§ 2.1 Гарантії екологічної безпеки в Україні

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 

Екологічна безпека — це такий стан навколишнього при­родного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Гарантіями екологічної безпеки для громадян України є широкий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, виховних, правових та інших за­ходів.

Першочерговими заходами в досягненні екологічної без­пеки є:

а) зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

б) захист і збереження від забруднення, виснаження і не­раціонального використовування земельних ресурсів;

в) захист від забруднення повітряного басейну;

г) захист від забруднення, засмічення і виснаження вод,

у тому числі підземних;

д) захист і відтворення лісів;

е) піднесення екологічного значення природно-заповідно­го фонду;

є) знешкодження, утилізація і поховання промислових та побутових відходів;

ж) розвиток системи екологічної освіти і виховання.

Важливою гарантією екологічної безпеки є додержання екологічних вимог у промисловості, будівництві, на транспор­ті, в сільському господарстві, при проведенні наукових дослі­джень, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов'язана зі шкідливим впливом на навколишнє природне се­редовище, незалежно від часу введення їх у дію мають бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очи­щення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характерис­тиками шкідливих факторів.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та ін­ших об'єктів, на яких не забезпечено в повному обсязі до­держання всіх екологічних вимог і вжиття заходів, передба­чених у проектах на будівництво та реконструкцію.

Підприємства, установи, організації та громадяни мають вживати ефективних заходів щодо зменшення обсягів утво­рення та знешкодження, переробки, безпечного складування або поховання виробничих, побутових та інших відходів.

Складування, зберігання або розміщення відходів дозво­ляється лише за наявності спеціального дозволу, на визначе­них місцевими Радами народних депутатів територіях, у ме­жах установлених ними лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм та способом, який забезпечував би можли­вість їх подальшого господарського використання, безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я лю­дей.

Певні екологічні вимоги встановлено і для транспортних засобів. Підприємства, установи і організації, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування автомобілів, літаків, суден, інших засобів для пересування, виробництво і постачання пального, зобов'язані розробляти і вживати заходи щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах і скидах транс­портних засобів. Необхідно переходити на менш токсичні ви­ди енергії й палива, додержуватись режиму експлуатації транспортних засобів, уживати інших заходів, спрямованих на запобігання й зменшення шкідливих викидів у навколишнє природне середовище.

Виробництво й експлуатація транспортних та інших засо­бів для пересування, у викидах і скидах яких вміст забруд­нюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не до­пускається.

На особливу увагу заслуговує додержання екологічних ви­мог у сільському господарстві. Перехід на промислові техно­логії вирощування сільськогосподарських культур обумовив широке використання хімічних засобів боротьби зі шкідника­ми, хворобами рослин і бур'янами. Суть хімічного методу бо­ротьби полягає в тому, що проти шкідливих організмів засто­совують різні хімічні речовини, так звані пестициди.

У зв'язку з постійним розширенням асортименту, збіль­шенням кількості пестицидів, що використовуються у боротьбі з шкідливими для рослин організмами, виникає небезпека за­бруднення навколишнього природного середовища, передусім земель, в організм людини пестициди можуть потрапляти че­рез органи дихання, травлення, шкіряний покрив. І це треба мати на увазі тим, хто їх використовує.

Негативно на сільськогосподарські угіддя, навколишнє се­редовище в цілому впливають і мінеральні добрива, особливо при тривалому їх внесенні у грунт великими дозами. Нерідко негативні наслідки від використання мінеральних добрив обу­мовлені не самими добривами, а тими помилками, які допускаються в технологіях їх виробництва, зберігання, транспор­тування і застосування.

Особливо небезпечними є недбалість і неграмотність під час зберігання і застосування мінеральних добрив і отрутохі­мікатів. Досить часто ці засоби зберігаються в непристосова-них приміщеннях або ще гірше — на відкритому просторі. Під час злив вони потрапляють до річок і озер, їх розносить ві­тер, що призводить до забруднення фунтів, вод, атмосферно­го повітря і, як наслідок, — до погіршення стану здоров'я людей.

