7. Виконання зобов'язань

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 
238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 

Виконання зобов'язання можна визначити як здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор па підставі існуючого між ними зобов'язання.

Вимогами до виконання зобов'язань визначаються насамперед принципи їх виконання, під якими маються на увазі закріплені в законі основні засади, відповідно до яких будується правове регулювання реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у цих правовідносинах.

У юридичній літературі називають різні принципи виконання зобов'язань. Найчастіше згадують принцип належного виконання зобов'язань. Крім того, вказують на існування принципу співпраці, який передбачає, що сторони мають не тільки виконувати зобов'язання належним чином і реально, а й створювати контрагенту найсприятливіші умови і надавати допомогу в цьому'.

Називають також принцип економічності, який передбачає взаємне врахування економічних інтересів контрагентів, та принцип реального виконання зобов'язання, сутність якого полягає в тому, що стягнення неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі (ст.ст.552, 622 ЦК). Деякі автори вказують також на принцип стабільності зобов'язань. При цьому посилаються на норми ЦК, що передбачають неприпустимість односторонньої відмови від виконання зобов'язань і односторонньої зміни їх умов2.

Однак усі зазначені принципи навряд чи слід виокремлювати. Зокрема реальне виконання зобов'язання охоплюється поняттям "виконання зобов'язання належним чином". Що стосується принципу економічності, то в умовах переходу до ринкових відносин "економічність" є поняттям відносним, оскільки кожен з їх учасників, як правило, сам визначає, шо йому вигідно, а економічні інтереси сторін часто протилежні. Стабільність договірних зобов'язань — це швидше не принцип їх виконання, а певна тенденція розвитку договірних відносин.

Таким чином, визначальним є принцип виконання зобов'язання належним чином, який містить низку вимог щодо його реалізації. Отже, що таке "виконання зобов'язання належним чином" або "належне виконання договірних зобов'язань"?

Орієнтири визначення загальних умов належного виконання зобов'язань встановлюють ст.ст.526-545 ЦК, аналіз яких дозволяє зробити висновок, що зобов'язання мають виконуватися:

щодо належного предмета зобов'язання;

належними сторонами;

у належний строк;

у належному місці;

належним способом (і з належним оформленням).Предмет виконання — це певні матеріальні або духовні блага, в

яв'язку зі створенням або передачею яких було встановлене зобов'язання. У предметі виконання виражаються найістотніші обов'язки боржника з належного виконання договірного зобов'язання. Це пов'язано з тим, що від належного виконання зобов'язання щодо його предмета залежить питання набуття кредитором саме тих благ, заради яких він вступив у договірні відносини. Розрізняють виконання зобов'язань залежно від властивостей печі, що є їх предметом (надання індивідуально-визначеної чи родової речі; виконання зобов'язань повністю або частково); виконання грошових зобов'язань; а також виконання зобов'язань залежно від предмета виконання (конкретно визначені, альтернативні і факультативні зобов'язання).

Якщо кредитору має бути передана індивідуально-визначена річ, то зобов'язання може бути виконане лише шляхом надання саме цієї речі. Зобов'язання родового характеру вважається належно виконаним при передачі боржником відповідної кількості предметів певного роду.

Загальним правилом є виконання зобов'язання повністю (у повному обсязі). Тому кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу.

Згідно зі ст.ст.524, 533 ЦК грошові зобов'язання мають бути виражені у вітчизняній валюті, тобто в гривнях. Виняток з цього правила допускається лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Проте оскільки суб'єкти зобов'язань мають можливість визначення у зобов'язанні грошових еквівалентів в іншій валюті, виникає потреба коригування цін на момент виникнення зобов'язання і на момент його виконання. У зв'язку з цим ч.2 ст.533 ЦК містить спеціальне правило, згідно з яким якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідно валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями за загальним правилом забороняється *ч-3 ст.533 ЦК, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Використання Поземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, крім випадків прямо передбачених законодавством, наприклад, Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 26 березня 1998 р. №119.

