§ 4. Правова організація єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації : Екологічне право – Авто невідомий : Книги по праву, правоведение

§ 4. Правова організація єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 
РЕКЛАМА
<

З урахуванням практики виникнення екологічної небезпеки, джерел поширення природних та техногенних надзвичайних ситу­ацій в Україні передбачається створення відповідних ор­ганізаційно-правових систем та служб запобігання і реагування на аварії, катастрофи, інші надзвичайні ситуації та функціонування системи аварійно-рятувальних служб.

Така діяльність спрямовується на попередження виникнення екологічної небезпеки або реагування на наслідки її прояву, здійснення системи заходів аварійно-рятувального характеру, що засвідчує готовність держави до регулювання екологічного ризику на різних рівнях та стадіях здійснення екологічно-небезпечної діяльності і відвернення наслідків природної стихії.

Згідно із Законом України від 8 червня 2000 р. «Про захист на­селення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і при­родного характеру»' з метою забезпечення реалізації єдиної держав­ної політики у сфері захисту населення і територій України від над­звичайних ситуацій техногенного і природного характеру запрова­джується єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації, яка включає територіальні і функціональні підсистеми.

Такий захист передбачається здійснювати шляхом координації діяльності постійно діючих функціональних та територіальних підсистем у межах єдиної державної системи.

Функціональні підсистеми створюються центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіган­ням надзвичайним ситуаціям техногенного та природного поход­ження та захистом населення і територій у разі їх виникнення.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок роботи функціональних підсистем захисту населення і території визнача­ються положеннями про них, які затверджуються відповідними міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним орга­ном виконавчої влади, до компетенції якого належить питання за­хисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенно­го та природного характеру.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природ­ного походження. Правовий статус та порядок їх функціонування визначається положеннями про них, які затверджуються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською  та  Севастопольською   міськими  державними адміністраціями за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого на­лежить питання захисту населення і території від надзвичайних си­туацій техногенного та природного характеру.

Єдина державна система з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру залеж­но від ситуації і ступеня поширення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій в межах конкретної те­риторії може функціонувати у таких режимах:

а) режимі повсякденного функціонування;

б) режимі підвищеної готовності;

в) режимі надзвичайної ситуації.

Важливе значення у системі захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру мають сили та засоби захисту, до яких входять професійні аварійно-рятувальні служби, спеціалізовані (воєнізовані) аварійно-рятувальні служби та засоби центральних і місцевих органів вико­навчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, єдина державна система та доб­ровільні рятувальні формування, які залучаються для проведення відповідних робіт.

Аварійно-рятувальні служби згідно із Законом України від 14 грудня 1999 р. «Про аварійно-рятувальні служби»' — це сукупність організаційно-об'єднаних органів управління, сил та засобів, при­значених для вирішення завдань щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та ок­ремих їх наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Аварійно-рятувальна служба може бути професійною, спеціаль­ною (воєнізованою), спеціалізованою та службою громадських ор­ганізацій.

Професійна аварійно-рятувальна служба уособлює особовий склад, який працює на постійній, а рятувальники — на про­фесійній основі, яка передбачає їх спеціальну фізичну та психо­логічну підготовку.

Спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба — про­фесійна служба, яка заснована на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності.

Спеціалізована аварійно-рятувальна служба — професійна служ­ба, яка має підготовлений і споряджений особовий склад для ліквідації окремих класів і підкласів надзвичайних ситуацій та відповідні аварійно-рятувальні засоби.

Аварійно-рятувальні служби громадських організацій — служби, які створені об'єднаннями та спілками об'єднань громадян для проведення аварійно-рятувальних заходів та робіт.

У той же час аварійно-рятувальні служби можуть бути держав­ними, комунальними, об'єктовими (підприємств, установ, ор­ганізацій).

Основні завдання аварійно-рятувальних служб передбачають проведення під час виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах, територіях аварійно-рятувальних робіт, ліквідації надзви­чайних ситуацій та окремих їх наслідків, виконання робіт із за­побігання виникнення та мінімізації наслідків надзвичайних ситу­ацій техногенного і природного характеру та захисту від них насе­лення і територій, захист навколишнього природного середовища та локалізацію зони впливу шкідливих і небезпечних факторів, що виникають під час аварій та катастроф.

Ці завдання зумовлюють здійснення аварійно-рятувальними службами системи функцій превентивного, пошуково-рятувально­го, підготовчо-ліквідаційного спрямування. Так, до превентивних функцій доцільно віднести:

а) участь у розробленні та погодженні планів реагування на над­звичайні ситуації на об'єктах і територіях, що ними обслуговуються;

б) участь у підготовці рішень з питань створення, розміщення, визначення обсягів матеріальних резервів для ліквідації надзвичай­них ситуацій;

в) участь у проведенні експертизи проектних рішень щодо поліпшення захисту об'єктів і територій на випадок виникнення надзвичайних ситуацій;

г) участь у роботі комісій з прийняття в експлуатацію об'єктів, які потребують аварійно-рятувального обслуговування;

д) пропаганда у сфері захисту населення і територій від надзви­чайних ситуацій та участь у підготовці працівників підприємств, установ, організацій і населення до дій в умовах надзвичайних си­туацій.

Функції пошуково-рятувального спостереження передбачають:

а) пошук і рятування людей на уражених об'єктах і територіях;

б) надання у можливих випадках невідкладної, у тому числі ме­дичної допомоги особам, які перебувають у небезпечному для жит­тя і здоров'я стані, на місці події та під час евакуації до лікуваль­них закладів.

Підготовчо-ліквідаційні функції обумовлюють:

а) забезпечення готовності своїх органів управління;

б) організацію ремонту та технічного обслуговування аварійно-рятувальних засобів, розробку та виробництво їх окремих зразків;

в) контроль за готовністю об'єктів і територій, що ними обслу­говуються, до проведення робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій;

г) ліквідацію особливо небезпечних проявів надзвичайних ситу­ацій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазова­ності, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіаційного та бактеріального зараження, інших небезпечних проявів.

Конкретизація завдань і функцій аварійно-рятувальних служб може закріплюватися в їх статутах та положеннях, які підлягають погодженню з центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Діяльність аварійно-рятувальних служб має базуватися відповідно до принципів державної політики у цій сфері, які перед­бачають такі основні ідеї:

а) пріоритетність здійснення заходів щодо запобігання виник­ненню надзвичайних ситуацій;

б) раціональна дислокація аварійно-рятувальних служб та їх фор­мувань з урахуванням потенційної небезпеки об'єктів та територій;

в) постійна готовність аварійно-рятувальних служб до проведен­ня випробувальних робіт;

г) координація діяльності та державної підтримки аварійно-ря­тувальних служб усіх форм власності;

д) виправданий ризик та відповідальність керівників аварійно-рятувальних служб за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних робіт;

е) постійне підтримання високого рівня професіоналізму ряту­вальників, його відповідність міжнародним стандартам;

є) добір особового складу аварійно-рятувальних служб за станом здоров'я, постійне підтримання їх необхідного фізичного та психо­логічного рівнів підготовки;

ж) соціальна захищеність особового складу аварійно-рятуваль­них служб;

з) використання позитивного світового досвіду організації діяльності аварійно-рятувальних служб і проведення відповідних робіт;

й) використання економічних методів в управлінні діяльністю аварійно-рятувальних служб;

і) єдиноначальність та централізованість керівництва державни­ми аварійно-рятувальними службами.

Аварійно-рятувальні служби обслуговують окремі території та підприємства, установи, організації, на яких існує небезпека виник­нення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характе­ру, зокрема, металургійні, хімічні, радіаційне небезпечні, вибухово-і пожежонебезпечні та інші підприємства і організації зі шкідливи­ми і небезпечними умовами праці, які використовують у своєму ви­робництві сильнодіючі отруйні речовини з видобутку і переробки твердих, рідких і газоподібних корисних копалин, експлуатують продуктопроводи або будують, експлуатують і ліквідують підземні виробки; споруди транспортних підприємств, організацій з підви­щеними вимогами до рівня безпеки їх експлуатації (аеропорти, ае­родроми, порти, метрополітени тощо); райони відповідальності Ук­раїни за організацію обслуговування повітряного руху.

Ці служби зобов'язані також обслуговувати рекреаційні зони та інші території у період масового відпочинку людей або заняття промислом та місця туристичної активності, водні об'єкти України (басейни Чорного та Азовського морів, річок Дніпро та Дунай).

Для ефективного здійснення своєї діяльності Закон визначає повноваження державних та комунальних, а також інших аварійно-рятувальних служб, які залежно від виконуваної роботи можна поділити на дві групи:

1) повноваження щодо запобігання надзвичайним ситуаціям;

2) повноваження щодо реагування на надзвичайні ситуації. Перша група повноважень визначає можливості:

а) обстежувати з метою профілактики виникнення надзвичай­них ситуацій об'єкти та території, які підлягають обслуговуванню;

б) скасовувати власні погодження планів реагування на надзви­чайні ситуації або їх окремі позиції у разі невідповідності фактич­ному стану об'єкта чи території;

в) подавати власникам підприємств, установ та організацій, ор­ганам виконавчої влади, місцевого самоврядування пропозиції що­до поліпшення протиаварійного стану об'єктів і територій та усу­нення виявлених порушень вимог безпеки;

г) безоплатно і безперешкодно одержувати від підприємств, ус­танов та організацій, органів виконавчої влади, місцевого самовря­дування інформацію, необхідну для виконання покладених на аварійно-рятувальну службу завдань.

Друга група повноважень аварійно-рятувальних служб передбачає:

а) безперешкодний доступ на об'єкти і території з метою вико­нання робіт, пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій;

б) використання на договірних засадах засобів зв'язку, транспорту та інших матеріально-технічних ресурсів юридичних осіб для рятуван­ня людей та виконання термінових робіт або доставки у зони надзви­чайних ситуацій особового складу, спеціального оснащення і вантажів;

в) вимагання від усіх осіб, які перебувають у зоні надзвичайної ситуації, додержання правил, запроваджених встановленими захо­дами безпеки;

г) участь у роботі комісій з розслідування причин виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах і територіях, що ними обслуго­вуються.

При цьому аварійно-рятувальні служби громадських організацій реалізують повноваження, викладені у п. «г» першої групи та п.п. «б—г» другої групи.

Законом України від 14 грудня 1999 р. «Про аварійно-ряту­вальні служби» передбачаються також обов'язки зазначених служб під час ліквідації надзвичайних ситуацій оперативно-тактичного та власне рятувально-ліквідаційного характеру:

а) оперативне визначення обстановки, що склалася внаслідок надзвичайних ситуацій, зони ураження об'єкта чи території і основ­них напрямків дій, пов'язаних з ліквідацією надзвичайної ситуації;

б) визначення небезпечних факторів;

в) створення необхідних умов для підтримання працездатності особового складу;

г) вжиття термінових заходів для пошуку і рятування людей на уражених об'єктах і територіях, надання невідкладної медичної та іншої допомоги потерпілим;

д) координація дій своїх аварійно-рятувальних формувань;

е) додержання особовим складом вимог правил безпеки під час проведення цих робіт;

є) оперативне усунення ускладнень, що виникають під час ліквідації надзвичайних ситуацій;

'ж) зосередження в зоні надзвичайної ситуації необхідних сил, засобів, резервів і своєчасне введення їх у дію за призначенням;

з) ведення оперативно-технічної документації та підготовка звіту про діяльність аварійно-рятувальних служб, пов'язану з ліквідацією надзвичайних ситуацій, що є складовою частиною ма­теріалів з розслідування цієї події чи факту, за формою, яка вста­новлюється МНС України за погодженням з іншими зацікавлени­ми центральними органами виконавчої влади.

Організаційна структура аварійно-рятувальних служб включає органи управління та їх сили, тобто аварійно-рятувальні формуван­ня і допоміжні підрозділи, що забезпечують вирішення покладених на них завдань. До органів управління діяльністю аварійно-ряту­вальних служб належить Міністерство України з питань надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорно­бильської катастрофи, міністерства та інші центральні органи вико­навчої влади, до сфери управління яких належать аварійно-ряту­вальні служби, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, гро­мадські організації, юридичні особи, що створюють такі служби.

Чинним законодавством визначаються також органи координу­вання діяльності аварійно-рятувальних служб та уповноважених керівників з ліквідації надзвичайної ситуації. До органів координуван­ня віднесено, зокрема, Кабінет Міністрів України та МНС України.

Уповноважені керівники з ліквідації надзвичайної ситуації при­значаються відповідними органами залежно від її рівня. У разі ви­никнення надзвичайної ситуації державного рівня Кабінет Міністрів України призначає уповноваженим керівником першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністра чи керівника одного з цен­тральних органів виконавчої влади або його першого заступника.

У разі виникнення надзвичайної ситуації регіонального рівня упов­новажений керівник призначається відповідно Радою міністрів Ав­тономної Республіки Крим, обласною. Київською і Севастопольсь­кою міськими адміністраціями в особі першого заступника, або за­ступника голови відповідного підпорядкування, або керівника те­риторіального органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільно­го захисту населення.

У разі виникнення надзвичайної ситуації місцевого рівня уповнова­женим керівником призначається за рішенням районної державної адміністрації, виконавчого органу міської ради один із заступників керівника цього органу або керівник місцевого органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.

Виникнення надзвичайної ситуації об'єктного рівня є підставою для призначення уповноваженого керівника виконавчим органом сільської, селищної ради або керівником підприємства, установи, організації в особі одного з керівників відповідної ради або вка­заних юридичних осіб згідно із затвердженим розподілом обов'язків.

Уповноважений керівник з ліквідації надзвичайної ситуації ут­ворює відповідний робочий орган — штаб, який і підпорядковує усі аварійно-рятувальні служби та формування, які залучаються до ліквідації надзвичайної ситуації. Його розпорядження є обов'язко­вими для всіх суб'єктів, що беруть участь у ліквідації надзвичайної ситуації, а також громадян і організацій, які перебувають у цій зоні.

Такі рішення приймаються ним щодо проведення евакуаційних робіт, залучення до аварійно-рятувальних робіт необхідних транс­портних засобів, іншого майна підприємств, установ, організацій, що знаходяться у цій зоні, формувань аварійно-рятувальних служб громадських організацій та за згодою — щодо громадян, зупинен­ня діяльності об'єктів, розташованих у зоні, обмеження доступу людей у зону, зупинення аварійно-рятувальних робіт у разі виник­нення підвищеної загрози життю рятувальників та інших осіб, які беруть участь у ліквідації надзвичайної ситуації.

Після завершення ліквідаційних робіт він подає органу, що йо­го призначив, звіт щодо прийнятих рішень і перебігу подій під час ліквідації надзвичайної ситуації та інформує про це відповідні ор­гани виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Особливим видом аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф, основним завданням якої є надання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне, хімічне забруднення тощо) безкоштов­ної медичної допомоги.

Державна служба медицини катастроф утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343', яка діє на підставі Положення про Державну службу медицини ка­тастроф, затвердженого цією постановою.

Служба медицини катастроф складається з медичних сил і за­собів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я за погодженням з центральними органами виконавчої влади з пи­тань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міноборони, МВС, Мінтрансом, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, облас­ною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

На державному рівні Державна служба медицини катастроф ор­ганізовується в системі МОЗ України, а на територіальному -^ відповідно в системі МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольсь­кої міських державних адміністрацій.

Координацію роботи Служби медицини катастроф на держав­ному рівні здійснює Центральна координаційна комісія МОЗ Ук­раїни, а на територіальному — відповідно Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські територіальні координаційні комісії, які діють на підставі Положення про коор­динаційні комісії Державної служби медицини катастроф, затверд­женого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 3432.

До складу Служби медицини катастроф на державному рівні входять Український науково-практичний центр екстреної ме­дичної допомоги та медицини катастроф, медичні формування, лікувальні заклади, визначені МОЗ України за погодженням з МНС, Міноборони, МВС, Мінтрансом, Радою міністрів Авто­номної Республіки Крим, обласними. Київською та Севасто­польською міськими державними адміністраціями, а також ство­рені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціальні бригади постійної готовності.

На територіальному рівні служба медицини катастроф об'єднує територіальні центри екстреної медичної допомоги, спеціалізовані бригади постійної готовності, медичні формування, лікувальні за­клади, віднесені МОЗ України до цього рівня за погодженням з МОЗ Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Се­вастопольською міськими державними адміністраціями, а також створені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціалізовані тери­торіальні бригади постійної готовності.

Відповідно до покладених завдань ця Служба здійснює ком­плекс профілактичних, лікувальних та інших заходів запобігання та реагування на надзвичайні ситуації.

До заходів запобігання можна віднести:

а) організацію і проведення комплексу санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у районах екстремальних ситуацій;

б) координацію робіт, спрямованих на забезпечення готовності органів охорони здоров'я, визначених МОЗ України лікувальних за­кладів, системи зв'язку та оповіщення, медичних та спеціалізова­них формувань і закладів Служби, та дію в екстремальних ситу­аціях;

в) забезпечення створення та раціонального використання ре­зерву матеріально-технічних ресурсів для проведення заходів Служ­би на центральному та територіальному рівнях;

г) проведення підготовки медичних і немедичних працівників, на яких покладено надання медичної допомоги в екстремальних ситуаціях;

д) здійснення науково-дослідних робіт, пов'язаних з удоскона­ленням форм і методів організації надання медичної допомоги по-страждалим в екстремальних ситуаціях;

е) участь у міжнародному співробітництві з проблем медицини катастроф.

Заходи реагування на надзвичайні ситуації передбачають:

а) надання постраждалим в надзвичайних (екстремальних) ситу­аціях безоплатної екстреної медичної допомоги на догоспітальному та госпітальному етапах силами спеціалізованих бригад постійної готовності Служби;

б) забезпечення збереження здоров'я персоналу, який бере участь у ліквідації наслідків екстремальних ситуацій;

в) збір, аналіз, облік, надання інформації про медико-соціальні наслідки екстремальних ситуацій згідно з Тимчасовим регламен­том надання інформації органами державної влади в рамках уря­дової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій.

Служба медицини катастроф здійснює свою діяльність за планами медико-санітарного забезпечення населення у разі ви­никнення екстремальних ситуацій. На державному рівні такий план розробляється МОЗ України, розглядається Центральною координаційною комісією і затверджується Кабінетом Міністрів України, а на територіальному — плани затверджуються відповідно МОЗ Автономної Республіки Крим, управліннями (відділами) охорони здоров'я обласних, Київської і Севасто­польської міських державних адміністрацій, розглядаються тери­торіальними координаційними комісіями і затверджуються ви­щезазначеними органами.

При цьому треба зазначити, що координаційні комісії є постійно діючими дорадчими (позаштатними) органами, утворени­ми з метою узгодження складу та порядку використання в екстре­мальних ситуаціях медичних сил і засобів, визначених МОЗ Ук­раїни за погодженням зі спеціалізованими органами центральної та місцевої виконавчої влади.

Для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до чинного законодавства можуть залучатися частини та підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, легалізованих в Україні, з дотриманням умов, визначених Президентом України відповідно до Конституції України та чинних законів.

Деякі підходи щодо забезпечення екологічної безпеки на ор­ганізаційно-функціональному рівні було сформульовано в Концепції створення єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, схваленій постано­вою Кабінету Міністрів України від 7 липня 1995 р. № 501'. Метою створення цієї єдиної державної системи є забезпечення безпеки на­селення, навколишнього природного середовища, об'єктів і споруд та уникнення або зменшення на цій основі можливих економічних, соціальних та інших втрат суспільства від аварій, катастроф і інших надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження.

Досягнення цієї мети передбачається шляхом розробки ме­ханізму регулювання техногенно-екологічної безпеки та за допомо­гою системних заходів, що здійснюватимуться міністерствами, відомствами. Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими ор­ганами державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад і спрямовуватимуться на запобігання надзвичайним ситуаціям, підвищення готовності до них та ефективне реагування у разі їх виникнення.

Концепцією визначено основні завдання єдиної системи за­побігання і реагування на надзвичайні ситуації, аналіз яких дозво­ляє розглядати їх як логічну систему дій та заходів:

а) розроблення перспективної політики у запобіганні і реагуван­ні на надзвичайні ситуації та прийняття відповідних рішень;

б) розвиток нормативної бази для забезпечення нормального рівня техногенно-екологічної безпеки та підвищення ефективності реагування на надзвичайні ситуації;

в) планування та регулювання процесів досягнення визначених показників техногенно-екологічної безпеки;

г) прогнозування і виявлення потенційних джерел виникнення надзвичайних ситуацій;

д) розроблення можливих сценаріїв розвитку подій та відповідних планів реагування на них;

е) своєчасне інформування належних органів центральної і місцевої державної виконавчої влади та виконавчих органів міських, районних у містах рад про загрозу виникнення надзвичай­них ситуацій;

є) створення, підтримка і забезпечення необхідного рівня готов­ності системи реагування на надзвичайні ситуації;

ж) здійснення заходів запобігання таким ситуаціям та поліпшення їх наслідків, забезпечення ефективності дій у надзви­чайних ситуаціях та організація ліквідації їх наслідків;

з) розвиток і координація міждержавних відносин з питань ре­гулювання техногенно-екологічної безпеки;

й) мінімізація ризику виникнення надзвичайних ситуацій, особ­ливо з транскордонним впливом;

і) узгодження з іншими державами заходів реагування і взаємо­допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

ї) приведення системи екологічної безпеки в частині запобіган­ня і реагування на надзвичайні ситуації у відповідність з міжнарод­ними нормами і принципами.

Реалізація вищезазначених завдань передбачається на держав­ному, регіональному, місцевому і об'єктному рівнях у всіх сферах управління техногенно-екологічної безпеки.

Відповідно до цього встановлюється і організаційна структура єдиної системи запобігання, склад якої створюють окремо визна­чені органи державної виконавчої влади усіх рівнів, до компетенції яких належать питання, пов'язані з безпекою та захистом населен­ня, запобіганням, реагуванням на надзвичайні ситуації, а також Уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи міських, рай­онних у містах рад, сили та засоби цих органів, включаючи фінан­сові, продовольчі, медичні, матеріально-технічні, відомчі системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

Єдина система запобігання та реагування на загальнодержавному рівні передбачає:

а) створення Урядового кризового центру на основі діючої постійної Державної комісії з питань техногенно-екологічної без­пеки та надзвичайних ситуацій;

б) створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з пи­тань надзвичайних ситуацій у плані забезпечення техногенно-еко­логічної безпеки;

в) делегування функцій поточного управління єдиною систе­мою запобігання спеціально уповноваженому центральному органу державної виконавчої влади;

г) визначення структурних підрозділів міністерств і відомств, які виконують функції запобігання і реагування на надзвичайні ситу­ації;

д) створення системи повідомлень про надзвичайні ситуації;

е) задіяння системи державного екологічного моніторингу по­тенційно небезпечних об'єктів;

є) створення системи взаємодії всіх ланок запобігання і реагу­вання (загальнодержавного, регіонального, місцевого, об'єктного рівнів);

ж) створення системи технічної інтеграції.

Регіональний рівень системи запобігання і реагування включає:

а) діяльність регіональних кризових центрів, що створюються на основі діючих постійних комісій з питань техногенно-еко­логічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

б) функціонування регіональних інформаційно-аналітичних си­стем аналізу і прогнозу розвитку надзвичайних ситуацій;

в) діяльність Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо забезпечення функціонування всієї інфраструктури єдиної системи;

г) виконання функцій запобігання та реагування на надзвичайні ситуації обласних підрозділів відповідних міністерств і відомств;

д) діяльність спеціалізованих формувань;

е) діяльність підсистем регіонального екологічного моніторингу потенційно небезпечних об'єктів, а також повідомлень про надзви­чайні ситуації;

є) взаємодію із системою загальнодержавного, місцевого та об'єктного рівнів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Місцевий рівень системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації (районний, міський) передбачає:

а) діяльність місцевих кризових центрів, що створюються на ос­нові постійно діючих комісій з питань техногенно-екологічної без­пеки та надзвичайних ситуацій у технічно перевантажених районах і містах з підвищеним екологічним ризиком;

б) діяльність районних державних органів виконавчої влади, ви­конавчих органів міських рад щодо забезпечення всієї інфраструк­тури єдиної системи запобігання і реагування;

в) діяльність місцевих структурних підрозділів відповідних міністерств і відомств, що реалізують функції у цій сфері;

г) діяльність підсистем регіонального екологічного моніторингу потенційно небезпечних об'єктів та повідомлень про надзвичайні екологічні ситуації;

д) взаємодію з відповідними системами загальнодержавного, регіонального та об'єктного рівнів.

Об'єктний рівень системи запобігання і реагування на надзви­чайні екологічні ситуації передбачає:

а) функціонування кризових протиаварійних структур, зокрема об'єктів атомної енергетики;

б) діяльність структурних підрозділів і окремих фахівців щодо реалізації вищезазначених функцій;

в) наявність системи вимог і регламентів з безпечної діяльності та функціонування екологічно небезпечних об'єктів;

г) задіяння підсистеми локального екологічного моніторингу потенційно небезпечних об'єктів та повідомлень про надзвичайні ситуації;

д) оцінку і регулювання екологічної безпеки об'єктів на базі впровадження автоматизованих інформаційних технологій;

е) взаємодію з іншими рівнями єдиної системи запобігання і ре­агування на надзвичайні екологічні ситуації.

З метою забезпечення ефективної діяльності єдиної системи за­побігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації запрова­джуються три режими її функціонування:

а) нормальної діяльності — функціонування у типових нормаль­них виробничих, санітарно-гігієнічних і екологічних умовах;

б) підвищеної готовності — функціонування системи у разі от­римання прогнозу можливості погіршення виробничих, санітарно-гігієнічних, екологічних умов, що створюють загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій;

в) надзвичайного режиму — функціонування в умовах надзви­чайних екологічних ситуацій.

Рішення про запровадження відповідного режиму функціону­вання єдиної системи запобігання і реагування залежно від мас­штабу екологічної загрози приймається керівниками міністерств і відомств, Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державни­ми адміністраціями, виконавчими органами міських рад за погод­женням з відповідними кризовими центрами на основі норматив­ного акта, що визначає основні завдання, критерії, порядок запро­вадження відповідного режиму функціонування і взаємодії органів державної виконавчої влади.

Водночас визначено, що Урядовий кризовий центр є ор­ганізаційною структурою, яка проводить роботу, пов'язану з ко­ординацією діяльності міністерств, відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань запобігання і реагуван­ня на надзвичайні ситуації і наділення повноваженнями уп­равління всім необхідним комплексом дій під час запровадження надзвичайного режиму.

У разі створення Урядового, регіональних і місцевих кризових центрів їм передаються повноваження відповідних Комісій з пи­тань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, які діють на основі положення, що затверджується в установленому порядку: про Урядовий кризовий центр — Кабінетом Міністрів Ук­раїни, регіональні і місцеві — Урядом Автономної Республіки Крим, відповідними органами державної виконавчої влади.

Важливою ланкою єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації є співпраця її організаційних структур з об'єднаннями громадян, професійними спілками, релігійними організаціями та об'єднаннями спеціальних форму­вань. Така співпраця передбачає:

а) інформування населення про стан екологічно небезпечних об'єктів, можливий ризик виникнення надзвичайних екологічних ситуацій та відповідні дії на випадок створення загрози;

б) організацію навчання населення з питань запобігання та ре­агування на надзвичайні ситуації;

в) винесення на обговорення громадськості проектів розміщен­ня екологічно небезпечних об'єктів;

г) удосконалення механізму участі громадськості у плануванні системи попереджувальних заходів щодо виникнення надзвичай­них ситуацій;

д) організацію взаємодії у розробленні планів дій населення у разі виникнення цих ситуацій;

е) залучення населення та громадськості до безпосередньої участі у здійсненні державних цільових програм щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та зменшення втрат під час їх виникнен­ня'і ліквідації;

є) надання допомоги у проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт;

ж) організацію надання національними і міжнародними ор­ганізаціями технічної, фінансової та гуманітарної допомоги насе­ленню, яке потерпіло внаслідок надзвичайних екологічних ситу­ацій.

У системі попередження надзвичайних екологічних ситуацій чільне місце сьогодні відведено Національній системі сейсмічних спостережень та підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах, яка відповідно до Програми її функціонування і розвитку, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 699', є складовою час­тиною Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань над­звичайних ситуацій, інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та Ситуаційного центру при Президентові Ук­раїни.

Основною метою Програми є досягнення якісно нового рівня безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах, зменшення людських жертв, матеріальних збитків та негативних наслідків для довкілля у разі природних та техногенних землетрусів.

Національна система сейсмічних спостережень та підвищен­ня безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах утворена постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1995 р. № 728' і діє на підставі положення про неї, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 6992. Вона передбачає підвищення безпеки проживання населення та експлуатації виробничих фондів у сейсмонебезпечних районах країни, здійснення контролю за до­триманням вимог міжнародних договорів України про обмежен­ня та заборону випробувань ядерної зброї, вивчення сейсмічно­го і геогідродедифнаційного стану території України та сумісних держав, координацію діяльності органів виконавчої влади щодо забезпечення захисту населення, об'єктів і територій від земле­трусів.

Функціонування Системи спрямоване на:

а) складання прогнозів землетрусів на основі проведення сейсмічних спостережень та аналізу їх результатів;

б) інформаційне забезпечення робіт із сейсмічного районуван­ня території України, оцінки потенційної сейсмічної небезпеки, сейсмічного будівництва, здійснення фундаментальних і приклад­них досліджень стосовно вирішення проблем прогнозу землетрусів;

в) організацію Центрального банку геофізичних даних і забез­печення міжрегіонального та міжнародного обміну геофізичною інформацією;

г) оперативне визначення місця, часу, параметрів землетрусів, інших геофізичних явищ та ядерних вибухів, що сталися на інозем­них випробувальних полігонах;

д) оперативне забезпечення центральних і місцевих органів ви­конавчої влади, Уряду Автономної Республіки Крим, території яких розташовані у сейсмонебезпечних районах, інформацією про землетруси та їх можливі наслідки;

е) розроблення карт сейсмічного районування території Ук­раїни, нормативних актів щодо функціонування і розвитку Систе­ми захисту населення, об'єктів і територій України від впливу зем­летрусів.

В основу функціонування Системи покладено діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук та їх взаємодію на основі комплексно­го аналізу сейсмічних і геофізичних даних служб спостереження та охоронних мереж, спрямованих на здійснення оперативного кон­тролю за сейсмічним станом та іншими геофізичними явищами, і забезпечення органів виконавчої влади та інших зацікавлених ор­ганізацій інформацією про можливі землетруси та інші аналогічні геофізичні явища з оцінкою їх наслідків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1995 р. № 728 встановлено, що до Національної системи сейсмічних спо­стережень і підвищення безпеки проживання населення у сейсмо­небезпечних регіонах входять сили і засоби сейсмічних та сейсмо-прогностичних спостережень Національної академії наук, Міністерства оборони, Державного комітету у справах містобуду­вання і архітектури (нині — Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики), Державного комітету по геології і використанню надр. Головного управління геодезії, картографії і кадастру при Кабінеті Міністрів України, Державного комітету по гідрометеорології (нині на основі цих та інших органів центральної виконавчої влади утворено Міністерство екології та природних ре­сурсів України), Національного космічного агентства України.

Структурно Система включає діяльність Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Комісії прогнозу землет­русів та оцінки сейсмічної небезпеки, Національного центру даних Системи, Геофізичної служби Національної академії наук, Служби моніторингу геофізичного середовища, Служби геодезичних спос­тережень Мінекоресурсів України, Системи гідрометеорологічних і географічних спостережень Мінекоресурсів України, Національно­го космічного агентства України, Служби сейсмічних і геоди­намічних охоронних мереж спостереження Міністерства палива і енергетики України, Служби інженерно-сейсмометричних спосте­режень Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики та міжвідомчої наукової ради «Геодинаміка і прогноз зем­летрусів».

Зокрема, на Міністерство України з питань надзвичайних ситу­ацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи покладено:

а) координацію робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків вели­ких та масштабних аварій і катастроф техногенного характеру та інших надзвичайних ситуацій, і діяльності центральних органів ви­конавчої влади щодо проведення пошуку і рятування людей, аварійно-рятувальних робіт;

б) оперативне інформування Кабінету Міністрів України через Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та над­звичайних ситуацій на основі відомостей Національного центру да­них Системи про місце і час землетрусів з інтенсивністю 3 і більше балів на території України та 6 і більше балів за кордоном;

в) повідомлення населення про загрозу виникнення і виник­нення надзвичайних ситуацій, забезпечення належного функціону­вання територіальних і зональних систем оповіщення, організацію надання допомоги населенню України та інших держав, які по­терпіли внаслідок надзвичайних ситуацій;

г) проведення заходів щодо забезпечення готовності сил штатів цивільної оборони до дій за призначенням, визначення спільно з центральними органами виконавчої влади, Урядом Автономної Ре­спубліки Крим, місцевими державними адміністраціями складу, місця розміщення та оснащення сил і засобів, призначених для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

д) участь у проведенні державної експертизи містобудівної доку­ментації та проектів будівництва техногенне небезпечних об'єктів.

Комісія прогнозу землетрусів та оцінки сейсмічної небезпеки ство­рює і супроводжує прогнози бази даних, надає висновки про ступінь небезпеки землетрусів, які прогнозуються, та оцінку сейсмічної ситуації на території України, проводить прогнозування землетрусів та оперативний науковий аналіз достовірності прогно­зу сильних землетрусів.

Національний центр даних Системи здійснює оперативне та ме­тодичне керівництво роботою сил і засобів спостереження і кон­тролю Системи, приймання, редагування і накопичення геофізич­них даних, які надходять від спостережувальних та охоронних ме­реж, обробку геофізичних даних і комплексний аналіз результатів обробки у реальному масштабі часу.

В той же час Центр забезпечує також накопичення отриманих геофізичних даних і результатів обробки, повторну комплексну об­робку та інтерпретацію геофізичних даних, їх узагальнення; розви­ток технічного, математичного і методичного оснащення Системи;

своєчасне подання Міністерству України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи відомостей про аномальні геофізичні явища, що сталися або прогнозуються, та інформаційно-технічну взаємодію з міжнародними центрами і банками геофізичних даних.

Національне космічне агентство України* відповідно до наданих повноважень періодично забезпечує за допомогою національних космічних засобів зйомку необхідної поверхні Землі, що викорис­товується для ідентифікації тектонічних порушень і їх розвитку у часі, та передачу Національному центру даних Системи інформації про результати постійних спостережень; створює і забезпечує функціонування мережі передачі даних об'єктів космічної інфра­структури; надає необхідний ресурс мережі для обміну інфор­мацією в межах Системи та з міжнародними центрами геофізич­них даних; створює і здійснює постійно діючий космічний ком­плекс для вивчення фундаментальних законів зв'язку процесів у літосфері, іоносфері та термосфері Землі для вирішення проблеми прогнозування землетрусів.

Поряд з цим Національне космічне агентство України су­проводжує Банк даних геофізичних спостережень та забезпе­чує його взаємодію з Національним центром Системи; забез* печує через нього Міністерство з надзвичайних ситуацій та Геофізичну службу Національного космічного агентства України інформацією про місце і час землетрусів з інтен­сивністю 3 і більше балів на території України та 6 і більше балів за кордоном; організовує і здійснює обмін геофізичною інформацією з Міжнародним центром даних Міжнародної системи моніторингу; бере участь спільно з Національним космічним агентством України у вирішенні завдань прогно­зування землетрусів, у розробленні та впровадженні мето­дичного забезпечення прогнозів землетрусів, функціонуван­ня і розвитку Системи, створення регіональних сейсмо­логічних мереж для забезпечення робіт щодо короткостроко­вих прогнозів землетрусів.

Важливим напрямом його діяльності є здійснення контролю за дотриманням вимог міжнародних договорів України щодо обме­ження та заборони випробовування ядерної зброї, випробовування ядерної зброї на іноземних випробувальних полігонах і проведення ядерних вибухів у мирних цілях, сейсмічною ситуацією, іншими геофізичними явищами у межах України та поза її межами, раціональною обстановкою у місцях розташування об'єктів спеціального контролю.

Міжвідомча наукова рада «Геодинаміка і прогноз землетрусів» визначає основні напрями та завдання наукових досліджень у сейс­моактивних регіонах, координує їх виконання у галузі глибинної побудови сейсмоактивних регіонів, сейсмології, сейсмологічного районування, прогнозу землетрусів, геодинаміки, варіації геофізич­них полів, розробляє методологічні основи їх здійснення та реко­мендації стосовно використання результатів наукових розробок.

Геофізична служба НАН України організовує і здійснює безпе­рервні регіональні та локальні сейсмічні спостереження на території України, а також експедиційні спостереження в регіонах сейсмічної небезпеки та епіцентральні вишукування в зонах земле­трусів, складає прогноз розвитку сейсмічних процесів у них; про­водить регулярні високоточні геодезичні, геофізичні спостережен­ня у сейсмоактивних регіонах для виявлення та аналізу аномальних деформацій земної кори, що передують землетрусам та їх супрово­джують; веде облік сейсмічних даних, а також геофізичних даних Національного центру Системи, забезпечує прямий доступ до інформації про характер сейсмічної активності і тенденції її роз­витку; видає сейсмографічні бюлетені та каталоги землетрусів, роз­робляє карти сейсмічного районування території України.

Важливим напрямком діяльності геофізичної служби є опера­тивне забезпечення через Національний центр даних Системи МНС і його регіональні центри, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади відомостей про місце, час земле­трусів з інтенсивністю 3 і більше балів на території України та 6 і більше балів — за кордоном, забезпечує інформацією про очікувані наслідки землетрусів, що сталися, та можливі наслідки прогнозова­них землетрусів.     

Ця служба здійснює також науково-методичне забезпечення робіт щодо функціонування та розвитку Системи, в тому числі нормативними актами у сфері сейсмічного районування, проводить інструментальні спостереження, оцінку сейсмічного ризику та ідентифікацію провісників землетрусів, їх прогноз, бере участь у модернізації технічного оснащення Системи, створенні регіональ­них сейсмологічних мереж, прогностичних полігонів для забезпе­чення робіт з короткотермінових прогнозів землетрусів.

Служба моніторингу геологічного середовища забезпечує режимні спостереження за геофізичними полями і гідрогеологічними харак­теристиками у свердловинах гідрогеодеформаційної мережі, здійснює комплексне геологічне картування території для деталь­ного сейсмічного районування, проводить таке районування за сту­пенем геодинамічної активності для перспективного прогнозуван­ня та їх господарського освоєння, визначає особливості глибинної побудови сейсмонебезпечних районів шляхом проведення ком­плексу геофізичних, геологічних, геохімічних та інших досліджень, бере участь в оцінці сейсмічної небезпеки.

У той же час Служба створює і веде банки гідрогеодефор­маційної та геофізичної інформації, забезпечує їх взаємодію з Національним центром даних Системи, оперативно забезпечує Геофізичну службу НАН України інформацією щодо екзогеоди-намічної складової геологічного середовища для оцінки ступеня сейсмічної небезпеки у регіонах, у яких проводяться спостережен­ня, розробляє і впроваджує методи вивчення провісників земле­трусів на основі моніторингу геологічного середовища.

Служба геодезичних спостережень забезпечує проведення геоде­зичних та гравіметричних спостережень на геодинамічних поліго­нах, поповнення Національного центру даних Системи інфор­мацією про геодезичний стан полігонів України, бере участь спільно з НАН України у вирішенні питань прогнозування земле­трусів та створення глобальних і регіональних геодинамічних полігонів.

Система гідрометеорологічних і геофізичних спостережень здійснює приземні метеорологічні, озерні, морські, метеорологічні, авіаційні, агрометеорологічні, радіолокаційні, однометричні та інші спостереження і забезпечує гідрометеорологічною інформацією Національний центр даних Системи.

Служба інженерно-сейсмометричних спостережень забезпечує функціонування і розвиток Системи інженерно-сейсмометричних спостережень, проводить модернізацію їх технічного оснащення, забезпечує надання інформації про сейсмостійкість будинків і спо­руд, створює і супроводжує банк даних цих спостережень та забез­печує його взаємодію з Національним центром даних Системи, бе­ре участь у розробці нормативних актів з цих питань, забезпечує проведення інструментальних спостережень, оцінює сейсмічний ризик, проводить комплексне геологічне картування для створення карт сейсмічного мікрорайонування та забезпечує через Національ­ний центр даних Системи та Геофізичну службу прогностичною інформацією про ступінь руйнування будівельних конструкцій.

Служба сейсмічних і геодинамічних охоронних мереж спостере­ження організовує і забезпечує безперервні режимні спостереження за геодинамічними та сейсмічним станом в районах розташування радіаційне небезпечних об'єктів з метою оцінки реальної сейс­мостійкості цих об'єктів та реагування їх на сейсмічні та інші гео­динамічні впливи, створює банк даних про такі впливи на радіаційне небезпечні об'єкти і забезпечує його взаємодію з Національним центром даних Системи.

Зазначена служба розробляє рекомендації і пропозиції щодо підвищення ефективності її функціонування у складі Системи, не­допущення та зменшення збитків від аварій, катастроф на енерге­тичних об'єктах, пов'язаних з землетрусами і катастрофічними ге­одинамічними явищами, а також оперативно забезпечує через Національний центр даних Системи Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Геофізичну службу НАН України інформацією про катастрофічні зміни сейсмічного та геоди­намічного стану в районах розташування радіаційне небезпечних об'єктів і наслідки їх впливу на ці об'єкти.

З метою об'єднання, поширення та використання міжнародно­го досвіду у сфері прогнозування та експертної оцінки рівня ризи­ку виникнення надзвичайних ситуацій, запобігання їм на по­тенційно небезпечних підприємствах, а також сприяння виконан­ню Україною зобов'язань за міжнародними договорами і угодами в галузі техногенно-екологічної безпеки постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. № 1259' схвалено Кон­цепцію створення і діяльності Європейського центру техногенної безпеки (ТЕ8ЕС)*.

Метою створення Центру є об'єднання і концентрація зусиль та наукового потенціалу світових науково-дослідних технологічних центрів і лабораторій для розроблення технічних засобів і техно­логій (у тому числі конверсійних), визначення підходів щодо оцінки промислового ризику потенційно небезпечних видів діяль­ності та здійснення відповідних заходів запобігання і ефективного подолання наслідків надзвичайних екологічних ситуацій техноген­ного походження.

Створення Центру передбачає також впровадження надійного механізму залучення світового наукового потенціалу до проведен­ня науково-технологічних досліджень на об'єктах підвищеного промислового ризику, координацію методологічної, технічної, фінансової допомоги, використання в Україні світового досвіду у вирішенні проблем техногенної безпеки, налагодження партнерсь­ких і ділових зв'язків між українськими вченими і науково-дослідними установами та провідними світовими науково-дослідними центрами і лабораторіями в цій сфері, а також створен­ня ефективного механізму інтеграції у світове наукове співтовари­ство української прикладної науки в сфері техногенної безпеки.

Центр створюється шляхом укладання міжнародного установчо­го договору, що визначає зобов'язання сторін. Його вищим орга­ном є Рада засновників, що проводить свою діяльність у формі засідань, періодичність проведення яких визначається Статутом Центру, який затверджується Радою засновників.

Поточне управління діяльністю Центру покладається на Раду директорів, яку очолює виконавчий директор. Склад Ради дирек­торів та кандидатура виконавчого директора затверджуються Радою засновників.

Засновники Центру сплачують фінансові внески на спеціальний рахунок, які використовуються на цільову реалізацію його завдань. Розмір і порядок сплати внесків визначається установчим догово­ром.

Учасниками Центру можуть бути держави, організації, устано­ви, окремі особи, які сплачують вступні та регулярні внески до йо­го бюджету. Вклад України може полягати у наданні приміщень, відведенні земельних ділянок, полігонів, об'єктів досліджень, ство­рення належних умов для його функціонування, проживання та відпочинку персоналу Центру.

Діяльність Центру спрямовується на виконання наступних за­вдань:

а) визначення пріоритетів розроблення законодавства у сфері техногенної безпеки і промислового ризику;

б) аналіз стану небезпечних підприємств, оцінка їх промислово­го ризику з використанням різноманітних методів, які застосову­ються у світовій практиці;

в) створення бази даних міжнародних експертів у сфері оцінки промислового ризику за напрямками спеціалізації;

г) систематизацію та класифікацію промислових аварій, що ста­лися, аналіз проблем страхування та компенсації збитків;

д) розроблення та удосконалення моделей підготовки фахівців у сфері ризикології.

Основними напрямами діяльності Центру техногенної безпеки є визначення пріоритетних проблем у сфері розроблення практич­них технічних засобів, технологій, підходів для запобігання, пом'якшення і ефективного подолання наслідків надзвичайних си­туацій; проведення аналізу техногенної безпеки виробництв, об'єктів, установок, які проектуються, будуються або вже функціонують; розробка, доробка, адаптація технічних засобів і технологій для використання в небезпечних умовах; оцінка про­мислового ризику потенційно небезпечних видів діяльності.

Складовою частиною діяльності Центру є пошук шляхів засто­сування конверсійних технологій і обладнання для вирішення про­блем протидії аваріям та катастрофам; випробування систем і еле­ментів обладнання, конструкцій в штучних аварійних умовах для опрацювання рекомендацій щодо підвищення безпеки діючих об'єктів та тих, що проектуються.

Важливою сферою його діяльності є накопичення та поширен­ня досвіду оцінки промислового ризику у тісній співпраці з відповідними світовими науково-дослідними центрами і лабора­торіями, участь в міжнародних програмах підготовки спеціалістів'у зазначеній сфері.

Новаційною організаційно-правовою формою вирішення пи­тань екологічної безпеки є структурно-функціональна діяльність Регіонального екологічного центру «РЕЦ-Київ»*, утвореного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2000 р. № 689 на виконання Угоди між Україною та Сполученими Штатами Америки, укладеної у м. Вашингтоні 8 грудня 1999 р.

Регіональний екологічний центр відповідно до свого Статуту, затвердженого тією ж постановою Кабінету Міністрів України, є незалежною, самоврядною, неприбутковою і неполітичною устано­вою, діяльність якої у сфері екологічних відносин має міжнародний характер, діє на правах юридичної особи. Його мета — сприяння вирішенню екологічних проблем в Україні та суміжних державах, досягнення безпечного стану довкілля, забезпечення екологічних прав громадян, підтримка розвитку в Україні та інших державах демократичного громадянського суспільства.

Діяльність РЕЦ має спрямовуватися на підтримку ініціатив, які передбачають вирішення конкретних екологічних проблем, зокре­ма з питань безпеки довкілля, організації, фінансування та прове­дення досліджень актуальних екологічних проблем, організації відкритих слухань та обговорень актуальних екологічних проблем і екологічної політики, сприяння участі громадськості у процесі підготовки рішень з питань екологічної безпеки, заходів щодо освіти, розвитку потенціалу зацікавлених юридичних і фізичних осіб.

