відбуватись активна організаційна робота щодо втілення ви­мог закону в життя. Недостатньо розробити і прийняти закон, необхідно забезпечити його виконання, щоб досягти справді раціонального природокористування.