§ 1. Виключна (морська) економічна зона та континентальний шельф як об'єкти правового регулювання, використання і охорони : Екологічне право – Авто невідомий : Книги по праву, правоведение

§ 1. Виключна (морська) економічна зона та континентальний шельф як об'єкти правового регулювання, використання і охорони

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 
РЕКЛАМА
<

Поєднання розгляду в одній главі правового режиму виключної (морської) економічної зони та правового режиму континенталь­ного шельфу зумовлено тим, що ці об'єкти становлять єдину еко­систему, де здійснюється комплексне використання і охорона надр, вод і об'єктів тваринного світу.

Особливість правового регулювання, використання і охорони виключної (морської) економічної зони і континентального шель­фу полягає у застосуванні не тільки норм національного законо­давства, а й Конвенції 00Н з морського права 1982 р. Саме в час­тині V Конвенції «Виключна економічна зона»* та частині VI «Континентальний шельф» містяться норми, що закріплюють суве­ренні права, юрисдикцію та обов'язки прибережної держави щодо використання та охорони цих об'єктів.

Концепція економічної зони, незважаючи на те, що вона була по­ширена і на неживі ресурси, які знаходяться на дні моря і в його над­рах, не усунула і не замінила концепцію континентального шельфу'.

У той же час, аналізуючи співвідношення правових режимів економічної зони і континентального шельфу, Молодцов С.В. за­значає, що врахування специфічних інтересів різних держав, які мають відношення до континентального шельфу, призвело до вста­новлення, по суті, подвійного режиму: одного для континентально­го шельфу в межах економічної зони і іншого — для континенталь­ного шельфу, що розташований за межами економічної зони2.

Враховуючи той факт, що «в умовах Чорного моря межі ви­ключної (морської) економічної зони збігаються з межами юридич­ного континентального шельфу»3, та факт закріплення в ч. 2 ст. 4 Закону України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України4 положення про те, що суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна виключної (морської) економічної зони і його надр реалізуються відповідно до законо­давства України про континентальний шельф та Кодексу України про надра, вважаємо, що правове регулювання використання і охо­рони морського дна та надр виключної (морської) економічної зо­ни України тотожне правовому регулюванню використання та охо­рони її континентального шельфу.

1.1. Поняття, склад і юридична природа виключної (морської) економічної зони

Конвенція 00Н з морського права 1982 р. створила по суті но­вий міжнародно-правовий вид простору Світового океану — ви­ключну економічну зону5.

Відповідно до ст. 55 Конвенції виключна економічна зона — це район, що розташований за межами територіального моря і приля­гає до нього6. Ширина виключної економічної зони не повинна пе­ревищувати 200 морських миль, відлічених від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря (ст. 57 Кон­венції)7.

Аналогічне положення міститься в ст. 2 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України», згідно з якою морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України.

Отже, виключна (морська) економічна зона України має такі складові:

1) морські райони, включаючи дно та води, що його покрива­ють;

2) райони, прилеглі зовні до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать.

Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

Відповідно до ст. З Закону «Про виключну (морську) економічну зону» делімітація* цієї зони проводиться з урахуванням законодав­ства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні побережжю України або суміжні з ним, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

Особливість правового режиму виключної (морської) еко­номічної зони полягає в законодавчому закріпленні суверенних прав України щодо розвідки, розробки і збереження природних ре­сурсів як живих, так і неживих, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою уп­равління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки зазначеної зони, у тому числі виробництва енергії шляхом використання води, течій і вітру.

Це означає, що ніхто, крім України, або без її згоди не може проводити розвідку і розробку природних ресурсів в її виключній (морській) економічній зоні.

Крім суверенних прав на природні ресурси, Закон «Про ви­ключну (морську) економічну зону України» передбачає юрис­дикцію України у своїй виключній (морській) економічній зоні стосовно створення і використання штучних островів, установок і споруд; здійснення морських наукових досліджень; захисту та збе­реження морського середовища.

У силу такої юрисдикції Україна як прибережна держава має ви­ключне право споруджувати, а також дозволяти і регулювати ство­рення і експлуатацію штучних островів, установок і споруд (напри­клад, платформ і бурових вишок для розвідки і видобутку нафти, платформ та інших споруд для збирання океаністичних відомостей щодо морських течій, взаємодії океану і атмосфери) в межах еко­номічної зони. Над усіма такими установками і спорудами прибе­режна держава здійснює виключну юрисдикцію, у тому числі юри­сдикцію щодо митних, податкових, санітарних і імміграційних за­конів і правил, а також законів і правил, що стосуються безпеки'.

Враховуючи положення Конвенції 00Н з морського права 1982 р., Україна в Законі «Про виключну (морську) економічну зо­ну України» закріпила свої суверенні права щодо використання природних ресурсів виключної (морської) економічної зони.

Водночас у чинному законодавстві України (розділ VI Декла­рації про державний суверенітет України2, ст. 13 Конституції Ук­раїни, ч. 1 ст. 4 Закону «Про економічну самостійність Української РСР»3, ст. 9 Закону «Про власність»4, ст. 4 Закону «Про охорону на­вколишнього природного середовища») природні ресурси виключ­ної (морської) економічної зони визнано власністю народу Ук­раїни.

З огляду на це, чинне законодавство України в цій частині не­обхідно привести у відповідність до норм міжнародного права та спеціального законодавства про виключну (морську) економічну зону, враховуючи пріоритетність останніх.

Гарантією реалізації прав та обов'язків інших держав (як прибе­режних, так і тих, що не мають виходу до морів) у виключній (морській) економічній зоні України є закріплення в національно­му законодавстві та загальновизнаних нормах міжнародного права свободи судноплавства і польотів, прокладання підводних кабелів і трубопроводів та інших видів використання морського простору.

Виключна (морська) економічна зона України має такі юри­дичні ознаки:

1. Визначення в установленому порядку меж виключної (морсь­кої) економічної зони.

2. Закріплення суверенних прав та юрисдикції України у своїй виключній (морській) економічній зоні.

3. Затвердження умов і порядку використання та охорони при­родних ресурсів виключної (морської) економічної зони як ук­раїнськими, так і іноземними юридичними і фізичними особами.

4. Врахування прав інших держав у виключній (морській) еко­номічній зоні відповідно до норм міжнародного права та національного законодавства.

Виключна (морська) економічна зона є об'єктом суверенних прав та юрисдикції України, об'єктом комплексного використання, управління та охорони.

Враховуючи специфіку цього комплексного об'єкта природи, відносини, що виникають у сфері використання та охорони ви­ключної (морської) економічної зони, врегульовані як спеціальни­ми Нормативними актами, так і нормами гірничого, водного, фа­уністичного законодавства.

Законодавство про виключну (морську) економічну зону спря­моване на забезпечення раціонального використання та охорони її багатств і складається з норм: Конвенції 00Н з морського права 1982 р., де визначаються особливий правовий режим виключної економічної зони, порядок використання, збереження та охорони природних ресурсів цієї зони, порядок спорудження та експлуатації штучних островів тощо; Конвенції про захист Чорного моря від за­бруднення, прийнятої 21 квітня 1992 р. на Конференції причорно-иорських країн (м. Бухарест) та ратифікованої постановою Верхов-нсп Ради України від 4 лютого 1994 р.', інших міжнародно-право-впх Документів.

До законодавства про виключну (морську) економічну зону належить також Закон України «Про виключну (морську) еко­номічну зону України», положення законів України «Про охоро-иу Навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», Водного кодексу України та Кодексу України про надра, які регулюють комплексні питання використання і охорони цього об'єкта (проведення морських наукових досліджень, особливості правового режиму надр, вод, об'єктів тваринного світу в межах Цієї зони).

Складовою законодавства про виключну (морську) економічну зону є постанови Верховної Ради України: від 16 травня 1995 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України», відповідно до п. З якої Кабінету Міністрів України доручалося підготувати проект Держав­ної програми захисту Азовського і Чорного морів; від 29 жовтня 1992 р. «Про Червону книгу України», згідно з якою до Червоної книги України внесено види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають чи зростають у межах виключної (морської) економічної зони і є під загрозою зникнення.

До законодавства про виключну (морську) економічну зону на­лежать також постанови Кабінету Міністрів України, прийняті на виконання законів України «Про виключну (морську) економічну зону», «Про тваринний світ». Водного кодексу України та Кодексу України про надра, накази, інструкції, методики тощо спеціально уповноважених органів управління і контролю, зокрема Міністер­ства екології та природних ресурсів України.

Норми, що регулюють відповідальність за порушення законо­давства про виключну (морську) економічну зону, містяться в адміністративному, цивільному, кримінальному законодавствах.

 

 

1.2. Поняття, склад і юридична природа континентального шельфу

Континентальний шельф географічне є підводним продовжен­ням континенту (материка). Шельф багатий на природні ресурси, які включають мінеральні ресурси морського дна і його надр (наф­та, газ), а також живі організми, що належать до «сидячих видів» (краби та інші ракоподібні, губки, корали і т.ін.).

Коли науково-технічні досягнення дали можливість здійснюва­ти розвідку і промислове освоєння природних ресурсів континен­тального шельфу, виникла необхідність у визначенні правового статусу, режиму континентального шельфу та його юридичних кор­донів. Це було здійснено в результаті укладення Женевської Кон­венції 1958 р. про континентальний шельф, а потім Конвенції 00Н з морського права 1982 р.'.

Відповідно до ст. 1 Конвенції 00Н 1958 р., континентальний шельф розглядався, по-перше, як поверхня і надра морського дна і підводних районів, прилеглих до узбережжя, але які пролягають поза зоною територіального моря, до глибини 200 метрів або за цією межею до такого місця, де глибина покривних вод дає змогу вести розробку природних багатств цих районів; по-друге, поверх­ня і надра подібних підводних районів, прилеглих до берегів ост­ровів2.

Саме в такому контексті континентальний шельф розглядається в законодавстві колишнього Союзу РСР3 та чинному законодавстві України4.

Водночас доцільно зазначити, що в Конвенції 00Н з морсь­кого права 1982 р. (далі — Конвенція) дається інше визначення цього поняття. Відповідно до ст. 76 Конвенції континентальний шельф прибережної держави включає в себе морське дно і надра підводних районів, що знаходяться за межами його територіаль­ного моря уздовж усього природного продовження його сухопут­ної території до зовнішнього кордону підводних окраїн материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань'.

Згідно із п.п. 4, 5 ст. 76 Конвенції прибережна держава встанов­лює зовнішній кордон підводної окраїни материка в усіх випадках, коли ця окраїна простягається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, але не далі ніж 350 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря...2

Отже, нова Конвенція визнає за прибережною державою у відповідних випадках права на континентальний шельф за межами 200-мильної економічної зони, але у чітко визначених кордонах3.

Враховуючи пріоритетність норм міжнародного права порівня­но з національним законодавством, а також нове визначення кон­тинентального шельфу, яке дається в ст. 76 Конвенції, визначення континентального шельфу в чинному законодавстві України підля­гає перегляду.

Континентальний шельф України має такі складові:

1) морське дно і надра підводних районів;

2) простягається за межами територіального моря;

3) має чітке визначення меж: уздовж всього природного продов­ження сухопутної території континентального шельфу до зовнішнього кордону підводних окраїн материка чи на відстані 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань.

Особливість правового режиму континентального шельфу по­лягає в законодавчому закріпленні суверенних прав прибережної держави щодо розвідки і розробки її природних ресурсів. Під при­родними ресурсами континентального шельфу розуміють міне­ральні та інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, які в період, коли можливий їх промисел, прикріплені до морського дна чи під ним, або можуть пересуватися тільки по морському дну, або в його надрах (ст. 77 Кон­венції', п.п. 1, 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 6 люто­го 1968 р. «Про континентальний шельф Союзу РСР»2).

Враховуючи закріплення в Конвенції саме суверенних прав прибережної держави щодо розвідки і розробки природних ре­сурсів її континентального шельфу, чинне законодавство Ук­раїни в частині визначення права власності Українського наро­ду на природні ресурси континентального шельфу підлягає уточ­ненню.

Що ж стосується юрисдикції України на континентальний шельф, то аналіз норм міжнародного права та чинного законодав­ства свідчить, що Україна на своєму континентальному шельфі має юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, ус­тановок і споруд, та здійснення морських наукових досліджень (ст.ст. 80, 246 Конвенції, ч. 1 ст. 4 Закону «Про виключну (морсь­ку) економічну зону»).

Континентальний шельф України має такі юридичні ознаки:

1. Визначення в установленому порядку меж континентального шельфу.

2. Закріплення суверенних прав та юрисдикції України на кон­тинентальному шельфі.

3. Затвердження умов та порядку використання і охорони при­родних ресурсів континентального шельфу як українськими, так і іноземними юридичними і фізичними особами.

4. Врахування прав та обов'язків інших держав щодо континен­тального шельфу відповідно до норм міжнародного права та національного законодавства.

Правове регулювання використання і охорони континентально­го шельфу здійснюється за нормами міжнародного права, законо­давства колишнього Союзу РСР (Указу Президії Верховної Ради СРСР від 6 лютого 1968 р. «Про континентальний шельф Союзу РСР», постанови Президії Верховної Ради СРСР від 13 серпня 1969р. «Про застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про континентальний шельф Союзу РСР»3, постанов Ради Міністрів СРСР від 18 липня 1969 р. «Про порядок проведення робіт на континентальному шельфі СРСР і охороні його природних багатств» № 5644 та від 11 січня 1974 р. № 24 «Про затвердження Положення про охорону континентального шельфу СРСР»)5, а та­кож, враховуючи комплексність використання та охорони, гірни­чого та фауністичного законодавства України.


<