Сума, що виплачується фізичній особі за грошовим зобов'язанням, пропорційно збільшується у разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Це положення стосується, зокрема, виплат фізичній особі сум відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, витрат за договором довічного утримання (догляду) тощо. Якщо внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду (ч.2 ст.535 ЦК). При цьому згідно з ч.4 ст.653 ЦК сторони не вправі будуть вимагати повернення того, що було виконане ними за грошовим зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлене договором.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грішми встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.536 ЦК).

Слід розрізняти проценти як плату за користування чужими грошима і проценти за прострочку виконання зобов'язання (пеню), які є формою цивільно-правової відповідальності. Та чи інша кваліфікація   процентів  має  істотне   практичне  значення:   несплата (прострочення сплати) боргу спричиняє можливість стягнення боржника неустойки (штрафу, пені) за порушення зобов'язанні тоді як штрафні санкції за несплату або прострочення сплати май нових санкцій не застосовуються. Підставами визначення правове природи процентів у кожному конкретному випадку є договір прямий припис закону.

Окремим випадком виконання грошового зобов'язання є розра) хунки за недостатності суми проведеного платежу для виконані грошового зобов'язання у повному обсязі. У цьому разі сплачена cj ма погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) відшкодовують ся витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) спла чуються проценти і неустойка; 3) сплачується основна сума борі Втім, договором сторін може бути встановлена інша черговість роз[ рахунків.

Залежно від предмета виконання зобов'язання можуть бути кон кретно визначеними, альтернативними або факультативними.

Конкретно визначені зобов'язання стосуються певного благ предмета, який має бути наданим боржником кредитору.

Під альтернативними зобов'язаннями маються на увазі такі зої бов'язання, за якими боржник повинен здійснити одну з двох або кількох дій. Наприклад, у договорі купівлі-продажу може бути передбачено, що продавець передасть покупцеві одну з двох рівноцінних речей, які є у нього для продажу; за зобов'язаннями із завдання моральної шкоди боржник (особа, яка завдала моральної шкоди) зобов'язана відшкодувати її' грішми, іншим майном або в іншій спосіб (ст.23 ЦК). Боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обігу.

Альтернативне зобов'язання слід відрізняти від факультативного, за яким боржник зобов'язується до здійснення певної дії з наданням йому права вчинити замість цієї дії іншу, також вказану у зобов'язанні.

З цими питаннями пов'язана так звана заміна виконання, яка, на відміну від факультативного зобов'язання, має місце тоді, коли (за відсутності такої умови в самому зобов'язанні) кредитор замість дії, яку зобов'язаний був здійснити боржник, приймає іншу дію. При цьому заміна виконання допускається лише за згодою кредитора, а зобов'язання вважається виконаним у момент, коли кредитор прийняв заміну виконання.

Належними мають бути суб'єкти виконання. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає Із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу. При цьому кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, І несе ризик наслідків (наприклад, вчинення дій особою, що діяла без повноважень або з перевищенням повноважень) непред'явлення такої вимоги (ст.527 ЦК).

Виконання обов'язку може бути покладене боржником на Іншу особу (передоручення виконання), якщо з умов договору, положень актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Якщо ж особа, на яку боржник поклав обов'язок виконання зобов'язання (представник, посланець тощо), не виконала або неналежним чином виконала його, цей обов'язок боржник повинен виконати сам.

Загальним правилом є виконання зобов'язання іншою особою зі згоди (зазвичай на прохання) боржника. Проте закон передбачає випадок, коли інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника. Згідно з ч.З ст.528 ЦК таке "самочинство" допускається у разі виникнення небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення ст.ст.512-519 ЦК.

Особливості має виконання договорів у зобов'язаннях з кількома кредиторами або кількома боржниками (так звана множина осіб). Цьому питанню присвячені ст.ст.540-544 ІЛК.

За загальним правилом зобов'язання з множиною осіб є частковими. Іншими словами, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства,

Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Сутність їх полягає в тому, що кредитор (або будь-який з солідарних кредиторів при їх множинності) вправі вимагати виконання зобов'язання у будь-якого з солідарних боржників чи від усіх них сумісно (або боржника — при активній множинності) не тільки в частині боргу, як це має місце у часткових зобов'язаннях, а й повністю.