Для запобігання цим явищам необхідно, щоб у повну силу діяв Закон України «Про пестициди і агрохімікати» від 2 бе­резня 1995 р., який регулює правові відносини, пов'язані з безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів.

Вимоги до охорони навколишнього природного середови­ща, раціонального використання і відтворення природних ре­сурсів та забезпечення екологічної безпеки обов'язково по­винні враховуватися при проведенні фундаментальних та при­кладних наукових, науково-дослідних і дослідно-конструктор­ських робіт.

Забороняється впровадження відкриттів, винаходів, засто­сування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем, якщо вони не відповідають вимогам екологічної без­пеки.

У разі порушення встановлених вимог така діяльність при­пиняється уповноваженими на те державними органами, а винні особи притягуються до відповідальності.

Екологічні вимоги передбачені і для розміщення та роз­витку населених пунктів. Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюються за рішенням місце­вих Рад народних депутатів з урахуванням екологічної ємнос­ті територій, додержанням вимог щодо охорони навколишньо­го природного середовища, раціонального використовування природних ресурсів то екологічної безпеки.

У разі використовування природних ресурсів необхідно додержуватися таких екологічних вимог:

а) раціонально і економно використовувати природні ре­сурси на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) вживати заходів щодо запобігання псуванню, забруд­ненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) вживати заходів щодо відтворення відновлюваних при­родних ресурсів;

г) застосовувати біологічні, хімічні та інші методи поліп­шення природних ресурсів, які забезпечують охорону навко­лишнього природного середовище і безпеку здоров'я населення;

д) зберігати території та об'єкти природно-заповідного фон­ду, а також інші території, що підлягають особливій охороні;

е) здійснювати господарську та іншу діяльність без пору­шення екологічних прав інших осіб.

Проблема гарантій екологічної безпеки набула особливого значення у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, яка ство­рила надзвичайно небезпечну для здоров'я людей і навко­лишнього природного середовища радіаційну обстановку на значній території України.

Усунення наслідків цієї катастрофи багато в чому зале­жить від законодавчого визначення правового режиму різних за ступенем радіоактивного забруднення територій і заходів щодо його забезпечення. Закон України «Про правовий ре­жим території, що зазнала радіоактивного забруднення вна­слідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р. ре­гулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використовування та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність на них. Він закріплює і гарантує забезпечення режиму вико­ристання та охорони вказаних територій для зменшення дії радіоактивного опромінення на здоров'я людини та екологічні системи. Зокрема, цим Законом установлено чотири зони:

1) зона відчуження;

2) зона безумовного (обов'язкового) відселення;

3) зона гарантованого відселення;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю. Землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) від-сепення виводяться з господарського обороту, відмежовують­ся від суміжних територій і переводяться до категорії радіа­ційне небезпечних земель. На них неможливе подальше про­живання населення, одержання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають республікан­ським та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактив­них речовин, або які недоцільно використовувати за екологіч­ними умовами.

У цих зонах забороняється:

а) постійне проживання населення;

б) здійснення діяльності з метою одержання товарної про­дукції;

в) перебування осіб, які не мають на це спеціального доз­волу, а також залучення до роботи осіб віком до 35 років без їх згоди;

г) вивезення без спеціального дозволу Державного комі­тету України по захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС землі, глини, піску, торфу, деревини, а також рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та ін­ших продуктів побічного лісокористування, за винятком зраз­ків для наукових цілей;

д) винесення або вивезення із зон будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, домашніх речей тощо без спеціального дозволу;

е) ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, ви­робничої та іншої діяльності, а також будівництва без спеці­ального дозволу;

є) випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, спортивне та промислове полювання і риболовля;

ж) перегін тварин, сплав лісу, транзитний проїзд усіх видів транспорту;

з) будь-яка інша діяльність, що не забезпечує режиму ра­діаційної безпеки.

В'їзд на територію зони і виїзд з неї здійснюється лише за спеціальними перепустками з обов'язковим дозиметрич­ним контролем людей та транспортних засобів.

Охорону громадського порядку, протипожежну безпеку на територіях зон відчуження та безумовного (обов'язкового) виселення, контрольно-пропускний режим при в'їзді та виїзді з таких зон забезпечують спеціалізовані органи Міністерства внутрішніх справ України.

Земельні ділянки, розташовані в зоні гарантованого доб­ровільного відселення, належать до радіоактивне забруднених і використовуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Радіоактивне забруднені землі — це такі, що потребують вжиття заходів щодо радіаційного захисту та інших спеціаль­них втручань, спрямованих на обмеження додаткового опро­мінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою та за­безпечення нормальної господарської діяльності.

У зоні гарантованого добровільного відселення забороня­ються:

а) будівництво нових, розширення діючих підприємств,

безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологіч­ного, соціального захисту населення, а також умов його жит­тя та праці;

б) будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;

в) природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки;.

г) внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу;

д) залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які мо­жуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.

Встановлений і ведеться контроль за додержанням право­вого режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднен­ня, а також передбачено відповідальність за порушення цього режиму.

Еколого-правові заходи, що вживаються, вселяють надію, але їх не можна вважати вичерпаними. Вирішення екологіч­них проблем потребує інтенсивнішого застосування економіч­них важелів. Наприклад, доцільно ввести науково обгрунтова­ні нормативи відшкодування завданих природі збитків. Крім того, необхідно збільшити державні витрати на охорону нав­колишнього природного середовища. Треба також підвищувати ефективність організаційних, технічних та інших природоохо­ронних заходів.

Зрозуміло, що всі ці заходи мають знаходити законодавче закріплення, що зробить їх обов'язковими для виконання.

Коло правових гарантій зміцнення екологічних відносин дещо розширилося. За останні роки було прийнято низку еко-лого-правових актів, пов'язаних з гарантуванням екологічної безпеки в Україні: Закони України «Про внесення змін і до­повнень до деяких законодавчих актів України з питань охо­рони навколишнього природного середовища» від 6 березня 1996 р., «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р., постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» від 27 липня 1995 р. та інші.

На підставі Закону України «Про зону надзвичайної еко­логічної ситуації» окрема місцевість України, на якій виникла екологічна ситуація, оголошується зоною надзвичайної еколо­гічної ситуації.

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологіч­ної ситуації є:

значне підвищення граничне допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, зазначених за­конодавством;

виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіянням значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил при­роди чи інших факторів;

негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можли­вість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

значне збільшення рівня захворюваності населення внаспі-ізрк негативних змін у навколишньому природному середовищі. '  Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації — це особливий правовий режим, який може тимчасово запро­ваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення над­звичайних екологічних ситуацій і спрямовується на попере­дження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних на­слідків надзвичайної екологічної ситуації.

Окрема місцевість України оголошується зоною надзви­чайної екологічної ситуації Президентом України за пропози­цією Ради національної безпеки і оборони України або за по­данням Кабінету Міністрів України. Указ Президента про ого­лошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної екологічної ситуації здійснюється силами та засобами підроз­ділів Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпе­ки України відповідно до закону.

Для більш плідного законодавчого забезпечення вирішен­ня екологічних проблем треба здійснити, на наш погляд, сис­тематизацію і кодифікацію екологічного законодавства. Для цього потрібно розробити і прийняти, по-перше, Основи еко­логічного законодавства України, по-друге, Екологічний ко­декс України. Пропозиції щодо проведення кодифікації еколо­гічного законодавства вже висловлювалися в юридичній літе­ратурі, їх необхідно підтримати.

Кодифікація екологічного законодавства — одна з голов­них передумов реалізації нової екологічної політики України, спрямованої на екологічне відродження держави, створення безпечних умов життя людини, збереження природних ресур­сів для майбутніх поколінь.