§ 2. Правовий режим і порядок створення рекреаційних зон. Види рекреаційних зон. Юридичні критерії зонування рекреаційних зон. Нормативи рекреаційної навантаженості : Екологічне право – Авто невідомий : Книги по праву, правоведение

§ 2. Правовий режим і порядок створення рекреаційних зон. Види рекреаційних зон. Юридичні критерії зонування рекреаційних зон. Нормативи рекреаційної навантаженості

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 
РЕКЛАМА
<

Правовий режим рекреаційних зон

Правовий режим рекреаційних зон — це сукупність правил, ви­мог щодо створення, використання, управління, охорони рекре­аційних зон, покликаних сприяти ефективному функціонуванню цих зон з метою відновлення життєвих сил і працездатності лю­дини.

Рекреаційні зони як юридичне поняття є комплексним, тому їх правовий режим визначено в еколого-правових нормах різних за­конів.

Зміст правового режиму використання та охорони рекреаційних зон становлять:

— визначення поняття рекреаційним зон як об'єктів правового регулювання, їхні види, порядок створення-

— управління в галузі використання тд охорони рекреаційних зон;

— правові форми використання рекреаційних зон'

— механізм правової охорони рекреаційних зон"

— відповідальність за порушення правового режиму рекре­аційних зон.

Уперше в законодавстві України поняття рекреаційних зон бу­ло визначено Законом України «Про охорону навколишнього при-родного середовища». В загальних риса\ було окреслено їхній пра­вовий режим, органи, що встановлюють такий режим.

Доповнюється поняття рекреаційних зон та їхній правовий режим в Земельному кодексі Україна де визначається склад земель рекреаційного значення, іцо становлять базовий простір для створення таких зон. Водночас, перелік земель не є вичерпним. У загальних рисах кодексом визначено правовий режим рекреаційних зон, питання їхньої охорони та викорис­тання'.

Деякі особливості правового режиму рекреаційних зон визна­чено Лісовим кодексом України. Згідно зі ст. З цього кодексу ре­креаційна функція лісу визнається переважною, а рекреаційне лісокористування розглядається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства. Лісовий кодекс виділяє використання лісу та земель­них ділянок лісового фонду в рекреаційних, культурно-оздоров­чих, спортивних та туристичних цілях ^ самостійний вид права лісокористування, встановлює спеціальні права й обов'язки ко­ристувачів, порядок їх виникнення та припинення, особливості постійного та тимчасового лісокористування для зазначених цілей2. Режим рекреаційних зон визначається Порядком поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захищеності та виділен­ня особливо захисних земельних ділянок лісового фонду затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р.3.

Окремі аспекти правового режиму рекреаційних зон висвітлено у Водному кодексі України, зокрема це норми, що встановлюють порядок і вимоги рекреаційного водокористування4.

Чіткіше особливості правового режиму рекреаційних зон відоб­ражено в Законі України «Про природно-заповідний фонд Ук­раїни», оскільки більшість об'єктів природно-заповідного фонду можуть використовуватися для рекреаційних цілей, а на їх теренах можливе створення рекреаційних зон.

Так, до складу рекреаційних зон можуть входити зони антропо­генних ландшафтів біосферних заповідників, зони стаціонарної ре­креації національних природних і регіональних ландшафтних парків, експозиційні зони ботанічних садів, дендрологічних парків, рекреаційні зони зоологічних парків'.

Крім того, правовий режим рекреаційних зон як вільних еко­номічних зон регулюється нормами Закону України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціаль­них (вільних) економічних зон»2.

Правовому режиму рекреаційних зон властиві:

— наявність загального та спеціального правового регулювання режиму використання й охорони рекреаційних зон;

— спрямованість на досягнення спеціальної мети — відновлен­ня життєвих сил і працездатності людини;

— врахування того, що ці об'єкти створено як природою, так і людиною;

— заборона господарської та іншої діяльності, що шкідливо впливає на навколишнє природне середовище, призводить до будь-яких змін природного ландшафту;

— заборона будь-яких дій, що порушують суспільні інтереси при використанні рекреаційних зон;

— обмеження права користування такими територіями;

— установлення спеціального порядку створення рекреаційних зон;

— загальнодержавний характер власності на природні ресурси рекреаційного значення;

— установлення додаткових обов'язків користувачів (зокрема орендарів);

— змішаний характер правового режиму рекреаційних зон. На територіях рекреаційних зон забороняється будь-яка діяльність, що може завдати шкоди навколишньому середовищу і суперечить цілям та завданням рекреаційних зон. До різновидів та­кої діяльності належать: розвідка і розробка корисних копалин; на­дання земельних ділянок на ведення садівництва, дачного будівництва; будівництво магістральних шляхів, трубопроводів, ліній електропередач й інших комунікацій, а також будівництво й експлуатація господарських і житлових об'єктів, не пов'язаних з функціонуванням рекреаційних зон; рух і стоянка механізованих транспортних засобів, не пов'язаних із функціонуванням таких зон; розширення та будівництво нових господарських об'єктів.

Порядок створення рекреаційних зон

Вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водно­го простору до рекреаційних зон є можливість їхнього цільового використання для організації масового відпочинку насе­лення.

Порядок створення рекреаційних зон залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об'єктів, розташованих на цій території.

Рекреаційні зони в межах населених пунктів створюються згідно з генеральними планами населених пунктів, зазвичай, за рішенням місцевих рад за погодженням з органами виконавчої вла­ди з питань охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни та іншими відповідними державними органами. До них на­лежать парки, лісопарки, бульвари, сквери та сади житлових рай­онів і мікрорайонів, надбережжя, пляжі тощо.

Місця користування водами у рекреаційних цілях встановлю­ються відповідними радами у порядку, визначеному водним зако­нодавством.

Створення рекреаційних зон на земельних ділянках лісового фонду регулюється нормами лісового законодавства, зокрема по­становою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. «Про за­твердження Порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до кате­горії захищеності та виділення особливо захисних земельних діля­нок лісового фонду». Це території лісів населених пунктів, приміських і зелених зон, до яких входять місця масового коротко­строкового та довгострокового відпочинку населення. Порядок виділення рекреаційних зон на таких територіях збігається із за­гальним порядком віднесення лісів до категорій захищеності.

Спеціальним є порядок створення, встановлення рекреаційних зон у складі об'єктів природно-заповідного фонду, що регулюється Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

Види рекреаційних зон

Рекреаційні зони, залежно від мети і характеру їхнього устрою поділяються на зони, призначені для короткострокового та довго­строкового відпочинку населення.

Рекреаційні зони для короткострокового відпочинку створю­ються на території населених пунктів, приміських, зелених зон, міських лісів, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків і мають бути легкодоступни­ми для населення.

Рекреаційні зони для довгострокового відпочинку розташову­ються, як правило, за межами населених пунктів. На їхній тери­торії дозволено розміщення соціально-культурних, туристських об'єктів, лікувально-оздоровчих установ тощо.

Залежно від місця розташування можна виділити три види рек­реаційних зон:

— зони оздоровчого відпочинку в межах населених .пунктів;

— приміські та зелені зони;

— зони оздоровчого відпочинку за межами населених пунктів'. У межах населених пунктів до рекреаційних зон належать:

— міські ліси, парки культури та відпочинку, сквери та сади житлових районів і мікрорайонів;

— міські пляжі, водойми, спортивні комплекси, басейни, соціально-культурні та природні об'єкти, розміщені на ділянках міської території;

— ботанічні та дендрологічні парки, зоологічні сади, частина національних природних парків.

За межами населених пунктів для відпочинку населення вико­ристовуються:

— приміські та зелені зони, до складу яких входять місцевості, придатні для водного спорту;

— місця розташування лікувально-оздоровчих установ (будинки відпочинку, пансіонати, піонерські та спортивні табори тощо);

— території для колективного садівництва громадян. Неабияку роль в організації відпочинку відіграють і зони оздо­ровчого відпочинку поза населеними пунктами, їхніми приміськи­ми й зеленими зонами. До них належать території, зайняті ту-| ристськими базами й таборами з прилеглими пішохідними ту-I ристськими маршрутами; території, що використовуються для ', відпочинку на шляху пролягання морських і річкових круїзів, І залізничних й автомобільних туристських маршрутів; території для ! відпочинку в приміських національних парках. І    Рекреаційні зони залежно від правового режиму економічної І діяльності та порядку застосування законодавства на їхній території [ поділяються на два види:

І    — зони як культурні або окультурені ділянки земельного чи водного простору, в межах яких заборонено господарську та іншу діяльність, що руйнівно впливає на навколишнє середовище або | перешкоджає використанню їх для організації масового відпочин-| ку та туризму населення;

І    — спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони | як частини території України, на яких упроваджується і діє І спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності ;' та порядок застосування законодавства України. І    Правове регулювання використання й охорони першого виду зон здійснюється за еколого-правовими нормами. Правове підґрунтя режиму другого виду становить Закон України «Про за­гальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» та інше спеціальне законодавство.

Залежно від організаційної форми рекреаційні зони можуть бути:

— юридичними особами (наприклад, парк культури та відпо-, чинку);

— структурними підрозділами у складі інших юридичних осіб (наприклад, рекреаційні зони ботанічних садів, дендрологічних, зо­ологічних парків, національних природних парків);

— територіями без певної організаційної форми, що перебува­ють у віданні безпосередньо місцевої ради (сквери, бульвари, зони відпочинку житлових районів).

За характером використання рекреаційні зони поділяються на:

— моноваріантні (тільки для одного виду рекреаційної діяль­ності);

— поліваріантні (можуть використовуватися для двох і більше видів рекреаційної діяльності, один з яких заперечує решту);

— комплексні (можливе одночасне використання кількома ви­дами рекреаційної діяльності).

Категорії зонування рекреаційних зон. Нормативи рекреаційної навантаженості

З метою забезпечення правового режиму використання й охо­рони рекреаційних зон на їх територіях може бути визначено різні функціональні зони: особливої охорони; пізнавальна; для коротко­строкового відпочинку; обслуговування відвідувачів; господарсько­го призначення.

Раціональне використання рекреаційних зон за умов подальшо­го збільшення кількості рекреантів багато в чому залежить від до­держання допустимих меж рекреаційної навантаженості на відповідній території. Найбільш допустимою завантаженістю в на­уковій літературі вважається гранична місткість територій для за­безпечення нормальних умов відпочинку без порушення відновлю-вальних властивостей природних комплексів.

Ці межі визначаються нормативами рекреаційної навантаже­ності щодо функціональних зон (лісової, лісопаркової, паркової) або залежно від величини міста.

За функціональною ознакою для лісових територій встановлено нормативи від 1 до 10 чоловік на гектар, для лісопаркових — від 8 до 20 чоловік і для паркових — від ЗО до 150 чоловік на гектар.

За ознакою величини міста постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 27 липня 1995 р. № 557 встановлено нормативи визначен­ня площі лісів зелених зон і лісопаркових частин зелених зон на­вколо населених пунктів з кількістю населення до 1 млн чоловік за­лежно від типу лісорослинної зони та ступеня лісистості. Напри­клад, для населених пунктів Полісся за рівнем лісистості 20,1—25% встановлено такі нормативи в гектарах на 1000 чоловік населення: з кількістю населення менш як 12 тис. чоловік — 40 га, від 12 до 50 тис. чоловік — 50 га, від 50,1 до 100 тис. чоловік — 70 га, від 100,1 до 250 тис чоловік — 85 га, від 205,1 до 500 тис. чоловік — 135 га.

Для населених пунктів з кількістю населення більш ніж 1 млн чоловік зелені зони встановлюються за індивідуальними проектами.

Залежно від санітарних і кліматичних умов допускається збільшення чи зменшення площі лісів зелених зон не більш як на 15 відсотків.

У лісостеповій і степовій лісорослинних зонах з лісистістю 2 відсотки і менше до лісопаркової частини належить уся площа лісів зеленої зони. Для забезпечення використання й охорони рек­реаційних зон навколо них влаштовуються особливі захисні зе­мельні ділянки лісового фонду радіусом 0,5 кілометра'.


<