У разі солідарної вимоги кредиторів кожний із кредиторів має право пред'явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів, боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд. Виконання боржником свого обов'язку одному Із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їх обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якшо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ст.544 ЦК).

Належне виконання означає також виконання у встановлений строк (термін). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Якшо у зобов'язанні встановлений термін (певний момент у часі, із настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення) його виконання, воно підлягає виконанню у цей термін-

Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якшо договором не встановлений строк його виконання або як-

він визначений лише моментом "до запитання ", то згідно з ч.2 Ш°530 UK кредитор має право вимагати виконання, а боржник — Сконати зобов'язання у будь-який час. Однак з метою охорони ін-Б оесів боржника, для якого вимога кредитора про негайне виконання зобов'язання може виявитися скрутною, закон надає боржнику право виконати зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги про виконання. Цей пільговий термін не застосовується у тих випадках, коли негайне виконання випливає із сутності встановлених договором зобов'язань. Наприклад, річ була залишена на зберігання без вказівки строку. Вона має бути повернута на першу вимогу, негайно.

Закон допускає дострокове виконання. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо Інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обігу (ст.531 ЦК). За загальним правилом можливість дострокового виконання залежить від того, в чиїх інтересах встановлений строк (термін) виконання — кредитора чи боржника. Якщо він встановлений в інтересах кредитора (наприклад, зберігання на певний строк), то кредитор має право вимагати дострокового виконання, а боржник виявляти таку ініціативу не має права. Якщо ж строк встановлений в інтересах боржника (договір позики), то боржник може викопати зобов'язання достроково, а кредитор не має права вимагати дострокового виконання.

Для того, щоб виконання вважалося належним, треба, шоб воно відбулося у належному місці, яке визначається договором або актами цивільного законодавства. Воно може також випливати із сутності зобов'язань чи звичаїв ділового обігу.

Згідно з ч.і ст.532 ЦК безумовна перевага у визначенні місця виконання надається договору сторін.

У разі коли місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:

а)         за зобов'язанням про передання нерухомого майна — за місцезнаходженням цього майна;

б)         за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникаєна підставі договору перевезення, — за місцем здавання товару(майна) перевізникові;

в)         за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникаєна підставі інших правочинів, — за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові намомент виникнення зобов'язання;

г)         за грошовим зобов'язанням — за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, — за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор намомент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконуйся за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитоpa з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;

д) за іншим зобов'язанням — за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов'язання має виконуватися належним способом (і з належним оформленням).

Ця вимога означає, що зобов'язання має виконуватися боржником шляхом вчинення дій, що складають зміст зобов'язання.

При цьому боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі:

а)         відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місцівиконання зобов'язання;

б)         ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їх боку;

в)         відсутності представника недієздатного кредитора.

Передача грошей або цінних паперів в депозит нотаріуса проводиться за місцем виконання зобов'язання (ст.537 ЦК, ст.85 Закону "Про нотаріат"). Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при виконанні зобов'язання внесенням боргу в депозит нотаріуса боржник складає заяву, де вказує відоме йому місцезнаходження кредитора та причини, за якими виконання не може бути проведене безпосередньо кредитору. На підтвердження внесення ним відповідних цінностей у депозит він отримує від нотаріуса квитанцію або напис на документі, що встановлює заборгованість.

Виконання зобов'язання внесенням грошей (цінних паперів) у депозит припиняє його незалежно від того, отримав кредитор вне,-[ сені в депозит гроші (цінні папери) чи ні.

Особливості має зустрічне виконання зобов'язань, що виникає при взаємних зобов'язаннях, під якими маються на увазі такі пра- вовідносини, де кожний учасник є кредитором І боржником одііо-І часно. Згідно зі ст.533 ЦК виконання свого обов'язку однією із сто- рін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другої1 стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.) При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами  цивільного законодавства,  не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обігу.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свогс обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання часткове або в повному обсязі.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконані частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові