§ 3. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження в сфері екологічної безпеки : Екологічне право – Авто невідомий : Книги по праву, правоведение

§ 3. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження в сфері екологічної безпеки

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 
РЕКЛАМА
<

Важливу роль у забезпеченні екологічної безпеки чинне законо­давство відводить центральним органам спеціальної надвідомчої компетенції в сфері екологічної безпеки. На них покладаються пе­реважно координуючі, організаційні, контрольні та інші виконав­чо-розпорядчі функції, спеціальний надвідомчий характер яких надає їм прерогативу реалізації цього напряму державної екологічної політики.

До таких організаційно-правових структур можна віднести сис­тему органів Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Міністерства охорони здоров'я України.

Міністерство екології та природних ресурсів утворено відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1573' на базі колишніх Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітету з пи­тань геології та використання надр, Комітету України з питань гідрометеорології. Державної адміністрації ядерного регулювання України, Головного управління геодезії, картографії та кадастру та Державної Комісії у справах випробувань і реєстрації засобів захи­сту та регуляторів росту рослин і добрив, які ліквідовано.

Повноваження Міністерства екології та природних ресурсів Ук­раїни в сфері екологічної безпеки визначаються відповідним Поло­женням, затвердженим Указом Президента України від 29 травня 2000 р. № 7242.

Відповідно до Положення Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України) є спеціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, діяльність якого спрямовується і коорди­нується Кабінетом Міністрів України.

Мінекоресурсів України є головним (провідним) органом у си­стемі центральних та інших органів виконавчої влади у сфері охо­рони навколишнього природного середовища, раціонального вико­ристання природних ресурсів і, зокрема, екологічної, ядерної, радіаційної безпеки.

Основними завданнями Мінекоресурсів у галузі екологічної безпеки є забезпечення реалізації державної політики у сфері охо­рони навколишнього природного середовища, раціонального вико­ристання природних ресурсів, екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також створення екологічних передумов для сталого роз­витку України, здійснення комплексного управління та регулюван­ня у цій сфері, здійснення державного контролю за додержанням вимог екологічного законодавства, в тому числі законодавства про екологічну безпеку.

Відповідно до покладених на нього завдань Мінекоресурсів Ук­раїни готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, складовою якої є забезпечення еко­логічної безпеки, організовує розроблення і реалізацію загально­державних програм з охорони навколишнього природного середо­вища, раціонального використання та відтворення природних ре­сурсів, забезпечення екологічної безпеки, сприяє розробленню регіональних екологічних програм та координації їх виконання.

У той же час на Мінекоресурсів України покладається ре­алізація єдиної науково-технічної політики у сфері охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки. Воно організовує та координує розроблення та реалізацію загальнодержавних наукових та науково-технічних про­грам, спрямованих на планомірне, комплексне вивчення стану на­вколишнього природного середовища, природних ресурсів та відповідне картографування території України, бере участь у фор­муванні національної системи науково-технічної інформації, вис­тупає державним замовником науково-дослідних робіт з питань, що належать до його компетенції.

Важливим напрямком діяльності Мінекоресурсів України є ко­ординація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, за­безпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також здійснення державного контролю за додержанням норм і правил у вищезазначеній сфері, в тому числі вимог екологічної безпеки, зо­крема у пунктах пропуску через державний кордон України, у сфері поводження з відходами та іншої діяльності; організація та здійснення державної екологічної експертизи, проведення моніто­рингу навколишнього природного середовища, створення та функціонування екологічних та інших інформаційних систем;

участь у вдосконаленні системи обліку, звітності та державної політики з питань, віднесених до його повноважень.

Разом з тим Мінекоресурсів України затверджує в установлено­му порядку норми і правила з охорони навколишнього природно­го середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, аналізує практику їх застосування, здійснює в межах своїх повноважень за­ходи щодо адаптації законодавства України до екологічного зако­нодавства Європейського Союзу та імплементації в національне за­конодавство норм відповідних міжнародно-правових актів, сторо­ною яких є Україна.

До повноважень Мінекоресурсів України в сфері екологічної безпеки належить діяльність спільно з відповідними органами ви­конавчої влади у роботі із стандартизації, сертифікації, акредитації, метрологічного забезпечення, надання в установленому законодав­ством порядку дозволів (ліцензій) на спеціальне використання природних ресурсів, на викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, на розміщення, транскордонне перевезення та здійснення інших операцій у сфері поводження з відходами. Воно виступає компетентним органом з питань переве­зення небезпечних відходів та їх видалення.

Мінекоресурсів України також затверджує або погоджує в уста­новленому порядку ліміти та квоти на використання чи добування природних ресурсів загальнодержавного значення, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, якщо це призводить до забруднення довкілля, на утворення та розміщен­ня відходів; розробляє нормативні плани на розміщення відходів, на викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище; організовує проведення державних випробувань пес­тицидів та агрохімікатів вітчизняного та іноземного виробництва, здійснює їх державну реєстрацію та затверджує переліки пести­цидів, дозволених для використання в Україні, встановлює регла­менти їх застосування; здійснює акредитацію установ та ор­ганізацій, які проводять державні випробування пестицидів та аг­рохімікатів, надає дозволи на ввезення в Україну, виробництво дослідних партій та використання незареєстрованих пестицидів і агрохімікатів для проведення державних випробувань, наукових досліджень тощо.

У системі наданих функцій Мінекоресурсів України організовує гідрометеорологічне прогнозування та забезпечення в установлено­му порядку органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання та населення інформацією про стан і прогнозовані зміни гідрометеорологічних умов, попередженнями про небезпечні та стихійні гідрометеорологічні явища, бере участь у плануванні та здійсненні заходів профілактики і реагування на надзвичайні ситу­ації в частині забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної без­пеки.

Відповідно до наданих повноважень Мінекоресурсів України здійснює міжнародне співробітництво у сфері охорони навколиш­нього природного середовища, раціонального використання при­родних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, бере участь у підготовці міжнародних договорів України у цій сфері, представляє і захищає національні інтереси України у відповідних міжнародних організаціях, координує діяльність цент­ральних органів виконавчої влади з метою забезпечення виконан­ня зобов'язань, що випливають з участі України в міжнародних ор­ганізаціях та міжнародних договорах з питань екологічної безпеки, організовує роботу із залученням міжнародної технічної допомоги у сферу охорони довкілля, раціонального використання і відтво­рення природних ресурсів, забезпечення екологічної, ядерної та радіаційної безпеки.

Складовою частиною діяльності Мінекоресурсів України є за­безпечення інформування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та населення про екологічний стан те­риторії та об'єктів, у тому числі ядерних установок і прилеглих до них територій, випадків та причин екстремального забруднен­ня довкілля; підготовка разом з іншими органами виконавчої влади та подання в установленому порядку Національної до­повіді про стан навколишнього природного середовища; сприян­ня екологічній освіті та екологічному вихованню громадян, здійснення співробітництва в зазначеній сфері з екологічними об'єднаннями громадян; затвердження положень про громадсь­кий контроль у сфері охорони довкілля, раціонального природо­користування та забезпечення екологічної безпеки, реалізація інших функцій та повноважень відповідно до вимог чинного за­конодавства.

З метою реалізації зазначених функцій Мінекоресурсів України наділяється правами організаційно-дорадчого, координаційно-кон­трольного, санкціонуючого та юрисдикційного характеру.

До організаційно-дорадчих повноважень належать:

а) залучення спеціалістів центральних та місцевих органів вико­навчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань у сфері забезпечення еко­логічної безпеки;

б) скликання в установленому порядку нарад з питань еко­логічної безпеки.

Координаційно-контролюючі повноваження передбачають:

а) заслуховування відповідних звітів посадових осіб цент­ральних і місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ та організацій з питань забезпечення еко­логічної безпеки;

б) одержання в установленому законодавством порядку від цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади, Автономної Рес­публіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, ус­танов, організацій, від власників та органів управління пояснень, доводів, звітів про стан екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, повідомлень про аварії та їх причини; технічної та іншої докумен­тації й інформації, необхідної для ефективного виконання покла­дених завдань;

в) обмеження підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності на використання екологічно небезпечних об'єктів з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки.

Санкціонуючі повноваження включають:

а) надання керівникам підприємств, установ, організацій обов'язкових для виконання приписів щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань екологічної, ядерної та радіаційної безпеки;

б) застосування у випадках, передбачених чинним законодавст­вом, економічних санкцій до підприємств, установ», організацій за порушення вимог екологічної безпеки;

в) передача правоохоронним органам у разі наявності підстав, передбачених чинним законодавством, матеріалів про виявлені факти злочинів.

Юрисдикційні повноваження передбачають:

а) обмеження, тимчасову заборону (зупинення) в установлено­му порядку діяльності підприємств, установ, організацій та об'єктів незалежно від форм власності або внесення до Кабінету Міністрів України відповідного подання про припинення екологічно небез­печної діяльності, якщо вона провадиться з порушенням норм, правил та вимог екологічної безпеки;

б) подання позовів до судових інстанцій про відшкодування шкоди і втрат, завданих порушенням законодавства у сфері еко­логічної безпеки;

в) розгляд справ про адміністративне карані порушення вимог, норм та правил екологічної безпеки.

Мінекоресурсів України здійснює свої повноваження безпосе­редньо та через спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів в Автономній Республіці Крим, державні управління екології та природних ресурсів в обла­стях, містах Києві та Севастополі, інші його територіальні органи, інспекції, а також установи і організації, що належать до його сфе­ри управління в галузі забезпечення екологічної безпеки.

Реалізація   вищезазначених   функцій   та   повноважень здійснюється спеціально створеними структурними підрозділами центрального апарату Мінекоресурсів України — Департаментом екологічної безпеки, у складі якого функціонують Управління еко­логічної експертизи та оцінки впливу на довкілля, управління відходів, управління екологічної безпеки хімічних речовин'.

У той же час Мінекоресурсів України здійснює свої повнова­ження через підпорядковану йому систему органів — Державну екологічну інспекцію, Державний комітет Автономної Республіки Крим по охороні навколишнього природного середовища і природ­них ресурсів, державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, Державну інспекцію по охо­роні Азовського моря і Державну інспекцію по охороні Чорного моря, які реалізують аналогічні функції на відповідному адміністративно-територіальному та басейновому рівнях у межах наданої їм юрисдикції в сфері забезпечення екологічної безпеки.

Мінекоресурсів України під час виконання покладених на ньо­го функцій взаємодіє з іншими центральними і місцевими органа­ми виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідни­ми органами інших держав та міжнародними організаціями.

Мінекоресурсів України очолює міністр, якого призначає за по­данням прем'єр-міністра України та припиняє його повноваження Президент України. Міністр несе персональну відповідальність пе­ред Президентом України і Кабінетом Міністрів України за здійснення покладених на Мінекоресурсів України завдань і вико­нання ним своїх повноважень.

Міністр екології та природних ресурсів України погоджує при­значення на посаду та звільнення з посади керівника спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у цій сфері в Автономній Республіці Крим, а також призначає на посаду та звільняє в уста­новленому порядку керівників державних управлінь екології та природних ресурсів, інших установ і організацій в областях, містах Києві та Севастополі, укладає і розриває контракти з керівниками підприємств, наукових, навчальних закладів, що належать до сфе­ри його управління.

З метою погодженого вирішення питань, що належать до ком­петенції Мінекоресурсів України, обговорення найважливіших на­прямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра за посадою, керівників структурних підрозділів. Члени комісії затверджуються та звільняються від обов'язків Кабінетом Міністрів України.

Для розгляду наукових рекомендацій при Мінекоресурсів Ук­раїни утворюється науково-технічна рада, до роботи якої залуча­ються провідні вчені, фахівці-практики, представники зацікавле­них центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Персональний склад ради і положення про неї затверджує міністр.

