4.1. Неустойка

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 
238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 

Згідно зі ст.549 ЦК неустойка — це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Практично так само визначається неустойка в навчальній і науковій цивілістичній літературі.

Неустойка є популярним засобом забезпечення зобов'язань, особливо у договірних відносинах за участю юридичних осіб. Привабливість неустойки пояснюється тим, що вона є спрощеним засобом компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов'язків.

Це забезпечується такими властивостями неустойки:

можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зо-оовязання, без надання доказів про завдання збитків та їх розмір;

можливість для сторін на свій розсуд сформулювати підставу Розмір та умови сплати неустойки (крім випадків існування, такзваної нормативної неустойки — ст.550 ЦК);

можливість для кредитора оперативно компенсувати збитку завдані йому невиконанням договору, у зручній для ньогогрошовій формі. У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, щохоча ст.549 ЦК передбачає можливість стягнення з боржниканеустойки у вигляді майна, однак механізм реалізації такогопРава поки що не визначений, що на практиці може створити

значні труднощі при обчисленні та стягненні такого виду неустойки.

У юридичній літературі була висловлена точка зору, що неустойку у вигляді стягнення майна можна іменувати "альтернативна неустойка", оскільки тут для боржника має місце альтернатива: у разі порушення передати кредиторові грошову суму або інше майно'. Проте вона навряд чи може бути прийнятною, оскільки у ци-вілістиці вже вживається поняття "альтернативна неустойка" для позначення можливості кредитора обирати між стягненням неустойки або збитків2.

Оскільки у ст.549 ЦК згадуються, крім неустойки, ще і штраф, пеня, то постає питання про їх правове значення. Існує думка, що це різновиди неустойки, які мають свої особливості. Ця позиція отримала підтримку й у новому ЦК, який містить визначення цих традиційних для радянського цивільного права (ст.204 ЦК 1963 р.) різновидів неустойки. Згідно зі ст.549 ЦК штраф — це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми порушеного зобов'язання. Пеня — це неустойка, яка встановлюється на випадок прострочення виконання зобов'язань і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Такий підхід, однак, здається не дуже вдалим, оскільки різні терміни вживаються для позначення тотожних понять. Фактично, пеня — це та сама виняткова неустойка, а штраф — неустойка штрафна. Тож виникає небезпека змішування різних понять, коли йдеться про однакові за сутністю санкції. До того ж вживання термінів "неустойка", "штраф" і "пеня" у різному значенні є хибним з точку зору їх етимології: латинське роепас означає штраф (а під впливом російської термінології почало позначатися як неустойка).

Як вже зазначалося, неустойка за своєю юридичною природою є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, а й однією з форм цивільно-правової відповідальності. Тому багато положень, що регулюють її застосування, вміщені у гл.51 ЦК "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання". Зокрема згідно зі ст.611 ЦК неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а ст.550 ЦК встановлює, шо кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст.617 ЦК).

Ведучи мову про неустойку як спеціальну форму відповідальності, слід зазначити, що тут, як і в інших випадках застосування спеціальних форм відповідальності, часто немає необхідності в наявності повного складу цивільного правопорушення. Наприклад, для стягнення виняткової неустойки не потрібна наявність збитків у кредитора, а отже, відпадає І питання про причинний зв'язок між битками і протиправними діями. Тому для відповідальності тут достатньо протиправності й вини боржника.

Про це свідчить і судова практика. Так, наприклад, банки, пред'являючи до громадян позов про стягнення заборгованості за коедитом і пені (неустойки) за прострочення його повернення, позбавлені необхідності доводити наявність у них збитків внаслідок прострочення повернення позики. Докази надаються лише стосовно факту видачі кредиту І неповернення його в строк. Саме прострочення є протиправною дією. Вина тут можлива як у формі наміру, так і у формі необережності, однак для цієї категорії справ вказана обставина практично не має значення.

Неустойка має характер додаткового обтяження для боржника і за загальним правилом підлягає сплаті незалежно від наявності збитків (ст.624 ЦК).

Неустойка покликана забезпечити виконання зобов'язання, стимулюючи боржника до належного виконання, а вона компенсує (повністю або частково) збитки, які можуть бути заподіяні невиконанням зобов'язання. Тому сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язання в натурі (ст.552 ЦК).

Умовами стягнення неустойки є невиконання зобов'язання і вина боржника, незалежно від наявності збитків у кредитора. Однак якщо збитки є, то залежно від співвідношення права на стягнення неустойки з правом на відшкодування збитків розрізняють неустойку:

залікову — не виключає права вимагати відшкодування збитків, проте лише в тій частині, яка не покрита неустойкою;

виняткову — закон або договір можуть передбачити стягнення лише неустойки, але не збитків (використовується, як правило,у випадках прострочення зобов'язання);

штрафну (кумулятивну) — стягнення збитків в повній суміпонад неустойку; стягується у вигляді загального правила;

альтернативну — за вибором кредитора стягується або неустойка, або збитки (ст.624 ЦК).

Залежно від підстав встановлення неустойка поділяється на договірну та нормативну.

Провідною з них є договірна неустойка (та, що встановлюється Договором сторін). Сфера застосування нормативної неустойки залежить від характеру норми. Якщо неустойка передбачена імперативною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У випадках коли положення про неустойку міститься в диспозитивній нормі, вона застосовується лише тоді, коли сторони своєю угодою не передбачили іншого розміру неустойки. Прикладом диспозитивної норми тут може бути правило ст.625 ЦК, згідно з яким боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити пеню в розмірі три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Водночас сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства (крім випадків, передбачених законом).

Крім того, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Слід зазначити, що у цьому випадку зменшення розміру неустойки є правом суду. Водночас ст.616 ЦК зобов'язує суд зменшити неустойку, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора.