1. Поняття зобов'язань

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 
204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 
221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 
238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 
РЕКЛАМА
<

Термін "зобов'язання" має кілька значень. Зокрема він використовується для позначення: 1) документа, що видається боржником кредитору; 2) окремого обов'язку; 3) обов'язку, що відповідає пра-вомочностям певної особи; 4) сукупності обов'язків з відповідними їм правомочностями.

Якщо права на речі опосередковують статику суспільних відносин (стан приналежності речей) у сфері цивільного обігу, то зобов'язання стосуються насамперед його динаміки, регулюючи обов'язки передання речей від однієї особи до іншої, виконання дій, надання послуг тощо.

Зобов'язання є одним з видів цивільних правовідносин і мають усі ознаки останніх. Водночас вони мають і специфічні риси, що дозволяють виокремити їх із загальної сукупності цивільних правовідносин і, зокрема, розмежувати з речовими відносинами.

До визначальних ознак зобов'язальних правовідносин можна віднести такі:

1)         сторонами зобов'язання є конкретно визначені особи: кредитор — особа, якій належить право вимоги, і боржник (дебітор) — особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Цим зобов'язання (відносні правовідносини) відрізняються від абсолютнихправовідносин (правовідносин власності тощо), в яких уповноваженійОс°бі протистоїть не конкретне коло зобов'язаних осіб, а "усі й кожен";

2)         об'єктами зобов'язальних  правовідносин  можуть  бути ДІЇ,п°в'язані з передачею майна, виконанням робіт тощо, або утримання ВІД здійснення дій, в той час як об'єктами речових правовідносин є речі;здійснення суб'єктивного права кредитора у зобов'язальнихправовідносинах можливе лише в разі здійснення боржником лібідо становлять Його обов'язок, тоді як у речових правовідносинахуповноважена особа може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, не звертаючись за допомогою до інших осіб;

зобов'язання опосередковують динаміку цивільного обігу. Речові права — це його статика.

Зобов'язання у цивілістичній літературі найчастіше визначають як цивільні правовідносини (або закріплені цивільним законом суспільні відносини), пов'язані з переміщенням майнових та інших результатів праці, внаслідок яких одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої (боржника) вчинення певних дій та обумовленого ним утримання від інших дій'.

Практично так само виглядає і законодаче визначення зобов'язання, яке міститься у ст.509 ЦК. Згідно з цією нормою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Звісно, таке визначення може використовуватися на практиці. Проте, враховуючи ту обставину, що поняття "зобов'язання" є багатозначним і може застосовуватися в різних галузях права та інших сферах гуманітарних знань, видається за доцільне вести мову не взагалі про "зобов'язання" і взагалі про "правовідношення", а саме про "цивільно-правові зобов'язання" і "цивільні правовідносини".

Крім того, недоліком запропонованих визначень поняття "зобов'язання" є некоректна вказівка на те, що одна їх сторона (кредитор) має права, а інша (боржник, дебітор) — обов'язки. Такий найпростіший правовий зв'язок на практиці зустрічається досить рідко (у договорах простого дарування, безвідплатної позики, позички, довічного утримання, а також у зобов'язаннях щодо відшкодування шкоди). Набагато частіше йдеться про взаємні права та обов'язки сторін. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, і в цьому відношенні він є боржником. Натомість він має право вимагати від покупця сплати покупної ціни, і в цьому відношенні є кредитором. Покупець у свою чергу виступає як кредитор, вимагаючи передачі речі, і як боржник — виконуючи обов'язок заплатити за покупку.

З'ясування того, чи діє сторона у конкретній ситуації як боржник чи як кредитор, має велике значення для правильного застосування інших норм (наприклад тих, що встановлюють наслідки прострочення боржника чи прострочення кредитора). Отже, й чЯ обставина має бути врахована при визначенні поняття цієї катего Цивільно-правове зобов'язання — це цивільне правовідношен-

учасники якого мають права та (або) обов'язки, спрямовані на опосередковування динаміки цивільних відносин: передачу майна, виконання роботи, надання послуг, сплату грошей тощо.

Слід звернути увагу на те, що UK не тільки дає загальне визначення зобов'язання, а й визначає його засади. Зокрема в ч.З ст.509 ПК зазначено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Оскільки ці категорії названі серед загальних засад цивільного законодавства (ст.З ЦК), можна дійти висновку, що у ЦК зобов'язання розглядаються як результат реалізації цивільного законодавства. Така точка зору знаходить підтвердження при аналізі джерел цивільного законодавства та підстав виникнення зобов'язань, про що йтиметься далі.

З зазначених вимог до зобов'язань випливають деякі їх особливості, що мають безпосередній практичний прояв. Зокрема ст.511 ЦК встановлює, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. Таке положення закону випливає з того, що встановлення обов'язків для третіх осіб, які не є учасниками зобов'язання, не відповідало б засадам справедливості, на яких мають грунтуватися зобов'язання.

Водночас у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Це можливо, наприклад, у разі укладення договору на користь третьої особи (ст.636 ЦК).