2. Договір оренди державного та комунального майна

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 
238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 
РЕКЛАМА
<

Цей договір, що є різновидом договору найму, характеризується Істотними особливостями.

Нормативна база. Основні нормативно-правові акти, що регулюють цей договір:

—        Порядок відображення в бухгалтерському обліку і звітностіоперацій, пов'язаних з приватизацією та орендою державних підприємств, затверджений наказом  Міністерства фінансів Українивід 16 грудня 1993 р. №109;

—        Положення про патент на право оренди будівель (споруд,приміщень), затверджене наказом Фонду державного майна України від 31 січня 1995 р. №90;

Положення про оцінку вартості патенту на право оренди будівель (споруд, приміщень), затверджене наказом Фонду державного майна України від 31 січня 1995 р. №91;

Закон України від 10 квітня 1992 р. "Про оренду державногоі комунального майна" в редакції від 14 березня 1995 р. (далі — Закон);

Методика оцінки об'єктів оренди, затверджена постановоюКабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. №629;

Методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна. Затверджена постановою Кабінету МіністрівУкраїни від 4 жовтня 1995 р. №786;

Положення про порядок і умови надання пільг щодо орендної плати орендарям майна державних підприємств, затвердженепостановою   Кабінету  Міністрів України  від  29 лютого   1996 р.№271;

Перелік документів, які подаються Орендодавцеві для укладання Договору оренди державного майна, затверджений наказомФонду державного майна України від 19 квітня 1996 р. №458;

Порядок проведення конкурсу на право укладення договоруоренди державного майна, затверджений наказом Фонду державного майна України від 3 вересня 1999 р. №1677;

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 "Оренда",затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28 липня2000 р. №181;

Роз'яснення І рекомендації до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженінаказом Фонду державного майна України від 22 серпня 2000 р.№1765;

Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного відділення підприємства); Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого чи іншого) майна, що належить до державної власності, затверджені наказомФонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. №1774.

При застосуванні норм Закону в судовій практиці важливе значення має роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України вія 25 травня 2000 р. №02-5/237 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Поняття договору. На відміну від найму, у Законі (ст.2) дається визначення поняття оренди. Оренда — це засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Об'єкти оренди. Коло об'єктів оренди у вигляді державного і комунального майна чітко визначене Законом.

Відповідно до ст.4 Закону об'єктами оренди є:

цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом єгосподарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції(робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій вінрозміщений, автономними інженерними комунікаціями, системоюенергопостачання;

нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Нарівні із майном, що може бути об'єктом оренди, Закон прямо вказує, яке майно не може бути об'єктом оренди — цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, ділянок), що здійснюють діяльність, передбачену ч.і ст.4 Закону "Про підприємництво". Це — державні підприємства, які здійснюють діяльність, пов'язану з обігом наркотичних засобів, прекурсорів, занесених до списку №1 таблиці I, психотропних речовин (за винятком занесених до списку №2 таблиці III), виготовленням і реалізацією військової зброї і боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням янтарю, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою.

Сторони у договорі. Статті 5, 6 Закону визначають коло орендодавців і орендарів.

Орендодавці:

Фонд державного майна, його регіональні відділення та представництва — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їхструктурних підрозділів та нерухомого майна,  що є державноювласністю, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації);

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування управляти майном — щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів і нерухомого майна, що відповідно належить автономній Республіці Крим або знаходиться в комунальній власності;

— підприємства — щодо окремого індивідуально визначеного

іайна (крім нерухомого), а з дозволу вищевказаних орендодавців — також шодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна.

Державні і комунальні підприємства не вправі бути орендодавцями цілісних майнових комплексів (навіть за наявності згоди уповноважених органів).

Таким чином, підприємства мають право виступати орендодавцями, як правило, щодо окремого індивідуально визначеного майна. Для того, щоб підприємство мало право передати в оренду його структурний підрозділ або нерухоме майно (будинок, споруду, приміщення), воно має одержати дозвіл Фонду державного майна України, його регіонального відділення, представництва; якщо майно знаходиться у власності Автономної Республіки Крим або в комунальній власності, то такий дозвіл може бути наданий органом, зазначеним у ч.З ст.5 Закону.

Орендарі — господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурних підрозділів; інші юридичні особи та громадяни України, іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєструватися як суб'єкт підприємницької діяльності. Отже, якщо орендодавцями можуть бути лише ті особи, що названі в Законі щодо того або іншого виду майна, то практично обмежень кола суб'єктів оренди, що виступають як орендарі, Закон не передбачає.

Форма договору. Закон не містить спеціальних вимог щодо форми договору оренди. Отже, тут мають застосовуватися загальні вимоги про форму договору майнового найму (ореіши).

Порядок укладення договору. У Законі знайшли спеціальне регулювання ряд питань, що стосуються порядку укладення договору

оренди:

ініціатива (пропозиція) щодо оренди майна (ст.7);

порядок прийняття рішення трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу про оренду цілісного майновогокомплексу (ст.8);

порядок укладення договору оренди (ст.9).

Ініціатива шодо оренди майна може виходити від осіб, які можуть бути орендарями відповідно до ст.6 Закону, пропозиція може надходити від орендодавців, зазначених у ст.5 Закону. На осіб, які бажають укласти договір оренди майна підприємств, покладений обов'язок разом із заявою про укладення договору оренди направити орендодавцю проект договору, а також інші документи згідно з переліком, визначеним Фондом державного майна України.

У разі відмови в укладенні договору оренди державного майна з підстав, не передбачених абз.7 ч.4 ст.9 Закону, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися до господарського суду із заявою про спонукання компетентного органу (підприємства) укласти договір оренди (ч.8 ст.9 Закону). Такі спори розглядаються господарським судом за місцезнаходженням орендодавців (ст.15 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України). Під час вирішення таких спорів слід керуватися п.4 ст.9 Закону, яким установлено вичерпний перелік підстав, за якими може бути відмовлено у передачі в оренду об'єктів державної власності. Що стосується об'єктів інших форм власності, то укладення договору оренди майна може мати місце лише за згодою власника (п.4.4 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про дедкі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Договір вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору (ч.і ст. 12 Закону). Таким чином, загальне правило підтверджує консенсуальність договору оренди.

У разі передачі спору на розгляд суду, господарського суду договір оренди вважається укладеним з моменту набрання чинності рішенням суду, господарського суду про укладення договору оренди і на умовах, зазначених у ньому (ч.2 ст. 12).

Згідно з роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна" при вирішенні спорів, пов'язаних із укладенням договору оренди державного майна, необхідно з'ясувати, чи дотримані орендодавцем вимоги про узгодження з органом, уповноваженим управляти майном, і органом Антимонопольного комітету України питання про передачу майна в оренду (абз.2-4 ч.2 ст.9 Закону). Якщо, незважаючи на одержання заяви про передачу майна в оренду, орендодавець не надішле відповідні документи зазначеним органам, тобто ухилиться від укладення договору оренди державного майна на підставах, не передбачених у Законі, то провадження у справі про спонукання укласти такий договір слід зупинити і зобов'язати орендодавця надіслати необхідні документи цим органам на погодження. У разі відхилення від виконання ухвали господарського суду може бути вирішене питання про застосування до орендодавця відповідальності, установленої п.5 ч.і ст.83 ГПК України.

Створене членами трудового колективу господарське товариство має переважне перед іншими фізичними і юридичними особами право на укладення договору оренди майна того підприємства, структурного підрозділу, де створене це товариство.

Порядок укладення договорів оренди державного майна, шо знаходиться на балансах відкритих акціонерних товариств, затверджений наказом Фонду державного майна України від 5 березня 1999 р. №402. Метою цього Порядку є захист економічних інтересів держави та уніфікація розгляду в органах приватизації звернень щодо оренди державного майна, що знаходиться на балансах ВАТ,

орених у Процесі приватизації і корпоратизації. С   Відповідно до ст.5 Закону єдиними можливими орендодавцями державного майна, що знаходиться на балансах недержавних під-ппиємств і організацій, є Фонд державного майна, його регіональні відділення і представництва.

Договір оренди державного майна, що знаходиться на балансах пдТ, укладається органом приватизації, який здійснював приватизацію цього підприємства, відповідно до вимог Закону.

Крім договору оренди, що укладається з органом приватизації, орендар у разі потреби укладає з балансоутримувачем договір щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання об'єкта оренди і відшкодування вартості комунальних послуг, що надає ба-лансоутримувач.

Термін договору. Регулювання терміну договору оренди державного і комунального майна має певну специфіку. Відповідно до Закону термін договору визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї Із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, правила оренди державного І комунального майна відрізняються від правил майнового найму щодо продовження дії договору після закінчення його терміну такими ознаками:

договір вважається не поновленим, а продовженим;

договір вважається продовженим не на невизначений термін,а на той самий термін І на тих самих умовах, шо були раніше передбачені договором;

дія них правил пов'язуються не тільки з відсутністю заперечень з боку орендодавця, а й з відсутністю заяви будь-якої зі сторін про припинення або зміну договору оренди.

Крім цього, правила оренди державного і комунального майна передбачають, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін (ст.17 Закону).

Таким чином, як вказує Президія Вищого арбітражного суду України у роз'ясненні "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якщо після закінчення терміну дії договору оренди орендодавець передав спірне майно в оренду іншій особі, орендар за попереднім Договором має право звернутися до господарського суду із заявою про спонукання орендодавця продовжити дію цього договору на новий термін і про визнання договору з новим орендарем недійсним.

Однак слід враховувати, що орендар може реалізувати переважне право на продовження договору оренди на новий термін, якщо доведе факт або намір орендодавця здати цей об'єкт оренди іншій особі.

Так, до арбітражного суду області звернулось виробничо-торгове підприємство (далі — Підприємство) із позовом про виселення товариства з обмеженою відповідальністю з орендованого останнім приміщення (далі — Товариство).

Рішенням арбітражного суду позов був задоволений за мотивами закінчення строку договору оренди. Наглядовою інстанцією рішення було залишено у силі на тих самих підставах.

Будучи незгодним із рішеннями, що були винесені у справі, Товариство звернулось до судової колегії з перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України із заявою про їх скасування, оскільки вважало, що має переважне право на пролонгацію договору на наступний термін; що позивачем не дотриманий установлений ст.17 Закону місячний термін для повідомлення орендаря про припинення договору; позивачем не дотриманий претензійний порядок врегулювання спору.

Перевіривши матеріали справи і доводи заявника, судова колегія встановила таке. У квітні 1996 р. Підприємство уклало з Товариством договір оренди нежилого приміщення терміном на один рік. Після закінчення цього терміну дію договору оренди було продовжено ще на один рік — до квітня 1998 р. У лютому-березні 1998 р. сторони провадили листування, з якого були очевидні наміри орендодавця — Підприємства припинити договірні відносини з орендарем — Товариством. 17 квітня 1998 р. Підприємство надіслало Товариству копію позовної заяви до арбітражного суду із вимогою спонукати Товариство звільнити орендоване ним приміщення. Оцінка цих доказів у їх сукупності свідчить про те, що орендодавець вчасно попередив орендаря про свій намір припинити договірні відносини після 1 квітня 1998 p., тобто після закінчення терміну дії договору.

Посилання Товариства на порушення Підприємством вимог ст. 17 Закону не заслуговують на увагу, оскільки передбачений ч.2 ст.17 Закону місячний строк з дня закінчення терміну дії договору не позбавляє орендодавця права повідомити орендаря про свій намір припинити договірні відносини і раніше цього терміну. Повідомлення, зроблене раніше, не ущемляє прав орендаря, а навпаки, створює сприятливі умови для підготовчих заходів, пов'язаних зі звільненням приміщення.

Що ж стосується переважного права орендаря на продовженії договору оренди на новий термін, передбаченого ч.З ст.17 Закону то таке право орендар має щодо інших осіб, яким орендодавсі має намір передати або вже передав приміщення в оренду. Ніякп доказів порушення свого переважного права перед іншими особг ми на продовження договору оренди заявник не подав. Крім топ посилаючись на необгрунтовану відмову орендодавця від продо* ження договору оренди на новий термін. Товариство не подало ДС казів дотримання ним  встановленого порядку вирішення цьог спору.

Відповідно до ч.і ст.27 Закону після закінчення терміну дії договору оренди і відмови від його продовження орендар зобов'язанні повернути об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

У зв'язку з викладеним рішення і постанова відповідають чинному законодавству і матеріалам справ, а тому судовою колегією Ви-шого арбітражного суду України залишені без змін1.

Суборенда. Стаття 22 Закону передбачає загальне правило — пендар має право передати в суборенду нерухоме та індивідуально «значене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.

Подібність цього правила з правилом, що регулює піднайм, у тому, ЩО вони мають диспозитивний характер і передбачають можливість іншого вирішення питання про суборенду безпосередньо у договорі оренди.

Однак це правило істотно відрізняється від правила про піднайм трьома обмеженнями:

обмеження щодо предмета договору суборенди — міститьсяпряма заборона передачі в суборенду цілісних майнових комплексів;

обмеження щодо строку надання майна в суборенду — він неможе перевищувати терміну дії договору оренди;

обмеження щодо розміру плати за субореіщу — вона не повинна перевищувати орендної плати орендаря.

Хоча два останніх обмеження не сформульовані безпосередньо в ЦК, однак можна вважати, що вони властиві й найму. Такий висновок випливає з похідного, залежного характеру суборенди (піднайму) від договору оренди (найму).

Істотні умови договору:

об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням індексації);

термін, на який укладається договір;

орендна плата з урахуванням її індексації;

порядок використання амортизаційних відрахувань;

відновлення орендованого майна та умови його повернення;

виконання зобов'язань;

відповідальність сторін;

страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За згодою сторін у договорі оренди можуть бути й Інші умови (ст.Ю Закону).

Таким чином, лише за наявності зазначених умов можна вважати договір оренди майна укладеним. Умова договору щодо вартості об'єкта оренди має відповідати Методиці оцінки об'єкта оренди.

Орендна плата. Стаття 19 Закону детально регламентує питання, пов'язані з орендною платою, зокрема:

дає визначення орендної плати як платежу, який вноситьорендар орендодавцю незалежно від наслідків господарської діяльності;

обмежує максимальний розмір орендної плати — річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може перевищувати 10відсотків вартості орендованого майна. У разі визначення орендаря на конкурсних підставах умовами конкурсу може бути передбачений більший розмір орендної плати;

3)         вказує порядок зарахування і використання орендної плати —вона зараховується на спеціальні рахунки і використовується дляфінансування капітальних вкладень;

вказує органи, які визначають методику розрахунку, розміриі порядок використання орендної плати;

передбачає можливість надання пільг з орендної плати. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. №27]затверджене Положення про порядок і умови надання пільг щодоорендної плати орендарям майна державних підприємств.  Воновизначає порядок і умови надання пільг з орендної плати орендарям   цілісних  майнових   комплексів  державних  підприємств,  їхструктурних підрозділів із метою запобігання їх банкрутству, поліпшення фінансового стану. Зазначені пільги надаються орендарям утому випадку, якщо протягом останніх 6 місяців (в агропромисловому комплексі — 12 місяців) до укладення договору оренди державне підприємство було збитковим або рівень рентабельності бувнижче 25 відсотків від середньої у галузі (підгалузі), а також якщооб'єкт оренди має важливе соціальне значення. Пільги можуть бути надані на термін до двох років;

вказує, шо стягнення заборгованості з орендної плати проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

встановлює форми орендної плати — орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Вона також може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі (ст.20 Закону).

Якщо одна зі сторін заперечує проти зазначених форм орендної плати, у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення вимог іншої сторони щодо застосування таких форм орендної плати (п.14.1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

8)         регламентує зміну розмірів орендної плати — розмір орендноїплати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів тав інших випадках, передбачених законодавством України (ст.21 Закону). У разі недосягнення згоди за цим питанням за заявою заінтересованої сторони спір вирішується господарським судом.

Подібно до того, як цс передбачено у ст.762 ЦК, у Законі передбачається право орендаря вимагати відповідного зменшенняорендної плати, якщо з не залежних від нього обставин змінилисяумови господарювання, передбачені договором, або істотно погіршився стан об'єкта оренди. На відміну від ЦК, підставою для такого зменшення орендної плати за договором оренди державного абокомунального майна є не зменшення можливості передбаченогодоговором користування орендованим майном, а зміна умов господарювання, передбачених договором, або істотне погіршення стануоб'єкта оренди.

Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборговані провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих яписів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. №1172, а у такому порядку може стягуватися орендна плата за користування державним І комунальним майном. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал договору оренди; б) засвідчена стягувачем копія рахунка, надісланого боржникові, з відміткою про нспогашення заборгованості після вручення письмового попередження.

Обов'язки сторін. Закон не називає обов'язків орендодавця, отже, їх можна визначити як кореспондуючі відповідним правам орендаря. Вони подібні до обов'язків наймодавця за договором майнового найму.

Зокрема, якщо об'єктом оренди є державне або комунальне майно, то передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Орендоване майно (крім окремого індивідуально визначеного майна) включається до балансу підприємства, господарського товариства Із зазначенням, що це майно є орендованим. Орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно залишається на балансі підприємства або господарського товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), із зазначенням, що це майно передане в оренду і зараховується на позабалансовий рахунок орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим (ст.13 Закону).

Основні обов'язки орендаря зазначені у ст.18 Закону;

використовувати об'єкт оренди за цільовим призначеннямвідповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майноякого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону;

використовувати і зберігати орендоване майно відповідно доумов договору, запобігати його пошкодженню і псуванню;

вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Отже, специфіка обов'язків орендаря у договорі оренди державного і комунального майна в тому, що він зобов'язаний використовувати об'єкт оренди не тільки відповідно до призначення майна, а й за його цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передане в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону.

Припинення договору. Правила щодо припинення договору оренди містяться у ст.26 Закону. Одностороння відмова від договору не допускається.

Договір оренди припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря);

банкрутства орендаря;

загибелі об'єкта оренди.

Договір може бути розірваний за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір може' бути достроково розірвано за рішенням суду, господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Законодавство не передбачає автоматичного припинення дії або визнання недійсним договору оренди у зв'язку з укладенням нового договору оренди спірного майна з іншим орендарем. У разі відсутності спеціальних норм, що регламентують розірвання договору на вимогу однієї із сторін, слід керуватися загальними нормами, закріпленими у ЦК.

Поліпшення майна. Відповідно до ч.2 ст.27 Закону орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.

Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, то орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди. Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.