Чільне місце у системі організаційно-правового і функціональ­ного забезпечення екологічної безпеки належить Міністерству Ук­раїни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе­лення від наслідків Чорнобильської катастрофи*. Положення про яке затверджене Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р. МНС є центральним органом державної виконавчої влади, що за­безпечує втілення у життя державної політики щодо захисту насе­лення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їм та ре­агування на них, ліквідації їх наслідків і наслідків Чорнобильської катастрофи.

До його основних завдань слід віднести координацію діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ, організацій усіх форм влас­ності з вирішення проблем захисту населення та території від над­звичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, керівництво діяльністю органів управління, штабів військової, цивільної оборо­ни і підпорядкованих спеціалізованих формувань, а також робіт, пов'язаних з формуванням, реалізацією єдиної науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інфор­маційних технологій, банків даних з проблем захисту населення, території від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи.

Важливими завданнями МНС є визначення основних напрямів діяльності у сфері захисту населення і території від надзвичайних ситуацій, соціального захисту населення, реабілітації забруднених територій внаслідок Чорнобильської катастрофи, розроблення і ре­алізація заходів щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи.

Серед основних завдань діяльності МНС можна виділити ор­ганізацію і координацію здійснення всіх заходів на території зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення, вирішення питань їх фінансування, охорони громадського порядку і здоров'я персоналу, захисту наукових і економічних інтересів дер­жави та здійснення державного нагляду і контролю техногенної безпеки, готовність до дій у надзвичайних ситуаціях, впроваджен­ня превентивних заходів щодо відвернення цих ситуацій.

Напрямки діяльності МНС у зазначеній сфері можна система­тизувати за такими критеріями:

а) організаційні;

б) розпорядчі (оперативно-розпорядчі);

в) координаційні;

г) прогностичні;

д) рекомендаційні;

е) інформаційні;

є) експертно-оціночні;

ж) наглядові та контролюючі;

з) гарантуючі;

й) установчі;

і) комунікаційні. До організаційних повноважень МНС можна віднести:

а) організацію розроблення і здійснення заходів цивільної обо­рони щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації та робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастро­фи і соціальним захистом потерпілих від неї громадян;

б) здійснення заходів щодо зниження рівня опромінення та за­безпечення нормальної життєдіяльності населення на територіях, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи;

в) організацію надання допомоги населенню України та інших держав, яке потерпіло внаслідок надзвичайної ситуації;

г) організацію створення, підготовки і використання аварійно-рятувальних спеціалізованих формувань у проведенні першочерго­вих робіт з локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

д) організацію робіт у галузі поводження з радіоактивними відходами, крім підприємств, установ, організацій, що належать до управління Міністерства палива та енергетики України;

е) організацію фінансового, матеріального і технічного забезпе­чення військ цивільної оборони, аварійно-рятувальних та інших підпорядкованих формувань;

є) організацію виконання актів законодавства.

Розпорядчі (оперативно-розпорядчі) функції охоплюють:

а) керівництво роботами, пов'язаними з ліквідацією наслідків великих за масштабами аварій і катастроф техногенного характеру та інших надзвичайних ситуацій;

б) визначення спільно з центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями складу, місця розміщення та осна­щення сил і засобів, призначених для ліквідації наслідків надзви­чайних ситуацій, утворення навчальних та реабілітаційних центрів;

в) керівництво усім комплексом робіт у зонах відчуження і бе­зумовного (обов'язкового) відселення, крім об'єктів, що належать до сфери управління Міністерства палива та енергетики України;

г) розпорядження коштами фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захи­сту населення, фінансування витрат міністерств та інших централь­них органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим, місцевих органів виконавчої влади і органів місце­вого самоврядування на проведення робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і на соціальний захист потерпілих від неї громадян;

д) здійснення у межах повноважень, визначених законодавст­вом, функцій управління об'єктами державної власності, що нале­жать до його сфери.

Координаційні функції МНС передбачають:

а) координацію діяльності центральних органів виконавчої вла­ди щодо проведення пошуку і рятування людей, аварійно-ряту­вальних робіт, ліквідації наслідків впливу нафтопродуктів, шкідли­вих хімічних та радіоактивних речовин на довкілля;

б) координацію реалізації науково-технічних зв'язків з підприємствами, установами, організаціями країн світового співто­вариства із зазначених питань;

в) координацію здійснення авіаційних пошуково-рятувальних робіт іншими органами виконавчої влади, самоврядування, юри­дичними особами, налагодження взаємодії між ними;

г) координацію зусиль центральних і місцевих органів виконав­чої влади із запобігання надзвичайним ситуаціям на їх об'єктах.

Прогностичні функції включають:

а) розробку проектів державних програм і прогнозів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснення цивільної оборони, запобігання надзвичайним ситуаціям, соціаль­ного захисту громадян, які від них постраждали;

б) прогнозування спільно із зацікавленими організаціями ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій природного і тех­ногенного характеру, їх моделювання, районування території Ук­раїни за наявністю потенційно небезпечних виробництв, об'єктів загрози стихійного лиха, визначення показників ризику на об'єктному і територіальному рівнях.

Важливу роль відіграють і рекомендаційні функції:

а) подання у межах своїх повноважень пропозицій до проекту Державного бюджету;

б) участь у розгляді та опрацюванні пропозицій щодо будівництва, розширення, реконструкції господарських об'єктів на забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи тери­торіях та в місцях компактного переселення громадян з цих те­риторій;

в) подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо вста­новлення меж зон забруднених унаслідок Чорнобильської катаст­рофи територій, підготовка аналітичних матеріалів про стан ліквідації її наслідків і соціального захисту постраждалих від неї громадян та пропозицій щодо надання іноземним державам інфор­мації про результати моніторингу і наукових досліджень, пов'яза­них із зазначеною катастрофою;

г) розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства у цій сфері та внесення їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.

Складовою частиною діяльності МНС є здійснення інфор­маційно-реєстраційних функцій, зокрема, оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації, забезпечення на­лежного функціонування територіальних систем оповіщення, ве­дення державного реєстру аварійно-рятувальних служб.

Важливим напрямом діяльності є також експертно-оціночні функції:

а) участь у проведенні державної експертизи містобудівної до­кументації та проектів будівництва техногенне небезпечних об'єктів у частині додержання вимог техногенної безпеки;

б) оцінка радіаційної обстановки на забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територіях;

в) узагальнення практики застосування законодавства у цій сфері.

Центральне місце у діяльності МНС належить наглядовим та контролюючим функціям:

а) контроль за виконанням програм щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, запобігання надзвичайним ситуаціям, соціального захисту потерпілих від неї громадян;

б) контроль за цільовим використанням бюджетних коштів у за­значеній сфері;

в) контроль за діяльністю центральних органів виконавчої вла­ди, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держав­них адміністрацій, юридичних осіб усіх форм власності з питань соціально-економічного, правового, медичного захисту постражда­лих від радіаційних аварій та катастроф громадян або тих, що бра­ли участь у ліквідації їх наслідків та реабілітації забруднених тери­торій від Чорнобильської катастрофи;

г) державний нагляд і контроль за виконанням вимог техноген­ної безпеки, заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації, станом готовності сил реагування на надзвичайні си­туації техногенного та природного характеру до проведення ряту­вальних та інших робіт у разі виникнення надзвичайної ситуації;

д) контроль за виконанням центральними і місцевими органа­ми виконавчої влади, юридичними особами завдань щодо пересе­лення громадян з радіоактивне забруднених територій, створення для них необхідних соціально-побутових умов у місцях компактно­го поселення, будівництва житла, об'єктів соціальної та виробни­чої інфраструктури для громадян, які проживають на радіоактивне забруднених територіях, забезпечення їх екологічно чистими про­дуктами харчування і промисловими товарами першої не­обхідності;

е) здійснення радіоекологічного моніторингу радіаційної обста­новки на забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи тери­торіях;

є) контроль за виконанням спеціальних правил і вимог щодо додержання законодавства підприємствами і організаціями у зоні відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення;

ж) контроль за реалізацією законодавства у сфері техногенно-екологічної безпеки в межах і порядку, встановлених чинними нормативно-правовими актами.

Ефективній реалізації повноважень МНС мають сприяти також гарантуючі функції:

а) забезпечення готовності сил і штабів цивільної оборони та сил з надзвичайних ситуацій до проведення аварійно-рятувальних та інших робіт;

б) забезпечення єдності концепцій господарської та природо­охоронної діяльності у зонах відчуження та безумовного (обов'яз­кового) відселення;

в) забезпечення проведення науково-дослідних та конструк­торських робіт з проблем захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи, удоскона­лення існуючих і створення нових приладів контролю і визначення ступеня впливу шкідливих хімічних речовин та іонізуючого ви­промінювання, засобів захисту й рятувально-аварійних засобів;

г) забезпечення виконання дезактиваційних робіт у населених пунктах на територіях, забруднених унаслідок Чорнобильської ка­тастрофи;

д) забезпечення розроблення, погодження або затвердження програм підготовки фахівців, посадових осіб органів управління і сил цивільної оборони до дій у надзвичайних ситуаціях, навчання населення, проведення атестації рятувальників і аварійно-ряту­вальних формувань;

е) забезпечення безпеки осіб, які залучаються до роботи у рай­онах надзвичайних ситуацій і збереження вантажів, що доставля­ються у райони лиха;

є) забезпечення органів управління, сил цивільної оборони, юридичних осіб, що входять до йото системи, висококваліфікова­ними фахівцями;

ж) забезпечення в межах своєї компетенції реалізації державної політики щодо державної таємниці у цій сфері;

з) забезпечення запровадження в Україні єдиної системи прове­дення авіаційних робіт з пошуку і рятування;

й) забезпечення запобігання надзвичайним ситуаціям на водних об'єктах, ефективне реагування на них, збереження життя, здо­ров'я людей, матеріальних цінностей.

Поряд з вищезазначеними напрямами діяльності МНС здійснює також установчі та комунікаційні функції, зокрема, утво­рює, реорганізує і ліквідує в установленому порядку підприємства, установи, організації, військові з'єднання і частини, навчальні за­клади та налагоджує міжнародне співробітництво, вивчає, узагаль­нює та поширює зарубіжний досвід, здійснює зовнішньоеко­номічну діяльність, бере участь у підготовці міжнародних дого­ворів, укладає їх.

З метою реалізації зазначених функцій МНС наділяється й відповідними правами, спрямованими на досягнення мети своєї функціональної діяльності і забезпечення дотримання вимог техно-генно-екологічної безпеки. Це, переважно, права інформаційно-довідкового, експертно-консультативного, фахово-освітнього, уп­равлінського, репрезентативного, звітньо-перевірочного, санкці­онуючого, гарантійно-правосуб'єктного та юрисдикційного спря­мування.

З метою реалізації наданих повноважень МНС на виконання чинного законодавства приймає відповідні рішення, які є обов'яз­ковими для виконання центральними та місцевими органами ви­конавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами та громадянами, які підлягають державній реєстрації.

Очолює МНС міністр, якого призначає Президент України. Міністр здійснює загальне керівництво міністерством, організовує роботу його колегії, розпоряджається виділеними коштами, затвер­джує штатний розклад, положення про структурні підрозділи, при­своює в установленому порядку їх працівникам ранги державних службовців, репрезентує міністерство у зовнішніх відносинах та інші повноваження відповідно до функціональної діяльності міністерства.

З метою обговорення найважливіших напрямів діяльності МНС, погодженого вирішення питань у його складі утворюється колегія, до якої входять міністр, його заступники, а також керівні працівники міністерства, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, яких затверджує і звільняє Кабінет Міністрів за поданням міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій з найважливіших проблем МНС утворює науково-технічну раду з учених та висококваліфіко­ваних фахівців, склад якої затверджується міністром. Також можуть утворюватися інші дорадчі та консультативні органи.

МНС є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків. Його граничну чисельність, фонд оплати працівників та структуру центрального апарату затверджує перший віце-прем'єр-міністр України.

На адміністративно-територіальному рівні відповідні повнова­ження поширюються на управління з питань надзвичайних ситу­ацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи обласних. Київської та Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій і відділи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, що утворюються за розпо­рядженням голів відповідних держадміністрацій, йому підпорядко­вуються і діють на підставі положень про них, що розробляються і затверджуються відповідно до Типових положень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2000 р. № 1386'.

Вищезазначені управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастро­фи обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та відділи з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій є органами управління відповідної територіальної підсистеми з питань реагування на над­звичайні ситуації техногенного і природного характеру, запобіган­ня виникненню цих ситуацій, які утворюються з метою забезпечен­ня реалізації державної політики у сфері цивільної оборони, захи­сту населення і територій від надзвичайних ситуацій, а також ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на відповідній те­риторії.

Вони є структурними підрозділами вищезазначених держ­адміністрацій, очолюються начальником, який призначається на посаду та  звільняється  з  посади головою відповідної держадміністрації за погодженням з вищезазначеними органами управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Деякі функції у сфері забезпечення екологічної безпеки реалізу­ються також Міністерством охорони здоров'я України*, Положен­ня про яке затверджено Указом Президента України від 24 липня 2000 р. № 918'. Воно є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОЗ України є головним (провідним) органом у системі цент­ральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації дер­жавної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медично­го призначення.

Зокрема, МОЗ України вивчає, аналізує і прогнозує показники стану здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини; бере участь у розробці заходів, спрямова­них на недопущення шкідливого впливу факторів довкілля на здо­ров'я людини, а також у розробці та введенні в дію екологічних нормативів та норм радіаційної безпеки; погоджує в установлено­му законодавством порядку всі державні стандарти, технічні умо­ви, промислові зразки, іншу нормативно-технічну документацію об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я населення;

здійснює організаційно-методичне керівництво та координацію роботами державної служби медицини катастроф, організує спідьно з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування визначення рівня доз оп­ромінення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської ката­строфи; бере участь у здійсненні державного регулювання радіаційної безпеки, у складанні експертних висновків щодо виз­начення категорій зон радіоактивного забруднення територій, підтримує необхідний запас та асортимент лікарських засобів, іму-нобіологічних препаратів, медичної техніки, виробів медичного призначення на випадок стихійного лиха, катастроф, епідемічних захворювань та здійснює інші напрями діяльності відповідно до вимог чинного законодавства.

Викладене дає підстави для висновку, що сьогодні існують ре­альні інституційно-правові засади для забезпечення екологічної безпеки на рівні центральних та місцевих органів виконавчої вла­ди, спеціально уповноважених упереджувати настання екологічно­го ризику, здійснювати його оцінку та проведення комплексу за­ходів щодо ліквідації негативних наслідків у разі виникнення еко­логічної небезпеки внаслідок дії факторів природного або техно­генного походження.

Аналіз напрямків функціональної діяльності цих органів вказує на доцільність встановлення більш чіткої відповідальності Мінекоресурсів України, МНС України та МОЗ України у разі порушен­ня права громадян на екологічну безпеку, особливо надзвичайни­ми ситуаціями природного характеру, тобто, встановити їх пер­соніфіковану відповідальність за забезпечення дотримання консти­туційного суб'єктивного права громадян на екологічну безпеку та гарантування дотримання умов національної екологічної безпеки.

Оскільки зазначені органи реалізують спеціальні повноваження в галузі екологічної безпеки, делеговані їм державою, законодавче закріплення персоніфікованої відповідальності у межах регламен­тованої компетенції створить правові засади і гарантії правового за­безпечення вимог екологічної безпеки в Україні.


<