Важливим напрямом діяльності РЕЦ є вдосконалення еко­логічного інформування, зокрема поширення інформації з питань екологічної безпеки та сталого розвитку, результатів наукових досліджень у цій сфері; сприяння розширенню форм доступу до існуючих національних і міжнародних баз даних; створення нових баз даних; видання відповідних бюлетенів та іншої друкованої інформації; зміцнення регіонального співробітництва на урядовому та неурядовому рівнях; надання грантів та участь з іншими аналітичними центрами у розробці грантових програм для регіональних і транскордонних: проектів; надання допомоги у справі   участі   України   в   міжнародному   екологічному співробітництві та ін.

Вищим органом управління РЕЦ є Правління, члени першого складу якого визначаються на засадах консенсусу за участю пред­ставників сторін Угоди. До Правління входять представники Профільного комітету Верховної Ради України, Адміністрації Пре­зидента України, Кабінету Міністрів України, органів місцевого са­моврядування та їх об'єднань, уповноважені органи сторін Угоди, які є донорами.

Правління обирає зі своїх членів Голову на один рік, але не більше ніж на 2 строки підряд. Голова репрезентує РЕЦ у відноси­нах з іншими органами, установами, підприємствами, ор­ганізаціями в Україні та за її межами, підписує прийняті Правлінням рішення, скликає його засідання тощо. Рішення Правління приймаються більшістю від його складу за умови, що у засіданні бере участь не менше половини складу Правління.

Поточне керівництво діяльністю РЕЦ здійснює його Виконав­чий директор, який призначається Правлінням на три роки з мож­ливістю продовження його повноважень на той же термін. На ньо­го покладається організація виконання рішень Правління, довгост­рокове та поточне планування діяльності, звітність, включаючи інформацію про надані гранти, що отримані на використані кош­ти; розроблення для затвердження Правлінням бюджету, підготов­ка пропозицій щодо форм та обсягів матеріального забезпечення проектів і програм, вирішення інших організаційних питань, укла­дання контрактів про надання грантів, розпорядження коштами та інші повноваження відповідно до законодавства і установчих доку­ментів.

Дорадчим органом Правління є Форум, який утворюється з ме­тою сприяння у питаннях формування його політики, визначення основних напрямів діяльності, розвитку зв'язків з природоохорон­ною та науковою діяльністю, органами державної влади, місцевого самоврядування, іншими підприємствами, установами, ор­ганізаціями, та для популяризації діяльності РЕЦ, виконання його завдань.

Форум утворюється на паритетних конкурсних засадах у складі ЗО найвідоміших діячів громадських екологічних організацій, на­уковців, підприємців, державних діячів з урахуванням їхніх знань, досвіду, що можуть бути використані на потреби РЕЦ та його діяльності у сфері збереження довкілля.

Форум з метою підготовки пропозицій щодо розвитку діяль­ності РЕЦ може утворювати відповідні комісії. Висновки та реко­мендації Форуму є обов'язковими для розгляду Правлінням. Його засідання проводяться один раз на рік для обговорення річного звіту та розробки пропозицій до перспективних планів РЕЦ.

Фінансова діяльність РЕЦ здійснюється за рахунок грантів та іншої допомоги державних фондів, міжнародних організацій, добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, інших дер­жав та міжнародних організацій, коштів державного та місцевих бюджетів, які можуть надаватися РЕЦ в установленому порядку за договорами з їх розпорядниками для виконання загальнодержав­них, регіональних і місцевих екологічних програм і проектів, інших не заборонених законом джерел, які мають спрямовуватися на ви­конання завдань РЕЦ у сфері забезпечення екологічної безпеки.

Викладене дозволяє констатувати, що на сьогодні в Україні створені юридичні засади різноманітних організаційно-правових форм попередження настання екологічної небезпеки внаслідок дії стихійних сил природи або техногенного негативного екологічного впливу, які здатні створювати надзвичайні екологічні ситуації. Їх сукупність створює Систему запобігання і реагування на надзви­чайні екологічні ситуації.

Проте, як системне утворення, правова організація поперед­ження екологічної небезпеки потребує суттєвого нормативно-пра­вового вдосконалення, інтеграції та комплексного підходу без роз­порошення діяльності організаційних структур на виконання ними вимог забезпечення екологічної безпеки незалежно від джерела по­ходження екологічної небезпеки та створення надзвичайних еко­логічних ситуацій.

Йдеться, насамперед, про доцільність уніфікації понять «еко­логічна небезпека», «природна небезпека», «сейсмічна небезпека», «техногенно-екологічна небезпека», «техногенна небезпека», «про­мислова небезпека», різноманітність найменувань яких відображає поліфонію теоретичних підходів, закладених у зміст регулювання однорідних або близьких правовідносин, точки суміжного перети­ну яких не визначені у чинному законодавстві, і механізм дії яких спрямований на створення безпечних умов існування людини, се­редовища її життєдіяльності та якісного довкілля, унеможливлення створення загрози для самого довкілля, здоров'я і життя громадян залежно від джерел походження небезпеки та правових зв'язків, в яких вони перебувають із володільцями джерел підвищеної еко­логічної небезпеки чи суб'єктами здійснення екологічно небезпеч­ної діяльності.

У чинному законодавстві, переважно на рівні підзаконно-нор-мативно-правового регулювання, й досі простежується дифе­ренційований підхід щодо забезпечення екологічної безпеки сто­совно створення загрози від природної стихії та окремо від дій тех­ногенних чинників, а тому пропонуються і відповідні ор­ганізаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки.

Незважаючи на різноманітні організаційно-правові форми упе­редження екологічної загрози, наявні засоби та способи запобіган­ня реально не забезпечують відвернення екологічної загрози як від природної стихії, так і від техногенного впливу, а тому говорити про високий рівень ефективності організаційно-правового забезпе­чення немає підстав. Також не вдається за допомогою наявних ор­ганізаційно-правових форм унеможливити настання надзвичайних екологічних ситуацій внаслідок природної стихії.

Певною мірою це зумовлено тим, що зазначена сфера функціональної діяльності органів держави є простим доповнен­ням до їх правового становища, її здійснення ще не забезпечено науково, технічно, технологічно, фінансове.

Дається взнаки й та обставина, що правова організація попере­дження надзвичайних екологічних ситуацій перебуває на стадії сво­го становлення й формування, вироблення стратегії і тактики, за­провадження новаційних форм та методів діяльності.

У цьому зв'язку вважаю за доцільне на законодавчому рівні виз­нати діяльність шодо запобігання та реагування на надзвичайні си­туації пріоритетною діяльністю органів центральної та місцевої ви­конавчої влади, спеціально уповноважених міністерств у цій сфері, такою, що спрямована на забезпечення національної (в тому числі екологічної) безпеки та права громадян на таку безпеку, життя та здоров'я населення.

Це, в свою чергу, має обумовити встановлення абсолютної відповідальності цих органів за зволікання в реалізації вимог зако­нодавства та порушення відповідних суб'єктивних прав громадян України, включаючи й компенсацію відповідної шкоди (моральної та матеріальної), що заподіюється внаслідок невиконання функціональної діяльності відповідними структурами.